Назва юридичної фірми "Лавринович і партнери" у пересічного українця одразу викликає асоціації з першим заступником голови Верховної Ради Олександром Лавриновичем. Вся заслуга у заснуванні і становленні фірми належить виключно Вам чи батьку якусь роль у ній відводите?

Батькам належить основна роль у всьому, що відбувається в моєму житті, тому що вони мої батьки. А заслуга заснування і становлення фірми належить мені і тим професіоналам, які пліч-о-пліч зі мною починали цей бізнес.

Батько займається своєю справою. Я займаюся своєю. Компанія називається "Лавринович і партнери", тому що я Лавринович Максим, а моїми партнерами є Ірина Марушко, Станіслав Скрипник, Костянтин Пільков. Коли я запропонував на зборах партнерів: "Колеги, мене вже дістала преса. Може, ми перейменуємося?" Партнери сказали: "Ні. Абсолютно нормальний бренд. Його впізнають на ринку, його вже знають клієнти." Вирішили, що не треба. Продовжуємо працювати. Мені не заважає. Зрештою, це стала юридична традиція давати назву фірми по прізвищу особи засновника, яка є основною особою цієї компанії. Якщо хтось думає, що батько має якусь причетність до фірми - хай собі думає, хай приходить, шукає тут його кабінет. А якщо хочуть знати правду - причетності до цієї фірми він не має.

Ваш батько був одним із лідерів Руху. А позиції Партії регіонів, яку він зараз представляє, майже повністю суперечать ідеології Руху: двомовність, супротив євроінтеграції. Не відчуваєте на собі ніби роздвоєної свідомості, якихось подвійних стандартів?

Я абсолютно поза політикою. Політикою не цікавлюся і вдома політику не обговорюю. Політикою я награвся свого часу з 1989 по далекі 90-ті. Для мене політика закінчилася парламентськими виборами, які були до Верховної Ради України першого та другого скликання. Все, достатньо.

Якщо вже ви цікавитеся моєю думкою про Рух, Партію регіонів, відмінності, євроінтеграцію - то все це залежить від іміджмейкерів, які навчаються в Інституті журналістики, в Інституті міжнародних відносин, в інших хороших місцях і добре опановують технології, як чином правильно маніпулювати свідомістю. Молодці - правильно маніпулюють: створюють в свідомості громадян певний образ певної особи чи політичної сили. Хтось працює на цю політичну силу, хтось працює проти. Хтось працює на Президента і створює його позитивний імідж, хтось працює проти нього.

Ви щойно згадали alma mater в позитивному сенсі. А в одному інтерв'ю дуже критично висловлювалися про Інститут міжнародних відносин, особливо про стиль одягу студентів. Але як за часів Вашого навчання в ІМВ, так і сьогодні туди вступають діти політиків і бізнесменів. Хіба Ви навчалися не за таких умов?

Я навчався в іншому середовищі. Їздив разом з усіма на метро, на тролейбусі. На маршрутку іноді не вистачало грошей. Іноді через турнікети перестрибував в метро, аби зекономити 50 копійок. Разом скидалися на таксі, щоб доїхати до Майдану. У нас перша машина коли на курсі з'явилася, то її власник не сильно показував - бо це було доволі некрасиво. Хизувалися лише люди східних національностей - у них це було в крові і в 90-х, і залишилося зараз. Я вчився з 1995 по 2000 роки. Тоді був зовсім інший рівень навчання, ступінь навчання. Адже не від одягу чи інших цяцьок залежить освіта.

Отже, у студентські часи Ви їздили громадським транспортом. А на чому пересуваєтеся тепер?

На автомобілі. У мене їх декілька. Марка під настрій: мій або мого водія, або під погоду, або ще під щось. Зараз я собі можу це дозволити. Це марки далеко не найдорожчі. Є різні як юристи, так і не юристи, які люблять похизуватися, маючи не такі високі статки, люблять замилювати очі різними Maserati або іншими випендрьожними авто, одягом. Ця мода на "показушність", мені здається, з'явилася останні 8 років, коли в державі з'явилися "дурні" гроші. Коли я вчився, серед студентів не було всіх цих міні-суперміні, макіяжів, постійних нічних клубів. Так, багато хто з дітей політиків і відомих людей вчилися, але не було такої відчутної матеріальної різниці. Можливо, в ті часи ще не було такого сильного розмежування між багатими і бідними. А можливо тому, що виховання ще було з тих 80-х років.

Чому у студентські роки Ви пішли від батьків з київської квартири у студентський гуртожиток? Одвічна проблема батьків і дітей?

Ні, це називається побачити студентське життя, гуртожиток. Тоді гуртожиток ІМВ відрізнявся від інших гуртожитків в кращий бік і здавалося, що це маленький куточок раю для студентів поза навчальним процесом. Плюс хотілося самостійного життя, дуже хотілося. Намагався виділитися, відчував себе в тіні батьків, під опікою батьків. Відчував в собі сили бути самостійним, жити самостійно. Тому гуртожиток був одним з варіантів, який був в думках. З рештою, всі захоплення швидко проходять.

Як вас виховував батько: консервативно, суворо, міг і паска взяти чи більш ліберально?

Це було виховання авторитетної людини, незважаючи на те, що я батька не так часто бачив, оскільки він багато часу віддавав роботі, віддавав політиці з 1989 року, коли вступив до Руху і був одним з найактивніших борців за Україну. Окрім того, що довелося працювати в Інституті надтвердих матеріалів, він ще працював по партійних справах. Тим не менше, він завжди був надзвичайно сильним авторитетом. Його виховання маєте можливість бачити зараз.

Максиме, коли ми з Вами розмовляли по телефону, мене здивувала Ваша гарна українська мова. Це корпоративний етикет чи Ви спілкуєтеся українською в родині, з друзями?

Це моя рідна мова. У 1978 році, коли я народився, то ще не знав, якою мовою буду говорити. Тому перше моє слово "мама" було інтернаціональне. Друге слово було "дай" - теж не зрозуміло, якою мовою. Вже з третього слова ми більш-менш визначилися, - я сказав "папа". Отже з 1978 року по 1989 це було російськомовне середовище, російська мова домінувала як на вулиці, так і вдома. Тим більше, ми багато років прожили в Дагестані, де служив батько. Але десь з 1986 року батько почав привчати нас до українських традицій і давав нам зрозуміти, що ми є українська родина. Незважаючи на те, що ми жили в Києві, де була тотальна русифікація, майже така як сьогодні, вдома ми вчилися говорити українською. Батько нас виправляв. На вулиці була російська, вдома - українська. Але я прийняв для себе принципове рішення раз і назавжди після того, як був у Мюнхені в українській школі і побачив, що люди вже десятки років знаходяться в чужому середовищі і при цьому бережуть свою мову. 1991 рік став повністю переломним моментом, коли все російськомовне - геть! Я і так зростав в патріотичній родині: листівки розклеював на вулиці і все інше, що стосувалося боротьби за незалежність України. І багато років українська була для мене принципово єдиною мовою. Іншою спілкуватися навіть не хотів. Зараз, оскільки займаюся бізнесом, я став більш гнучким і якщо починається бесіда, я запитую, яка мова зручніша клієнтам для спілкування. Це вже бізнес.

Як Ви ставитеся до ідеї введення російської мови як другої державної?

Одразу згадав цитату, яку сказав Леонід Данилович Кучма, коли його обирали Президентом на першу каденцію. Ця фраза у моїй тоді ще підлітковій голові настільки добре закарбувалася, що досі її пам'ятаю. Він сказав, що роздвоєний язик може бути лише у змії.

Маючи гарну мовну базу, якими мовами володієте?

Можу сказати, які я вивчав. Це була німецька в інституті Гете, в ІМВ я навчився і склав іспити з італійської, іспанської і англійської. Але те, що я вчив і те, чим я зараз володію - це різні речі. Можна вивчити, але якщо не практикувати - ти вже не володієш мовою. А я майже не практикую. У мене вільне володіння залишилося тільки англійською і італійською.

Першу роботу у газеті "Команда" Вам допоміг знайти батько. А як часто зараз звертаєтеся до батька по допомогу?

Батько не допомагав мені знайти роботу. Я почав заробляти свої перші гроші ще раніше, навчаючись в школі. Ви мене трішечки зачепили, тому я скажу те, що ніколи нікому не розповідав. Я почав збирати паперові картонні іграшки в набори і за кожний такий набірчик мені платили скількись карбованців.

Це була потреба у грошах чи намагання довести батькам свою самостійність?

Це була потреба у своїх особистих грошах, тому що ось таке у мене було чудове виховання чи особливість, що я завжди намагався бути самостійним. Можливо, це вплив відомості батьків і дітей, які люблять бути в тіні слави. А є ось такі, як я, які намагаються створити щось своє, свій образ.

На першому курсі я вже підробляв, даючи консультації. А свої перші долари я заробив, надаючи консультації в одній туристичній фірмі. Робота в газеті "Команда" - це не була якась протекція батька. Просто "Команда" знаходилися в сфері впливу одного зі знайомих нашої сім'ї. Не знаю, чи погодився я б працювати, якщо б за мене просили прийняти кудись на роботу... Мабуть, не погодився.

Якось Ви сказали, що сином депутата, міністра бути дуже важко. У чому ж полягає цей тягар?

Якщо звичайним людям можна все, то будучи дитиною відомої людини, а тим більше політика, тобі не можна нічого: мало того, що ти можеш дискредитувати себе, ти можеш дискредитувати рідну людину. Хтось може щось вигадати, схопити, висмоктати з пальця, аби лишень завдати шкоди. Якщо в усьому світі політика відокремлена від приватного життя, то в цій державі політика - це завжди удар, пошук чогось, що може якось зачепити, пошук негативу, а потім висипати його публічно.

Наприклад, не можна просто дати відсіч якомусь дурню на вулиці за те, що він тебе образив. Одразу напишуть: "П'яний Максим Лавринович побився на вулиці, його відвезла швидка". Вигадуємо, але це саме той журналістський прийом, який може бути використаний для висвітлення цієї ситуації, в той час як нічого цього не було. Але дав привід - значить все. І тут вже не грає ролі те, що Максим Лавринович ніколи за 30 років не вживав спиртне і має врівноважений характер.

Судячи з Ваших висловлювань, Ви цілком аполітична людина. Отже йти за батьком у велику політику немає намірів?

Ні, абсолютно. Я награвся в політику. Дитина з 11 років починає висловлювати свої "проти" в школі, на уроках, проти піонерії (і зриває цей піонерський галстук), проти російської мови (не хочу відповідати на уроках), публічно починаю говорити на уроках українською, розклеювати листівки українською на вулиці, в мороз, коли руки тріскаються до крові), битися з однокласниками, з іншими школярами, тому що ти не такий, як вони. Це був жорсткий виховний процес, тому що ти відрізняєшся від інших, ти маєш свою принципову позицію. Основне - це мати свою принципову позицію, серед маси, серед натовпу бути не таким.

З ким з дітей політиків чи бізнесменів Ви знайомі чи приятелюєте?

Я не розділяю приятелів на чиїхось дітей. Я вже у тому віці, коли не дивляться, хто чия дитина, а дивляться на особистість. Є купа знайомих, які багато чого досягли і які мають таке щастя для себе і такий недолік для оточуючих бути дітьми відомих людей.

Вам доводилося зустрічатися з синами Ющенка, Януковича на якихось спільних світських заходах, вечірках?

З сином Януковича - ні. З сином Ющенка лише один раз і то випадково. Ми познайомилися на одному заході в нічному клубі. Це було ще до виборів Президента. Все.

У рейтингу найбільш перспективних українських женихів Ви посіли 10 позицію. Напевно, тепер від дівчат відбою немає?

Так а де їм мене знайти? Якщо я і є в якомусь клубі чи ресторані, то це з активними клієнтами, які приїжджають, як правило, з Росії і просять щось показати. Завдяки цьому раз на кілька місяців можуть мене кудись витягнути.

Немає де знайомитися. Так що нічого не змінилося.

Отже, серце вільне?

Це вже особисте запитання.

А що найбільше цінуєте в жінках?

Відвертість... А що ви хочете почути - вміння смачно готувати?..