Останнім часом усім нам надокучили повідомлення про чергові сутички та взаємні жорсткі випади на адресу один одного Президента та Прем'єра України. У громадськості склалося стійке враження, що єдність між ними - хоча б мінімальна - уже неможлива. І яке ж здивування громади викликали останні події! Люди вухам своїм не вірять, дізнаючись з новин, що перші особи держави нарешті зустрілися, домовилися, виробили єдину позицію, узгодили суперечності, досягли компромісів і навіть постановили зустрічатися надалі щопонеділка, щоб продовжувати цей процес єднання, що так зненацька спалахнув.

Одразу скажу, що такого єднання об'єктивно потребують національні інтереси України. Його, хоч і майже безнадійно, очікують прихильники «помаранчевого» табору і навіть прагматичні прибічники України за кордоном, яким стабільність в Україні вигідніша її нестабільності. Я вже не кажу, з якою ностальгією згадують пору єднання Ющенка і Тимошенко українські патріоти по всіх усюдах, у тому числі і в діаспорі.

То невже ці останні повідомлення є дійсно світлом, яке раптово з'явилося у кінці тунелю?

Давайте уважно проаналізуємо політико-психологічні аспекти цього новонародженого процесу єднання роз'єднаних, його мотивацію, його реальні досягнення та піар-супроводження. Тоді, можливо, дещо зрозуміємо ясніше.

 

Демарш МВФ

Читачам, напевне, відомо, що на початку 2009 року в Україні працювала делегація Міжнародного валютного фонду (МВФ), яка мала оцінити, наскільки правильно та ефективно використала Україна перший транш валютної позики МВФ і чи можна надавати їй транш другий у розмірі 1,8млрд доларів США, намічений на 15 лютого. За цей час міжнародні рейтингові агентства знизили рейтинг України майже до позначки «дефолт». За виразом голови місії Міжнародного валютного фонду Джейли Пазарба-Шіоглу, показники внутрішньої економіки України є дедалі складнішими і серйознішими, а політичні конфлікти поглиблюють кризу .

Попрацювавши в урядово-фінансових установах країни, делегація не побачила очікуваного, тому розвернулася і від'їхала додому, попередивши про посилення української кризи та давши зрозуміти, що при такому підході Україні другого траншу не бачити, як своїх вух.

В країні одразу ж зчинився галас. Одні звинувачували Уряд, інші - Нацбанк та банківську систему взагалі, треті - Президента чи Верховну Раду, четверті знаходили ще якихось винуватців, а п'яті розводили руками - що ж ви, мовляв, хочете, така вже наша ментальність - втрачати шанси та не використовувати можливості.

Галас цей мав чітку політико-психологічну основу. Користуючись моментом, основні політичні угрупування та персони зводили один з одним рахунки, прагнучи позиціонувати себе в очах громадськості позитивно, а своїх ворогів - негативно. Я говорю - ворогів, а не суперників чи противників тому, що процес політико-фінансового протистояння кланів та груп в Україні вже давно став настільки запеклим, що для декого нема більших ворогів, ніж свої. На превеликий жаль, це наша споконвічна біда. Тому і перед зовнішнім ворогом Україна часто поставала у своїй історії, та й зараз постає ослабленою чи безборонною.

Демарш МВФ поставив перед керівництвом країни питання руба - що робити?

 

Настільки потрібна Україні допомога МВФ?

У цьому питанні, як і в усіх інших, єдиної думки в Україні нема, навіть серед фінансистів.

Одні вважають, що без валютних «вливань» МВФ не вдасться довго підтримувати більш-менш стабільний курс гривні, інші навпаки - вважають кредити МВФ, як такі, не стільки допомогою, скільки кабалою, за яку будуть розплачуватися не тільки нинішні, але і наступні покоління.

Екс-міністр фінансів Польщі Лєшек Бальцерович наголосив, що здатність України впоратися з кризою значною мірою залежить від допомоги МВФ, у тому числі і консультаційної. На його думку, Україна має виконувати поради фахівців МВФ, а не просто позичати гроші.

Перед вимогою МВФ приходиться схилятися...

Його колега екс-міністр фінансів України В.Пинзеник важає навпаки- що другий транш кредиту не допоможе Україні, оскільки потрібно не залазити у зовнішні борги, а попрацювати всередині країни - рекапіталізквати банки та зкорегувати бюджет.

Начальник управління інвестиційно-банківських послуг «Укрсоцбанка» Ерік Найман взагалі заявив, що цей кредит потрібен Украні, як п'яте колесо, адже платити за кредит треба буде більше, ніж отримувати від нього, розміщуючи валютні резерви. Тай свої валютні резерви в України є, шестимісячні. А завжди вважалося, що достатньо тримісячних для сплати за імпорт.

Він назвав зовнішній борг України у порівнянні з американським мізерним і заявив доволі образно: «Сьогодні МВФ прикриває не український зад, а американський. Ми імпортували проблеми США, за які нам же і прийдеться дорого заплатити».

Та думки банкірів, експертів, політиків відшуміли і серед цього багатоголосся викристалізувалося схожа позиція очільників держави, передусім Президента та Прем'єрки. Позиція ця формулювалася так: другий транш кредиту МВФ Україні потрібен, тому обом тепер нікуди дітися, потрібно домовлятися.

Це нагадувало анекдот: Хлопець запрошує дівчину до кафе, а вона відповідає, що не піде, тому що образилася. - «Ну пішли» - наполягає хлопець. -«Не піду, іди сам, без мене».

- «Я не можу без тебе, у мене грошей немає».

Але по серйозному і Президент і Прем'єр розуміли, що на даний момент вони єдині у бажанні отримати гроші, тобто черговий транш кредиту, тому за нього потрібно боротися. А боротися - означало виконати вимоги МВФ.

 

Вимоги МВФ - фінансово-економічна та політичні

Ключовою вимогою МВФ була вимога скорегувати Держбюджет-2009 в бік його більшої реалістичності. Тут позиція МВФ збіглася з вимогами Президента Ющенка, який ось уже два місяці наполегливо доводить, що Держбюджет нереалістичний і треба його конче змінювати. Із-за цього ж, тобто відмови Прем'єрки подавати реалістичний бюджет, як стверджує В.Пинзеник, він і подав у відставку. Схожої думки дотримується Л.Бальцерович, підкреслюючи, що більш реалістичне відкорегування Держбюджету свідчитиме про відповідальність владного політикуму України перед своїм народом.

Прем'єрка Тимошенко навпаки - доводила, що Держбюджет прийнято правильний і корегувати його не потрібно. Таким чином у цій суперечці МВФ посилив позиції Президента і фактично заперечив позицію глави Уряду.

Другою важливою вимогою МВФ була вимога до керівництва України виробити єдину позицію, зафіксувати її у документі та спрямувати цього документа до МВФ. Без такого документу МВФ відмовлявся вести подальші перемовини з Україною.

Так тема єдності вищих керівників держави виникла на порядку денному, але виникла вимушено, під тиском МВФ. Це я підкреслюю і прошу читачів взяти до уваги.

Гумористи в Україні зреагували на цю ситуацію доволі жорстко, випустивши анекдота: «Віктор Андрійович говорить Юлії Володимирівні: «МВФ нам поставив ультиматум - або ми з вами миримось, або вони не дають нам кредиту». ЮВ: «Давайте просто зробимо вигляд, що ми знову друзі». ВА: «Вам легко притворятися. Ви ж у нас артистка»,- «Ну Ви також клоун не з останніх».

При всій різкості формулювань анекдоту, змушений нагадати, що обидва високопосадовці говорили публічно один про одного ще більш безжальні речі. Так що анекдот лише відображає дійсність їх стосунків, на жаль сумну та вкрай конфліктну.

 

У якій атмосфері готувалася зустріч керманичів країни?

Після оголошення про те, що планується зустріч Президента Ющенка, Прем'єраТимошенко, Голови ВР Литвина, глави Нацбанку Стельмаха та представника опозиції, одразу ж ЗМІ зарясніли коментарями. Вони були переважно скептичними - це в кращому випадку. Були й відверто іронічні перестороги - і текстові і наочні. Для прикладу наведу колаж, який з'явився у вітчизняному Інтернеті.

Він дає уявлення про атмосферу, у якій готувалася оголошена зустріч.

Зазначу, що В.Янукович від зустрічі ухилився і замість себе делегував М.Азарова. Чи то не хотів бути причетним до такої наради, чи то був невпевненим, як дехто зіронізував, що зможе фахово дискутувати на фінансово-економічні теми.

 

Нарада та її наслідки

На момент написання даної статті відбулося уже дві наради - у п'ятницю 27 лютого та у понеділок 2 березня. Ініціатором цих зустрічей, як підкреслюється, став Президент Ющенко і проведені вони були на його «території». Це символізувало провідну роль глави держави у пошуку подолання кризових явищ та формування спільної української позиції на переговорах з МВФ.

Стельмах щасливий - шеф його врятував...

Відкриваючи першу зустріч, Віктор Ющенко особливо наголосив на необхідності відмовитися від надмірної політизації ситуації: «Припинити будь-яке з'ясування стосунків, відмовитися від збурення суспільних настроїв через пресу, шоу. Дуже часто через такого роду дії ми знищуємо власну самоповагу, повагу до національних інтересів». Запропонувавши відмовитися від «популістського фарсу», Президент сказав: «До 1 липня прошу зупинити виборчу кампанію президентську 2010 року. До 1 липня ми не повинні через політичну нестабільність збурювати ситуацію в системі національного бюджету, економіки, інвестицій. Не треба поспішати». Він зробив паузу і,не дивлячись ні на кого додав: «Я переконаний, кому належить перемога - вона до нього прийде». Присутні дуже чітко зрозуміли, кому було адресовано цей прозорий натяк. Проте адресатка і бровою не повела. Опустивши очі, вона уважно слухала вступне слово Президента. До 1 липня вона, схоже, згодна і потерпіти, аби тільки хоч трохи поліпшити економічну ситуацію, яка на очах набуває все більш загрозливого характеру.

Пропонуючи зустрічатися надалі щопонеділка, Президент зробив важливу заувагу: «Рішення під час цих зустрічей прийматимуться консенсусом. Якщо якась сторона буде мати окрему позицію по тому чи іншому питанню, я даю гарантію, що рішення не буде прийнято». Таке право «вето», яким наділив учасників наради глава держави мало їх стимулювати не боятися наступних зустрічей та пропозицій.

Щодо першої наради, то тестом доцільності її проведення в умовах цейтноту Президент назвав поновлення співпраці з міжнародними фінансовими організаціями у найближчі тижні: «Час працює проти нас. Наше головне сьогоднішнє завдання - виробити той план, щоб діалог з МВФ у лічені дні був відновлений». Показово, що В.Ющенко акцентував увагу не на фінансових, а на психологічних аспектах успішної співпраці з МВФ: «Не так важливі фінанси, як важливий сигнал для бізнесу - внутрішнього та інтернаціонального, що в Україні є програма, яка дає відповіді на вихід із кризової ситуації. Україні потрібні сильні сигнали провідних фінансових інституцій, що українська влада знає відповідь на кризу».

Розуміючи, що перед ним сидять зовсім не однодумці і тим більше не соратники (за виключенням хіба що В.Стельмаха), Президент констатував: «Між нами є суттєві політичні, ідеологічні, професійні розбіжності. Ми по-різному оцінюємо і природу, і масштаб кризових процесів, але вихід із кризи сьогодні лежить у системі влади. Це єдиний спосіб дати повноцінну відповідь, з яким антикризовим пакетом, з яким антикризовим сценарієм країна справиться з кризою».

Тому, закривши очі на цю обставину, Президент закликав Голову Верховної Ради, Прем'єр-міністра, Голову Національного банку та опозицію спільно та скоординовано працювати над антикризовими економічними заходами.

Для кого він це говорив? Для присутніх? Для ЗМІ? Для громадськості? Для МВФ? Думаю, що говорив те, що мав сказати, пропонуючи координацію дій влади та опозиції. Впевнений, що він чудово розумів і прогнозував реакцію кожного присутнього на нараді і не мав жодних ілюзій щодо рівня їх підтримки. Тому, використовуючи його слова, скажу, що Президент не стільки прагнув реально об'єднати «лебедя, рака і щуку», скільки послати сигнал у світ, що процес об'єднання зусиль, якого чекає і вимагає від України МВФ, розпочався. Щодо присутніх, він особливо наголосив: «Я звертаюся до вас виключно як до державних діячів, які зобов'язані думати не про вибори, а про завтрашній день. Першочергове завдання для всіх нас - утримати ситуацію під контролем, уберегти економіку від глибокої кризи, і для людей зберегти високі соціальні стандарти».

Необхідною умовою цього є, підкреслив глава держави, корекція бюджету, наповнення Стабілізаційного фонду та відновлення довіри до банківської системи: «Банківська система у будь-якій країні є основою для розвитку національної економіки. Те ґвалтування, яке допущено в останні місяці в банківській системі, ці постійні намагання кадрових змін та ручного управління принесли країні непоправну шкоду. Такого негативного внеску нам не могла дати навіть міжнародна фінансова криза». І знову ініціаторка закликів до відставки Стельмаха, опустивши очі, слухала слова Президента, прекрасно розуміючи, кому вони у першу чергу адресовані.

Президент чітко захистив В.Стельмаха від «ґвалтівників». Але чому він не дав оцінки тому, як банківська система і Нацбанк на чолі з Стельмахом, зокрема, останні півроку «ґвалтували» гривню і через неї весь народ? Що, гривня сама «скакала», як навіжена? Що, малий і середній бізнес сам вчинив харакірі? Що, сотні тисяч позичальників самі одягли на себе зашморг невиплатних із-за різкого і незрозумілого підвищення курсу долара кредитів? Така однобічність залишає на душі якийсь тривожно-неприємний слід. Ініціатори величезної фінансової афери не названі. Виконавці не покарані. Значить, є шанс на повторення? Адже безкарність стимулює.

У підсумку обох нарад присутні узгодили проект листа до МВФ. Для читачів зазначу, що відповідно до процедур співпраці з МВФ, подібні документи мають надходити за підписами Президента, керівників Уряду і Національного банку. Підписи голови парламенту чи лідера опозиції не передбачаються. Тому заява В.Литвина, що він спочатку зобов'язаний обговорити це питання у Верховній Раді, а вже потім підписувати, для МВФ особливого значення не має і процес не гальмує. Власне справа тільки за Прем'єркою, оскільки В.Стельмах підпише усе, що скаже Президент.

Правда, Ющенко зауважив, що коло підписантів під листом до МВФ може розширюватися. Але то вже мало не реально-процедурне, а символічне значення. Перетворити Лист про наміри до МВФ, який містить визначені правилами Фонду формулювання та положення у своєрідний меморандум на кшталт сумновідомого Універсалу національної єдності можна. Але якою буде його дієвість?

 

Залпи після заяв

Одразу після першої наради, 27 лютого Ющенко направив термінового листа Президентові Світового банку Роберту Зелліку. У ньому Президент України, як підкреслила прес-служба глави держави, подякував за підтримку Світовим банком ініціативи Глави Української держави з об'єднання зусиль усіх гілок влади та політичних сил на відновлення співпраці з МВФ.

Крім того, Ющенко 2 березня потелефонував директору-распоряднику Міжнародного валютного фонда Доминику Стросс-Кану і розповів йому про підсумки нарад. Той привітав перші кроки української влади і підкреслив, що МВФ розгляне листа Украї\ни, як тільки він надійде.

Зафіксувавши таким чином офіційно і на міжнародному рівні свою провідну роль у координації українських зусиль по подоланню кризи, Віктор Ющенко мав усі підстави бути задоволеним. У своїй тривалій суперечці з Прем'єркою він на сьогоднішній день переміг її, принаймні на трьох фронтах - 1.продемонструвавши країні і світові, що саме він є лідером процесу подолання кризи в Україні та реальним об'єднувачем зусиль влади і опозиції на цьому напрямку; 2. відстоявши свою креатуру - В.Стельмаха навіть після ультиматумів Прем'єрки та рішення ВР про його відставку; 3. добившись її згоди на корекцію Держбюджету.

Проте Президент публічно не демонстрував своєї переможності і Прем'єрку не критикував з жодного питання. Він навіть не сказав публічно, що ось бачте, а я ж був правий... Зате його команда не дрімала.

Не встигла Юлія Тимошенко заявити, що вона також задоволена результатами нарад у Президента, що погоджується на збереження Стельмаха на чолі Нацбанку та на корекцію бюджету у квітні, як її бойові позиції знову накрили «залпи» з Секретаріату Президента і його політичних соратників.

Справа в тому, що Прем'єрка після першої наради у Президента провела свою нараду, на якій оголосила, що необхідно негайно включити до порядку денного Верховної Ради питання про різке скорочення зарплат та відміну пільг високопосадовців і депутатів. А якщо такому включенню буде спротив, то фракція БЮТ блокуватиме трибуну, допоки не змусить депутатів зробити собі фінансове «обрізання».

Зробивши цю заяву, Юлія Тимошенко пішла у понеділок на другу нараду до Президента. У цей самий час, коли глава держави намагався посилити координацію зусиль та єдність, глава його Секретаріату Віктор Балога на офіційному сайті Президента під рубрикою «Прес-служба Президента України Віктора Ющенка» заявив наступне: «Для скорочення бюджетних видатків на заробітну плату чиновникам, які працюють в органах державної влади, зовсім не потрібно розігрувати галасливі політичні видовища. Прем'єр здійняла чергову піар-хвилю, аби відвернути увагу громадськості з економіки на сторонні теми. Адже і зменшити зарплати чиновникам та депутатам, і відмовитися від депутатських пільг цілком можливо без зайвого галасу. Інша річ, що у такому випадку дуже вже явною стане вразливість і розхитаність конструкцій, на яких тримається політична діяльність Ю.Тимошенко».

По суті проблеми В.Балога, можливо, і правий. Але, окрім того, є ще питання збереження тієї початкової, дуже нестійкої єдності, шлях до якої намацують зараз керманичі України. Зміцнити її дуже важко, перш за все тому, що жоден з них у цю єдність не вірить. А зламати дуже легко. Достатньо сказати одне, можливо й правильне, але необережне слово.

Запитаю читачів - чи схожа ця заява (з урахуванням того, хто, коли і де саме цю заяву розмістили) на пошук єдності і відмову від політизації процесу? Якщо заявуТимошенко можна віднести до «популістського фарсу», від якого закликав відмовитися Президент, то як кваліфікувати «залп» по Тимошенко? Адже одразу услід за Балогою його близький соратник нардеп І.Кріль додав: «Ліквідувати депутатські пільги можна і треба. Але для цього потрібно не влаштовувати істерики із блокуванням трибуни, а робити реальні кроки. Кандидату в президенти Ю.ТИМОШЕНКО зараз вигідний імідж палкого «борця з вітряками».

Права рука має знати, що робить ліва...

Я не прихильник Юлії Тимошенко. Я не прихильник Віктора Ющенка. Я прихильник України. А для її об'єктивно існуючого і вкрай вже загостреного національного інтересу потрібно бути послідовним і, сказавши «А», говорити «Б». Закликавши до єдності, не рушити того ж дня цю єдність. Запропонувавши відмовитися від загострень, не дозволяти своїм працівникам аналогічні загострювання. А як же з вимогою Президента:«Припинити будь-яке з'ясування стосунків, відмовитися від збурення суспільних настроїв через пресу»?

Врешті решт, або права рука має знати, що робить ліва, або визнати, що всі заклики до єдності, та показові кроки робляться не заради України, а заради заспокоєння міжнародних фінансових чиновників і отримання кредиту МВФ.

Якщо це так, то читачеві легко собі уявити, яка хвиля уже не піару, а реального поновлення жорсткої боротьби розпочнеться, як тільки другий транш кредиту прибуде в Україну.

Верховна Рада таки знизила без усіляких блокувань трибуни сьогодні зарплату Президенту, урядовцям, депутатам та іншим високопосадовцям - правда, тимчасово, до 1 січня 1910 року. За це проголосували 374 депутати з 423. Проблема знята. Але чи знята проблема стосунків? Тимошенко, як відомо, за словом у кишеню не лізе. То чи змовчить вона, заради того крихкого перемир'я з Президентом, чи випустить «залп» у відповідь?

Згадалася мені розмова одного наївного тата з донькою: «Ти вже доросла. Прийшла пора розповісти тобі, як треба уникати вагітності». - «Не трать часу. Розкажи краще, як симулювати оргазм».

От здається мені, що наші «запеклі друзі» з усіх сил будуть імітувати «оргазм єднання» заради валютної позики, але, як тільки з нами розрахуються, маски одразу ж будуть скинуті. І до 1 липня вже ніхто не чекатиме.

Відставка Огризка, яка щойно відбулася, у тому числі і за допомогою групи БЮТівців, та заява В.Кириленка про непідтримку коаліції - це вже перші наслідки того, що конфлікт не тільки не погашено - він не просто тлів, але й підспудно розгорався. Якщо заява Балоги і Кріля - це удар Ющенка по Тимошенко, то відставка Огризка - це не тільки удар Юлії Тимошенко по Ющенку, але і крок на догоду Росії. Тут сумнівів бути не може - йде, очевидно, «відпрацювання» обіцянок, даних у Москві на газових перемовинах. Ще один сигнал про ймовірні зобов'язання Юлії Тимошенко, які вона, можливо, взяла на себе у обмін на майбутню підтримку на президентських перегонах-2010.

Боюся, що поки газета вийде другом, ми з вами, шановні читачі, будемо мати ще не одне підтвердження, що оголошена «єдність» Президента і Прем'єрки отримає не один потужний удар. Піар-хвилі вгамувати, напевне, не вдасться жодній із сторін.

 

Післямова.

Час покаже, хто мав рацію - чи оптимісти, які сподіваються, що кредити МВФ Україні потрібні, чи такі експерти, як Е.Найман, що вважає, що «внаслідок тупого застосування порад МВФ ми наступного року отримаємо жорстоку економічну кризу в Україні», чи нардеп М.Кравченко, що песимістично заявив - із-за президентської кампанії «вони будуть валити економіку до кінця».

Надія є, але на що? Я розпочав статтю з обережного питання - невже влада об'єднується і може з'явитися світло в кінці тунелю? Після аналізу ситуації боюся натрапити на оголошення: «У зв'язку з кризою світло в кінці тунелю буде відключено».

А ти як думаєш, читачу?

3 березня 2009 року

Адреса для відгуків та повідомлень: [email protected]