Б І С Е Р О П Л Е Т І Н Н Я В ЧИКАГО

Bміння творити дається не кожному. В період середньовіччя майстер прирівнювався до категорії людей, що володіють магією. Вважалось, що завдяки певним ритуалам, творіння рук майстра набували своєї довершеності, вражали своєю витонченістю. Окрім вміння автор вкладав частинку своєї душі, щоб кожний його мистецький витвір був єдиним і неповторним.

Творча особистість насамперед проявляється у любові до краси природи, до того, що непідвласне матеріальним цінностям, адже навіть найбагатший олігарх не може зупинити прихід весни, цвітіння садів чи спів солов'я.

Істинні майстри творять не для збуту, а для того, щоб порадувати людську душу, зробити навколишній світ кращим, світлішим, добрішим. Сьогоднішня наша розповідь саме про таких майстринь. Життєвою стежиною їх веде любов до народного мистецтва, яке відображене в їх творчості - мистецтві бісероплетіння.

Нещодавно в виставковій залі Українського Національного музею м. Чикаго шанувальники прекрасного мали чудову нагоду зустрітись із двома мисткинями Марією Рипан (Торонто, Канада) та Настасією Марусик - Жмендак (Чернівці, Україна, проживає в Чикаго), яких звела доля через святе почуття - любов до мистецтва.

Опанувавши техніку бісероплетіння Марія Рипан подорожує світом, пропагуючи це мистецтво. Мисткиня заснувала в Торонто школу, де навчає мистецтву бісероплетіння канадійців, українців, американців. Минулого літа п. Марія завітала до Чикаго, і, власне, під час цієї виставки познайомилась із Настасією Марусик, котра, в результаті своїх етнографічних досліджень буковинської старовини, зібрала велику колекцію народного одягу цього регіону. Десятки прорізок із Настиної колекції буковинських бісерних сорочок лягли в основу виставки, гармонійно доповнюючи матеріал, зібраний Марією Рипан. Подорожуючи мистецькими теренами України п. Марія завжди відкриває для себе щось нове в чарівному світі прекрасного. Зібраний матеріал про мистців та їхні творіння вона систематизує і подає у вигляді лекцій, що супроводжуються відеоматеріалом. Цього разу відвідувачі музею також мали нагоду відкрити нові таємниці світу бісероплетіння, слухаючи її лекції. Доповідь п. Рипан "Сучасне бісероплетіння в Україні" вдало доповнила розповіддю про історію виникнення бісерних прикрас Настасія Марусик - Жмендак. Слухаючи розповідь п. Насті, подумки майнули в історичну подорож буковинськими стежками, щоб дізнатися, чому саме на Буковині так щедро використовували бісер для оздоблення народного вбрання, чому саме тут він набув такої популярності.

Поява бісеру обумовлена початком виробництва скла в Стародавньому Єгипті і датується І тисячоліттям до н.е. Вже в Х ст. в Венеції було засновано першу майстерню по виробництву скла. Не зважаючи на секретність технології процес виготовлення все ж потрапив до Італії, Чехії та Німеччини. Під кінець Х століття виробництво скла було започатковане на території Київської Русі. Поява вітчизняного виробництва бісеру обумовила його щедре використання як у церковному, так і у світському шитті, про що свідчать археологічні знахідки. З розпадом Київської Русі, обумовленим монголо-татарським нашестям, занепав і процес виробництва скла на її території. Монголо-татарські пожежі знищили багато пам'яток старовини цього періоду, в тому числі і гаптовані мистецькі шедеври.

Понад 400 років (з ІХ по ХІІІ ст.) Буковина була складовою частиною Київської Русі. В ХІІ ст. - форпостом Київської Русі на її Південно-Західному кордоні. В одному із порубіжних міст далекого кордону Київської Русі, літописному Василеві, що на Дністрі (сусіднє село від місця народження п. Насті), розкопано фундамент білокам'яного храму, що за своїм плануванням подібний до храмів, збудованих в ХІІ ст. в Києві, Переяславі та Чернігові.

На розпутті великих торгових шляхів в ХІІ ст. було закладено первокамінь міста Черн (сучасні Чернівці), земляна підкова його валів і понині стоїть понад Прутом. В жовтні минулого року Буковина святкувала 600- річний ювілей м. Чернівці. (Одна із авторських робіт мисткині, силянка-криза, в основу створення якої закладена глибока символіка традицій краю, присвячена цій славетній даті.)

Завдяки своєму географічному положенню і торговим зв'язкам буковинці першими мали змогу милуватися новинками привозного краму, зокрема бісером. Поява цього виду декоративного матеріалу потрапила на благодатний грунт, адже Буковина з давніх-давен славилась талантами. Сама атмосфера краю з його буковими лісами, грайливим Черемошем та розважливим Прутом, надихає її мешканців на творчість. Матінка-Буковина подарувала світові багатьох непересічних особистостей у всіх сферах культурного буття, а надто в народному мистецтві.

Найдавніші сорочки, які зберігаються в музейних сховищах Буковини, датуються ХІХ століттям. Саме в цей час бісер постачали в Європу із Богемії та Венеції. Для оздоблення сорочок його використовували у вигляді окремих вкраплень на тлі виконаної нитками вишивки. В оздобленні домінувало поєднання геометричного, дуже геометризованого рослинного, орнітоморфного та атнропоморфного орнаментів. А вже в ХХ столітті прослідковується процес проникнення бісеру в західноукраїнське село з Чехії. Це пояснюється тим, що Буковина в період з 1918 по 1940 рік була окупована військами королівської Румунії. Румунія була коридором, по якому постачався бісер із Чехії. І тому саме Буковина стала єдиним регіоном України, та мабуть і світу, в якому бісер використовували для оздоблення цілого комплексу народного вбрання, включаючи головний, натільний, поясний та верхній одяг. Особливо щедро його використовували для оздоблення сорочок. Поступово, з плином часу, орнаментація трансформувалась з геометричної в стилізовано-рослинну, і вже в середині ХХ століття набула популярності орнаментика, в основу якої закладено квітковий орнамент, причому видимий повний перехід від рослинної стилізації до натуралістичного зображення квіткових мотивів. Букет квітів бере свій початок в нагрудній частині сорочки, переходить через плечі і спадає масивним вінком на спину.

Виготовляли такі сорочки у чотирьох регіонах Буковини - Сторожинецькому, Новоселицькому Кіцманському та Заставнівському районах. Кожен регіон має свої локальні відмінності. За виглядом сорочки можна визначити, з якого села походить її власниця.

Особливим багатством з понад усіх виділяються заставнівські та кіцманські сорочки.

В основу орнаментації заставнівських сорочок закладено ружу (сентифолію) з листям і пуп'янками. Для оздоблення використовували бісер світлих тонів, тому сорочки називали "веселими". І ще одна ознака, по якій впізнають заставнівські сорочки - оздоблення кінців рукавів і подолу орнаментальним стилізованим квітковим вінком і викінчення гачкуванням.

Кіцманські сорочки темного кольору. В основі їх орнаментації - букет із різних квітів (ружі, маку, гвоздики, петунії, дзвоників). Їхня регіональна відмінність - кінці рукавів і подолу оздоблені мережкою "циркою". Відблиск білосніжної шовкової мережки у поєднанні із грайливою бісерною вишивкою надає сорочці неповторного вигляду. Бісерна сорочка - унікальний феномен буковинської вишивки, який не має аналогів.

Окрім колекції столітніх буковинських бісерних сорочок, відвідувачі мали змогу помилуватися авторськими творами двох мисткинь. Обидві вправно володіють техніками плетіння та ткання, але працюють в різних жанрах цього виду мистецтва, в кожної вироблений свій почерк і смак. Елегантні, ніжні силянки п. Марії так і просяться для доповнення комплексу вечірнього вбрання.

В основу робіт п. Насті закладено глибокі традиції наших предків. Адже все своє свідоме життя мисткиня досліджує народну творчість. Подорожуючи буковинськими стежками та музейними сховищами, добратись до суті глибинного змісту творчості предків, вивчаючи їхні смаки та уподобання, закодовані у знаках-символах і кольорі. Саме в символіці зберігається духовне життя наших пращурів, що згубилося у плетивах сучасної зарозумілості та інтелектуальної гордині. Зібрані Настасією Марусик - Жмендак протягом багатьох років старовинні зразки буковинської вишивки систематизовані в авторській книзі-альбомі "Барви Буковини", яка вийшла у світ у 2007 році у київському видавництві "Народні Джерела". Наступна книга, до якої увійдуть шедеври вишивки, що зберігаються в музеях Буковини, чекає у видавництві на свого спонсора.

В головних, нашийних та нагрудних герданах, силянках, кризах, крайках, відтворено зразки, що зберігаються в сховищах буковинських музеїв. Паралельно мисткиня працює над створенням індивідуальних проектів, уміло поєднуючи старовину із сучасними досягненнями в цьому виді мистецтва. Я запитала в п. Насті, що саме спонукало заховати "під сукно" свій інженерний фах і зайнятися такою неприбутковою справою, як народне мистецтво. Відповідь була така: "Ще декілька десятків років тому кожну українську оселю прикрашала ошатно розписана скриня, в якій зберігалася історія родини і цілого роду. У нас була теж. Частенько, крадькома від старших, відкривала ту скриню, переглядаючи речі, які переходять у спадок як родинні реліквії, і завмирала... Кольорова горботка, вишивана сорочка, обруси, рушники, родинні фотографії, намиста, коралі...

З давніх-давен кожна жінка прагнула бути красивою, привабливою. Окрім чеснот, що дістаються нам від Господа при народженні не останню роль відіграє те, в що ми одягаємось. Сучасна жінка купує або замовляє собі улюблений одяг, чого були позбавлені наші прабабусі. В старовину кожна із них виготовляла одяг власноруч як для себе, так і для потреб усієї родини. Цей процес починався з прядива і закінчувався оздобленням, тобто вишивкою. Це були індивідуальні витвори кожної жінки, в сучасному житті мистця таке явище називається авторською роботою. Запозичені узори висміювались - однакової сорочки на селі не було. Це я збагнула, коли моя цікавість перестрибнула через батьківський поріг до родових скринь сусідів, їхніх родинних реліквій. Помітивши особливий блиск в моїх очах, дехто не стримувався і віддавав в подарунок щось із того, що мене найбільше цікавило. Це стало поштовхом для колекціонування вишиваних орнаментів. Величезне задоволення, яке отримувала від побаченого, ні з чим не порівняти. Кожна річ випромінювала невидиме тепло, закодоване в символіці вишивки.

З особливою пошаною відносились наші бабусі до вишиваної сорочки, яка супроводжувала людину від колиски і аж до останнього подиху. Люди жили за законами, народженими в сиву давнину, свято шанували, берегли і передавали від покоління до покоління, тобто за законами Божими. А ми пробували жити, відкинувши тисячолітній досвід народу. Чи не звідси усі біди і негаразди в нашій державі? Не секрет, що багато із нас, сучасників, далекі від знання та наслідування українських традицій. Ми мусимо не тільки усвідомити самі, а і прищепити своїм дітям думку про те, що належимо до однієї із найдавніших і найбагатших духовно націй. А мова і традиції - два найголовніші цементуючі компоненти, що об'єднують окрему групу людей в націю."

В цих словах звучить глибока шана до народних традицій. Будемо сподіватись, що своєю творчістю п. Настя та її колега Марія Рипан збережуть їх для прийдешніх поколінь, засіють зерна любові до батьківського краю в серця кожного відвідувача їхньої виставки.