rss
11/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Поетична сторінка \ Існувати у мові…

Невже я, нарешті, почав існувати у мові?

Умова проста - опроститися і добрести

з хрестом до Голгофи своєї, основи -

того, над чим люблять довіку стояти хрести.

***

Дума про братів

Знеславлення, що потягнуло смерть

Чи смерть, що супроводиться знеславленням -

Однаково печальні. Як у слаломі

Мчимо ми вниз. Їмо полин і мед,

п'ємо, щоби не думати про яму.

Рої думок - це прояви шизо.

Дамоклів меч мовчання над Бояном.

Для нього спів - безногому візок.

Від звуків думи слава соловіє,

І, втомлена, уже не хоче йти.

Кульгає лірник. Музика німіє.

Послухайте, мої глухі брати...

 

***

Я хочу стати складотворним центром,

Щоб вимовляли подихом одним

Ім'Я моє в акцентній групі церкви,

І наголос щоб ставився лиш Ним.

Моє життя звучить обривком фрази -

До речення я якось не доріс.

Та виникає пауза відрази -

Одразу нудить від сліпого кліпу сліз.

 

***

Прислівники - прислуга при словах.

Єдино тільки, суто, винятково

Теперечки, навшпиньках (діло - швах)

Іду щоднини й поночі до Слова.

Підставно, об´рунтовано, цілком

Природно, одночасно, по рахунку

Уперто, наполегливо, мовчком,

Вовчком, напохваті, з порожнім шлунком,

З клунком, в якому одночасно хліб

Завтовшки з лист, листівки, ручки, пера.

Тепереньки молюсь щодня, мов піп,

Зрідні ж я Небу, очі, мов озера -

Підсохлі трохи, глибиною в біль,

Що, доки припікає - доти опік

На місці совісті - а раптом в бій? -

Щоденно я на дно, у тихий опір

 

***

Смиренний, замирений, смирний,

Смурний, втихомирений, мирний,

Здолавший гординю ординець -

Ти і в Батьківщині чужинець.

Завихрений, зверхній, верховний,

Гнівливий, гнилий, не духовний,

Плаский, посейбічний неденді

Без виходу у трансцендентність.

Смирення й гординя - два стани,

Між ними востаннє розтану.

 

***

Хвалимий, славлений, а потім сплавлений

Куди подалі і ославлений

У слові злому із заломами,

Зі злака ставший вже соломою,

На корм скотині спішно кинутий,

У залишках із ясел вийнятий

І під підстилку стилізований,

На паливо утилізований -

Ось шлях того, хто підгодовував

Собою Зло, ще неподолане

Й донині, жадібно існуюче,

У домі нагло домінуюче

Й чергову жертву хитро ловляче,

Її вихвалюючи, славлячи...

 

***

Карбований, виразний українець,

Твердий, чіткий, коштовний, мов червінець -

Це рідкісний сьогодні етнотип.

В процесі етносуміші, як миші

Порозповзались всі у інші ніші

А ти? Зберігся, друже, ти?

 

***

- «Бог для слабких» - це кажуть гордовиті.

Смиренні посміхаються: «Для нас»...

Лише буттям потовчені, побиті

Почути здатні тихий Божий глас.

 

***

СпівЧуваю. СпівСтраждаю. СпівРадію.

СпівПереживаючи, жию.

СпівЛюбов, а ще СпівВіру, СпівНадію

оспіваю - не мою і не твою,

а Його, Який навчив нас не нявчати,

Духом, Словом не ловити - научать.

Ти зумій, наважся раз лиш розпочати -

І тебе вже Змій не зможе спокушать.

Спробує, проб'є лиш оболонку.

А до серця все ж не досягне.

В купіль крижану, у ополонку

Чистоти пірнай і знай одне -

Вірою ти змиєш все зміїне.

А в собі Любові джерело

Відривай - і до людей полинеш.

Тож Надія буде, як весло.

Дума про плоть

1.

Господь воплотився і плоттю сховав Божество..

Ти ж в плоті своїй досконалій, як Єва, дієва.

Спокуса справля наді мною своє торжество -

автівка являє приманки свої водієві.

Я правлю, рулюю, плюю на препони шляху.

Дорога до тебе неблизька, тому і газую.

Впливаю в одну з твоїх райських, тропічних лагун.

Спочатку умру на тобі, а лиш потім роззуюсь.

Ні хвильки не втратив я, мчавши до твоїх глибин.

Либонь, я не перший, кому ти крилато розкрилась.

Оплів я тебе, немов білий палаючий бинт,

І рану солодку твою затулив, що ятрИлась

Я сам це запалення тіла в тобі спричинив,

То сам і загою. Притисну своєю вагою.

Облога триває. Ти браму свою відчини -

І я увірвусь до фортеці твоєї без бою.

 

2.

Буття подієве. Того, що не трапилося - немає.

Німіє Пітьма, зачудована світом, де Світло.

Я вирішив - БУТИ, тому тебе і обнімаю.

Долай Небуття, посміхнися до мене привітно.

Від часу сотворення світу всі тварі дієві

І дехто з них більше лютує, тому і людина.

Не злись, моє серденько, краще скажи водієві,

Щоб віз нас світ за очі, в той неможливий будинок,

Де злива кохання і де одинак не самотній,

Де йде все життя одноактний балет двоголових,

Які так сплелися і злилися, що однородні

Єдині, сіамські у спільному тілі любові.

Ти трапилась, значить ти є, і для мене - Подія.

Стою біля трапу і твій корабель відпливає.

Нічого не зміниш і нікуди правди подіти -

Ми діти минулого й входу в майбутнє немає.

Ви тут не місцеві, та й ми оце теж не тутешні.

Ніхто не подасть нам, не треба руки простягати.

Хоча ми с тобою у ліжку, але ж там не лежні,

І ти не спіши свою душу у страм одягати.

Подія буттєва. Якщо відбулася, то є вже.

Уже відрізнилася від Небуття існуванням.

Вільними жиймо, коханими, вельми понєже

Смертні усі ми і встигнути треба в кохання.

 

***

Їй-право, справді, бігме, далебі -

Ой лишенько, належу я тобі.

Ой лелечко, яке ж у тебе личко -

Рум'яне, кругле, ніжне, невеличке.

А справді-бо - ой горе, от біда -

Як би ж кудись подівся твій газда!

 

***

Робив роками. Душу гробив,

Щоб заробити для сім'ї.

Тепер у арештантській робі

Співаю Волю - Він сподобив.

Якщо й гуляю - на свої.

 

***

Не п'ю, не п'ю, та й вип'ю.

Не б'ю, не б'ю - й поб'ю.

Не килим ти - не виб'ю.

Калим твій не проп'ю.

Лежу, лежу - і встану.

Стою, стою - й піду.

Заплачу, як востаннє,

Щоб відлякать біду.

Візьму тебе за плечі -

В очах цих далечінь.

Сумні вони, лелечі

І в них відльоту тінь

 

***

Ти гострослівна й тупорила.

Терзаєш все мене: «Коли?» -

Коли ще звірі говорили

І мовчазними ми були.

Коли іще блищали очі

І усміхалася душа.

Коли у снах, ще непророчих,

Я губи відчував лошат.

Коли щасливо просинався

І розумів, що поряд ти.

Коли сплітались наші пальці

І не розводились мости.

Коли-коли... Мабудь, ніколи.

Я повертаю твій калим.

На килимі літають бджоли,

Й пірнає вишитий налим.

Коли-коли... Кілка забито.

Забуто все, що відійшло.

Візьми квитка. Тепер ми квити.

Зів'яли квіти. Ти вже тло,

А не фігура, не основа.

Я знову коло завершив.

Тепер любов глибинна - Слово

І дітлахи - мої вірші.

 

***

Піднести хріну тертого під ніс!

У очі, повні сказу, сказонути

Усе, що думаю, урізати під низ,

І зверху ще добавити зануді

Скаженій, навіженій, знавіснілій -

Й життя нове почати навесні...

 

***

Обнімаю. Огинаєшся, мов пагін.

Наче пагін, вигинаєшся стегном.

Тихий стогін: «Ну, не треба...»,

Я гальмую «Гелендваген»,

Я тамую біль відмови, мовчазний, неначе гном.

Оглядаю. Ти усе ще Білосніжка.

Міцно стулені коліна і вуста.

Як звабливо виглядає твоя ніжка

З під спіднички. Ти убога і проста,

Але тіло призом виграла у Бога

І воно вже капризує з під одеж -

Неопилене і спіле. Та ти строга

І йому поки що волі не даєш.

Віднімаю. Віднімаю свої руки

Від гарячого і стиглого стегна,

Хоч воно уже назустріч робить рухи...

На порі ти вже і створена стогнать.

Фізика любові

Нас зблизило і стиснуло настільки,

Що з двох нове єдине утворилось -

Щось трохи менше, аніж сума нас.

Різниця суми нас і новотвору

Створила нам енергію любові,

Процес кохання й підсумок його.

Як водень вдень, наш родовід летючий

Перелетів через частинки Часу

І з киснем в животворне поєднавсь.

Той газ в Росії кличуть водородом,

Його стабільний ізотоп - дейтерій,

(інсайт* американця Г.Юри).

Наш Гнат Юра не знав, що є дейтерій,

Але любити вмів по-українськи,

Безмежно, щедро, віддано. Дано:

Наперсток, переповнений любов'ю,

Втамує краще, ніж калюжа люті

Ту спрагу серця, що пече вогнем.

Важка вода - мої самотні сльози -

Щоками котить тони ізотопів -

Реакція на ймення термояд.

Я був твердий, рідкий, газоподібний -

З тобою всі три агрегатні стани

В котлі стосунків пережити встиг.

Тепер ось у четвертім стані мучусь,

Як плазма, чий квазінейтральний стан

Є спробою сховати крах любові -

Бо мій заряд дорівнює нулю.

Уже не сподіваючись на тіло,

Утримуєш мене - текучу плазму,

В магнітній пастці фрейдівських тяжінь.

Два стани протоплазми, обліпихи,

Яку душею звикли називати -

Агресія й любов, агресія й любов.

Удосвіта, перед ранковим Світом

Стою я під уважним оком Бога

Й дивлюся на хитання терезів.

На чашах двох - ці протилежні стани.

Та мій людський фундаментальний вибір -

Не агрегат агресії. Любов.

________

*інсайт - осягнення, озаріння, здогадка

Молода вдова

Які пологі в неї розпологи! *

Мов два кургани сплять край дороги.

Не крайте, пані, пазухою душу!

Ці розпологи - вологі груші

Із саду райського... Ого, які розлогі!

Які пружні і дружні! -»Боги, боги»! -

Як вигукнів, ікнувши, сам Овідій*,

Коли подібне тищу літ назад увидів.

У вдів вони м'які і недом'яті

(просторо в ліжку і пусто в хаті)

Чеканням і надією налиті,

Бо не в літах ти - в жіночім літі.

Хотів би я життя твоє заповнить,

Пірнувши нижче, у смужку вовни...

_______

* розпологи - груди

*Овідій - давньогрецький поет, автор «Науки любові»

***

Це правда, що брешуть, що ти ніби любиш мене?

Брехня по селу, як горілка по тілу, розлилась.

Врахуй, моє серденько, я ж бо є дико вразливим.

Хай краще щось добре й правдиве, ніж зле і сумне.

І хай нелюбов твоя, Нелю, мене і мій двір промине.

 

***

Це та, яка цілюще любить,

Цілує, лущить поцілунки,

Луску і шкаралупу плоті

Випльовує, щоб зернятко любові

З них вилущити, знищивши її?

Прихильно, ніжно, голубливо

Ну скільки ж треба дертись, плазувати,

повзти, рачкуючи, теребкатись до тебе,

щоби добратись до твого добра?

З тобою я покладливий, потульний,

Сумирний, приязний, рахманний, любий,

Свічу у очі, кланяюся в ноги

Пестливий пес, що горнеться до ніг.

До тебе я підлещуюсь, мощусь,

підгнізджуюсь, облизую лестиво,

соски, немов квасолю, тереблю...

Прорвало греблю - все, люблю, люблю...

 

***

Грудний, засмучений, грудневий голос Ваш

Не замете січнева січа, не заглушить.

Жовтневу жовч ковтну, і - баш на баш -

Я поміняюся - віддушину на душу.

Утну бо-зна що і навіщось і уткнусь

У виріз Ваш, моя окрасо вереснева.

Я не зігнусь, лише нагнусь крізь гнусь,

Лиш вигнусь хвилями, немов Нева квітнева.

Травневий траур свіжочорної землі

Червневі черви погризуть на тих поминках.

Лупу липневу в літа з голови

Дощі вже змили - і на милицях по ринках.

Серпом серпневим жнуть женці ужинок свій.

А у жінок останній бал, осіння зрілість.

Їх листопадова стопа ступа у світ.

Лютнева лютня наостанок їх зігріє...

 

***

Короткий курс історії «НУ-НС»

Ці руки нічого не брали.

Ці ноги нікуди не йшли.

Ті «друзі» його обпатрали,

допетрали все і пішли.

***

Діоген Синопський

Я збоченець. Бо збоку від життя

Існую, хоч у думці й з Богом.

На світ із бочки дивлюсь Діогеном -

Такі вже гени в мене самотинські.

Той Діоген з Синопу дивно жебрав -

Просив у статуй, щоб скоріш привчитись

До всіх відмов, що лірника чекають,

Хоча б себе і кініком назвав.

Він з ліхтарем удень шукав людину,

Усіх простив, а сам так опростився,

Що жив у бочці, хлібом харчувався.

Й лише на нерозчавлених гарчав.

«Проси, що хочеш» - щедро Македонський

Запропонував лежачому йому.

Той попросив не затуляти сонце -

І Олександр вперше у житті

Був відступити змушений, сказавши,

Що він хотів би бути Діогеном,

Не будь вже Олександром і Великим,

На що філософ усміхнувсь байдуже.

Він не створив системи, але сам

Системно втілив безсистемність в Долю,

Бо вчив задовольнятись тим, що маєш,

Якщо нічого в тебе і нема.

Античний бомж, мислитель, неформал,

Різкий, амбівалентний, епатажний,

Фігляр демонстративний, грубіян,

який Платона називав треплом,

Себе ж собакою - насправді воював

За Істину, Добро, Красу - і скромність

Довів до самозречення. Прорік

Він принцип аскетизму й не хотів

Себе нічим бруднити із того,

Що побудовано на крові та обмані

І в чому люди споконвіку з головою

Занурені в гонитві міражів.

- «Смерть - це не зло, бо в ній нема безчестя» -

Сказав він якось. Цим проговорився,

І ключик дав до себе всім уважним,

Які за словом відчувають біль.

Помер він в один день із Македонським -

Так геній думки з генієм меча

зрівнялися хоча б на мить і сонце

уже не затуляв йому ніхто,

хоча було десяте червня й зранку

пекло немилосердно. У Коринфі

всі поховалися від цього пекла -

лиш Діогена вийшли поховати.

Собаку мармурову на могилі

Поставили йому і написали,

Що вчив він вдовольнятись тим, що маєш

І тим вказав найлегший шлях людині.

В четвертому столітті до Христа

Цей хворий духом агресивний геній

На всіх кидався, бо хотів змінити

Людську природу, та дарма, дарма...

Він залишився міфом, анекдотом,

Легендою - немов би і не жив.

Лише жорстка кінічна парадигма

Нагадує - він Був. Страждав. Творив.

***

Буде вам, люде, ще той прейскурант за гріхи.

Грішним від Бога дістанеться всім на горіхи.

Юшки іще нахльобаєтесь. Гнівні міхи

Пекло роздмухає для сатанинської втіхи...

***

«Ходити поза Уманню» - означало ризиковану і нерозумну мандрівку в дикі місця. У ХУІІ ст. Умань була свого роду «краєм світу», знаходилась на кордоні Польщі з Диким Полем.

 

Ходити поза Уманню, бродити,

тинятись, вештатися, линдати, убрід

десь бовтатися, байди тупо бити,

то хто по тому розрізнить твій слід?

Колись була, ти, Умань, краєм світу.

А далі - Дике Поле і полин.

Я згадую страшне для мене літо

І ті фатальні декілька хвилин,

Які зламали Долю, прикували

До ліжка на роки, роки, роки...

І в уманській лікарні приховали

Від мене правду. Батьківські байки -

Що скоро встану, вилікуюсь, вийду

З цих білих стін у вільний білий світ -

Закінчилися скоро. Вітер видув

Із мене душу і вона в політ

Відправилась відтоді вже без тіла -

Я марив, мріяв, в'яв фантазував -

Худий, маленький, жовтий, синій, білий,

Острижений, стриножений зуав* -

Стрілець алжирський. Без краплини жиру,

В полоні, полинялий колоніст,

Зненожений, знеможений, ледь живий,

Лише в уяві танцювавший твіст -

В історію я впав сторч головою,

А не з парадних сходів увійшов.

Лікує рани й виє сивий воїн.

Чи то в душі, чи в тілі ниє шов.

___________

* зуав - солдат французької колоніальної армії з алжирців

 

 

Сердечне сокрушеніє преподобного Єфрема Сиріна

Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства і марнослав'я не дай мені. Дух же доброчесності, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені рабу Твоєму.

Сирін Єфрем, християнський святий

 

1.

«Іще не встиг я благочестя подвиг

Звершити - марнославством захворів.

Іще у сіни не вступив, у отвір

Святилище лише здаля узрів -

А вже про нього мрію. Гордовито

Повчаю ближніх, сам же не узнав

Я Істину. Душе, ти будеш бита,

Бо ще нема в тобі святих ознак.

Все дарував мені Господь - і розум,

І сенс, і ведення і вміння розсудить.

Але в Пітьмі куди поїдеш возом?

Де стежка до свяченої води?

Лікуй себе, або ж оплакуй гірко

Свою духовну ницість, сліпоту.

Злослів'я зніме з тебе куцу мірку -

Міркуй, що вийде із дрібних потуг?

В зломовному усе є - і наклепність,

І ненависть, і намовляння бруд.

Хто б це не був - чи хлоп, чи превелебність -

Його маркі зусилля - марний труд.

Блажен той, хто надбав довготерпіння,

Хто в радощах, веселощах чекав

Без гніву вирок Господа і в піні

образ, роздратування не втопав.

Роки недовгі скористай на те, щоб

Придбати вічність, бо життя ж, як тінь.

Готуйся, не обтяжуйсь, скинь всю нечисть

І в чистоті до Бога йди. Амінь.

 

2.

Учитель покаяння і смирення,

Самопримушення, боріння - вчення

Про проростання стану чистоти

У серці, преподобний був аскетом,

Пустельником, філософом, поетом -

Таким же в Бозі можеш стати й ти.

 

3.

Ось Сиріна Єфрема теорема:

Що вибираємо - приємний сон, чи бдіння

Святе й корисне? В наші сновидіння

Турботи не впускаєм, не беремо,

Тужливі і скорботні. Святий Сирін

Про морок, темряву попереджав несплячих.

Вдивлятися в ніч моторошно, лячно,

Дай, Боже, Світла, що Пітьму розсіє.

Слух необтяжений і погляд непоборний,

Сердечні помисли джерельні,

слово мудре -

Так Сирін уявляв духовне хутро,

Яке у бдінні нас зігріє і огорне.

Дух доброчесності, терпіння і любові

Дай, Господи, і сили укріпи.

Хоч грізний Тигр - це не покірний Овен,

Та все ж привчи смирення воду пить.

Навчи мене провини мої бачить,

Знайти себе між кволих поколінь,

І не судити брата... Все це значить,

Що ти Всеблагий. Дякую. Амінь.

***

Альрауна - це корінь мандрагори.

Кричить, як виривають із землі.

Людську фігуру має, мов потвора,

Бо корінь з головою у імлі.

Альрауна, відкинута із раю,

За ним сумує, а тому й кричить.

Творець з тих її пір не обирає,

А чорнокнижник варить і мовчить.

Ці ягоди, ці яблука кохання,

жадоби, таємниць і глупоти,

пророцтв і чарів дивне поєднання -

ця незбагненна магія є ти.

Вживаються, як засіб від безпліддя,

Бо змушують кохатись день і ніч.

У сексі двоє, як в чарівній кліті,

Не вирватись. Звучить до битви клич.

У мікродозах будять марнослав'я,

У макро - втрату розуму дадуть.

Поївши ягід, відчуваю - лав ю.

А корінь з'ївши, йду в останню путь.

 

***

Де лагідна, смиренна серцем, гідна,

ідна між многих (ноги теж важливі),

бідова, нехай бідна, але рідна,

душею гарна, образом вродлива?

Одлига в серці. Тане лід безпліддя.

Поблідла неміч тіло оплітає.

Все більше їжі на столі століття,

Але не їм, бо ситий не літає.

Лиш босий відчуває землю в травні.

Лиш серцем чистий твій прихід відчує.

Прозріння пізні в моїй пісні ранній.

Лечу я, чую - серденько віщує,

Що ще не щезла зустрічі можливість,

Що ти зіщулена, тому й не видна.

Тож лишенько мені - твоя важливість

Така відчутна, що уже й огидна.

 

***

Казав Екзюпері - життя творить порядок.

Але порядок не породжує життя.

Виполюй будяки з літературних грядок

Та знай - будяк є диво, не сміття.

______________

Антуан де Сент-Екзюпері - французький письменник

 

***

З горбка понеділка весь тиждень - немов на долоні.

В долині цих днів моїх планів і справ далина.

Солодкі цілунки і сльози гіркі та солоні

Й зітхання мої, що не будуть до вас долинать.

Плануєш одне, а складається якось неладно.

Ніяк не виходить розумно й логічно прожить.

У заростях саду бажань сова мудрості кличе надсадно -

Та хто її чує? Струмок же життєвий біжить -

Вівторок, за ним середа, а там грізно четвер напливає

І ти розумієш, що ще один тиждень пропав.

А п'ятнична втома лише вихідні прикликає.

Надія одна - понеділок. А тиждень осінньо опав.

 

***

Мій оптимізм стійкий і незборимий.

Все йде чудово, тільки повз і мимо...

 

***

Тулитись, купчитись, тіснитися. У сни

Удвох звільна й поволеньки впливати -

Одна із насолод подружньої весни.

У сонному теплі дитинство сниться й мати.

 

***

Боюсь померти уві сні.

Боюсь безсилля.

А особливо навесні,

Коли дощі ідуть рясні

І квітне зілля.

Цілюще зілля завари -

Я вип'ю залпом.

Спасіння диво сотвори.

Отвори неба отвори.

Хай прийде - завтра.

 

***

За хрест відправити і збити з пантелику,

У бездоріжжя кинути, в Пітьму

Слабких із нас, щоб вчаділи в диму -

розвага дідька. Та спасають Лики.

 

***

Спогади

1

Минуле мну у спогадах. Гадаю -

Чому і як все склалось так, як склалось?

Прожите сотий раз перекладаю

В поличках пам'яті. Яка, погодьтесь, жалість,

Що у житті все так скороминуще

І відцвітає все на світі суще.

 

2

Чи може знову бути перебуте?

У що його потрібно перевзути,

Щоби воно ще раз в життя прийшло?

Щоб народилось знову, відновилось -

Яви, Пан Бог, свою Господню милість,

Щоб пережите знову ожило.

 

***

Все, що я встигну створити до смертного часу - оце і моє

Лета* вже лиже мені мої лижі. Ще трохи - й намокну.

Як же віддячу Тому, хто так пізно і щедро натхнення дає?

Як же наважусь пірнути в провалля оте, у Безодню?

_____________

* Лета - ріка смерті

***

Травою, терном, биллям проросту...

Дрож сіпає, як уявлю ту люлю,

Сиру, неогранітнену, просту -

В якій востаннє проковтну пілюлю

прощальної зневаги, оближусь,

ображусь непомітно, мітку смерті

прикрию крепом, крепко побожусь,

що буду тихо в трунному конверті

лежати, як до запитання лист,

собою ненавмисне заподію

рідненьким кривду, виявивши хист

до умирання, залишу надію,

що на тім світі... (Боже, поможи

ще нам побачитися там, за небокраєм),

всім накажу ще довго-довго жить -

й сховаюся. Вірніше, поховають,

а я, пробачте, ще раз проросту,

ще вигулькну на білий світ травою

Й спізнаю істину органіки просту -

Що можна жить не тільки головою,

Не тільки серцем, а й без них - стеблом,

Листком вузеньким сонечко сприймати.

Жить не в людській подобі - то облом.

Та що дадуть - оте й прийдеться мати.

 

***

Месія з'являється лише у полі очікувань.

Коли не чекають Його, він чеканить себе вдалині.

Стає на ночівлю десь серед простих, не очільників,

Щоб ранком на ослику в місто й Історію в'їхать, як в сні.

 

***

Я кожен день і інобутті.

До себе повертаюсь,

Коли, як в житі, у житті

Вже заблукавши, каюсь,

Молюсь, молю Тебе, люблю

І в цій любові тану.

Але і, люблячи, скорблю,

Що Ніч, а не світанок

Мене поглине й розітре,

На глину розім'явши.

В ім'я Твоє я - без потреб.

Та не минує Чаша

Сія ні того носія,

Ні тих, кому Він носить.

Для світу й інших возсіять -

І сіять. Цього досить.

 

***

Як тільки уявиш, що ще після тебе прийде

І скільки відбудеться того, що ти не узнаєш -

Заниє щось так, защемить - але Час свою пряжу пряде,

Щоб зшить тобі саван, в якому у Лету пірнаєш.

 

Ніч перед ранком

1.

Господній Світ застиг. Ніч перед ранком. Тихо.

На дні душі весь бруд м'якеньким мулом

Осів. Клубком згорнувся вихор.

Лиш холодильник непідземним гулом

Порушує весь час густу буттєву тишу.

Пишу всю ніч. Тешу віршів обрубки.

В легенях ночі хрипи, наче миші.

Я прослуховую, як лікар, їх крізь трубку.

 

2.

Як тихо тут. І навіть Час не капає

Водою з крану. Холодильник змовк.

По дереву вірша деруся мавпою

А знизу виє Дух - голодний вовк.

Вірші з підготовленої до друку 4-ої збірки поезії «На вітрах розлуки». Naperville, 2009

Китайська кухня

Щось цікавіше#2015-31 (07/30/2015)
Два скрипалі#2015-31 (07/30/2015)
Ще одна війна#2015-31 (07/30/2015)
Плач#2015-31 (07/30/2015)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com