У Львові напередодні нового року збігає період експонування в Музеї ідей виставки живопису, графіки, колажу й інсталяції "Листи до Василя Стуса" - робіт молодих митців, виконаних у формі листів до В. Стуса з роздумами про його творчість і життєві обставини, що сформували його таким, якого знаємо. Разом із нею в країні завершується рік, відведений для пошанування творчості цього, запевне, найзнаковішого в координатах нашої літератури поета й дисидента.
Президент України Віктор Ющенко офіційно проголосив 2008-й роком Василя Стуса з нагоди 70-річчя від дня народження цієї видатної особистості. Цей рік став найбільше часом надії, надії не тільки щодо ювілейності, а й перших кроків відродження і популяризації українських письменників й української культури, того, за що боровся Василь Стус. Тим паче, 6 січня на Святий вечір уже 2009-го, минатиме 71 рік від дня його народження. Доля відвела В. Стусові, як і Т. Шевченку, лише 47 років життя, які завершилися номінуванням на Нобелівську премію 1985 року. Досі достеменно не відомо остаточної версії, але найбільш визнана, що його кандидатуру запропонував німецький письменник, нобелівський лауреат Генріх Белль, переконаний, що 24 жовтня цю премію В. Стусові присудять. Нобелівський лауреат - політв'язень радянського режиму мав стати міжнародним скандалом, адже в СРСР тривала горбачовська перебудова.
Однак у ніч проти 4 вересня 1985 року в карцері табору особливо суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області поет загинув, не здобувши премії - згідно з преміальним регламентом її присуджують лише живим...
Не треба пафосу й пишномовності
Отож цілком логічним видається хоча б пошанування впродовж року поета українським народом. Зокрема, виданий цьогоріч у видавництві "Факт" "Таборовий зошит", який вмістив майже всі програмні вірші Стуса-мислителя з найвідоміших збірок, а також його духовні заповіти в листах дружині й синові в надії, що, можливо, в майбутньому знайде розуміння. Чи випущена двогривнева монета, на реверсі якої зображено портрет Василя Стуса. Також презентовано унікальний театра-лізований проект, що відбувся восени, - "Стусове коло". Проект мандрував батьківщиною поета - містами Сходу України. Заледве не перший такий захід в Україні, який держава підтримала фінансово, присвячено долі Василя Стуса. Його творці: син поета Дмитро, Роман Семисал, виконавець ролі В. Стуса в спектаклі Національного театру Лесі Українки "Іду за край", а також доньки поетового товариша й колеги по цеху Станіслава (сестри Тельнюк спробували продемонструвати трохи іншого Стуса - емоційного й без політичних акцентів). Адже, як вважає його син - літератор Дмитро Стус, не треба пафосу й пишномовності - краще говорити про почуття поета. Навіть назву обрали невипадково, з аналогією на дантівські кола пекла, якими довелося пройти й Василеві Стусу, а заразом і припідняти таємничу завісу екзистенційної чуттєвості і внут-рішньої сили його творчості, окресливши й коло людей, які оточували поета впродовж життя, коло його змагань і пріоритетів, а також ту межу, якою щоразу доводилося йти заради усвідомлення власної внутрішньої свободи.
Отож на цьому тлі трохи дивним видається нещодавній опір донецької влади щодо надання 2009 року Донецькому національному університету імені Василя Стуса, про який повідомляли в пресі. 2009-го виповнюється 50 років від дня закінчення В. Стусом цього університету. Творча інтелігенція, студенти й випускники закладу поширили відкритого листа до міністра освіти та науки України Івана Вакарчука з відповідною вимогою, з огляду на ту вагому роль, що її відіграв поет в нашій історії, й подивовані негативною реакцією, адже в приміщенні університету стоїть пам'ятник Василеві Стусу, а на фасаді є меморіальна табличка, що засвідчує пророчість його слів:
"Один лиш час і має совість:
тече й тече, немов Дніпро.
Не знаю, зло це чи добро -
та загадкова невідомість
вже й закінчитися спішить.
I те - померти ачи жить -
однаковісінько, їй богу ж
однаково. Чи ти чи ні,
а помремо на чужині,
шукавши отчого порогу".
лист до редактора
версія для друку
