У сьогоднішній непевній ситуації глобальних проблем економічна активність населення США явно суперечить планам і заходам їхньої адміністрації.
Плани порятунку американської економіки у виконанні адміністрації Б.Обами, в основному, полягають у двох моментах:
Стимуляція платоспроможного попиту населення за допомогою мільярдних вливань та податкових «стимулюсів».
Збільшення ефективності американських компаній методом скорочення витрат і вдосконалення їхньої структури.
Другий момент видається абсолютно романтичним і наївним з точки зору неупередженого аналізу психології типового американського «успішного» бізнесмена.
У чому, власне, полягає його «успіх»? У збільшенні особистого матеріального доходу. Саме з такої точки зору цей «успіх» має для бізнесмена яку-небудь привабливість.
Що пропонує Обама для порятунку американських компаній? Зменшити матеріальний дохід найбільш «успішних» ділків.
Іншого Обама Америці запропонувати просто не може.
В результаті встановлення світової гегемонії США і за рахунок економічного грабежу підлеглих цій гегемонії народів Америка дістала можливість нарощувати свій матеріальний добробут, не вдосконалюючись у сенсі своєї продуктивності. Замість чесної праці, якою, як відомо, кам'яними палатами не збагатишся, сьогоднішні американські «піонери» воліють зосереджувати свої таланти на присвоюванні продукту чужої праці, і чим у більших масштабах - тим краще. Саме тому американський ВВП у натуральному вимірі за останні роки фактично не зріс, у той час як доходи юристів-фінансистів збільшилися у рази. Матеріальних благ Америка сьогодні споживає удвічі-утричі більше, ніж продукує.
За останні десятиліття у «цивілізованих» країнах сформувався клас природних паразитів, які ніколи нічого корисного у своєму житті не створювали, однак, завжди насолоджувалися найвищим матеріальним добробутом. Але проблема не в цьому, а в тому, що ця категорія населення стала найбільш поважаною і впливовою у своїх країнах.
Американські «лоєри» та біржеві спекулянти пригріли собі «урожайні» місця, у тому числі - у світовому масштабі. Доки грабували багатства колишнього «соцтабору» - доти ці «працівники» приносили своїм країнам прибуток. Багатства вичерпались, дармові доходи скоротилися, «розвинуті» країни ввійшли у системну кризу.
Вихід з цієї кризи, очевидно, може бути лише у радикальному обмеженні доходів представників касти юристів-фінансистів. Тобто: тієї категорії американського і світового істеблішменту, на якій тримається сьогоднішня політична система «розвинутих» країн та їхня світова могутність.
Чи дадуть можливість олігархи, які визначають політику своєї держави, цій державі обмежити їхні доходи і, таким чином - можливості впливати на державні справи?
Питання явно риторичне.
Але всі проблеми американської економіки, принаймні, з точки зору актуальної адміністрації, лежать саме у площині неконтрольованих потягів окремих індивідів до особистого збагачення.
Для того, щоб відмовитися від індивідуального матеріального нагромадження, людині потрібно бачити в цьому якийсь вищий смисл.
Такий вищий смисл Обама вбачає у відродженні «великої Америки». Зрозуміло, що йому, як політичному лідеру з яскраво вираженим комплексом «другого терміну», кардинально залежить на тому, вдасться йому вивести США з кризи, чи ні.
Але з точки зору «рядового» американського олігарха дилема виглядає трохи по-іншому: збільшення власного майні і, відповідно, суспільного впливу і престижу, а чи порятунок країни, у якій провідна роль перейде до його конкурентів.
У сьогоднішній Америці немало говориться про те, що разом з впровадженням фактичної гендерної рівності і політкоректності у суспільному житті були запущені об'єктивні незворотні процеси, суть яких полягає у фактичному відчуженні головних творців Америки - білого, найбільш продуктивного і свідомого колись її населення, від результатів своїх зусиль.
Відомий політолог П. Б'юкенен навіть написав на цю тему солідну монографію.
Тобто: вірили-вірили у високі ідеали, трудилися-трудилися, жертвуючи власним спокоєм і благополуччям, а тепер виявилося, що ніби у цій країні, яку побудували, і зайві.
Результатом цих процесів стало моральне відчуження американських громадян, особливо білих, від своєї країни та її теперішніх ідеалів. Замість них прийшли глобалізація та долар, як світова валюта, на яку можна купити будь-який уряд і будь-яку красуню.
 А тепер уявімо собі типового американського олігарха і подумаймо: чи проміняє він ці свої повнокровні долари, принадність яких відчуває усіма фібрами своєї душі, на якісь моральні ідеали, які йому незрозумілі і реально чужі? Легше змінити уряд, ніж визнати себе моральним падлюкою.
З іншого боку - найбільш активна частина білого населення Америки категорично не сприймає цінностей, практично культивованих її чорним населенням. То на кого опертися Обамі у пошуку духовно сильних людей?
«Просте» населення Америки цю суперечність, очевидно, усвідомлює на спинномозковому рівні. Бо, голосуючи за Обаму і підтримуючи його політику на словах, реалізовувати її не поспішає, а все турбується більше про свої кровні інтереси, керуючись не помпезними закликами, а, радше, своїм здоровим глуздом.
Обама закликає своїх громадян більше купувати і заради цього дає їм гроші. Громадяни схвально аплодують, гроші беруть, але витрачати їх не поспішають.
Соціологічне опитування, проведене 10 квітня цього року агентством Associated Press-GfK, виявило, що 54% з тих, що одержали повернення податків, мають намір використати їх на оплату кредитних карток, комунальних послуг, інших платежів. Рік тому таких було лише 35%.
Лише 5% сказали, що здійснять на ці гроші якісь нові купівлі. Щоправда, з минулого року ця цифра фактично не змінилася.
38% планують витратити щонайменше частину зі своїх податкових повернень. Однак, витрати ці пов'язані здебільшого з основними потребами: 17 відсотків збираються на ці гроші купити їжу та одяг, порівняно з 7% рік тому.
Зміни в уподобаннях населення можна трактувати двояко: з одного боку - кризові очікування поступово роблять людей більш ощадливими, з іншого боку - причиною цієї «ощадливості» може бути скорочення доходів та непевність у завтрашньому дні у результаті масових звільнень з роботи (на сьогодні у США вже більше 13 млн. чол. є безробітними).
Останнім днем подачі податкових декларацій є середа, 15 квітня. Станом на минулий тиждень податкова служба США уже виплатила біля 200 млрд. дол. у вигляді податкових повернень. Представник цієї служби Даг Шульман заявив, що загальна сума таких повернень може скласти до 330 млрд. дол.
За даними Associated Press-GfK повернень податків очікує 57% дорослого населення США. Середній розмір таких повернень цього року складе 2 700 дол., порівняно до 2500 дол. рік тому.
Тим, що заповнюють свої декларації в останню хвилину, Шульман порадив робити це по Інтернету і використати можливість прямого депозиту грошей на їхні банківські рахунки.
Обробка електронних декларацій у податковій службі з наступним депозитом грошей на рахунок займає біля десяти днів, тоді як паперові чеки, вислані на основі паперових декларацій, можуть шукати свого адресата від чотирьох до шести тижнів.
Для читачів «Час і Події», що виходить кожного четверга, дані поради відносно минулорічних заробків вже будуть неактуальними, однак, ними можна скористатися на майбутні роки: і час зекономиться, і гроші. Було б лише що декларувати.
Адміністрація Обами, як ми вже відзначили, плекає надію, що цьогорічні повернення податків допоможуть економіці, яка втратила минулого року понад 5 млн. робочих місць. Заради стимулювання економіки Конгрес навіть виділив 787 млрд. дол. у лютому цього року у вигляді пакету платежів-допомог.
Цей пакет становить собою певний «мікс» з державних витрат і субсидій та зниження податків, спрямованих у першу чергу на стимуляцію платоспроможного попиту населення в умовах, коли більшість, перелякана непевними перспективами, намагається якраз заощаджувати. 
З точки зору тверезого глузду ощадливість є виправданою і навіть похвальною у скрутній економічній ситуації, однак, у реаліях первертованої американської економіки може відіграти фатальну роль, особливо, якщо тверезим глуздом скористається кожен розумний чоловік у США.
Цікаво порівняти це з українськими реаліями і реакціями населення.
Більшість представників так званого «середнього класу» в Україні у відносно сприятливі минулі роки надбали доволі розкішні оселі у престижних районах, багато хто - взявши під цю справу банківські кредити. Однак, ці розкішні оселі потрібно ще й утримувати на певному рівні, а утримання їхнє не таке вже й дешеве. Реально, при ВВП у 6900 дол. на душу населення, типова українська сім'я з трьох чоловік не може собі дозволити більше, ніж типову трикімнатну квартиру.
У сьогоднішній економічній ситуації, коли ціни на нерухомість стрімко знижуються, а реальні доходи населення падають ще швидше, кожен, хто відчув смак престижного котеджу, хоч купленого і на позичені гроші, планує зробити «хід конем»: продати цей котедж, доки ціни ще не впали, віддати невиплачену за нього частину кредиту, покласти решту у надійне місце, а потім купити той же котедж на залишки від суми. Сподіваючись, що за цей час його ціна впаде у кілька разів.
За кілька років економіку обіцяють відновити, зарплати підняти, а тоді цей за дешево куплений котедж можна буде утримати на свої зрослі доходи.
Ідея настільки ж геніальна, наскільки і проста, окрім того - суто українська, і відображає типово національний підхід до справи.
Проблема тільки в тому, що вона може бути успішно реалізована тільки тоді, коли прийде в голову незначній меншості, а коли про неї думають усі - її ефективність падає до нуля. Тобто: для того, щоб не працювати і мати зиск, потрібно когось іншого, і не одного, хто б працював, але зиску з того не мав. На кожного хитруна повинно бути, принаймні, кілька тих, хто дає себе перехитрити.
А таких в Україні зараз з кожним роком меншає.
Тому сидять усі «генії», як жаби навколо ставка, намагаючись вигідно продати свої маєтки і чекаючи, коли сусід продаватиме свої за безцінь. Усі їхні сусіди чекають того ж самого. Ціни на нерухомість падають, ріелтерський бізнес у ступорі, загалом - тотальна інфляція.
Неважко спрогнозувати, що від таких «геніальних» ідей втратять усі. Національна економіка загалом - бо ніхто не хоче займатися суспільно корисною справою за відповідну цій справі платню. Кожен зокрема - бо не працює, а лише чекає з моря погоди, тобто - покращення економіки, що повинне бути викликане сумлінною працею когось іншого. Інший, однак, сподівається на те саме. Його майно знецінюється, бо грошей на утримання вже немає і ніхто його купувати не хоче...
Рано чи пізно усі опиняться у занедбаних житлах, на межі фізичного виживання у країні з розваленою економікою. Можливо, тоді в українських головах почнуть генеруватися ідеї більш конструктивні.
Повернімося до Америки.
Опитування виявило, що 35% американців планує заощадити чи інвестувати щонайменше частину від податкових повернень. Біля 37% хочуть оплатити ними свої борги, такі як кредитні картки, студентські чи особисті позики. Рік тому такі наміри були лише у 24% опитаних.
У індивідуальному розумінні кредит - це частина прогнозованого економічного успіху, якого позичальник планує добитися на основі оцінки своєї актуальної ситуації. З того, що зросла чисельність тих, які прагнуть усіма силами повернути взяті раніше кредити, можна зробити висновок, що відповідно зменшилась частка тих, які прогнозують собі які-небудь економічні успіхи у найближчому майбутньому.
З іншого боку - кредити - це вільні кошти, кров економіки. Якщо кількість такої «крові» у народному господарстві має тенденцію до скорочення, то який висновок можна зробити про це народне господарство? 
Лише 3% з тих, що отримають повернення, заявили, що мають намір інвестувати, принаймні, частину цих грошей у нерухомість (порівняйте з вищезгаданими ідеями українських «середняків»). Ріелтерство сьогодні знаходиться у глибокій депресії по всій Америці. Зате активно зростають «бізнеси», що спеціалізуються на скупці цінних речей від населення (як це свого часу було в СРСР у 1932-33 р.р. - у кожному селі «Торгсіни» скуповували золото і мистецькі твори).
Ті, що мають доходи нижче 50 тис. дол. на рік, були схильними використати свої повернення на виплату боргів, ті, які заробляють 100 і більше тисяч на рік - на відпустку.
Крім того, виявилося:
31% збирається поверненнями оплатити рахунки за кредитні картки (рік тому - 17%);
19% мали намір витратити все на оплату комунальних послуг (10% рік тому);
17% - на оплату житла чи кредитів на нерухомість (7% минулого року);
11% від тих, що отримають повернення - на відпустку, невелике збільшення минулорічних показників;
5% - використати повернення як платежі за автомобілі;
4% хочуть купити на них акції чи облігації, як і минулого року;
8% тих, що мусять доплатити податки, збираються зробити це за рахунок кредитних карток.
Усього в опитуванні взяло участь 1002 особи з похибкою 3,1%.
Загалом можна сказати, що виразне прагнення сьогоднішнього президента США використати ідеологічний ресурс для підняття економічних показників наштовхується на мінімальну реакцію тих, на кого вся ця ідеологія розрахована. Американці якщо й підтримують патетичні гасла, то не своїми гаманцями.
А порятунок свій бачать у дещо іншій площині, ніж адміністрація президента. 
Для того, щоб концепція Обами щодо «відродження духу Америки» мала успіх, потрібно, щоб її реально підтримало щонайменше дві третини американських громадян.
Реальна підтримка у даному випадку означала б наступне: американці, з одного боку, повинні були б більше працювати і менше одержувати зарплати, щоб зробити їхні компанії більш економічно ефективними.
Припустимо, Вас, шановний читачу, призначили головним менеджером великої приватної фірми. Такої, як GM, наприклад. І от Ви звертаєтеся до своїх працівників: друзі, ви, звичайно, люди трудящі і професіонали, однак, зараз у нас економічна криза, президент закликає усіх затягувати ремінці, тому давайте я вам уріжу зарплати наполовину. Що криза тут же закінчиться - не гарантую, президент сам каже, що, можливо, для цього потрібно буде два його строки, але іншого шляху не пропоную.
Як, Ви думаєте, поставляться до Вас працівники фірми? Як зросте їхній ентузіазм щодо трудових подвигів?
Саме тому переговори з керівництвами найбільших автомобільних фірм США поки що завершилися нічим: ті плани модернізації, які готують їхні менеджери, не виглядають ефективними, а на більше менеджери іти не готові - всяким жертвам є своя межа.
Специфіка Америки в тому, що тут матеріальний дохід індивіда трактується як інтегральний показник усіх його позитивних якостей. Як повинен відчувати себе продуктивний працівник, якому пропонують обмежити його доходи на фоні зростання добробуту юристів-фінансистів?
З давніх давен матеріальна стимуляція до праці полягала у збільшенні зарплати. Психологічні дослідження свідчать, що люди які одержують удвічі більше, але купують товари удвічі дорожче (тобто, реально - одержують ту саму зарплату, тільки виглядає вона краще), схильні працювати набагато інтенсивніше, ніж ті, що одержують меншу зарплату, але купують удвічі дешевші товари (при однаковій якості товарів).
А тут головний фактор стимуляції до праці пропонують нейтралізувати.
Мало того - крім зменшення зарплат американцям задля боротьби з економічною кризою пропонують ще й відмовитися від прагнень зберегти свій існуючий рівень життя.
Якщо людина одержує менше, то для неї характерною буде зміна її купівельної поведінки. Вона стане витрачати менше на предмети розкоші, шукатиме можливості зекономити, в тому числі - за рахунок купівлі дешевших товарів.
Для економічних криз при капіталізмі характерними є зростання безробіття та наступна дефляція, тобто зменшення цін на всі види товарів внаслідок падіння на них платоспроможного попиту. Тому найбільш розумно поведінкою було б сьогодні скоротити свої витрати до мінімуму і почекати, доки ціни на товари не знизяться, а тоді на заощаджені гроші надолужити згаяне.
З точки зору сьогоднішньої адміністрації США американські громадяни повинні діяти якраз навпаки: не заощаджувати, а витрачати, причому витрачати саме зараз, саме на товари дорогі і малокорисні, такі, як, скажімо, нові автомобілі американського виробництва.
Тобто: від «простих» американців вимагається не тільки згодитися на номінальне зниження зарплати, але й добровільно, зауважте, опустити себе на фізичний мінімум виживання. Адже непродуманість при використанні останніх накопичень людиною, що втратила своє робоче місце, може мати для цієї людини ой які неприємні наслідки.
Нагородою за це Обама обіцяє економічне зростання і повернення США колишньої економічної могутності. 
Виникає запитання: якщо ті, від кого зараз вимагаються найбільші жертви, не матимуть змоги внаслідок цих жертв ні підтримати свою кваліфікацію, ані дати відповідну освіту своїм дітям, то яким чином вони скористають з того, що коли-небудь американська економіка відродиться?
Відродження економіки, у свою чергу - це зовсім не автоматичне збільшення зарплат і доходів. Ні, економіка починає працювати тоді, коли кваліфіковані працівники, зголоднівши за ударною роботою, викладаються з усіх сил за мізерну платню. Зарплати починають зростати лише після того, коли в результаті цієї ударної праці країна виходить на новий пік свого економічного розвитку. Після зростання зарплат економіка знову стає неефективною, входить у кризу і все повторюється.
Виходячи з цього, тим, кому сьогодні пропонують затягнути паски і витрачати побільше, можуть сподіватися на повернення до сучасного рівня життя лише років так за десять, і то - лише за умови, що активно жертвуватимуть тим, на що вкаже президентська адміністрація.
Не дивно, що ентузіазм у них поки що у великому дефіциті.