2 червня всенародному улюбленцю гумористові Юрію Тимошенкові виповнилося б 90...

Уже багато років колись відома співачка та актриса Юлія Пашковська, вдова народного артиста УРСР Юрія Тимошенка (у народі більш відомого - як просто Тарапунька), намагається домогтися від столичної влади встановлення у Києві пам'ятника Тарапуньці та Штепселю. Вона навіть придумала, як мала б виглядати ця скульптура - на руці у Тарапуньки стоїть і усміхається крихітний Штепсель. "Так і матеріалу на монумент пішло б менше", - каже жінка. Але звернення до мера Леоніда Черновецького й чиновників від культури не дають жодних результатів. Не вдалося Юлії Максимівні також відкрити музею свого чоловіка у будинку, де вони мешкали. Втративши усі надії на увічнення пам'яті Тарапуньки у Києві, жінка вирішила подарувати речі свого чоловіка - документи, медалі, фотографії, фронтові щоденники, листи - Полтаві, рідному місту Юрія Тимошенка. У тамтешньому Музеї краєзнавства Тарапунька (Юрій Тимошенко) та Штепсель (Юхим Березін) матимуть власний куточок.

...Зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм Тимошенком (на той час уже відомим артистом під сценічним псевдонімом Тарапунька) Юлія Пашковська цілком могла познайомитися й у Львові. Коли вона навчалася у тутешньому музичному училищі, а згодом й у консерваторії, дует Тарапуньки та Штепселя неодноразово гастролював у місті Лева. Та пані Юлія була байдужою до гумору й жодного разу не пішла на виступи прославлених дотепників.

Юлія Максимівна пригадує:

Я поїхала до столиці на зйомки у фільмі "Звичайна історія". Робота тривала вісім місяців. А коли закінчилася, я не захотіла повертатися до Львова (хоча Львівської консерваторії так і не закінчила), співати там у кінотеатрі. Вирішила залишитися у Києві. Пішла до філармонії - й дізналася, що у дует Тимошенка-Березіна потрібно співачку. Пройшла прослуховування - і вже за тиждень поїхала із Тарапунькою та Штепселем на гастролі.

Так, познайомилися ми у 1960-му, одружилися у 61-му в Полтаві, а в 62-му у нас народився старший син. До речі, Тимошенко не одразу звернув на мене увагу. Якось актор Павло Луспекаєв, з яким Юра дружив, сказав йому: "Куди ж ти дивишся? У тебе в колективі - найгарніша у Радянському Союзі жінка". (Нібито жартома, але у ті роки Юлії Максимівні руку та серце пропонував і знаменитий співак Іван Козловський. - Г. Г.). Я у той час була худющою. Мала довгі худі руки, які соромилася показувати, тож носила лише одяг із довгими рукавами.

На гарне залицяння часу не було - ми ж мали по три, а інколи й чотири (!) концерти щодня...

Так, тоді вони мали звання народних артистів, а Юрій Тимошенко навіть отримав уже від Сталіна Державну премію - за головну роль у фільмі "Падіння Берліна". Але своєї популярності Юра та Фіма не усвідомлювали. Були напрочуд скромними людьми. Коли ми з Юрою одружилися, він залишив квартиру своїй першій дружині. Нам довелося винаймати скромне помешкання у Києві в підвалі... Так жили близько двох років. Він не просив для себе квартири. Аж поки Березін не пішов й не замовив за Тимошенка слівце. Мовляв, він збирається повертатися на батьківщину - у Полтаву, як же ми будемо репетирувати? Так нам дали квартиру.

Так. Я майже одразу народила двох синів - й прив'язалася до сім'ї. Обрала шлях їздити за Тарапунькою та Штепселем. Юра, до речі, не хотів моєї популярності. Він не відпускав мене на "Блакитні вогники" до Москви. Казав: "Уже наїздилася - досить!". Роки спільного життя із Юрієм Тимошенком - найщасливіші у моєму житті. Наше спільне життя (прожили ми разом понад 26 років) пролетіло, як один день. Тарапунька та Штепсель були настільки популярними, що ми з чоловіком 18 років не мали відпустки.

Коли чоловіка не стало, моє життя перевернулося... Через вісім місяців після смерті Юри із життя пішов наш старший син Олександр... Жінка-розпорядниця на похороні сказала тоді мені: "Коли ви ховали чоловіка, я знала, що скоро знову прийдете до нас - у чоловіка були напіврозплющені очі, а це означає, що він шукав когось із найближчих, аби забрати за собою...". Через рік помер ще й батько, ще через рік - мій рідний брат, невдовзі - його дружина. А згодом відійшла й моя мама... Усе це - впродовж семи років...

Життєві сили черпала й черпаю у дітях, онуках (зараз їх у мене вже троє). Час від часу приїжджаю до Львова - тут у мене вірні подруги. Останнім часом усе частіше навідуюся до них, бо в Києві я - самотня...

Наш контакт втратився після того, як Фіма поїхав до Тель-Авіва. Після Юри він прожив ще одинадцять років.

Хороші. Вони ніколи не сварилися. Хіба інтелігентні люди сваряться? Якби ви брали інтерв'ю у цій кімнаті у Тимошенка, а в іншій - у Березіна, і ставили б однакові запитання - відповіді були б однаковими.

Мабуть, Тимошенко. Він був у колективі більш творчим. А Березін виконував функції такого собі комісара: куди поїхати, що спланувати?..

Ой, гонорари були смішними. Я за концерт отримувала 14 з половиною рублів. А Тимошенко і Березін - по 18,50. Та оскільки за місяць ми давали по 60-70 концертів, жити було на що. Інше було погано - у місяць ми лише лічені дні бували вдома. Майже постійно на гастролях. Малих дітей із собою брали. Згодом їхнім вихованням наші батьки займалися, а також няня. Ми мало бачили дітей. Якби моя воля, заборонила б акторам мати дітей, бо такі діти виростають без батьків...

Аж ніяк - вдома чоловік мовчав... Він був серйозною людиною. Це всі довкола думали, що мені з Тимошенком весело, а чоловік одразу попередив мене: "Юлю, запам'ятай: клоуни, коміки - найсерйозніші люди". Коли людина відпрацює три чи чотири концерти у день, чого вона хотітиме вдома? Спокою! Юрій Трохимович любив футбол, більярд і пиво, а на вечерю - пряники з молоком.

І він не любив їх, і вони не любили його. Коли Тарапунька та Штепсель приїжджали з гастролями у якесь місто, розпитували у місцевих: "Що у вас будують і ніяк не добудують?". А ввечері жартували на цю тему. Після таких жартів мери міст ой як ображалися на них...

Нову програму Юра і Фіма повинні були затвердити у ЦК партії - у секретаря з ідеології. А він був суворим: "Ось це заберіть. І ось це - заберіть". Але Тарапунька та Штепсель були хитрими: виступаючи у Києві, в палаці "Україна", вони дотримувалися приписів цензури, а коли виїжджали за межі столиці - читали свої інтермедії у повному обсязі.

Так. Та скільки разів їх про це просили! На власні вуха чула: "Юрію Трохимовичу, вам не потрібно вчити устав партії - ми вас і так приймемо. Партзасідання - закрите". На що Юра відповідав: "Та недостойний я, недостойний"... І мені неодноразово пропонували бути членом Компартії. Казали, що одразу звання народної артистки отримаю. У мене досі немає жодного офіційного звання...

Ні. Таких артистів більше не буде! Два таланти зійшлися завдяки збігу обставин... Якби Юрій чув сучасний гумор, для нього це було б трагедією... Виходить на сцену артист, ще нічого не сказав - лише руки розвів, а зал вже регоче. Сучасний гумор опустився нижче пояса... Якби Юра й Фіма жили, ой як вони жартували б про усіх тих депутатів.

Так, зважилася на таке заняття після смерті чоловіка та сина. Хотіла стати сильною, міцно стояти на ногах. Культуризмом займалася два роки - допоки так не накачала своїх м'язів, що вони почали неестетично виглядати... Але спортом займаюся досі - маю вдома велотренажер і бігову доріжку.

На щось же потрібно було жити. От і влаштувалася на роботу водія - за контрактом. Не раз виїжджала й о 7-й ранку. Нині живу на пенсію чоловіка. Іноді навіть рідним можу допомогти.

Дякую! Секрети моєї молодості у тому, що я дуже люблю людей. Ніколи нікому не заздрила, ніколи ні на кого не ображалася. Усі ці речі проходили повз мене. Людина довго може бути молодою, якщо вона - щира, добра й порядна. Своїх років не відчуваю - мені здається, що я досі - молода.

Так, усі сміються, називають мене Юлією Володимирівною. На що доводиться відказувати: "Та Юлія Максимівна я!". Кумедний випадок стався якось дорогою до Белграда - прикордонники по черзі приходили дивитися на мене...