За Чорнобилем села покинуті, мертві.

                                                                                        Та з роками у пам'яті все чіткішає мить.

                                                                                        Поминальна свіча Товстоліської церкви

                                                                                        В узголов'ї села (і Вкраїни?) горить.

                                                                                                                                (Данило Кулиняк)

26 квітня 2006 року минуло 20 років з часу, коли чорна біда прийшла в Україну, накривши також своїм чорним крилом Росію, Білорусь та інші країни. Поліське містечко Чорнобиль стало в списку поряд із Хіросімою та Нагасакі.

Світова спільнота дедалі більше усвідомлює необхідність участі у вирішенні глобального завдання - порятунку від наслідків ядерного лиха. Тож не випадково в Клубі української культури імені Івана Франка на Камчатці відбулася зустріч, учасниками якої були не тільки члени клубу, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії. Зустріч побудована на матеріалі зі спогадів очевидця - поета Данила Кулиняка, який під час вибуху ядерного реактора на ЧАЕС був з групою рибінспекторів у відрядженні якраз на Чорнобильщині. Також використані вірші поета Леоніда Закордонця (на той час - заступника головного лікаря санаторію "Україна"), який одним із перших віч-на-віч зустрівся з наслідками світової біди. 4 травня 1986-го, саме на Великдень, він приймав та розселяв евакуйованих вагітних жінок з дітьми з Прип'яті та Чорнобиля в санаторії "Україна".

У зустрічі взяли участь: заслужений артист Росії Валерій Кравченко, тріо Камчатського камерного оркестру, заслужені артисти Росії Сергій Бичков (фортепіано), Юрій Кравченко (віолончель), Олександр Гільов (скрипка), члени Клубу імені Івана Франка. Почесними гостями зустрічі були ліквідатори чорнобильської трагедії, яких нам представила голова Камчатського "Союзу Чорнобиль" Росії Людмила Іванівна Чернявська, та члени сімей померлих ліквідаторів.

Шуригін Євген Вікторович - 1964 року народження. Добровольцем поїхав на ліквідацію аварії в складі аварійно-відбудовної бригади спецпідприємства "Комплекс". Мешкали в спустілому місті Чорнобилі, в спеціально обладнаному гуртожитку. Працював півтора року: 15 діб - в Чорнобилі, 15 діб - вдома. На сьогодні всі члени бригади померли, а вони були такого ж віку, як і Євген Вікторович.

Чебан Петро Володимирович - 1966 року народження. Під час аварії служив в армії, в Молдові. У травні його разом з іншими солдатами відправили в Чорнобиль для патрулювання. Захищали місто від мародерів, возили хіміків до 4-го енергоблоку. Пробув на ЧАЕС перший місяць після катастрофи.

Титов Олег Олександрович - 1964 року народження. Був ліквідатором у перші місяці після катастрофи. Першим, ще 1993 року, створив громадську організацію "Союз Чорнобиль" на Камчатці.

Жариков Ігор Васильович - лікар. У червні 1986 року працював у зоні відчуження - надавав медичну допомогу цивільному населенню.

Ісайчик Олексій Пилипович - у квітні-травні 1986 року випікав хлібну продукцію для людей, які прибули для ліквідації аварії.

Чаров Олександр Олександрович - ліквідатор, інвалід 2-ї групи.

Максимов Микола Юрійович - працював водієм у складі групи ліквідаторів три роки.

Кочур Олена Степанівна - мама ліквідатора, якого вже немає серед живих.

На зустріч також прийшли вдови ліквідаторів, переселенці із зони підвищеної радіації, учасники підземних ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні...

Учні недільного українського класу Антін Вишньов, Настя Діденко, Тамара Боргун, Роман Петрук, Андрій Вишньов разом з Людмилою Чернявською зустрічали почесних гостей квітами, вітали віршами та вручали подарунки.

Життя не зупинилося після найбільшої в світі ядерної катастрофи: триває будівництво, вирощується хліб, народжуються діти.

Чим більше народ страждає, тим сильніше його слово, тим глибша музика, тим прекрасніша пісня... За Франком, "Чи те горе, як праса, щоб із серця пісень надушить? Чи пісні ті, як дзвони, щоби горя завід заглушить?". І зазвучали: "Україночка", "Києве мій" - у виконанні ансамблю "Ласкаво просимо" (Лідія Перевалова, Світлана Кривуца, Наталія Діденко, Наталія Березіна), "Журавлі", "Козака несуть" виконували Емма та Віктор Шаповалови, "Моя стежина" - Антоніна Ходосова, Лідія Плюшко, "А я лягу, прилягу" - Гільова Валентина. Чудово декламувала вірші Данила Кулиняка Антоніна Ходосова. Вони надовго запам'ятаються учасникам зустрічі.

Докладно розповів про наслідки Чорнобильської катастрофи для Білорусі голова камчатського білоруського земляцтва і співдружності національних громад "Содружество" Василь Васильович Лиськович.

Представником від адміністрації Камчатської області в зустрічі брала участь Баришева Наталія Миколаївна, яка була приємно вражена високим духовним рівнем вечора.

Всі учасники зустрічі звернулися до неба словом, музикою, піснею, молитвою... І, запаливши свічечки від поминальної свічі, учасники хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто загинув під час аварії, за 20 років поспіль і тих, хто помер на камчатській землі...

Ще довго звучала музика Баха, Власова, Рахманінова, Глюка, перекликаючись з правдивим словом очевидця страшної Чорнобильської трагедії - поета Данила Кулиняка, який закінчує свою поему "Мічені атоми" словами:

- Все мине. Тільки правда

залишиться в зболенім слові.

Перетрухне і зникне полова

кон'юнктурних "прозрінь"

та розмов.

Я писав цю поему на бланках

аналізів  власної крові

У столичній лікарні. На кров

накладалася кров.

Епілогу не буде. Його наша

дійсність ще має писати.

Продиктує його майбуття і грізних

подій круговерть.

Я творив цю поему, повернувшись

в минуле.

Це тільки початок. Це поема

життя.

Та завершить її моя смерть.

Що ж пише "наша дійсність"? У сухих науково-статистичних звітах говориться, що 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній станції,  за 130 км на північ від Києва, сталась аварія.

О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором ЧАЕС велетенське полум'я несподівано розірвало темряву ночі...

Людство вперше зустрілося з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства, полум'я її бурхливої пожежі висвітило кожного, хто там працював, жив, був поруч із бідою в ту трагічну хвилину.

Вогонь освітив також безліч людей, які першими, ризикуючи життям, кинулися до реактора, щоб боротися з наслідками атомного спалаху. Це люди, які ціною свого життя і здоров'я дали можливість нам сьогодні жити, вчитись і працювати на нашій землі.

У результаті аварії на ЧАЕС було забруднено територію, на якій проживало 17,5 млн. чол., в тому числі 2,5 млн. дітей.

За офіційними даними, в перші місяці після катастрофи загинуло 35 чоловік. Це пожежники, працівники станції, екіпаж гелікоптеру МІ-8, інші ліквідатори. Госпіталізовано тисячі людей, сотні тисяч зазнали впливу радіації, яка спричинила захворювання на рак. Близько 135 тисяч чоловік були евакуйовані з Чорнобильської зони. Скільки лиха завдала та трагічна ніч: хтось назавжди лишився рідного порога, хтось втратив чоловіка, батька. Розгубилися друзі по світу...

На закінчення зустрічі всі присутні разом з ансамблем "Ласкаво просимо" стоячи заспівали славень "Боже великий, єдиний, нам Україну храни..."