Автор книги "Над прірвою у житі" народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Батько, Соломон Селінджер, був успішним гендлярем-ковбасником. Мама Міріам (Мері, руда дочка вихідців з Ірландії, католичка, яка заради великого кохання прийняла іудаїзм чоловіка) вкладала всю душу у виховання дочки Доріс і сина Джерома. Тому з раннього дитинства той був у всьому і завжди правий і загалом кращий за всіх на світі. А ще зарекомендував себе хлопцем, що "собі на думці", який постійно дистанціювався від оточення.

США 20-30-х років - доволі антисемітська країна. Політики вимагали обмежити в'їзд іммігрантів-євреїв, елітні університети ввели квоти для абітурієнтів-євреїв. Відтоді Селінджер зненавидів елітні університети. Навчався у трьох коледжах. Норман Мейлер іронічно назвав його "найбільш здібним серед усіх, хто так і не закінчив початкову школу".

Школу він усе ж таки закінчив, але вже військову - Valley Forge. Прослухавши у Колумбійському університеті курс лекцій для літераторів-початківців, майбутній письменник вирішив закидати редакції оповіданнями. Перші з них були підписані "Джером Селінджер". А потім він раптом став "J. D." - Джей-Ді. Його перше оповідання "Молоді хлопці" (Young Folks) було опубліковане у часописі Story 1940 року.

Навесні 1942-го Джерома призвали до армії. Потім - курси військових перекладачів і контррозвідників. Штаб-сержант Селінджер бере участь у відкритті другого фронту, десантувавшись на узбережжя Нормандії. У німецьких містах він допитує полонених і місцевих жителів, щоб виявити причетних до співробітництва з фашистами. У вересні 44-го у щойно звільненому Парижі Селінджер зустрівся з Хемінгуеєм, тоді воєнкором, який благословив його на літературні подвиги... А 1945-го майбутній класик американської літератури потрапив у госпіталь із нервовим розладом, із діагнозом "бойове перевтомлення".

Незабаром Селінджер зустрівся з німкенею на ім'я Сильвія. Він заарештував її як молодого функціонера нацистської партії. А потім навідався до неї знову, щоб вибачитися. За кілька тижнів вони побралися. По прибутті до Америки Селінджера демобілізували. А невдовзі вони розлучилися...

...Кінець сорокових Селінджер прожив у квартирі, яку знімав у Нью-Йорку. Стіни були пофарбовані у чорне, а ліжко застелене чорними ж простирадлами. Він писав повість The Catcher in the Rye - "Над прірвою у житі". Книга вийшла у червні 1951-го. Здавалося б, повість - початок блискучої письменницької кар'єри. А це був майже кінець. Принаймні пік.

Шедевр Селінджера отримав назву за перефразованим рядком із Бернса. А філософським підґрунтям повісті стали геть екзотичний на той час для Америки дзен-буддизм та екзистенціалізм (філософські погляди Сартра і К'єркегора були їй знайомі). Автор зарекомендував себе як один із кращих американських новелістів. А Голден Колфілд, головний її герой, перебуває серед героїв кращих творів американської літератури - від Гекльбері Фінна до старого рибалки Сантьяго з повісті "Старий і море". У лічені дні повість стала найпопулярнішим бестселером у США.

Найчастіше вживаний його вираз - phony (фальш, лицемірство, нещирість, "липа"). А головне прагнення - зберегти у світі дитячу чистоту й щирість, не дати "світові дорослих" занапастити невинне дитинство. Але його бунтарство насправді - судомні спроби втечі й повна неспроможність хоч щось вдіяти, відчуття гіркоти й безсилля. Він - утікач, а не бунтівник, трагічна фігура. Як жертву цього "злого життя" критики не раз порівнювали Голдена з князем Мишкіним Достоєвського та з Дон Кіхотом Сервантеса.

...Одержавши за повість непоганий гонорар, Селінджер знайшов будинок на верхівці пагорба, оточеного лісом. Краєвид на гори з його вікон був пречудовий. Усе інше було відсутнє... Але все це - окрім огорожі! - письменника не цікавило. Тепер він звик обходитися без гарячої води й телефона. Ще хлопчаком Джером мріяв бути глухонімим, жити у халупці на лісовій галявині і спілкуватися з глухонімою дружиною за допомогою записок...

Першою зайняла місце "Попелюшки при казкареві" шістнадцятирічна Клер Дуглас, яка дивилася на світ його очима, стала матір'ю його дітей. Вона познайомилася з Селінжером 1950 року, коли його щоденною книгою були "Промови Шрі Рамакрішни". Клер народила йому дочку Маргарет, а через два роки - сина Метью. І ростила їх - без гарячої води і телефона, з найближчим лікарем за кілька десятків миль. 1966 року вони розлучилися.

Його наступна супутниця життя, Джойс Мейнард, заявила про себе 1973 року, у віці вісімнадцяти років, коли на сторінках "Нью-Йорк таймс" з'явилося її есе. Селінджер написав Джойс листа. Ця дівчинка раптом здалася знаменитому письменнику рідною душею. Зав'язалася переписка, яка поступово стала любовною, і Джойс, кинувши університет, переїхала жити до його самітницької оселі. Незабаром юна "Попелюшка №2" переживає хворобливе протверезіння. А менше ніж за рік Селінджер, перетворившись на такий собі гібрид Гумберта Гумберта та Синьої Бороди, відіслав її геть.

Потім поруч із ним була Колін, яку він зустрів у сімдесят років, і яка молодша за нього на п'ятдесят з гаком... Вона медсестра і наділена ангельською вдачею і терпінням. Інакше навряд чи протрималася б у Корніші.

А от його дочка, Маргарет, стверджує, що дитинство її було схоже на страшну казку. Можна сказати, її батько здійснив мрію свого героя - діти зростали вдалині від світу, в глушині, "у халупці на лісовій галявині". Його вірування, за свідченням дочки, можна визначити як суміш індуїзму з егоїзмом, такі собі "поневіряння закоханого підлітка". Він, у відповідності до свого "монастирського статуту", наставляв доньку на путь істинний: у неї не повинно бути жодного ґанджу, і вона не повинна ставати дорослою. Але, на відміну від неї, лише його десятилітні герої й були ідеальними. Вони віддзеркалювали його смаки. Маргарет же батько запам'ятався мрійником, який постійно щось пише і нездатний зав'язати шнурки на власних черевиках. Він мешкав у власному, особливому, світі, і багато що з його уявлень про дійсність було сформовано улюбленими голлівудськими фільмами 20-40-х років.

При цьому самодисципліна, культивована ним, оберталася на жорстокість і деспотизм у стосунках із близькими. У ньому дивним чином поєднувалися "геній та злодійство". Головний висновок, винесений Меггі з дитячого досвіду: "Є щось жахливе в людській істоті, яка хоче бути богом".

"Над прірвою у житі" з хорошої книги перетворилася на культову книгу. Сам же Селінджер таки побудував хижку неподалік від будинку, яка і стала його фортецею. Суспільство, яке переповнене, на його погляд, дурнями й паскудниками, вже майже півстоліття не турбує його.

Зростом під метр дев'яносто, жагучий брюнет із величезними очима, загалом, чоловік-красень (пізніше - благородний старець), популярний письменник (пізніше - легенда світової літератури), він завжди легко знаходив контакт із дітьми та підлітками. При цьому батьком був непоганим. Він водив своїх маленьких дітей до лісу, грався з ними у камінці та у гольф, розповідав їм чарівні історії, які тут же і вигадував...

Але діти переросли його. Певне, у психологів існує для цього якийсь спеціальний термін, але Селінджер так ніколи і не подорослішав. Залишився підлітком, наче дві краплі води схожим на Голдена Колфілда. Але якщо бути підлітком у підлітковому віці нормально, залишатися ним у 30 - навіть зворушливо, то надалі - вже безнадійно. І от Селінджеру 90, він майже оглух. Але не подорослішав.

Увесь час свого усамітнення він щось пише, однак з 1965-го не публікує нових творів і відмовляється перевидавати ранні. Одного разу, піддавшись своїй одвічній любові до дітей, Селінджер згодився-таки на бесіду зі школяркою Ширлі Блейні, і та помістила звіт про бесіду до шкільної газети. Це Селінджера неабияк розлютило... І сьогодні його агенти слідкують, щоб у ЗМІ не з'являлися надто розлогі цитати.

...Один його біограф дотепно зауважив, що Селінджер захопився буддизмом, "коли буддизм ще не продавався у супермаркетах". Звідтоді багато хто вважає Джей-Ді буддійським гуру. Захоплення буддизмом тривало з кінця 40-х до середини 50-х. Потім він захопився індуїзмом та йогою. А в 60-ті став гарячим адептом діанетики, зайнявся розвитком християнських ідей Льва Толстого. У проміжках між своїми захопленнями послідовно оголошував панацеєю від усіх негараздів світу то макробіотику, то акупунктуру, то уринотерапію чи гомеопатію.

...Уперше твори Селінджера стали публікувати російською у 60-ті роки, переважно в перекладах Рити Райт-Ковальової. Інтерес до цього письменника в Росії та Україні виявився не менш потужним, ніж у нього на батьківщині. Передусім, "дочасним" виявився соковитий молодіжний сленг, яким говорить Голден Колфілд.

Безумовно, земля Селінджера - дивна і прекрасна. Але... не придатна для життя. Тому він і пішов. Не з життя, а від людей. Сидячи у своїй "башті зі слонової кістки", він усі ці роки пише якесь безкінечне Послання до сучасників... Кажуть, у його столі лежать 20 неопублікованих творів...

Світ не забуває, що Селінджер - один з ідолів молоді 50-60-х років, який... досить вправно пудрив мізки багатьом своїм поціновувачам. Так, у грудні 1980 року Марк Чепмен, застреливши буддиста Джона Леннона, спокійнісінько всівся на східцях розкішного житлового комплексу, де той мешкав, і розгорнув... Що б ви думали? Правильно, книжку буддиста Селінджера...