20 березня виповнилося 370 років з дня народження Івана Мазепи, гетьмана України.

300 літ тому, 11 листопада 1708 року ця людина скінчила своє двадцятидволітнє гетьманство, а через 10 місяців - 21 вересня 1709 року - і життя.

10 місяців, які напевне, здалися йому роками, розчавлений крахом задумів, поразкою, жорстоким знищенням російськими військами улюбленого Батурина, вимушеною втечею з Батьківщини, позбавленням посади, титулів, орденів, анафемою 70-літній Іван Мазепа провів у статусі вигнанця під молдавськими Бендерами, окупованими на той час турками. Серед молдован (волохів), турків, шведів, у вузькому колі співвітчизників, змучений конфліктами зі своєю старшиною, яка опинилася з ним у еміграції, обкладений мішками з вивезеними скарбами цей старий, зломлений долею, прикутий до ліжка чоловік всоте згадував та передумував своє життя. Думав він, звичайно, і про те, який слід залишить в історії, що скажуть про нього нащадки. Що скажуть сучасники - він здогадувався, розуміючи, що Україна на довгі роки попала під владу Російської імперії і оцінки українцям будуть формуватися у Москві за канонами відданості імперії, а не своїй рідній землі.

Так і вийшло. Уже через місяць по смерті Мазепи, у жовтні 1709 року за наказом Петра Першого відбулося виготовлення так званого "Ордена Іуди" з метою затаврувати ймення гетьмана як "зрадника та запроданця". Миттєво сформований Петром імідж Мазепи як підлого зрадника через церкву та інститути влади наполегливо протягом усього ХХУІІІ та ХІХ століть втокмачувався у масову свідомість підданих імперії. Що цікаво: 1917 року більшовики розвалили Російську імперію і офіційно відреклися від неї, але оцінку Мазепи не змінили. Ще більш цікаво: 1991 року Російська Федерація офіційно відреклася від тоталітарного СРСР і оголосила себе демократичною, але оцінку Мазепи знову не змінила. Російська Православна церква (РПЦ) також не змінила цієї оцінки й досі. Українська Православна церква під проводом Митрополита Володимира (Сабодана), як вірний загін РПЦ, від анафеми гетьмана не відмовилася й донині. Іронія долі полягає у тому, що усе керівництво УПЦ включно з резиденцією Митрополита Володимира, міститься на вулиці, якій з 2007 року присвоєно ім'я Мазепи. Тож офіційна адреса УПЦ тепер така: м. Київ, вул. Мазепи. Проте Ви ніде не знайдете такої адреси на сайті УПЦ. Там вказані тільки телефони. Напевне, у когось рука не піднімається писати таку назву вулиці.

Хоча й тут не все так однозначно. Зокрема, рішенням Священного Синоду УПЦ створено Робочу групу по вивченню питання відношення до Мазепи. Групу цю створено при Богословсько-канонічній комісії при Київській духовній академії.

Більше того, як будівничого лаврського муру та великої кількості церков Мазепу в Лаврі, як це не здасться дивним, шанують і здавна моляться «о строителе и благоукрасителе святыя обители сия». Можна сказати, що попри усе підпорядкування Москві, УПЦ в цьому питанні проявляє початкові форми самостійної позиції.

Треба пам'ятати, що більша половина нині живущих жителів України сформувалися ще за часів СРСР. То ж чи дивувати, що дуже багато радянських стереотипів, зокрема і оціночних, виявляються донині живучими. І думки та оцінки щодо Мазепи побутують в Україні полярно протилежні, як це і було протягом останніх трьох століть. Так, під час присвоєння імені Мазепи вулиці Січневого повстання комуністи протестували проти цього, посилаючись на те, що 3500 жителів даної вулиці проти зміни назви. Я також прописаний (зареєстрований) на цій вулиці, але свідчу, що, зокрема мене, ніхто не опитував. Проте, припускаю, що противників перейменування вистачало.

В такому ось контексті різноголосся й настало 370-ліття Івана Мазепи.

Як і всі подібні дати, річниці та іншого роду події останнього часу цей некруглий ювілей знову поділив вітчизняний політикум та громадськість. Президент Ющенко чітко та рішуче заявився на основні урочистості цього дня. Їх було дві - у селі Мазепинцях Білоцерківського району Київщини вранці та у Оперному театрі увечері.

У рідному селі гетьмана, де стоїть один з небагатьох в країні скромний пам'ятник йому, Президент Ющенко разом з Предстоятелем УПЦ КП, Патріархом Київським та всієї Руси-України Його Святістю Філаретом стали на чолі всіх церемоній.

У супроводі Митрополита Димітрія (Рудюка), міністрів: культури В.Вовкуна, оборони Ю.Єханурова, київської губернаторки Віри Ульянченко, секретаря Київради О.Довгого лідери світської та церковної влади поклали квіти до підніжжя пам'ятника Мазепі, пройшли мимо почесної варти козаків, відвідали музей, поставили свічки у церкві, де Патріарх Філарет відслужив панахиду за  спочилим гетьманом в Свято-Миколаївському храмі. Його Святості співслужили вікарій Київської єпархії митрополит Переяслав-Хмельницький Димитрій та духовенство Київської єпархії.

Світські очільники слухали Патріарха зі свічками в руках, злегка похиливши голови.

Потім на невеликому майданчику, де була споруджена трибуна на червоному постаменті, стоячи спиною до великої ялинки, боком до шеренги бандуристів, Президент виголосив промову. Зокрема він сказав: «Сьогодні вшановуємо будівничого держави, мудрого політика, дипломата і полководця, талановитого поета, покровителя освіти і мистецтв, захисника нашої віри... йдеться, безумовно, також про відновлення справедливості та правди про цього видатного діяча».

Такий початок звучав для багатьох українців досить незвично. Немов би передчуваючи це, Президент торкнувся причин подібного стану речей: «Не одне століття ім'я Мазепи стирали з пам'яті народної... Імперія робила це з однією метою - знищити саму ідею незалежності України, перетворити її на підвладну територію без минулого і майбутнього. Але ми не піддалися, ми вистояли, ми перемогли».

Характеризуючи два десятиліття гетьманування Мазепи, Президент підкреслив: «Це були особливі роки - роки відродження з Руїни, роки піднесення національного і державного життя України».

Президент особливо відзначив державотворчі зусилля гетьмана Мазепи: «У 1704 році Івану Мазепі вдалося об'єднати правобережну і лівобережну частини України в єдину державу... Україна оживала як країна європейської культури і традиції».

Зазначивши, що мрією гетьмана була самостійна, шанована у Європі Українська держава,

Президент полемічно, але твердо заявив: «Іван Мазепа - не зрадник. Іван Мазепа - захисник рідної землі. Іван Мазепа повстав задля України і рідної землі... Пора остаточно розвіяти облудні міфи про начебто зраду Івана Мазепи».

Зрозуміло, що напрямок президентського полемізму було скеровано на північ, до Росії, звідкіля від часів Петра й донині йде незмінна оцінка Мазепи, як негідного зрадника.

Глава держави дав своє пояснення історичній невдачі Мазепи, прозоро натякаючи на сучасний стан справ в Україні: «Відзначаючи сьогодні 370-ту річницю від дня народження Івана Мазепи, ми повинні згадати чому зазнав поразки наш славний гетьман. Він зазнав поразки через те, що запорізьке козацтво не було єдиним. Ми повинні знати, що вороги України завжди намагались розділяти нас на різні табори, на різні політичні сили, щоб ми були слабкими. Ми добре розуміємо, що сила в єдності, в любові. До цього часу наша держава не може міцно стати на ноги. Вона коливається то в один, то в інший бік».

Повернувшись до патріарха Філарета, Президент сказав: «Ми просимо у молитвах, щоб Господь об'єднав українців у любові до своєї Батьківщини. Багато хто клянеться в любові до України, а насправді любить тільки самого себе в Україні. Ми розділені і через те, що не маємо до цього часу Єдиної Помісної Православної Церкви. Не зрозуміло як православний українець може служити не своєму народу, а чужому. Ми повинні робити все можливе, що у дусі братньої любові нарешті створити в Україні одну Помісну Православну Церкву, бо тільки це з допомогою Божою зможе об'єднати народ в одну націю».

При цих словах Патріарх Філарет, Митрополит Димітрій, інші владики згідно кивали головами. Вони, як ніхто розуміють необхідність створення в Україні Єдиної Помісної Церкви та перешкоди на шляху до цього.

- «Нехай в сьогоднішній день, як на батьківщині славетного українського гетьмана так і по всій Україні пробудить у наших серцях совість, непереборне бажання думати про вічне, про свою Батьківщину, свій народ, свою сім'ю, і тоді Бог буде з нами» - на завершення сказав В.Ющенко, наголосивши, що протягом віків патріотичний вчинок Мазепи надихав українських патріотів до боротьби за незалежність України.

Після цього столична делегація від'їхала до Києва, де о 19 родині в Оперному театрі відбувся культурно-просвітницький захід «Мазепинський вечір».

Як я уже згадував у минулому матеріалі, запрошення на цей вечір я отримав від міністра культури В.Вовкуна, тому місця були дуже гарними, близькими до сцени. Можна було не тільки все добре побачити та почути, але і сфотографувати, що я із задоволенням і зробив.

Відкрив вечір Президент Ющенко, який на тлі давньої гравюри, що зображувала Мазепу, ще раз сказав своє слово про Гетьмана. Повторивши ряд думок, проголошених ще зранку у Мазепинцях, Ющенко додав: «Сьогодні вперше відзначаємо день народження Великого Гетьмана на державному рівні...жоден діяч української історії не викликав більшого зацікавлення і гостріших дискусій у світі, ніж постать Івана Мазепи. Чи знає сама Україна, хто був Іван Мазепа, чи оцінила його велич належно його рідна нація? Очевидно, ні».

Зафіксувавши цей принципово важливий факт, Президент закликав: «Таврування Гетьмана у попередній, у тому числі й нашій бездержавній історії, за так звану зраду набуло характеру затяжної істерії. Досить дивитися на власну історію чужими очима. Погляньмо на Мазепу очима власними, українськими».

Щоб не залишилося сумнівів, що означає український погляд на Мазепу, Ющенко сказав: «Мазепа покінчив із Руїною і розпочав відродження України як складової частини європейської цивілізації. Як політик і патріот він, передусім, прагнув об'єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиний український організм». За словами Ющенка, попри тиск Москви Іван Мазепа наполегливо й послідовно йшов до головної мети: перетворення України на державу європейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою: «Саме в цьому і тільки в цьому ключі ми, українці, маємо оцінювати й останній державний чин Івана Мазепи. Це була спроба врятувати Україну як державне утворення, спроба відкрити їй європейську перспективу. Про жодну зраду Мазепи не може бути й мови».

-«Іван Мазепа дав приклад боротьби за Україну наступним поколінням, заповів їм свою ідею і свою мету. У цьому - його головна заслуга перед Українським народом. Я прошу увесь Український народ подивитися на власне минуле чистим поглядом», - на завершення звернувся до зали та країни В. Ющенко. Після цього офіційна частина закінчилася і було дано чудовий концерт. Особливий відгук зали отримала у виконанні кобзаря Василя Нечепи «Дума» на слова Івана Мазепи. При словах : «Всі покою щиро прагнуть, А не в еден гуж всі тягнуть; Той направо, той наліво, А все, браття, тото диво! ... Жалься, Боже, України, Що не вкупі має сини!» присутні дивилися один на одного і банат означно кивали головами. Ось бачте. Сказано це три століття тому, а начебто про наші дні. Ну як не повірити у думку про нещасну особливість української ментальності - прагнення до гетьманування і нездатність об'єднатися. Заклик Мазепи, з особливою силою проспіваний бандуристом: «А за віру хоч умріте, І вольностей бороніте!» викликав схвальні оплески. Емоційно піднесеним заключним акордом концерту був виступ жіночого хору на чолі із живописним солістом-козаком, чию світлину читач може побачити тут.

Зайве, напевне, зазначати, що на цьому вечорі, як і на подібних церемоніях національно-патріотичного ґатунку, не було Прем'єрки Ю.Тимошенко. Був відсутнім і інший політ бомонд. Це ще раз підкреслило, що ініціатива та позиція Президента Ющенка не знаходить підтримки у багатьох політиків.

Розуміючи суто політичні причини цього, зазначу, що,окрім іншого, постать Івана Мазепи, його діяльність може слугувати однією з відправних точок для розмови про українських історичних героїв. Думаю, найближчим часом цю тему підняти на сторінках нашого часопису.

Поки ж констатую: відзначення 370-річчя Мазепи не стало помітною подією в Україні, не викликало всезагального резонансу. Причини цього зрозумілі. Але процес переосмислення стереотипів щодо фігури гетьмана отримав цими днями помітний імпульс. Посилюючи його, Президент через 6 днів після описаних подій своїм Указом від 26 березня 2009 року № 189/2009 увів нову нагороду - Хрест Івана Мазепи. Як сказано в Положенні про цю нагороду: «Відзнаку Президента України - Хрест Івана Мазепи (далі - Хрест Івана Мазепи) встановлено для відзначення громадян за значний внесок у відродження національної культурно-мистецької, духовної, архітектурної, військово-історичної спадщини, заслуги у державотворчій, дипломатичній, гуманістичній, науковій, просвітницькій та благодійній діяльності». Почекаємо імен перших нагороджених.