Hеділя, 7-го червня 2009 року буде незабутнім днем для чотирнадцяти випускників єдиної в Чикаго української цілоденної школи. Урочисто входили учні 8-ого класу на св. Літургію і церемонію вручення дипломів, відчуваючи важливість цієї події. Бо ж завершився перший етап освіти, яка стане підвалиною дальшого навчання в "гайскулі", коледжі, університеті, підготуванням до здобуття професії та самостійного життя, що в їхніх мріях, напевно, буде щасливе, успішне, радісне.

Я бачила тих випусників з мого вікна напроти катедри й у думках згадувала попередні ´радуації, що їх, впродовж уже 54-ох років спостерігаю звідти ж (крім двох, коли школу св.о.Миколая закінчували мої сини). З моїх очей покотилися сльози, бо з колишньою радістю обнялась журба сьогодення (навпаки, як у поета "з журбою радість обнялась"). В думках зародилося питання: "Чому така мала кількість випускників у порівнянні з давніми роками, коли не раз було їх і понад сто? В Чикаго живе тепер більше українців, як було за "моїх часів", а в єдиній цілоденній українській католицькій школі щораз менше учнів. Пригадую собі часи, коли багато з моїх знайомих, які планували купувати чи будувати власні будинки, або перейти жити в більш "престижні" околиці, пов'язували реалізацію тих планів зі школою. Вони бажали, щоб їхні діти основні початкові знання отримали в рідній школі, де в них могло закріпитися почуття приналежності до країни батьків, де починали шкільну науку молитвою, де панувала релігійна атмосфера, яка навчала любові до Бога і ближнього, де вчили про Україну, вивчали напам'ять українські вірші, не були для них чужі дати 1-го листопада 1918 р., знали, що сталось 22-го січня 1918-19 рр., готувались до Шевченківських концертів і т.д. Очевидно, що все це, з огляду на обставини, було другорядним, бо ж готувалися до життя в Америці. Проте шкільні роки залишалися в пам'яті, й на запитання: "Якого ти походження?" (що в Америці часто чується), не тільки могли відповісти: "Я - українець, мої батьки приїхали з України", а й могли розповісти дещо про Україну. Не заперечую, що багато батьків у родинних розмовах згадують рідну землю, багато дітей є учнями суботніх українознавчих шкіл. Але щоденна школа завжди має в дітей "більшу повагу", а суботню вони вважають "тягарем", бо ж американські діти мають цей день вільним від шкільних обов'язків.

Такі глибоко особисті думки охопили мене, коли зворушена дивилась на щасливих випускників "Класу 2009", які поважно входили до катедри св.о.Миколая помолитися та подякувати Господові за всі ласки і благословення, а після св.Літургії отримати з рук Владики заслужені дипломи. На жаль, було їх тільки 14...

Бажаю усім їм щасливої долі, сповнення мрій і задумів та, взагалі, радісного й успішного майбутнього під опікою Христа Господа й омофором Пречистої Богородиці.