Наприкінці 2002 року під час репортажу про перебування прем'єр-міністра Ліонеля Жоспена у Сполучених Штатах Франс-Інфо знайомить свою аудиторію з професором Гантінгтоном такими словами: "Людина, що передбачила напади 11 вересня". Цей приклад ілюструє трохи дивну долю спеціаліста з міжнародних відносин Самуеля Гантінгтона, який на схилку своєї кар'єри стає найвідомішим американським інтелектуалом у світі завдячуючи одній-єдиній статті, написаній в 1993 році для часопису із середовища американських дипломатичних кіл Foreign Affairs під назвою, що більше скидається на слоган: "The Clash of Civilisations?". 1998 року, коли стаття стала книгою, знак запитання зник. Вираз залишився.

Самуель Гантінгтон помер у 89-річному віці, в середу 24 грудня, в останні дні 2008 року, котрий позначився двома головними подіями, що, здається, красномовно випадають з рамок його теорії: крах американської фінансової піраміди, що занурив увесь світ в одну спільну кризу; тріумф Барака Обами, людини, яка зростала на перетині Заходу, ісламу та Африки, - трьох "цивілізацій", які Гантігтон уважав непримиренними. Викладаючи у Гарварді протягом сорока п'яти років, Гантінтон закінчив кар'єру тим, що для опонентів політики Буша став символом американського аутизму. "Іранці його обожнюють, навіть присвячують йому конференції, позаяк він відтворює образ, у якому вони хочуть бачити Захід: агресивний, злопам'ятний, підступний", - зазначає викладач міжнародних відносин у паризькому університеті Sciences Po Жан-П'єр Філіу.

"Заповнити порожнечу". Ніщо не віщувало університетському викладачеві таке визнання. У 1968 році, спираючись на псевдо-математичні схеми розвитку соціальної ситуації, він доходить висновку, що Південна Африка є "задоволеним суспільством". І це в самий розпал апартеїду. Серед науковців здійнялася полеміка, свою кандидатуру до Національної Академії Наук довелося зняти.

У 1993 році його стаття отримує розголос, її багато критикують. "Після холодної війни його теорія заповнила порожнечу, - пояснює філософ Марк Крепон, автор "Брехні про зіткнення цивілізацій" (2002). - Її сила в тому ж, у чому й слабкість: породити страх, зводячи все до релігії". Але слава приходить тільки разом з 11 вереснем, коли коментатори навперейми використовують його вислів під картинку зруйнованого Всесвітнього Торгівельного Центру. Крепон прослідковує, як теорія зіткнення цивілізацій за кілька днів стає в мас-медійному дискурсі універсальною відмичкою до розуміння нападів, відкидаючи всі інші пояснення.

Для Гантінгтона етнічні, економічні, географічні цілі нічого не варті. Важать тільки спільнота, група, ідентичність, оце "велике Ми", що протиставляється, як прямолінійно він пише, "усім іншим, їм". У дев'ятнадцятому столітті війни велися в ім'я націй, провадить він далі; у двадцятому столітті - на захист ідеологій; у двадцять першому столітті - головним джерелом конфліктів стане цивілізація. Це підштовхує його до розділення світу на вісім суперницьких "цивілізацій", з-поміж яких його по-справжньому цікавлять тільки дві: Китай і особливо іслам, "криваві кордони" яких він й заходився змальовувати, щоб дати загальний аналіз таких різноманітних типів поведінки, як у Боснії, Судані, Чечні, Пакистані... "Захід має проблеми не з ісламізмом, а з ісламом".

"Спрощувальна й криклива книжка", - говорить про труд Гантінгтона спеціаліст з міжнародних відносин П'єр Аснер. А Марк Крепон констатує, що її головним завданням є "постійно спричиняти у читача відчуття страху", а також "навчити американців боятися іслам і... Китай". Жан-Пьєр Філіу додає: "Набагато простіше зрозуміти різницю релігій, ніж етнічні проблеми, спосіб виробництва чи глобалізацію. Тепер кожен вискочень може з розумною міною направо й наліво виголошувати стереотипи. Коли говорять, що мусульмани хочуть завоювати увесь світ, це не вважається расизмом, адже можна додати: «як казав Гантінгтон...".

Обманка. Самуель Гантінгтон зникає в момент, коли завершується ера Джорджа Буша, вояка "христових походів" проти ісламістського тероризму. Символ заманливий, але не зовсім точний. Колишній член Ради національної безпеки за часів Джиммі Картера, наш професор не був ані неоконсерватором, ані людиною наближеною до техаського президента. У "Зіткненні цивілізацій" він радить лідерам кожного блоку не втручатися не в свої справи. Він засудив вторгнення до Іраку, його критика універсальних цінностей як "обманки" західного імперіалізму дивним чином співзвучна з антибушівськими випадами радикальної лівиці. "Вони обіцяють демократію, - пише, до прикладу, Гантінгтон, - але за умови, якщо не будуть обиратися ісламісти; виступають за нерозповсюдження зброї масового знищення в Ірані та Іраку, але не в Ізраїлі; вважають вільний ринок чудовими ліками, але не для сільського господарства; турбуються про права людини в Китаї, але не в Саудівській Аравії".

Нащадок "ізоляціоністської" та "реалістичної" традиції, Гантінгтон "розглядав історію як безупинний конфлікт між націями і народами. Для нього місія Америки полягала насамперед у захисті своїх кордонів та збереженні культурної ідентичності", - пояснює професор політології Нью-Йоркського університету Джон Бренкмен. У новому есе 2004 року Гантінгтон схвильований зростанням впливу іспаномовної меншини й засуджує її небажання асимілюватися в американську культуру, котра під його пером зводиться до кількох рис: англійська мова, протестантизм, індивідуалізм, культура праці...

Коли New York Times запитав його, чи не походить він часом з родини іммігрантів, він відповідає: "Гантігтони прибуди до Бостона у 1633 році". Саме там він прожив своє життя, - а помер на острові Мартас-Віньярд, шикарному курорті бостонської буржуазії. Не так через свої досягнення в науці, а радше через певну символічність Самуель Гантігтон залишиться емблемою сум'яття певної частини американців перед розпадом свого домінування: Америки.