Хто це „четверта хвиля?" Виїжджаючі з України емігранти, туристи, учні і навіть такі котрі зовсім нелегально перетнули кордон від середини 80-их років по сьогодні. Правда в останніх роках цей приплив дещо сповільнений. Спочатку це була за оформленням дуже часто „релігійна" хвиля котра шукала азилю, одначе це була тільки прикривка для економічного виїзду. В основному „четверта хвиля" це фахові, інтелігентні, тобто з освітою, люди які умотивовані виїжджати в основному економічними причинами. Кількість „четвертої хвилі" значно вагоміша чим попередні хвилі. Обчислення вказують на 5-7 мільйонів, що підтверджується і спадом населення України від 52 до 46 мільйонів, хоча в Україну прибуває поважна кількість емігрантів з інших країн, напр. Вірменії, тощо. Це обчислення географічно розкладається приблизно так: Західна Європа - 2 мільйони плюс, Російська Федерація - 1.5 мільйона плюс, Східна Європа - колишні сателіти, які сьогодні є членами Європейського Союзу - 1 мільйон, США і Канада - .5 мільйонів. Це демографічне представлення вказує також на причини еміграції - тобто емігрують до більш заможних, а не бідніших країн. Вагомість у чисельності та характеристика причини виїзду проявляється у неофіційній аналізі одного речника Національного Банку України кілька років тому, який обчислив, що річний внесок „четвертої хвилі" в економіку, тобто Внутрішній Валовий Продукт України неофіційно становить 23%. На той час ця цифра становила понад 30 мільярдів доларів річно.

Ясно, що таку кількісну (до речі в двадцяти рази більшу чим „третя хвиля") та якісну (зокрема під оглядом освіти) групу бажано інтегрувати в явище, що ми називаємо українською діаспорою. Чи проходить така інтеграція? Тільки від серпня минулого року два об'єднання четвертої хвилі в США, одна організація четвертої хвилі в Канаді та дві організації четвертої хвилі в Європі вступили в члени Світового Конгресу Українців, що є найвищим юридичним і практичним об'єднанням української діаспори, оформленого ще у 1967 році попередніми трьома хвилями. До речі на сьогоднішній день до СКУ також належать три організації новоприбулих в Італії, дві організації в Португалії та центральні репрезентації нових українських громад в Іспанії та Греції. У традиційних українських поселеннях Північної і Південної Америки, Австралії, Західної Європи новоприбулі крім оформлення власних структур, до якоїсь міри включилися також в існуючі структури: у шкільництво, керуючи суботніми школами, в мистецтво диригуючи хоровими, танцювальними, театральними ансамблями, тощо. Зокрема новоприбулі заповнили наші церкви і дали нам священників. Подібно як при СКУ, при Союзі Українок Америки новоприбулі жінки інтегрувалися особливо цікаво зорганізувавши свої окремі відділи які одначе діють у системі СУА.

Є критики які вважають, що новоприбулі не повинні оформлювати нові структури, а просто „влитися" в існуючі організації. Треба пригадати, що кожна хвиля еміграції до США, також оформлювала свої особливі структури, „перша хвиля" - найважливіше церкви, а також братські забезпечневі організації: Український Народний Союз, Український Робітничий Союз, Провидіння, Українська Народна Поміч; „друга хвиля" - жіночі, молодечі і політичні структури: Союз Українок Америки, Український Золотий Хрест, Ліга Української Молоді Північної Америки, Ліга Католицької Молоді, Організація Православної Молоді, Українська Гетьманська Організація, Організація Державного Відродження України, Український Конгресовий Комітет Америки, а також Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет для надання допомоги передбаченій новій „третій хвилі"; „третя хвиля" - знов молодечі виховні організації, політичні, жіночі, кредитові спілки, спеціалізовані професійні товариства: Пласт, Спілка Української Молоді, Організація Оборони Чотирьох Свобод України, Організація Оборони Лемківщини, Об'єднання Жінок ООЧСУ, Самопомочі, лікарі, інженери, юристи, тощо. Може і тоді говорили, пощо оформлювати Пласт і СУМ коли вже є Ліга Української Молоді Північної Америки, Ліга Католицької Молоді, Організація Православної Молоді, тощо. Пощо УЗХ коли є СУА, пощо ОЖОЧСУ коли є СУА і УЗХ. Пощо ООЧСУ коли є ОДВУ? Нічого злого, хіба що одна організація поборювала б другу. В результаті, всі вони принесли і багато приносять далі чимало корисного.

У зрозумінню нової хвилі треба освідомити також реалії які впливають на відмінності. Треба зрозуміти, що новоприбулі дуже часто прибувають не до традиційних українських скупчень, а радше там де можуть знайти затруднення. Тому оформились нові громади навіть в США там де колись їх не було або було дуже мало - Атланта, Кентуккі, Сакраменто, Норт Кароліна, Сіетл, тощо. Також між новими емігрантами багато нелегалів і тому умови праці важчі, а години інколи довші, а то і не традиційні. Тому участь у традиційних імпрезах складніша. Рівно ж у багатьох, не посідаючи правами емігрантів чи постійних мешканців, залишається тільки орієнтація на юридичні права з країни походження - України, а України інколи відноситься зовсім незрозуміло, напр. згідно з законодавством України, нелегал якому вигасає український паспорт мусить вертатися в Україну, щоби його продовжити. А як тоді знову перетинати кордони?

Врешті, чесно треба сказати, що серед новоприбулих не розвинена концепція суспільно-громадської діяльності і тим самим потрібно щойно ознайомлюватися з засадою членських внесків, благодійства - пожертв на благодійство, тощо. Це все було відсутнє за радянських часів або стисло контрольоване партійною владою. До речі суспільно-громадська діяльність в Україні далі обмежена а благодійність майже відсутня. Психіка соціалізму, тобто сподівання на державну допомогу переважає, хоче виростає нове покоління яке на владу не надіється. Закони в Україні сьогодні про благородну діяльність відносно примітивні, а закон про фінансування благодійства зовсім відсутній. Найголовніше мабуть в наслідку скривлення поняття націоналізму радянськими пропагандистами влади, освітянами, тощо, витворилося поняття спільного дому хоча поганого. „Всі народи терпіли" або „я маю знайомих росіян яким я більше довіряю чим нашим". Російська мова для представника четвертої хвилі це мова спілкування, тоді коли для представника попередніх хвиль прямого чи навіть нащадка третього покоління, це мова ворога. Не випадково відзначення минулорічної річниці Голодомору в Україні відбулося серед суспільства в порівнянні з діаспорою, не так масово, а деякі провідні речники як Голова Верховної Ради Володимир Литвин обраний націонал-демократичним табором і комуністами спільно (як це розуміти?), наважився назвати відзначення Голодомору фарсом. Не було поважного зауваження з цього приводу в Україні. У „нормальні" країні, тобто країні яка знає і шанує свою історію, своїх жертв і героїв, можна було би сподіватися гострої критики а то і вимогу резиґнації.

Серед таких різноманітностей важливим є оцінити і збагнути слова першого Президента Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ) який відкриваючи перший Конгрес у 1967 році в Нью-Йорку сказав так: „Ми віримо що українці в діаспорі знайдуть своє стійке оформлення...ми мусимо усвідомити собі свою вартість як великої спільноти й свою спільну відповідальність за добро цієї спільноти....українська людино, ти не стоїш сьогодні сама, й не приступаєш до виконання великих завдань, як відокремлена одиниця. Ні, ти є часткою багатомільйонного свого народу. І коли ти відчуваєш, що мусиш уступити перед важким завданням, то пам'ятай, що сильнішою від твоєї волі є воля хоч би всіх тих, які сьогодні зібралися на цьому Конгресі. Ця громада зможе розв'язати завдання, до яких ти не маєш відваги, в яких ти, може сумніваєшся, у здійсненні яких ти вагаєшся."

Тобто таки громада великий чоловік (чи жінка) і конечна для успіхів і взаємної допомоги. Якщо приймемо слова першого Президента СКВУ з вирозумінням сучасної дійсності, то співпраця проходитиме краще бо буде без опередження або принаймні зі свідомістю проблем. Мабуть така співпраця приведе до кращого вирозуміння і допровадить навіть до інтеграції цілості суспільства діаспори хоча може і не поодиноких організацій. Треба буде трішки привикати до людей які мабуть інше думають і знаходяться в інакших обставинах. Очевидно, що при цьому конечним задержати націоналістичний світогляд, тобто орієнтацію добра нації, що не є зовсім радикальною концепцією та чим в модерній нашій історії мабуть першим займався український націоналіст Тарас Шевченко. Якраз націоналізм є основою ефективної діаспори.