Продовження. Початок в № 9

Америка: жменька особистого щастя, світова слава, школи,  гастролі, грандіозні проекти   та...  уроки вільного ринку.

В травні 1928 році Авраменко прибуває до Чикаго. Звідсіля, з нашого Міста Вітрів на березі озера Мічіган розпочав він роботу по відродженню українського танцю на землі Вашінгтону. Згідно запрошення 25 травня виступає з сольними номерами та дуетом з П.Гарболінською на Світовій жіночій виставці. Опісля - на прийняттях в Католицькій та Православній церквах.

Чикаго в житті Авраменка носить і романтичну окрасу, бо тут 16 червня у Православній церкві св. Троїці (нині святого Володимира, що знаходиться за іншою адресою) він бере шлюб зі своєю ученицею Павліною Гарболінською (1909-1968) - українкою родом з Вінніпегу. Ця подія була відзначена українською пресою, було велике прийняття на 200 осіб. Але лиш один медовий місяць перерви і вже 28 липня цього ж року Авраменко засновує свою школу у Детройті, штат Мічиган. Саме там мешкало найбільше українців, які працювали на автомобільних заводах Форда. В ній він підготував черговий випуск своїх інструкторів, серед яких колишні мешканці Канади Петро Смук, Микола Арсеній, Михайло Гира, Іван Іванчук та ін., які в дальнішому проводять навчання у відкритих Авраменком школах. Невдовзі - нова школа у Клівленді, штат Огайо. В жовтні кожна з цих шкіл дає звітні концерти перед громадами. Протягом цього року періодично відвідує з метою перевірки та консультацій школи, які залишені в Канаді. Там продовжують працювати по відкриттю нових шкіл на Сході Канади його найближчі помічники Іван Пігуляк, Андрій Кість, Віктор Мошук та ін. Пізніше, в 1929 році, Пігуляк та Кість переїздять до Штатів та допомагають йому в провадженні шкіл та організації концертів. Як і раніше - Авраменко в безперервному русі, поїздках, обов'язках, проявляє блискучі якості організатора, керівника.

Гопак Авраменка у фільмі «Наталка - Полтавка». 1936

Першого січня 1929 року Авраменко з дружиною прибуває до Нью-Йорку. Протягом січня проводить свої стандартні доповіді «Відродження українського танцю» в Нью-Йорку та багатьох містах Нью-Джерсі. А вже 1 лютого відкриває першу школу на 2- й Евеню Мангеттену в будинку «Stuyvesant Casino"- одну із найсильніших та найчисленніших. В лютому він мав уже 7 шкіл в Нью-Йорку та його околицях. Його друг з часів УНР Каленик-Лисюк стає його новим адміністратором. Перший їх великий концерт шкіл відбувся в залі " Star Casino" 19 травня.

Багато їх учнів пізніше переїхали в десятки інших штатів, де організували свої школи та танцювальні гуртки і так розповсюджувалось мистецтво танцю по всій Америці.

Тут, у Нью-Йорку, була його основна база. Пізніше Авраменко часто виїздив в інші країни світу, інколи по кілька разів на рік. Але повертався сюди, хоч і не мав своєї власної хати. Тут, у Нью-Йорку,7 березня 1929 році народилася донька Оксана. Це було найбільше родинне свято. Павліна в подружні часи допомагала йому в адміністративній роботі, як здібна танцюристка - в школах, а костюмеру Федору Бражнику - виготовляти костюми для спільних гастролів Кошиця та Авраменка. Разом з чоловіком включилася в громадську роботу, стала членом Союзу Українок і навіть певний час була там заступником голови. Вона - одна з тих, хто ініціював правдиві інформації про голодомор в Україні, була учасником акцій протесту. Союз Українок тоді, в 1933 році домагався також дозволу про побудову Українського павільйону на Чікагській світовій виставці.

На жаль, їх подружжя в силу цілого ряду причин, серед яких найважливіші - фінансові труднощі та часті відсутності Авраменка вдома через специфіку його праці, розпалася в 1936 році.

Отож, протягом перших двох років ( 1929-1930) перебування в Штатах всі зусилля Авраменка направленні на організацію системи своїх шкіл у північно-східній Америці - частині найбільш густо заселеній українцями. Це в штатах Нью - Йорк, Нью-Джерсі, Массачусетс, Пенсільванія. Разом з новими американськими помічниками - І. Заблоцьким, Р. Фенчинським та ін.-- вони відкрили і забезпечили навчання понад 70-ти танцювальних шкіл в Штатах. Успіх і слава його ансамблів прокотилася по всій Америці.

А вершиною цього успіху став виступ на найславетнішій сцені Метрополітен-опера 25 травня 1931 р. В концерті взяли участь кращих 500 танцюристів з усіх шкіл. До речі, ціна сцени опери на той час коштувала одному з українських бізнесменів І.Редчуку 6.000 дол.

В газеті «New-York Evening Post» за 27 квітня 1931 р. була надрукована велика рецензія Генрі Бекета, в якій він, між іншим, писав: «Хоч на сцені було понад 600 осіб від 6-літнього дівчатка до 60-літнього дідуся разом з народною оркестрою, мішаним хором на 100 голосів та 500 танцюристами - все це, і чудовий вид, і величні досконалі дії, є досягненням однісінької людини. Це Василь Авраменко, без сумніву, людина виняткової особовості, високих талантів - можливо, і геній. Йому тільки 35 років... а ось тепер, як творець українського національного балету, він став ідолом української еміграції в Америці». І далі: «Авраменко робить українців гордими українцями»... «...Публіка сама танцювала... Це була гідна до наслідування лекція для англосаксонських американців», «Вистава... зайняла перше місце над усіма іншими подіями як величний показ народного танку й музики».

Василь та Павліна Авраменки. 1929

Так він відзначив своє 35- річчя та 10- річчя першої своєї школи в Україні. Ознаменував їх тим, що зумів вивести український танець на світову сцену, а про себе заявив світу, як видатний хореограф та виконавець. Залишився документальний фільм, зйомки якого він організував вперше у своїй практиці.

В 1931 році з'являється музикальний Альбом з 6-ти платівок, на яких записано виконання музики стандартного репертуару Авраменка оркестром Павла Гуменюка. До цього часу, між іншим, музиканти-акомпоніатори користувалися відповідними нотами, що ввійшли у збірник «Музика до українських національних танців» (Вінніпег, 1928). Так він подбав про повне забезпечення своїх шкіл з урахуванням технічних досягнень у звукозаписах.

В листопаді цього ж 1931 року він здійснює грандіозний проект: готує спектакль українського балету на сцені Чикагської опери. Це 200 його учнів, оркестр та хор. Він гадав полагодити свої фінансові справи, але... не вдалося. Борги, надокучливі кредитори з того часу не перестають його переслідувати. Але, між іншим, був ще один великий успіх - спільна участь у святкуванні 200-річчя з дня народження Джоржа Вашінгтона ансамблю Василя Авраменка та хору Олександра Кошиця в 1932-му у Вашінгтоні. Після цього виступу вони дали ще 30 спільних концертів в різних містах Америки. Знову з надією фінансового зиску. Але - безумовний творчий успіх, слава, але... безнадійний фінансовий крах. Виступи не покривали навіть витрати. Отримав уроки вільного ринку: у сфері мистецтва чесним творчим людям без жорстких досвідчених імпресаріо не вижити.

На початку 30-х років зменшується кількість учнів в школах. Більша частина інструкторів залишає школи, тому що влаштовуючи власне родинне життя, забезпечити його лише танцями було неможливо. Це лише Авраменко пожертвував заради них своїм родинним щастям. Найближчий друг і помічник Андрій Кість змушений виїхати через візову причину в Закарпаття, а повернувшись одруженим, стає священиком. Обов'язково потрібно враховувати політико - економічні умови, в яких йому доводилося працювати. В Штатах - економічна криза, відома як Велика депресія. Але невтомний маестро не здається, поборює, здавалося, нездоланні труднощі. Так, у 1933 році ансамбль Авраменка виступає на світовій виставці в Чикаго перед сотнями тисяч відвідувачів. Цікаво, що українська громада та її добилася від мера дозволу побудувати свій павільйон «Ukraine» (хоч формально держава не існувала) та не дозволити СРСР поставити свій. Переконливим аргументом став голод в Україні. До честі тодішнього мера, він повірив словам українців, а не дезінформації кореспондента «Нью-Йорк Таймс», який, працюючи в Москві, голод заперечував, догоджаючи Сталіну.

20 травня 1935 року разом з учнями школи м. Балтімору приймає участь з «Великодними гаївками»в традиційних великодніх виступах біля Білого Дому у Вашінгтоні . Авраменко мав нагоду представити своїх учнів першій леді Елеонорі Рузвельт, подарувати їй писанку та сфотографуватись разом з нею.

На сцені Метрополітен - опера під керівництвом Авраменка виступило 600 учасників. 1931. Пік його світової слави

Вважається, що в кінці першої половини 30-х років припиняється діяльність хореографа Авраменка, як основної в його житті. Він записав та створив більше 20 танців. Серед них масові («Гопак колом», « Гопак парубоцький», Запорожський герць» , « Аркан коломийський», « Великодня гаївка» « Метелиця», « Журавель весільний» та ін), сольні ( « «Чумак», «Гонта», Вільний гуцул», «Довбуш», «Катерина» та ін.), а також до десятка балетних вистав: «За Україну», «Чумаки», «Січ отамана Сірка», «Довбушева ніч», «Великдень в Україні» «Русалки». Його школи, створені за 10 років перебування в Канаді та США ( 1925-1935) налічували десятки тисяч учасників української молоді.

Авраменка в цей час спокушує нова справа в його житті - кіномистецтво.

Авраменко і кіно.

Важко напевне сказати нині, чому переключився на кіно. Одні кажуть, що оточення підбило на шлях прагнення великих грошей, яких для його проектів або не вистачало, або зовсім не було, другі - відчуття потреб часу, а саме віра в те, що кіно, як масовий вид мистецтва, може прислужитись поширенню нашої культури, в тому числі музики і танцю. А може, «винен» ще й авантюрний характер Василя Кириловича? Не міг він без чогось такого, що мусить викликати подив.

Афіша концерту зведених ансамблів В. Авраменка у Метрополітен-опера

Ще в жовтні 1933 році він їде до Голлівуду. Думав запропонувати їм свої послуги постановок танців і поділився проектом зняти музикальний фільм, маючи на увазі майбутню « Наталку Полтавку». Повертаючись з Голлівуду в 1933 році, він зупиняється в Північній Дакоті. Там в маленьких селах біля м. Дікенсен проживали переселенці-піонери з Галичини та земляки Авраменка з його сусіднього села Виграєва. Він разом з Михайлом Лавриком та Іваном Подласним знімають німий фільм за назвою «Українці з Північної Дакоти», де вони зафільмовують ці поселення. Він з його реактивною енергією встиг навчити українських дітей своїх танців і вони теж попали у фільм разом з ним. До цього часу стоїть там православна церква за назвою "Коrsun"та діє однойменний цвинтар. (Назва в честь повітового містечка в Україні). Ще живе тут Мар'ян Гуриненко - син одного з перших 1919 року переселенців, який відвідав нещодавно батьківщину свого батька на Черкащині.

В 1935 році він створює «Комітет Першої Української говорячої фільми», який став збирати кошти на перший фільм. Виготовляє бренд компанії: у центрі він в образі Гонти з шаблею та напис по колу: «Студія Українська балетна і фільмова артиста балетмейстера Василя Авраменка».. Зверху - тризуб, зліва на відлозі від кола - слова: «Діамант дорогий на дорозі лежав, був потоптаний весь, важким пилом припав», а справа - закінчення куплету: «І ніхто не підняв діаманту того, йшло багато людей і цуралось його». Йдеться про танець, який він підняв з дороги і допоміг засяяти діамантом. Це - для реклами, для історії. А створена компанія мала назву «Avramenko Film Produktion, Inc», власниками якої була Рада директорів. У фільмах, поставлених компанією, Авраменко виступив у ролі продюсера, сценариста, режисера, постановника мистецьких картин.

Було створено два повнометражних художніх музикальних фільми «Наталка-Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1938). Кошти на перший фільм у розмірі 70 тисяч зібрали в Америці і фільмували в Нью-Джерсі поблизу Трентону на фермі Тимофія Яременка. Другий - «Запорожець за Дунаєм» його ж компанії за назвою "Аvrafilm" з базою у Вінніпезі. Його фінансувала громада Канади, а зйомки проходили на площі німецького монастиря м. Ньютон, Нью-Джерсі з участю багатьох акторів - танцюристів теж з Канади. Серед українців не було професіоналів, які могли забезпечити технічну частину фільмування. Запросили професіоналів з Голлівуду. Зокрема оператором обох фільмів ( Direсtor of рhotography) був Едгар Ульмар. Залишились його відгуки про величезний запал українських акторів та танцюристів у складі 200 осіб, що виступали у масових сценах. Про Авраменка Ульмар говорив: «Для Авраменка нічого не було неможливим... Він мав стільки ентузіазму! Я не міг йому відмовити...Він був іскрою для всього».

Прем'єра «Наталки - Полтавки» відбулася в найкращому кінотеатрі Нью-Йорку, йшла там три тижні і демонструвалася на кіноекранах 17 міст Сполучених Штатів, в Канаді лише в перші 5 днів його подивилися біля 10 тис. глядачів. Ліпші відгуки англомовної преси та глядача мав «Запорожець за Дунаєм»

Авраменко розпочинає свою кіноіндустрію. 1935

Діяльність Авраменка у фільмовій індустрії не залишилася без уваги по ту сторону океану. Зразу ж після виходу Авраменської «Наталки- Полтавки» на київській кіностудії Довженка режисер Іван Кавалерідзе створює свою ( радянську) версію цього фільму. Ще не встиг закінчити Авраменко « Запорожець за Дунаєм», як з'явилась теж однойменна радянська версія. Більш того, трапилося непередбачене: уряд Рузвельта дозволяє прокат цих двох радянських фільмів... в Америці. Ось така кінодуель на обох берегах океану, яка мала політичне підгрунтя на кшалт: « Не дозволимо діаспорі нас випередити» Це була політична конкуренція. І якби не Авраменко, то напевне не було б і тих фільмів, що створені у Києві. Але це все добряче йому нашкодило. Навіть українцям важко було уяснити який і чий фільм вони дивляться...

Проблеми, зв'язані з новою його діяльністю, переслідують постійно. Вневдовзі від « Авраменко Фільм Продакшен» виділяється нова студія «Корпорація Украфільм», яка при активній участі Олександра Кошииця, режисер Ліо Булгаков, ставить фільм « Маруся» за п'єсою М. Старицького « Ой не ходи, Грицю...» . Цей фільм багатьма авторами приписується Авраменку, що не відповідає дійсності. Він не приймав участі у створенні фільмі, але працювали члени його колишньої команди, зокрема Андрій Кість - сценарист фільму та постановник танцювальних сцен, костюмер Федір Бражник, а також учні його шкіл.

Для історії культури української діаспори кінодіяльність Авраменка була важлива тим, що він і в цій галузі став піонером. Він зініціював і створив першу українську студію в діаспорі, яка здійснила перший звуковий український фільм в Північній Америці. А для української культури в цілому неоціненним є те, що фільми зафіксували постановки його танців - сольних, групових, масових, його сценографію, участь його самого, як танцюриста та виступи талановитих аматорів з українських громад США та Канади.

Прокат фільмів не оправдав сподівань на отримання прибутків. Його фінансова ситуація погіршилася ще більше. Та це не відбило бажання Авраменка продовжити кінодіяльність. Під його керівництвом в Канаді зроблено документальний фільм «Тріумф українського танку», який присвячений 25-літтю його перебування в Канаді та США і прем'єра якого відбулася в Торонто 1954 році.. Також він виступає у ролі продюсера нової редакції фільму «Трагедія Карпато-України», знятих в Закарпатті Калеником- Лисюком.

В післявоєнні роки він разом зі своїми колегами Ярославом Кулиничем та Іваном Проциком організує зйомки багатьох документальних фільмів, що зафіксували для історії діаспори її з'їзди, відкриття пам'ятників, виступи окремих мистецьких одиниць, як-то хор «Гомін», народний балет «Орлик», Візантійський Хор та ін. Він вірив, що ця кінохроніка потрібна для історії України. Адже діаспора - її частка. Його мета - дійти з цією інформацією до Львову та Києва...

Авраменко написав якось в листі другу, що через його руки пройшло три мільйони доларів. Але ні цента не мав прибутку для себе особисто. Отож, припущення «кіно заради звабливого долара» має рацію лише в плані заробити кошти для своїх проектів, але не для власної кишені.

Сам же виступав в ролі, за сьогоднішньою термінологією, кінопрокатчика, дистибютора. Мислив так: доки дійде до України його кінопродукція, він має показати її світові - всім поспіль - україно - та іншомовним. Став «пересувним кінозалом». Возив з собою апарат для демонстрації фільмів, кіноекран, плівки у важких коробах і сам накручував їх. Не зважав на проблеми з авіа- чи автоперевезенням такого великого делікатного багажу. Він демонстрував не тільки свої, але всі інші фільми української кіноіндустрії діаспори. Для нього дійсно не було нічого неможливого.