Газета «Час і події» щоразу подає інформацію про багатющий вибір подій культурного життя Чікаго. Цього разу я вибрала для себе виставку робіт норвезького художника-експресіоніста Едварда Мунка, яка відкрилася в музеї Аrt Institute of Chicago. Відвідини такого роду збагачують - це відомо всім, а тому, не претендуючи на професійний погляд на художні речі, з величезним задоволенням дилетанта хотіла би викликати інтерес до цієї експозиції.

Эдвард Мунк є художником, котрий зробив своїм мистецтвом найбільший вклад Норвегії в європейську скарбницю живопису. Бажання ще раз ввійти в світ драматичних емоцій живописця було не випадковим , як, зрештою, все в нашому житті. Певні душевні порухи потребують адекватного завершення. Щось дуже особисте покликало на відвідування виставки. Едвард Мунк дещо збалансував феєричні настрої, що захопили мене під час відвідувань кращих європейських музеїв, з їхнім розвоєм палітри, розкішними сюжетами, монументальністю, - зображенням задзеркалля людських переживань.

В першій же залі, на видовій стіні, - чудовий автопортрет художника, який, за офіційною думкою, ні про що особливе в мистецтві не сказав, як і портрет сестри Інгер, бо це були ранні роботи, коли ще вело пензлем бажання наслідувати великих майстрів. І все ж несправедливо залишити картину без уваги ще й по причині знайомства з тим у художнику, чим він сам хоче поділитися.

Як і у багатьох інших його полотнах, фігура по центру не зміщена, тільки на три чверті повернута до оглядача. Красивий мужчина в повний ріст, з типово європейським обличчям: довгастий овал, близько посаджені очі з пронизливим поглядом, чуттєві губи. Велика рука з потовщеними фалангами виказують великого трудівника, що став автором сотень картин, літографій, офортів. А тут вона недбало тримає сигарету як символ супутника роздумів, як атрибут релаксації. Тільки жадібний до вражень погляд і така ж спрагла рука висвітлені художником як найнеобхідніші інструменти для реалізації ідей і замислів. Обрамлення фігури наштовхує на думку про кольори півночі, улюбленої Норвегії, про її неяскраву красу, про блакитне небо і сотні відтінків холодного моря. Такий фон визначає багато інших портретних зображень, тільки вони варіюються в залежності від теми.

Зарядки силою раннього Мунка вистачило на перегляд інших його полотен, що беруть в лещата таких емоцій, що відчуваєш: особисте горе художника свідомо втягує тебе в світ своїх сходинок до пекла і назад, наче застерігає жити ілюзіями вічного блаженства на земній поверхні, наче закликає берегти коротку мить земної свідомості, що дасть можливість заслужити оте блаженство (або ж - ні!) у кращій юдолі...

Після смерті улюбленої сестри Софі Мунк пише зворушливе полотно «Хвора дівчинка», в якому заявляє про крок вбік від раннього наслідування великих майстрів. Страшні переживання смертей, спочатку - матері, а далі - сестри, сформували оте світобачення, в якому на все життя оселився смуток і тяжкі передчуття. «Хвороба, безумство і смерть - ті чорні ангели, які стояли на сторожі біля моєї колиски і супроводжували мене ціле життя», - писав художник. Ця картина стала першою знаменитою в низці полотен, які визначають емоційно дражливу, тонку, психологічно хитку натуру. Мунк вперше відчув власний почерк і сміливість самому визначати нові напрямки у малярстві.

Багато років життя у Франції, навчання у старих, а також великих майстрів його сучасності Пісарро, Сезана, Гогена, Вюйяра, Мане, Дені принесло художнику велику користь: ширшала палітра, складнішали сюжети.

Однак смерть батька, непохитного, здавалося, стовпа всієї великої сім'ї, він зрозумів як знак, як вказівку Бога - писати горе, розпуку, хворобу, смерть.

Його картина «Крик» стала візитною карткою художника. Вона увінчала цикл робіт Мунка, який він назвав «поемою про життя, кохання і смерть», і писав його тридцять років.

Криваве небо, яке вселяє тривогу, нахилилося над людською фігурою, що розчиняється в крикові жаху, відчаю, безвиході! Руки спазматично охопили голову; ями божевільних очей і роздертий криком рот! Така ж безпросвітно червона, звивиста дорога, вдалині дві чорні фігури замкнули би людські переживання у тупику, якби не зелень надії - справа, яка закручує вир заспокійливо синім і по центру прозорим оком води з маленькими корабликами виходу... Талант пригвинчує до місця перед полотном; немає сил відвернутися від споглядання такого оголеного нерва, як немає їх, коли біда захоплює людей навколо у звичайному житті.

Цікавим полотном художника Едварда Мунка є «Мадонна».

Оголена прекрасна жінка з буйним розсипом довгого темного волосся, зімкнені очі; права рука розкішно закинута за голову, навколо якої - червоний німб. Всі портрети жінок Мунка несуть відбиток великого поклоніння Жінці, любові до неї і страху перед її незрозумілою сутністю.

Картина «Упир» шокувала публіку своєю пристрастю, елементами мазохізму, розбещеністю, хоча нічого подібного художник не вкладав у зміст твору, який і називався спочатку «Кохання і біль». Жінка і тут зображена вище мужчини, який припав до неї, вклякнувши, а вона цілує його в шию, обіймаючи руками і огортаючи вогненною хвилею волосся і створюючи тим самим замкнений простір, де тільки Він і Вона. Чому так трактували цей твір шанувальники - невідомо, але картина була перейменована. Звичайно, така назва примушує розбурхану уяву бачити в закоханій жінці розпалену упирицю, бо попадаємо під вплив нав'язаного кимось бачення.

Це лише декілька суб'єктивних думок щодо побаченого на виставці. Хотілося би поділитися тим, що наповнює наше життя справжньою духовністю, усвідомленням дотичності до найкращих зразків світової культури і дає можливість продовжити наші роки життя з Прекрасним.

Забудьте мої коментарі і отримайте свої власні враження від творчості норвезького феномена