rss
01/19/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#367

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Хто кого повинен рятувати?

Я вже писав про те, що пануюча сьогодні у світі модель ринкової демократії вже вичерпала свій потенціал цивілізаційного розвитку, що виявляється у загостренні її основних антагоністичних протиріч до меж, які унеможливлюють існування даної соціально-економічної системи як такої.

Основних антагоністичних протиріч я виділив три:

- ресурсне;

- демографічне;

- культурно-ідеологічне.

Не важко помітити, що всі ці три протиріччя між собою взаємозв'язані і підсилюють дію одне одного.

Народження і виховання підростаючого покоління, скажімо, безпосередньо пов'язане з економічним розвитком країни. Більше того - економічна ситуація країн «золотого мільярду» є головним чинником їхньої привабливості для жителів бідніших регіонів, і таким чином дозволяє багатим народам використовувати людські ресурси менш заможних. Але нарощення економіки загострює проблему ресурсів і прирікає народи Землі якщо не на вимирання внаслідок екологічного колапсу, то, в усякому випадку - на бідність.

Для того, щоб вирішити економічні проблеми, потрібно мобілізувати трудові ресурси. Але залучення, скажімо, у економіку жінок у якості робочої сили жодним чином не сприяє демографії, а збільшення мотивації для економічної діяльності безпосередньо впливає на культурно-духовний рівень населення. Негативним чином, звісно ж.

Намагання збільшити рівень соціальної відповідальності громадян наштовхується на їхнє бажання поживитися за рахунок іншого, що є сьогодні основним двигуном ринкової демократії. Якщо позбавити капіталіста можливості привласнювати продукт праці продуктивних працівників і примусити його трудитися за співмірну з ними зарплату, то який смисл буде у нього взагалі напружуватися?

Освічені і продуктивні громадяни колишнього СРСР, одержавши свободу, не стали особливо вникати у проблеми власних незалежних країн, а стрімголов чкурнули туди, де за ту саму працю їм платили більше і регулярніше. «Риба шукає, де глибше...»

Ми бачимо, що для основних антагоністичних протиріч капіталізму є характерним синергізм, а самі ці протиріччя вже загострилися до рівня глобальної кризи.

Офіційні «тлумачі» «цивілізованих» країн сьогодні балакають езопівською мовою, винаходячи різноманітні пояснення тим процесам, які усіх турбують, але спільна риса цих пояснень одна - вони жодним чином не зачіпають суті кризи. І зовсім не тому, що «експерти» такі дурні, щоб не розуміти того, що лежить на поверхні - логічне пояснення усіх фундаментальних причин сучасної кризи було дане провідними вченими тих же країн ще у 70-х роках минулого століття.

От, скажімо, широкий загал намагаються переконати, що причини кризи - суто фінансові. Мовляв, набрали занадто багато кредитів, не змогли їх повернути, тому уся фінансова система «золотого мільярду» і завалилася, як картковий будиночок. Тепер, очевидно, потрібно затягнути усім паски, почати сумлінно працювати і мало споживати - і все стане на свої місця.

«Бандитам - тюрми!», «Багаті поділяться з бідними!», «Вірю! Знаю! Можемо!», «Америка відродиться!»

Американська економіка будувалася на кредитах. Особливо це стосується її промисловості, будівництва та сільського господарства - головних продуктивних галузей. Що ж до «проривних» галузей у високих технологіях, то їх без запозичення кредитних коштів уявити собі взагалі неможливо. Неможливо було б створити електронну промисловість за рахунок самофінансування.

Більше того - ще років п'ять тому американську систему кредитування, особливо - легкість залучення у ній коштів, називали головним фактором американської економічної переваги над іншими країнами.

Можна зауважити, що це стосується тільки кредитів інвестиційних.

Якщо хтось бачить принципову різницю між вкладенням грошей у промисловість, скажімо, і надання їх у вигляді споживчого кредиту населенню, то в цьому випадку він, очевидно, також вбачає принципові відмінності між питною водою у шклянці і у пластиковій пляшці. Я таких відмінностей не бачу.

Гроші, видані громадянину у вигляді кредиту на житло, створюють попит цього громадянина на продукцію будівельної галузі. Будівельна галузь працює, дає роботу своїм працівникам, прибутки - власникам і податки у бюджет.

Проблема виникає, очевидно, тоді, коли позичальник не хоче або не може повертати кредит.

Вибачте, але в чому причина цієї ситуації? У тому, що у позичальника немає грошей. А грошей у нього немає тому, що він не може їх заробити. А заробити він їх не може тому, що немає для нього роботи - економіка не працює.

Ми виходимо на те, що причиною фінансової кризи є непрацююча економіка, а не навпаки, як нас намагаються переконати офіційні «експерти».

Чому не працює економіка?

Тому що забагато споживають?

Абсолютна ахінея. У Сполучених Штатах навіть найменші діти знають, що споживання, тобто - платоспроможний попит, є, по суті, головним регулятором розвинутої капіталістичної економіки. У цій економіці проблемою є не створити нові виробничі потужності, а їх завантажити.

Виходить, що економіка країн «золотого мільярду» валиться тому, що мало споживають. Валиться економіка - людям нема за рахунок чого повертати кредити, кредити не повертаються - валяться фінансові установи.

В усі часи в усіх народів фінансова сфера завжди існувала виключно для обслуговування виробництва, і у жодному випадку не могла бути визначальною у народному господарстві. Коли, скажімо, утворювалися нові держави і виникали фінансові труднощі, то проблема вирішувалася миттєво: включався друкарський верстат, в обіг вводилася національна валюта у будь-яких потрібних обсягах, і все ставало на свої місця.

Економічний же занепад починався тоді, коли населення не бажало купувати товари - криза надвиробництва.

Це - елементарні речі. І про них знає той же Б. Обама. Бо замість того, щоб скорочувати надмірний обсяг грошової маси у обігу, спричинений начебто «зайвими» кредитами, він з усіх своїх президентських сил намагається його збільшити. Для порятунку, зрозуміло, економіки.

Проблема, однак, в тому, що левову частку валового продукту країн «золотого мільярду» становлять фінансові послуги, частка яких вже давно перевищила частку усіх продуктивних галузей.

У чому суть фінансових послуг?

Припустимо, біржевий маклер провів спекулятивну операцію, в результаті якої заробив певну солідну суму грошей. Цей маклер жодним чином не змінив жодної споживчої якості товару. Ціна цього товару, однак, збільшилася на розмір його заробітку. Таким чином номінальний ВВП зріс, але його реальне наповнення ніяк не змінилося.

Та сама кількість товарів тепер стала відповідати більшій масі грошей, відповідно, реальний дохід решти громадян знизився, і саме на те майно, яке зміг купити цей маклер на свій «чесно» зароблений дохід. У першу чергу постраждали виробники даного товару та його споживачі. Перші не змогли його продати за максимальною ціною, другі - купити за мінімальною. Весь втрачений ними дохід опинився в руках маклера.

Сфера фінансових послуг, а також - юридичних, інформаційних, ліцензій та патентів і т.п. - це галузі виробництва національного доходу, в яких нічого об'єктивно корисного і поживного не продукується, а тому дохід працюючого не обмежується його власною продуктивністю. За одну годину у цих галузях можна заробити бульше, ніж виробляючи щось корисне протягом цілого року. Зрозуміло, що контроль за цими галузями дозволяє без зайвих зусиль казково багатіти, і не всім країнам світу може бути дозволений у них доступ.

У сучасному однополярному світі абсолютна більшість товарів виробляється населенням одних країн, а споживається - населенням інших. Скажімо, Китай вже виробляє більше товарів, ніж США, але його ВВП у абсолютному вимірі є у два рази меншим. Відповідно - і споживання.

Світовий розподіл товарів здійснюється на основі світової торгівлі. А ця торгівля контролюється світовими корпораціями, які майже виключно належать країнам «золотого мільярду». За реальні товари країни «золотого мільярду» розплачуються з «недорозвинутими» своєю валютою, у кращому випадку - барвистими папірцями, ціна яких у сотні разів перевищує їхню собівартість, за паритетами і правилами, які самі і встановлюють.

З цього можна зробити висновок, що у «благородного» прагнення до «демократизації» світу у країн «золотого мільярду» є вагомі матеріальні стимули.

Сучасна «фінансова» криза - це, по суті, криза паразитичних структур, які методом нав'язування своїх правил гри світовому співтовариству встановили було свою ренту на все, що у світі вироблялося і споживалося.

Рента, тобто - паразитичний дохід, «вироблений» з повітря, є головним чинником занепаду будь-якої економіки. Свого часу рента згубила Францію, яка перетворилася на другорядну державу і ганебно програла Франко-пруську війну «недорозвинутій» Прусії, що базувала свій розвиток на виробництві.

Ці прості істини давно знайомі усім більш-менш компетентним економістам. З точки зору економічної теорії найкращі умови для розвитку економіки складаються при нульовому відсотку на кредит. Тобто - лихварство - це гріх не тільки з християнської точки зору.

Фінансова криза сьогодні найсильніше б'є саме по тих народах, які будують свій добробут на експлуатації інших, і навпаки - сприяє тим, які більше продукують, ніж споживають. Високопосадовці країн G7 панічно закликають народи-продуценти відмовитися від будь-яких видів протекціонізму. Воно ж і зрозуміло: якщо ввести обмеження на імпорт-експорт, то де тоді можливість для заробітку транснаціональних корпорацій, абсолютна більшість яких живить ВВП і бюджети «цивілізованих» країн?

У ВВП США, з якого фінансується увесь добробут американської нації, фінансові послуги сьогодні складають більше 40%, а продуктивне наповнення - всього лише 17%.

Питання - чи прислухатиметься Америка до простих християнських істин?

Питання не риторичне. Схема вивищення паразитичного капіталу дозволяє сьогодні країнам «золотого мільярду» споживати удвічі більше, ніж вони виробляють. Зрозуміло, що це можна робити лише за рахунок тих країн, які згоджуються на те, щоб брати у цих схемах участь.

З іншого боку - паразитизм «цивілізованих» країн неминуче призведе їх до занепаду, рано чи пізно - це вже на даному етапі вирішальної ролі не грає. І так все очевидно.

Продавши душу Жовтому Дияволу, країни, на яких у минулу історичну епоху лежала роль світових лідерів, тим самим спрямували увесь «довірений» їм світ до катастрофи.

Врятувати людство сьогодні можна лише, встановивши у світі нові правила гри, що автоматично означатиме усунення капіталізму на задвірки цивілізації. Такий катаклізм називається переходом до нової історичної епохи.

У епоху капіталізму генеральній лінії розвитку у вигляді світової системи англо-саксонського капіталізму протистояла соціально орієнтована опозиція, основу якої складав слов'янський суперетнос. Капіталізм як перспективна соціально-економічна модель вичерпав себе вже у 60-70-х р.р. минулого століття. Відповідно, перед слов'янським світом постало завдання перейти від опозиції до лідерства, від оборони до, так би мовити, наступу.

Реалізація цього завдання вимагає, насамперед тотальної реорганізації. А оскільки подібне завдання постає перед слов'янами вперше за багато тисяч років їхньої історії, то відповідного масштабу повинні бути і зміни, які ми мусимо здійснити, починаючи від свідомості і закінчуючи організацією дитячих садків.

Зміни у свідомості народу, «крила у Яреми» ростуть набагато повільніше, ніж цього хотілося б.

Панівною ідеологією сучасних українців є переконання в тому, що варто тільки продатися Жовтому Дияволу - як відразу ж настане щасливе і заможне життя. Достатньо впровадити закони, лобійовані МВФ та урядами країн «золотого мільярду» - і відразу з «цивілізованих» країн прийдуть інвестиції, субвенції, дотації, пенсії, кредити і допомоги, процвітання і демократія, а також - молочні ріки і груші на вербах. А всіх бажаючих без віз пустять у ЄС доглядати за бабусями.

Але ж вселенська роль Жовтого Диявола не в тому, щоб робити когось щасливим, а в тому, щоб методом спокуси виявляти духовно дефектних індивідів та очищати від них людство, сприяючи таким чином його вдосконаленню. Українці чомусь не можуть ніяк збагнути, що тих, що роблять інвестиції і дають кредити, цікавлять не високоморальні принципи, а насамперед - можливість нажитися за чужий рахунок. Наявність одного багатого, що привласнює те, чого не виробляє, автоматично означає існування маси бідних, які не споживають того, що продукують.

Україна одержала незалежність у 1991 році для того, щоб створити нову соціально-економічну модель, на основі якої усе людство змогло б вирватися з антагоністичних протиріч капіталізму і з мінімальними втратами перейти у наступну історичну епоху. Замість того її лідери зараз випрошують грошей у «цивілізованих» країнах, для того щоб якнайдовше затриматися у епосі минулій.

Чи можна цих лідерів назвати українцями?

ЄДНІСТЬ ПІД ПОЗИКУ, або хто здіймає чергову піар-хвилю?

Самореалізація жінки

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com