Якщо гетера - це, перш за все, покликання та реалізація закладених у жінці здібностей, то наложниці і берегині - це дві сфери прикладення суто жіночих талантів у суспільстві. Різняться ці сфери, як ми вже зауважили, рівнем духовної досконалості та здатності брати на себе певну соціальну відповідальність.

У американському суспільстві емігрантів проблема репродукції населення особливо гостро не стояла. Можна сказати більше - суто об'єктивно для США було вигідніше «імпортувати» своїх громадян, ніж вирощувати їх самим.

Коли є можливість відбору певних категорій емігрантів з інших країн, то завжди можна вибрати найбільш розумних, моральних, здорових і освічених. Такі «вибрані» люди завжди становлять собою расові «вершки» суспільства, тобто - генетичні екстремуми, як, скажімо, породисті рисаки. У своїх власних країнах із суворою ієрархією «породисті» люди з низів зазвичай не мали можливості вибитися в люди, натомість, США проголошували усіх людей рівними, тому весь рецепт успіху полягав у відборі таких людей та «імпорті» їх до Америки. Як правило, ці люди володіли хорошою освітою та професійними навиками, тому Америка мала можливість на цьому економити.

Змішання рас і генотипів завжди приводить до генетичної деградації, тому діти, народжені у США, особливо у третьому та наступних поколіннях, вже не володіють «породистими» рисами батьків, але натомість несуть у собі багато генетичних збоїв, породжених несумісністю генотипів. Окрім того - на них потрібно витрачати кошти і під них же перебудовувати усю систему освіти, розраховану більше на адаптацію вже готових знань, ніж на генерування своїх.

Іншими словами - замість того, щоб «імпортувати» готових високопродуктивних і мало-амбітних рабів, потрібно виховувати своїх повноправних телепнів, та ще й витрачати на це продуктивні сили свого жіночого населення. Не потрібно бути політекономом, щоб зрозуміти, якій політиці надаватиме перевагу правляча верхівка США, що завжди складалася з олігархів, які дуже добре вміли переводити чужі духовні і моральні цінності у свою національну валюту.

Тому американки традиційно славилися вільнодумством і слабкою здатністю до сімейних стосунків, а офіційна пропаганда їх усіляким чином до цього заохочувала.

Зрозуміло, що ідеалом жінки у США не могла не бути повнокровна гетера, а з інформаційною гегемонією США по цілому світі ідеал гетери став глобальним, принаймні - для тих країн і народів, що сприймають американську пропаганду некритично.

Україна є однією з таких країн, навіть однією з перших у цьому відношенні, можна сказати, а єдиним вагомим аргументом для сучасних українок у будь-яких дискусіях на теми моралі стало: «А ви знаєте, що в Америці?..»

Що в Америці - я знаю. Українців, які тут живуть, чи, принаймні, більшість з них, американська дійсність (особливо - її сімейно-сексуальна компонента) неприємно вражає. У сенсі занепаду. Років через двадцять тієї країни, яку ми знаємо і все ще бачимо навколо себе, вже не існуватиме. Натомість прийде країна, можливо, потужна і культурна, а можливо - й ні, але побудована іншими народами на зовсім інших засадах.

Знову ж таки - не потрібно бути політекономом, щоб зрозуміти, що суспільство, в якому висока духовна місія жінки - репродукція нації - приноситься в жертву тимчасовим економічним інтересам правлячих олігархів, таке суспільство не може існувати довго, і, у всякому випадку - у наступній історичній епосі духовного звільнення та самореалізації людини. Тому принципи і засади цього суспільства жодним чином не можна застосовувати щодо народів, побудованих на національній основі, де кожен є членом духовної спільноти і кожен відчуває себе нащадком тисячоліть і турбується про наступні тисячоліття.

Тим не менше, українці - жителі Америки так само ревно опираються на те, що показує і говорить офіційна американська пропаганда, як і ті, що ніколи з американською дійсністю не стикалися. Мало того - переносять цю пропаганду на український грунт і, навіть, намагаються підпасувати цей грунт під американську політкоректність.

Відпорпали, скажімо, якийсь благодатний «гумус» для «гендерного» питання і переконують нас, що якщо якийсь п'яниця заїхав своїй «половині» між очі - то це прояв віковічного «патріархального гноблення», на яке нашим дамам відкрили очі міжнародна фонди та організації-філіали феміністичних центрів. І не дай Боже сказати, що тобі подобаються жінки, які мають одного чоловіка і багато дітей, а ті, що навпаки - не подобаються - зажеруть і не поперхнуться. Ви ж розумієте: «в усіх нормальних країнах...» і так далі, залежно від ситуації.

Майже за Ільфом і Петровим: «Євреї в СРСР є? - Є. - Значить, і єврейське питання є.»

А тим часом, пристосовувати закони США до України, вірніше - Україну під ці закони - справа невдячна і цілком неперспективна. Бо Україна і «цивілізовані країни» - це різні світи, причому не тільки у економічному, але й у історичному, ментальному та навіть у генетичному відношенні.

Як уже відзначили, населення США - це спільнота суто економічна, побудована на індивідуальному прагненні до щастя, під чим розуміється переважно матеріальна складова людського благополуччя. Сімейна сфера у Америці - це швидше рудимент колишніх національних традицій, ніж самостійний живий організм. У типових політкоректних, так би мовити, американських родинах нічого по-справжньому рідного і сімейного уже не залишилося, навіть у загальнолюдських абстрактних розуміннях.

Зрозуміло, що у суспільстві, в якому сім'я є, у кращому випадку, побічним дитям цивілізації, люди, для яких сімейна справа є сферою творчості, а саме - жінки у традиційному розумінні цього слова - будуть, щонайменше, людьми другого сорту. І жодна гендерна політика цьому не зарадить: жінка ніколи не стане мужчиною, а політкоректність не примусить нікого її таким вважати.

Взагалі, то питання рівності слід не ототожнювати з питанням рівноправності. Людей, як і усіх інших істот на Землі, Бог створює неоднаковими. Що це був би за світ, у якому всі птахи були б горобцями, а усі риби - карасями? Усі мужчини - Бредами Пітами, а жінки - Мерилін Монро? Особисто я у такому світі негайно збожеволів би.

Різноманіття світу є його багатством. Але тільки до того моменту, доки не з'являється мірило, або, по-модному, «рейтинг», що присуджує абсолютну позитивність якомусь одному параметру людської натури. Такий «рейтинг» відразу ж і назавжди ділить людей на «кращих» і «гірших», «еліту» і «біомасу».

Скажімо, всі люди на Землі є рівноправними щодо можливості стати чемпіоном світу по боксу. Але ніхто ж не вважає, що у всіх рівні шанси ним стати.

У американському економічному суспільстві роль мірила відіграє особистий матеріальний дохід індивіда. Згідно цього мірила, згорблений вісімдесятиліток, мізантроп, падлюка, жорстокий і ненаситний щодо чужого майна, але власник мільярдів «зелених», однозначно кращий за молодого і благородного героя, власника золотих робочих рук і світлої голови.

Якщо ж мірила немає, то кожен стає рівним усім іншим, а суспільство перетворюється на спільноту більш-менш рівних людей, кожен з яких бачить в усіх інших своїх братів по розуму, і щастя кожного залежить від щастя усіх інших.

Український народ не міг дозволити собі вирішувати свої демографічні проблеми за рахунок інших. Тому в усі часи в українському традиційному суспільстві соціальна (включаючи сімейну) та економічна сфера були однаково поважаними і приблизно рівноправними. Жінка - чесна і багатодітна мати і опора сім'ї - користувалася не меншою повагою, ніж добрий господар, до її думки прислухалися, а її волю виконували. Бити чи будь-яким іншим способом принижувати жінку ніколи не вважалося серед українців почесною справою.

Своєю сімейністю та соціальністю українці різко відрізнялися від решти народів Європи, особливо в часи Середньовіччя. Злагода і мир «у сімействі» були їхніми найвищими цінностями. А хто, як не чесна жінка, міг дані цінності культивувати? І як можна було не поважати таку людину? Як можна було в такому суспільстві вважати жінку істотою другого сорту?

У такому розподілі суспільних функцій і рівності сфер життя суспільства, що грунтувалися на природних національних традиціях та фундаментальних законах Всесвіту, полягали надійні основи справжньої рівності жінки і чоловіка. Тому, напевно, в українській історії не існувало ні «гендерної» проблеми, ані фемінізму. І напевно тому ми виживали.

Тепер же нас переконують в тому, що якщо в Україні є жінки, то обов'язково повинна бути і «війна статей» і «гендерне питання». Як же без них?

Українським жінкам залишилося тільки зненавидіти своїх чоловіків та масово оголосити їх своїми ворогами - і справу знищення народу можна вважати завершеною.

Парадоксально, але головну скрипку у просуванні цих антиукраїнських, по суті, ідей в Україні відіграють переважно діячі, правильніше - діячки, які купкуються навколо так званого «національно-демократичного» табору. Тобто ті, які самі себе оголошують «свідомими» українцями, а всіх інших - ворогами України. Очевидно, має місце сліпе мавпування соціальних теорій «загниваючого капіталізму», коли сморід гнилизни трактується як нектар небесний.

Ідеологічну підготовку для розпаду вже майже завершено. Більшість сучасних українок свято переконані, що українські чоловіки сьогодні - «погані» і «п'ють».

Якщо б мені хтось близький і рідний постійно говорив, що я поганий, то, напевно, я б теж запив. Але, слава Богу, я знаю соціоніку, тому знаю, що «гарність» чи «поганість» - це всього лише показники ментальної (не)сумісності, тому тих, хто вважає мене поганим, позбавляю шансу бути мені близьким і рідним негайно і остаточно, і тому, напевно, не п'ю і радію життю.

Заробляю я мало, мало чого й маю, але життям своїм задоволений і жодним чином себе поганим не відчуваю. З цього можна зробити висновок, що «поганість» - це справа суб'єктивна та існує не сама по собі, а породжена сприйняттям конкретної особи.

Очевидно, що якщо жінка сприймає свого чоловіка як «поганого» і не упускає шансу йому в цьому дорікнути, то цей чоловік рано чи пізно таким і стане і, швидше за все, зап'є.

Чому ж українки масово стали вважати українців «поганими»?

Повернімося до гетер та наложниць.

В ідеальному суспільстві не менше 67% жінок повинні відповідати ментальному типу берегині. І кожна така матір повинна народити не менше 3-х дітей, щоб це суспільство, принаймні, не вимерло. Саме не менше трьох, а не трьох.

Щоб бути повноцінною матір'ю, потрібно мати лише одного чоловіка на протязі життя. Або, принаймні, до того часу, доки ця жінка народжуватиме і виховуватиме дітей. З того, що більше половини українських жінок сьогодні веде «активне статеве життя», а початок статевих зносин вже припадає на 12 років, можна зробити висновок, що матерями вони бути не хочуть, наложницями, напевно, теж, а їхнім ідеалом є сексуально вільна та забезпечена гетера.

Для гетер у будь-якому суспільстві «зарезервовано» лише 10-12%. Більше їх просто не потрібно. Так само, як усі не можуть бути юристами і бізнесменами, так само усі жінки не можуть бути і гетерами - комусь же треба сіяти хліб і народжувати дітей. Тому реально перед пересічною українською 12-літкою стоїть вибір не між кар'єрою «супермоделі» чи «обтяжливими» материнськими обов'язками, а між тим, чи бути чесною і поважаною жоною коханого і єдиного, а чи йти по руках, як правило, не зовсім чистих.

Ті жінки, що обрали для себе шлях наложниці, у молоді роки проповідують різноманітні модерні теорії на тему того, що «часи змінилися», а в усіх своїх гріхах винять «поганих чоловіків». У більш зрілому віці, років так після тридцяти настає криза жанру, головне джерело доходу - природна сексуальна привабливість - починає стрімко в'янути, сексуальний потяг, навпаки - зростати, тому незабаром настає критичний момент, коли готова була б бути і цнотливою і багатодітною, тільки от халепа - ніхто ж не бере. Нагадаємо: у віці 30 років на кожного холостяка в Україні припадає дві незаміжні жінки, у 40 - вже п'ять, а в 50 - десять. Якщо ж сорокарічному мужчині, що ще чогось вартує, захочеться жіночої ласки, то він її без турбот знайде серед молодих жінок, які вирішили вести той самий спосіб життя, що й їхні остервенілі «старші колеги».

І хто цьому винен? «Погані» чоловіки?

У чому полягає фундаментальна різниця між наложницею-рабинею і матір'ю-берегинею?

У рівні духовної досконалості. Тобто - свідомій готовності брати менше, а давати більше. Здатності відмовлятися від матеріальних спокус заради духовних цінностей. Виконувати свій обов'язок перед суспільством незалежно від обставин.

Рабиня ненаситна і не може бути задоволена у принципі. Відповідати за свої дії вона теж не здатна, тому в усіх своїх проблемах і «гріхах» завжди знайде винним когось.

Сатана знає цю слабкість наложниць, тому, коли їх стає у суспільстві занадто багато, він зваблює їх Жовтим Дияволом. Наложниця у принципі не може відмовитися від спокуси, тому засідає на гачок міцно і надійно, як дурний карась.

Зачепившись, починає «гризти» свого благовірного, що той не може її матеріально забезпечити. Заробку його на дорогу помаду, «як в усіх нормальних людей», не вистачає.

У благовірного два варіанти: якщо дурний і раб - то спивається. Якщо не дурний і не раб - іде на вільні хліби. Тому, можливо, сьогодні в Україні на фоні безлічі перезрілих «красунь» більше третини дорослих мужчин віддають перевагу парубкуванню.

Погані мужчини?

Коли маєш справу з «найкращими» жінками - будь-які суто чоловічі потяги вмить пропадають.

По-перше, краса - це поняття суто суб'єктивне. І важко позитивно оцінити інтелектуальний рівень того, хто цієї простої істини не розуміє.

По-друге, казати самому про себе, що ти най-най - виявляти кричуще невігластво і радикальну неповагу до ближнього. Рано чи пізно у цього ближнього починають зароджуватися закономірні сумніви у тому, що це має якусь рацію. Адже, справжні красуні чи герої про себе ніколи не говорять того, що видно й без підказки.

По-третє, переконання у своїй кращості за ближнього - це прояв гордині, першородного гріха і неприкритого сатанізму. А якщо це першородний гріх, то він служить каталізатором для усіх інших.

Уявлення про себе, як про найкращого, блокує всяку здатність адекватного сприйняття навколишньої дійсності. І як нормальній людині з цим «чудом природи» спілкуватися?

Чому блуд, сморід від якого неприємний навіть демонам, став настільки привабливим для сучасних українських «най-най» - здогадатися неважко, важко нормально сприйняти.

Найпоширеніша версія пояснення - через те, що «чоловіки погані».

Яким чином «поганість» чоловіків породжує слабкість на передок жінок - я поки що так і не вияснив, незважаючи на всі свої освіти і розумові напруження. У світі 75% народів живе матеріально гірше від українців, але перед у розпусті сьогодні ведуть саме останні. Зворотній же зв'язок очевидний - у суспільстві, яким правлять наложниці, чоловіки не можуть бути хорошими.

За що українські жінки ненавидять своїх мужчин? За те, що ті не відповідають «ідеалам», культивованим антиукраїнською пропагандою.

Чому українські жінки вважають себе достойними цих «ідеалів»? Тому, що вважають себе «най-най».

Нормальному чоловіку серед такої публіки робити нічого.

Духовно сильний мужчина у жодному випадку не зможе ні любити, ні поважати морально опущену жінку, саме спілкування з якою у нього викликатиме непереборну відразу і нудоту. Як можна ставитися інакше до людини, рівень інтересів якої обмежується суто матеріальними, навіть тваринними пристрастями, причому пристрасті ці над цією особою неподільно владарюють?

З іншого боку - чесному і відповідальному мужчині в сучасній Україні не світять ні кам'яні палати, ані пов'язана з цими палатами любов продажних жінок, які сьогодні там правлять балом.

Тому й спиваються...

P.S. Ото пишеш-пишеш, а іноді й задумаєшся: ну невже український народ втратив усілякі можливості масово культивувати, ні, не най-най, а просто звичайних, добрих, чуйних, вірних, ніжних, цнотливих, імунних до гріха і спокуси, здорових духом і тілом, чистих помислами, здатних генерувати любов і ласку. Таких, що хотіли б мати багато дітей і одного чоловіка. Не лізли б туди, в чому не мають зеленого поняття. І при цьому - вважали б свого мужа найкращим у світі.

Горе буде такому народові, якщо не опам'ятається.