Cлово "грандіозно" з'являлося в моїх думках кількаразово протягом всього основного cуботнього дня з трьохденного фестивалю у Союзівці, як реакція на те, що відбувалося там 18 липня. Це третій фестиваль, який організували тут власник цього культурно- відпочинкового центру - Український Народний Союз та Українська народна фундація. Очевидно, що перших два фестивалі - це була проба "пера", набування досвіду організаторами, а третій - витримано на "п'ятірку", тобто "відмінно".

Отож, грандіозний перш за все масовістю. Такого напливу людей Союзівка, вочевидь, не знала за всю свою більш як 50-літню історію. За підрахунками господарів - від 6 до 7 тисяч відвідувачів. А скільки українського люду вмістив тут відкритий а-ля античний театр в Кесткільських горах, ніхто не підраховував. Але він був заповнений вщент. Повний аншлаг! Організатори винайняли і змонтували професійну сцену з модерним технічним обладнанням для професійних виконавців - майстрів мистецтва.

Чому асоціація з формою античного театру? Уявіть собі: 9-та година вечора - початок нічного концерту-шоу Руслани. Літня, зоряна, приємно прохолодна ніч наших Карпат, адже ця місцевість саме їх нагадує. Величезний партер перед сценою, далі - за мереживною дротяною огорожею великий зелений пагорб, з якого сцена видна, як на долоні. Цей природній "амфітеатр" вмістив не менше людей, ніж партер. І третій поверх - балкон над пагорбом - це огороджений майданчик відпочинкової зони з басейном,- теж вщерть заповнений. Народ приніс атрибутику - неонові світлові стрічки, кулі, прапори.. Все це "працювало", коли була освітлена лише сцена. Руслана час від часу прохала дати світло на глядачів, щоб поговорити з ними. Картина вражаюча: тьма-тьмуща людей і ні одного байдужого. Грандіозно.

Після 2-х годин пополудні був заблокований під'їзд до Союзівки за одну - півтори милі. Для перевезення гостей від готелю "Hudson Valley Resort ", заповненого гостями фестивалю та місцем кінцевої зупинки тих водіїв, хто довше спав в цей день вдома, курсував спеціально орендований автобус... Щасливчики готельних номерів (всього 110 з мінусом відведених запрошеним артистам) самої Союзівки замовляли їх за пів-року до цього, а то й за рік.

Грандіозною та вдало складеною була програма концертів. Лише у суботу, 18 липня, відбулося 4 концерти: ранковий - у залі "Веселка" та денний, вечірній і нічний на відкритій сцені. Концерти відбувалися також в дні відкриття та закриття.

Зручно, просторно для гостей організовані традиційно обов'язкові для кожного фестивалю заходи, як виставка-ярмарок українського мистецтва, українська кухня, тощо.

Новиною стала організована з допомогою продюсера Олександра Гутмахера за тиждень до фестивалю пресконференція у Нью-Йорку в кафе "Глечик". Її провели представники УНС, вони ж - відповідальні організатори фестивалю: скарбник Рома Лісович, її помічниця Оксана Третяк та головний менеджер Союзівки - Нестор Паславський. Підготовлені пресрелізи, гостинність - все на високому рівні. Так преса заранні дізналася, що Союзівка намітила значно вищу планку подолання. Цим заінтригувала журналістів, які вже почали привикати до думки: життя української діаспори завмирає зі зміною поколінь. Забігаю наперед з висновками. Міць і результати фестивалю довели: ні, не вмерла Україна на терені Америки і така думка є ще раннім, або ж безпідставним побоюванням.

Далі: відчувалася грандіозна організаційна робота тих, хто всю цю місцеву та околишню інфраструкуру привів в дію і примусив успішно працювати всі три фестивальні дні. Підготовча робота велася 8 місяців.

Повертаючись до суботніх концертів: Вражала та частина, яку найбільше традиційно приваблює гостей - це безсмертний український танець - найнадійніший хранитель національних генів у нових поколінь, народжених тут. Два тижні перед цим танцюристи багатьох штатів та Канади зібралися тут для удосконалення мистецтва танцю. Це своєрідний майстер-клас Ані Богачевської- Лонкевич званий як "Roma Pryma Bohachevsky Dance Workshop" В перекладі - танцювальний табір імені Роми Прийми Богачевської. Клас у складі 60 юних танцюристів звітував фестивалю, чому вони навчилися за цей час. Улюблений фінальний Гопак, в числі інших, вразив масовістю та майже професійним виконанням. Але найбільшим сюрпризом - захоплюючим, просто геніальним - був щойно в ці дні поставлений хореографом Левом Івашко "Козацький танець". Класична тематика, не раз експлуатована, але в цій постановці виявилась свіжою, несподіваною. Музика - композиція з відомих, що на слуху, козацьких пісень. Танець з шаблями, довжелезними важкими списами. "Зброї" з рук не випускали на чолі з "отаманом", як і годиться, Грандіозно! Танець - битва. Танець - демонстрація козацької сили, гумору, завзяття. Жартували глядачі: "Послати б цей загін до Верховної Ради, та навести там порядок!" Одним словом - дійсні молодці! І подумалось: заради лиш цього танцю варто прийти сюди навіть пішком...

Окрім класу Ані Богачевської свою майстерність показали в різний час ансамблі "Надія", "Золотий промінь", "Іскра", "Коріння". Задіяні були з врахуванням нічних забав кілька музикальних оркестрів: "Грім", "Забава", "Ключ". В цілому музика в околиці звучала безперервно. На ярмарку протягом дня демонстрував своє мистецтво дует "Удеч" (Кліфтон, Н-Д.) з гарним репертуаром мелодійних пісень.

Солісти? Так, були і теж високого класу: оперна співачка Людмила Фесенко(киянка), скрипаль Олег Кульчицький (Львів), неперевершений майстер бандури Віктор Мішалов (Торонто), співачка Надя Кобеляк (Торонто), рок-співак Филип Змахер (Київ) та ін. Одним словом - на будь-який смак.

Відкриття фестивалю відбулося у п'ятницю 17липня. В суботу на денному концерті відкритої сцени - ніби повторна церемонія відкриття, з внесенням прапорів трьох держав - учасників фестивалю: України, США, Канади та звучанням їх державних гімнів у виконанні Святослави Качарай. Від Українського Народного Союзу фестиваль вітав його президент Стефан Качарай. Неодноразово наголошувалося, що фестиваль проходить під патронатом Посольства України в США. Від дипломатичного корпусу його вітав постійний представник України в ООН - Олег Сергеєв.

На закритті фестивалю в неділю 19 липня досвідчені ведучі Ліда Кульбіда та Андрій Стасів від імені його організаційного комітету підвели підсумки та висловили подяку всім учасникам.

І, на кінець, майже півторагодинне нічне "Шоу Руслани". Все, що нам показали, теж можна визначити, повірте, не заради реклами, а від душі, вживаним, тим же епітетом "грандіозно". І з додатком: "індивідуально, неповторно, ", тому що репертуар її побудований на основі української, в тому числі фольклорної пісні. Рок - на службі етносу.

Руслана не випускала мікрофону з рук. І це був не тільки спів-соло, а й танець-соло, на рівні чотирьох пар танцівників, які, як нині це прийнято, створювали для співачки "тематично-емоційний" фон. Можна лиш здогадуватися, бо ззовні непомітно, яких неймовірних фізичних, емоційних, виконавських зусиль коштує тендітній співачці тримати не просто увагу багатотисячної публіки, а й нагнічувати екстаз її шалених фанів. Правда, так мило і безпосередньо поділилася з публікою: "Ось такі високі каблучки-шпильки на моїх чобітках, кажуть, що це красиво, а як нелегко танцювати..."

Зізнаюся: їхала на фестиваль з цікавості до його програми в цілому, а не тому, що в розрекламованій його програмі стояло в центрі: "Шоу Руслани". Мене більше цікавив бандурист Віктор Мішалов, танцювальні колективи та скрипаль Олег Кульчицький. Більш того, не приховувала, навіть перед організаторами, що не чекаю чогось особливого, бо не визнаю музичного стилю року, який, зазвичай, супроводжується вдесятеро підсиленим звуком і який в народі відносять до масової культури.. На визначення її жанру, як "етнорок" теж не звертала уваги. "Рок" - він і в Африці "рок". А магічний, похвальний факт її творчої біографії - перемога на "Євробаченні" (2004), що спрацював на престиж України і так щасливо вплинув на її артистичну карєру, теж не був для мене особисто визначальним, бо, з телерепортажів знаю, який там буває рівень учасників, хто там пізніше з наших займав навіть друге місце, та й спеціалісти вважають цей конкурс не ліпшого гатунку... І ще одне признання - не намагалася послухати та побачити її "Дикі танці" ні в СД, ні безпосередньо в час її гастролей в Нью Йорку. Чула і цінила лише її виступи у Києві в час Помаранчевої революції.

Це занадто завелика передмова, але, думаю, красномовно підкреслить кінцеве враження: зустріч з Талантом та знайомство з творчістю Руслани сподобалася. Визнаю свою поразку. Чому?

А тому, що це була зустріч не тільки з надзвичайно талановитою співачкою, яка володіє сильним голосом, а й індивідуальністю, особистістю, щирою українкою.

І ця сутність артистки яскраво проявилася крізь запозичену, зовнішню форму цього масового молодіжного жанру, який народжений тут, на Заході і, здавалося, розрахований лише на невибагливі смаки юних.

Але без сумніву, що Руслана, яка давно стала відомою і в Україні, і всьому зарубіжному українству, привабила саме на цьому фестивалі глядачів різного віку та мистецьких вподобань. Приїхали з багатьох штатів Америки, Канади, та й з далекого зарубіжжя. Навіть родина з Сінгапуру.

Без сумніву і те, що по різному сприймала та оцінила її виступ молодь та старше покоління. Молодь - з беззастережним захватом, в безконтрольному екстазі, з виявами любові. Під кінець вистави - навіть істерично, скандуючи її ім'я. Зрозуміло, що шалений темпоритм шоу, грюкіт звуків, вихор дійсно "диких" танців, в яких впізнавались суміш елементів брейку, козацьких, гуцульських, спортивних танців, магічно подразнювала чутливі нерви молоді, збуджували їх молоду енергію. Свідчу, як невеличку відстань між першим рядом партеру та сценою, опоясаною охоронцями, миттєво перед концертом зайняли юні фани, всівшись на землю.. І коли на публіку вилився цей шквал звуків, штучного диму, то в цьому громі, дехто з літніх втягнули голови в шию, намагаючись зрозуміти, що воно таке, як це все сприймати. А юні зразу ж реагували імпровізованими рухами і кричали "І lоve you". Руслана ж, спокійно встигала кинути у відповідь на американський манер: "I love you too".

Але було чим захопитися і нам, старшим. По перше, від неї не можна відірвати очей, настільки вона красива,тендітна, елегантна з таким багатим, у хвилях волоссям, яким теж "грала" та виразним обличчям без надміру гриму, ніби й зовсім без нього. Спочатку з'явилася у білій, оздобленій "сріблом" міні-сукні. Потім поміняла її на свій фірмовий шкіряний костюм, додавши фантастичну зовсім прозору округлу напнуту обручами "спідницю"- дзвін. А ще пізніш - знову щось таке фантастичне червоного кольору.

Сценічний імідж Руслани бездоганний. Впевнена, що навіть пуритани, якщо такі ще існують в наш час, її відверто відкриті сценічні костюми сприймали не як виклик, а природно, цнотливо. Манера її поведінки, фінальних поз - це вияв естетичного смаку. Магічно діє на публіку. Спілкування з нею - небагатослівне, без награності, без надриву, без загравання, з почуттям міри й такту. Це дуже чарувало, особливо пам'ятаючи штучну поведінку на підмостках сцени переважної більшості колежанок її жанру. Вона була безпосередня, щира, природня. Шквал захопленої реакції на неї не діяв, не "псував" На її обличчі прочитувалася у відповідь мила поблажливість: "Ну, розійшлися дітки, емоції - через вінця, простимо, не будемо на них зациклюватися". Одним словом, звання "Наша Зірка" естради - вповні заслужене.

Протягом концерту згадувала не раз наше українство: "Наша Україна найкраща" (у відповідь - шквал одобрення молодої публіки ), "Союзівка - найгарніший куточок України". (І знову гул згоди у відповідь!) На закінчення - дуже просто й безпосередньо звернулася до всіх: "Будемо приїздити і бавитися разом стільки, скільки будете запрошувати.."

Як на мене, найбільш зворушливі сцени її шоу це ті, де вона разом з акторами балету наспівували віночок з українських народних пісень, тоді коли явними були елементи танцювальних коломийок, тоді, коли вона тихо, лірично, класично розпочала народну пісню "Ой летіли сірі гуси...". Та ще коли експромтом проспівали всі разом "Многая літа" в честь Лесі - артистки балету. А ось і підслухане автором у натовпі після щойно закінченого концерту: "Вона - справжня українка".

На закритті фестивалю в неділю, Руслана знову вийшла на сцену, виконала ще одну пісню - "Червону Руту", освідчилася в любові до всіх американських українців та Союзівки. Вона назвала Союзівку одним з найкращих районів справжньої України (... продовжимо від себе : "український район особливого статусу"). А публіка стала у довжелезну, небачену чергу за її автографами. Отож, панувала аура любові, взаєморозуміння. Це у великій мірі результат того, що, за словами пана Качарая, який більш, як інші, розмовляв з нею, вітаючи ще на летовищі, вона дуже гарна і проста у спілкуванні людина.

Руслана з колегами до кінця тижня залишаються гостями Союзівки, а далі їдуть до Чикаго на свій другий концерт.

В понеділок, 20 липня Руслана за власним бажанням відвідала найбільшу в США пластову оселю "Вовча тропа" в East Chathаm, Нью-Йорк та мала нагоду зустрітися з пластунами на пластунській ватрі. З молоддю спілкується дуже охоче. Зі взаємною любов'ю і взаємною вдячністю.

У Руслани музична вища освіта (консерваторія) по класу "диригент симфонічногого оркестру", тобто класичного жанру. Тож побажаємо їй успішного завоювання англомовної Америки (Українську Америку, вважайте, вона вже покорила), а в майбутньому використати свій талант, громадянський темперамент та любов до великої та малої своєї Батьківщини увагою ще й до жанру класичної чи української народної музики. Згадалося прочитане у великого генія української пісні - всесвітньовідомого диригента Олександра Кошиця: "Пісня - наша національна реліквія й дзеркало народної душі, вона потребує, щоб в ній відбилось правдиве обличчя народу, а не викривлене, хоч би й за європейською модою"

Андрій Суханик, 19 років, українець з міста Плзень, Чехія : "Руслана дуже гарно спрацювала на поширення знань про Україну в Європі. Її у нас, в Чехії, знають, вона репрезентує Україну і це дуже добре, якби хто не відносився до її співу та жанру"

Володимир Процик, Нью-Йорк- представник старшого покоління : "Для мене було цікаво побачити щось таке абсолютно нове, не традиційне, супермодерне. Це було вражаюче. Руслана може і має завоювати всю Америку. Її рівень вищий всіх американських співачок"

Тамара Ганенко, поетеса, Нью- Джерсі : "Добротно у всіх відношеннях зроблене щоу. Такого ми ще не бачили. І добре, що наші дівчата виграють, пробиваються. В цілому - дуже гарне враження"

Тимко Сухенко- 35 років, Рочестер, штат Нью- Йорк, співробітник університету: "Я - в душі українець, батьки так виховали. І я хочу і буду залишатися українцем. На Союзівці вперше. Буду всі фестивальні дні. Я не уявляв, що тут так гарно, що тут Україна. І навіть потелефонував матері з запитанням: "Чому, чому ви раніш мене сюди не послали?... А виступ Руслани, думаю, не може не сподобатися будь- кому. Чудово!"

В міні- інтерв'ю автору пан Стефан Качарай розповів про деякі організаційні моменти цього фестивалю, висловив задоволення з того, що мета його досягнута. "Одне з наших завдань - інтегрувати новоприбулу четверту хвилю в наше суспільно-культурне життя. Судячи скільки людей з них прибуло на фестиваль (ось щойно розмовляв з українцями з міста Атланта), ми маємо добру перспективу. Наш Союз, як організація, існує 115 років. Ми хочемо, щоб і Союз, і його Союзівка існували ще сто років. Щоб тут зустрічалася молодь, знаходили тут свою любов, створювались українські родини, гуляли весілля, як було раніше".

Масштаб фестивалю і його результат свідчить, що Союзівка дійсно може стати діяльним центром масового інтегрування та єдності. А дехто, між іншим, навіть назвав цей фестиваль фактом оновлення життя діаспори.

Організаторів можна привітати, подякувати їм, і навіть, жартуючи, висловити співчуття. Бо вони не можуть знизити взяту висоту у наступному році. Фестиваль мусить бути ще потужнішим. А це ще більша праця.

Успіхів вам, союзівці! До зустрічі на Фестивалі- 2010!