Творчість Українського Чикаго

 

Земна Мадонна

З яскравого променя золотого Сонця,

Кришталевої чистоти росяної краплини,

Білого цвіту яблуневих садів,

Запашного аромату польових квітів,

Соковитої зелені буйних трав,

Ніжного подиху свободолюбивого вітру,

Рожевої димки ранішньої зорі,

Срібних струмочків весняної зливи,

Ніжної блакиті небесних висот,

Райдужної краси дивовижної веселки,

Блаженних звуків мелодії Космосу,

Благодатної Божої Любові,

Зіткана Ти - Земна Мадонно,

Матрице Людського Життя,

Сонячно вкарбована у Вічність.

 

Українки

Українки! Ви воїни світла,

Розриваєте тьми ланцюга.

Щоб Земля наша радістю квітла,

За усіх віддаєте борги.

Недарма по планеті усюди

Вас розсіяли мир та війна,

Бо ви в темряві вогники-люди,

Людства всього душа осяйна.

Українки! Любові, спасіння,

Милосердя прекрасні жінки.

За жертовність святу та терпіння

Вам вклоняються в ноги віки.

Йдем чужинами, сильні та вродливі

І щедро сіємо добра зерно.

А що росте на власній нашій ниві?

Мабуть, все бур'янами заросло.

Чужим співаєм дітям колискові,

До не своєї мами встаємо вночі,

Думки озвучуємо не на рідній мові,

У серці душим розпачу плачі.

Напоєм найгіршого страждання

Причастувала доля щиро нас,

Повільно гасне в самоті кохання,

Зрадливо зупинився в світі час.

 

Сильна половина

Я хочу бути ніжною, слабкою,

Ще й безтурботно розсипати сміх.

На жаль, не можу бути я такою,

Бо світ мене тоді зіб'є із ніг.

І українок нас таких мільйони,

І половина сильна - то жінки.

Життя над нами свої сльози ронить,

Не нам лаврові роздає вінки.

А ми живем без почестей і слави,

Вогнем сердець запалюючи світ,

Хоч нам й судились келихи отрави,

Живем усе ж, продовжуємо рід.

Ми, українки, - сильна половинка.

Ми - доньки Сонця, золотих пшениць,

До нас прийде ще сонячна година,

Торкне проміння наших світлих лиць.

 

Роль наймички

Співає вечір пісню про розлуку,

Мотив печальний грає вітерець.

Вже знято маску, стягнено перуку -

Театру денного настав кінець.

Тепер одна із думами й жалями,

Й питанням гострим, наче ніж, чому

Її кровиночка росте без мами?

Чим завинила в світі і кому?

В Верховній Раді губляться і б'ються,

Гризуться за покусаний калач.

Що їм до того, що десь сльози ллються,

Що у дитини недитячий плач.

Роками пісня болю не стихає

В серцях, що завинили без вини.

Й щоднини українка щиро грає

Роль наймички в театрі чужини.

 

Прости

Красо небесна, неозора,

Тебе торкаюсь кожну мить,

Магічна суть твоїх просторів

Хай за усе мене простить.

За ті гріхи, що ненароком

Можливо кидала у світ,

Що йшла в житті повільним кроком

Лишаючи в нім слабо слід,

Що часто дорікала долі

І потопала у сльозах,

За біль незіграної ролі,

За сум душі й любові крах.

Прости мене, молю, благаю

І всіх жінок таких, як я.

Навік нас вигнано із раю

І ми живем земним життям,

В якім не тільки спалах дива

Але й пожарища страхіть

Ще й часто доля норовливо

В сплетінні із тернових віть.

Прости нас всіх, красо небесна,

Вселенським дзвоном очисти,

Пошли нам ясноокі весни

Й за те, що ми земні, прости.

***********************

Знаю: є на світі однолюби,

Як орли на диких островах.

А ще є, мов лід, холодні губи,

Що на вітер кидають слова.

Є серця, що обривають ниті

Чистого кохання в небесах

І готові щастя свого миті

Стерти назавжди у тлінний прах.

Не набрати висоти безкрилим

І не звідати крилатий щем.

А життя летить, летить щосили

Під любові сонячним дощем.

 

Диво любові

Я люблю Тебе так, як ніколи

Ще нікого ніхто не любив.

Лиш пшениця кохає так поле

Або вітер свободи порив.

Так, як річечка любить потоки,

Що до неї спускаються з гір.

Як історія прожиті роки

І як небо мереживо зір.

Скільки див на Землі є чудових,

Не розгаданих нами речей

Та найбільше - це диво любові,

Що народжене в душах людей.