rss
10/18/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Іван Малкович: «Мені не все одно що продавати – труси чи книжки»

Директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Іван Малкович знову порадував українських дітей і підготував їм сюрприз до дня Святого Миколая - видав нову книгу авторки серії книг про Гаррі Поттера Джоан Ролінг "Казки Барда Бідла". Після презентації книги Іван Антонович дав інтерв'ю УНІАН.

Пане Іване, у 2004 році в рейтингу 100 найвпливовіших людей України Ви посіли 89 місце. Леонід Кучма був тоді на першому. У 2008 році Ви отримуєте 88 місце, випереджаючи Богдана Ступку, Вєрку Сердючку і ... Кучму, який тепер вже замикає сотню. В умовах нестабільної політичної ситуації в країні Вам вдається стабільно видавати і просувати українську книжку. Як Ви гадаєте - це Ваш особистий рейтинг чи рейтинг української книжки?

Певна, річ, що книжки. Чого б вартував мій рейтинг, якби я не видавав книжок?

Ви бачите, що робиться з політиками? Це щось мінливе. Треба робити щось вартісне і чесне до кінця - може тоді тебе помітять. Хоча всі рейтинги - це випадки. До цього не можна ставитися з абсолютом. І не можна самообманюватися, що ти такий вже дуже впливовий в цій країні.

А наскільки Ви вважаєте себе впливовим і чи піддаєтеся впливу ззовні?

Я не вважаю себе дуже впливовим. Піддаюся впливам певною мірою. Коли я видаю книжку, я просто приречений і радий піддатися впливу багатьох думок. Коли ця книжка виходить, я мушу показати її обкладинку, текст чи щось ще, в чому я сумніваюся, багатьом людям. Єрко навіть в одному інтерв'ю жартував, що я ходжу на Бессарабку (наше видавництво знаходиться на вулиці Басейній біля Бессарабського ринку) у м'ясні ряди і запитую всіх продавців, яка картинка їм більше подобається: та чи та. Звичайно, це жарт. Але, можливо, він має в собі підґрунтя, тому що мені дуже цікаво знати думку маленької дитини і людини, яка далека від книжок. Вона може працювати прибиральницею. (Хоча в нас багато тепер тих, хто прибирає, з вищою освітою.) У всіх цих людей є діти, і за ними стоїть певний суспільний прошарок. Я коли запитую ту людину, я бачу, як будуть реагувати різні прошарки. І коли я бачу, що можна більш-менш задовольнити всіх, тоді я спокійний.

Своїми книжками ми підіймаємо естетичний рівень не тільки дітей, а й батьків. Вони повинні тягтися до чогось вищого. Не штука видати книгу. Ще в древньому в Римі хтось з великих казав: "Які сумні часи тепер настали - дві великі проблеми: діти не слухаються і всі пишуть книжки." У нас тепер теж всі пишуть. Всі видають. Віршами називають якісь заримовані чотири рядки. Насправді видатних книжок і письменників не так багато. Треба намагатися видати щось особливе чи по-особливому. "Снігова королева" видається вже майже 200 років у скількох країнах, але ми зуміли видати свій варіант завдяки Владиславові Єрку.

До мого сина приїхав його приятель з Австрії, і він показав йому якісь книжки, що тато видає. Той побачив "Снігову королеву" і каже: "Як? Цього не може бути! Це твій тато? Ця книжка справила на мене найбільше враження у музеї Андерсена в Данії, вона там на почесному місці. І я думав, як би її придбати?" Хлопець дуже довго не міг повірити, що він приїхав в Україну і натрапив на ту книжку, яка його, австрійця, вразила в Данії. Такі цікаві бувають метаморфози. Завжди можна видати по-особливому. Але для цього треба і ставитися по-особливому.

"А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" - це не те видавництво, яке може видавати (воно може, але не хоче) вал книжок. Це мені не цікаво. Я можу видати тільки те, що я можу пропустити через себе. Скільки книжок я встигаю через себе пропустити: від тексту до поліграфії, від редагування до роботи з художниками, - стільки я можу видати. Пропускна моя спроможність не така велика. Тому що дуже багато людей займає мій час. Всі приходять і хочуть, щоб я обов'язково зараз же при них прочитав їхній роман і виказав їм думку. Я маю так багато цих рукописів, що мені кілька років не вистачило б їх прочитати. І хочеться їх читати. Але знаю, що життя в тебе одне і ти його витрачаєш на читання як правило не дуже якісної продукції. Єдина втіха - цю продукцію я не буду видавати, і що це я змарную час, а всі діти не змарнують. Я б хотів видавати такі книжки, які б не засмічували культурний простір. Засмічування нашого культурного простору відбувається з такою потужністю і з таких багатьох джерел, що оригінально не засмітити його зайвим. Видати справжнє те, що буде особливим.

Ви не тільки з'являєтеся у рейтингах, але й самі їх формуєте. Наприклад, у 2007 році визначали найвпливовіших жінок...

І цього року мене так само запросили, але був Львівський форум видавців, ми запізнювалися з книжками, і я просто не встиг дати свої версії. І потім пошкодував, тому що мій голос міг підняти тих жінок, яких я вважаю найдостойнішими.

А тоді чи збіглися ваші оцінки з остаточним результатом і як Ви почувалися в ролі експерта?

Дуже багато збіглося. Хоча може я не дуже об'єктивний. У мене на перших місцях завжди були Ніна Матвієнко і Ліна Костенко, бо я вважаю, поки творять ці дві найзолотіші українські душі, мені спокійніше за Україну. Я знаю, що є Ніна Матвієнко і Ліна Костенко. Україна - матріархатна держава. І я почуваю, що українська душа захищена цими жінками. Мені дуже затишно. Вони можуть взагалі нічого не робити, але якщо вони є, вони для мене завжди на чолі і не тільки списків.

Для сотень тисяч українців хороша українська книжка і "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" - поняття нероздільні. Як Вам вдається в умовах економічної кризи зберігати ту саму якість і ту саму ціну? На чому економите?

Ми принципово не підвищували цін. Хоча зараз ми всі ошелешені тим, що більшість фабрик вдвічі підвищили свої ціни. І це не зрозуміло. Коли буде справжня криза, то ці ціни упадуть, бо люди будуть розуміти - щоб зберегти фабрику, не треба дерти такі гроші. Не може бути, щоб вчора, приміром плащ, коштував одну ціну, а сьогодні на 500 гривень дорожче. Власник хоче залишитися з усім своїм прибутком, він збільшує ціну і думає, що за рахунок покупців (він вважає їх дурниками, які ще купують), він виживе і заробить, нічого не втративши. В кризі мусять трішечки втратити всі. Ми ж за гривні продаємо, за гривні друкуємо. Хоча багато кольорових книжок у нас друкувалося за кордоном. Зараз ми припинили ці проекти. Євро настільки зріс, що за ті ціни, які зараз продаються книжки, ми можемо видавати їх тільки в Україні. І папір подорожчав у світі, і проблеми з фабриками, багато з них призупиняються. Наші читачі в своїх сферах могли б теж не підвищувати ціни. Кожен би трішечки втрачав, але всі б вигравали, всі б вижили. Такий час, що ми всі маємо тулитися один до одного з більшою довірою, не намагатися в цей час ошукати один одного. Це ні до чого доброго не приведе. Як писав Руданський: хотів пан когось ошукати, та й сам ошукався.

Яка б не була криза, головне, щоб вона не підкралася до мізків, до твоєї душі: коли ти будеш думати, що все може зійти з рук і ти можеш попустити на якості, на тому, чому ти все життя не попускав... Цього вже не можна робити. Не можеш видати книжку - краще не видай. Не можеш щось зробити якісно, так, як треба - краще не зроби. Всі кризи минають, а життя триває. Все одно будуть народжуватися діти, вони будуть хотіти сміятися і вони будуть хотіти приводів для радощів. Не треба піддаватися якимсь сумним кризовим уявленням і видавати ще кризу з себе. Її треба видушувати і думати про те, що ти на цій землі є антикризовий острівець. Якщо ми будемо думати: я не криза, я не криза, я можу щось робити - в цьому наше спасіння.

Останнім часом Ви починаєте видавати дорослі книжки. "Гамлет, принц Данський" - яскравий тому приклад. Це експериментальний хід чи Ви намагаєтеся розширити свою аудиторію і запускаєте новий проект?

Ми вже мали друкувати кілька книжок, в тому числі і "Пригоди бравого вояка Швейка". Над редакцією цього перекладу я працював 4 з половиною місяці. У мене є відчуття, що я його цього року ще надрукую. Понад усі застереження. Мені здається, "Швейк" - це та книжка, яка людину освітлює. Коли стається щось погане (а в житті кожної людини трапляються ситуації, коли близькі хворіють, перебувають у безнадійних станах) мені задається, "Швейк" і ще книжки Руданського, Глазового розвіюють тугу.

Окрім того, ми ще видамо Маргарет Дюрас "Коханець", Богуміла Грабала "Я обслуговував англійського короля". У нас вже ці книжки готові. Це доросла серія. Вона має свій логотип. Починаємо серію серйозних книжок, які я люблю.

Ліна Костенко згодилася нам віддати свою нову повість і вірші. Я думаю, це буде в наступному році.

Ви, напевно, частий гість книжкових ярмарків. Не Тільки Львівський форум видавців, але й Лейпциг, Франкфурт, Париж, Варшава...

Болонья... Бо Болонья - це найбільша в світі виставка дитячих книжок.

То чому на цих потужних європейських ярмарках Україна представлена малесеньким наметиком? Ви ж яскравий приклад того, як в українських реаліях хобі може стати бізнесом, приносити користь, задоволення і гроші. Тож чому наша українська книжка не популярна за кордоном? Немає кому просувати?

Тут ширше треба дивитися. Чому взагалі Україна поки що не дуже популярна за кордоном... Я думаю, це поступовий шлях. Якось справа буде налагоджуватися. Якщо подивитися на те, що видавалося 5 років тому і скільки, то зараз набагато більше. Тобто все рухається у правильному напрямку. Можливо не так багато, як би хотілося.

Зараз дуже відчутно, що наша держава встановила для видавців чудові правила гри. Останні пару років - це золотий час для українських видавців щось починати, щось видавати. Знято податок на прибуток. Якщо зараз він ще продовжить свою дію, то українське видання зможе стати на набагато міцніші ноги. Зняти - це чудово, це фантастично, але важливо, щоб в українське видання прийшли гроші. Гроші з нічого не беруться. Щоб люди повірили, що українська книжка перспективна, треба повірити, що українська держава перспективна. Тут все взаємопов'язане. Часто в нашій державі трапляється так: хотів як краще, виходить як завжди. І з мовою, і з книжкою. Але принаймні до цього року все рухалося дуже непогано. Жаль, що ця криза може припинити розвиток, в тому числі і видавництв.

Російська преса каже, що в них українську книжку купують лише заради ілюстрацій. Яку роль Ви відводите ілюстрації і як вам вдається отримувати кращих ілюстраторів, того ж Владислава Єрка?

Я сам не знаю. І Єрко, і Кость Лавро - це, передусім, мої друзі. Можливо, я не такий видавець, як інші видавці, в яких є графіки, у яких все прораховано наперед, яким все одно що продавати: чи книжки чи труси. Мені не все одно. Я люблю книжки. Я б нічим більше не міг і не вмів би займатися. Я б не вмів успішно щось продавати. Бо я книжки передовсім не продаю, а видаю. А коли ти добре видаєш, воно потім само собою вже щось налагоджується. Можливо, є довіра і авторів, і художників. Треба бути чесними з ними. З Костем Лавром ми працюємо з першого дня створення видавництва - вже 17-й рік, з Єрком - з того надвечір'я, коли він якось завітав до нас у видавництво.

Що ви відчули, коли Поттеріана закінчилася: жаль, розчарування чи полегшення, мовляв нарешті?...

Нічого особливого не відчув. Треба шукати якісь нові книжки. "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" для мене ніколи не асоціювалася з Гаррі Поттером. Це абетка, улюблені вірші, сто казок, та ж "Снігова королева" і багато інших книжок - ті, які ми справді самі зробили, виносили, вимучили, вимріяли і опублікували. Багато людей пропонують якісь свої твори, якісь проекти. Доводиться обирати. Але не так легко натрапити на щось гарне, яке б мене задовольняло. Не так багато книжок на даний момент, які я хочу видати. Є кілька книжок, про які я мрію вже більше 10 років. Але я досі не знайшов художника.

А Єрко не підходить?

То інша книжка. Вона така легка-легка. Вже бралося кілька художників, але не те, що я хотів.

У Вас дуже сильна, амбітна, талановита команда: Єрко, Морозов, Негребецький, Андрухович в одному з проектів долучився. Як вдається налагоджуватися стосунки з такими особистостями?

Вони знають, я не просто директор, все ж таки сам колись активно займався творчістю - був не останнім українським поетом. Може тому якась більша довіра до мене, а у мене до них - розуміння. З кожним треба говорити аргументовано. Не образити людину, знайти якесь компромісне рішення. Багато буває творчих суперечок, дуже напружених моментів, але все пов'язано з книжками. Буває що не розмовляємо, сердимося по-серйозному, але це все тільки для того, щоб вийшла нормальна книжка.

Ми намагаємося, щоб всі суперечки йшли на краще. Якщо тебе покритикують до того часу, як книжка вийде - це чудово. Але якщо тебе будуть критикувати після - це смертельно. Тому я з багатьма людьми раджуся, бо хочу почути всі думки. І треба давати читати людям, які дуже критичні. Не тільки які вас будуть гладити: "Ой як гарно!". А які скажуть: "Ні, не гарно. Оце погано. Фу! А тут не те. А це вже було." Але це все до того, як книжка не вийшла. Якщо вийшла і я чую критику, я страшенно переживаю.

Я так само маю різні настрої, і депресивні, коли ти бачиш, що щось міг зробити краще і від тебе воно залежало, а ти був сліпий на той момент. Я пам'ятаю: "Гаррі Поттер", 816 сторінок. Дуже багато людей вичитують ту книжку. Коли ти робиш в такій гарячці, помилок може бути море. Все ж таки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" має набагато менше помилок у книжках. Ми до цього прискіпливо ставимося. Але без помилок не можна обійтися. Класичний приклад: коли англійську енциклопедію дуже добре робили, все вичитали, помилок не було, поглянули на обкладинку - а там написано не енциклопедія, а енциклопудія. Отже, пам'ятаю, що в "Гаррі Поттері" на 9-й сторінці я, виправляючи одну помилку, зробив іншу. І коли я знаю, що це я зробив цю помилку - на кого буду сердитися? Сам на себе. Тоді так не затишно. І цю помилку ніхто сильно не зауважить, але неприємно.

Пам'ятаю, як з Женею Гапчинською ми ту "Лізу" робили - просто до сліз. Це була її перша дитяча книжка. Було дуже тяжко. Але коли книжка виходить - все забувається. Ви щасливі. Найважливіше - результат. А все решта - процес. Як ти йдеш на гору? Ти повзеш, скочуєшся, падаєш, обдираєшся, але ти туди йдеш. І коли ти доходиш - то все, все забувається.

Як Вам вдалося залучити до перекладу першу леді Катерину Ющенко?

З Катериною Михайлівною ми знайомі ще задовго до того, як вона стала першою леді. Вважаю її найдостойнішою першою леді. Вона завжди займалася благодійністю - опікувалася дітьми, якісь книжки закуповували у нас в свій фонд, дарувала. Це в неї не позірне, це в неї в душі. Це та людина, якій віриш. І, очевидно, вона мене знає не від сьогодні. Тому коли була пропозиція, вона відразу згодилися. У неї були якраз закордонні відрядження, то вона перекладала і факсом передавала. Для неї була ця співпраця приємною і для нас. А почалося все з того, що вона відвідала нашу виставку оригіналів ілюстрацій у Києво-Печерській лаврі у 2006 році, потім залишилась, щось ми говорили, перекинулися фразою (не пам'ятаю, чия була ідея), що може б вона щось переклала англійською. І я шукав книжку, щоб її пасувало перекласти першій леді. Мені здається, ця книжка була доречна.

А Вам доводилося бувати вдома в Президента?

Ні, не був.

Зі своєю дружиною Ви познайомилися на творчому вечорі Оксани Забужко. А яку роль зараз відіграє письменниця у Вашому житті і з ким ще з українських сучасних авторів Ви приятелюєте?

З Оксаною Забужко в суботу були на виставі Жолдака. Тоді пішли після першої дії на вечерю. Я ще був схильний подивитися далі, а Оксана сказала, що їй досить і покуштувати яйця, щоб зрозуміти, що воно зіпсоване, їй не треба ціле яйце для цього з'їсти. Ми пішли родинами і непогано провели другу дію в компанії.

Дуже радію, коли приїжджає до мене до Києва мій кум Віктор Неборак. Андрухович - він мандрівник. Цього року він тільки раз був у мене дома. Він справді завжди має якісь оказії. Як людина, що бере враження з цього світу з подорожей, йому цікавіше мандрувати. З Віктором Морозовим приятелюємо, з Єрком.

Ваша дружина - професійна скрипалька. Роль першої скрипки вона грає у всіх сімейних справах?

Та звичайно! (сміється) Хоча треба визнати, що, на щастя, не в усіх. Ще залишилися певні сфери, де ¾ першої скрипки відіграю я. Цих сфер не багато і вони звужуються. Але, на щастя, вони ще є. Богу дякувати, ми живемо дуже довго - з 1986 р. Ого-го! Це вже доволі довго. Але ще досі миримося, і іноді навіть дуже задоволені.

Чи справді у Вас вдома родинний оркестр?

Я ніколи такого не розказував.

В одному з ваших інтерв'ю я таке прочитала...

Може хтось і прибрехав. Ми хотіли зробити такий оркестр: Кирило Стеценко, він скрипаль, Проскурня, він альтист, ми з Яриною скрипалі і ще залучити одну віолончелістку, яка так само зараз тією віолончеллю не займається, - і грати для себе. Але якось так не склалося. Я думаю, це все ще попереду. Особливо нас надихнула Кондоліза Райс (йдеться про те, що держсекретар США зіграла на фортепіано для королеви Великобританії Єлизавети II в Букінгемському палаці - авт). Вона знайшла час зробити репетиції і твір був достатньо серйозний. А у нас же більше вільного часу, ніж у Кондолізи Райс.

Діти грають потроху. Але ми їх у музичні школи не віддавали. До них приходить мій приятель, композитор, і він вчить їх грати на синтезаторі і на гітарі. Їхній дідусь, батько Ярини, Богдан Антків, народний артист, керівник чоловічої капели ім. Ревуцького прийшов до нас якось в гості. Гордій ще був поменше, лежав, щось читав і наспівував арію Цариці ночі. Ми стали затамувавши подих і слухали, як він наспівував. Він має абсолютний слух. І старший - також. Але ми такі батьки - просто колись замучені музичною школою. Для нас це кошмар. Коли ти граєш на фортепіано, ти ж його не носиш на собі. А з цією скрипочкою Ярина з маленьких років їздила до школи. Я в Карпатах доїжджав взагалі хто знає куди. Часто не міг сісти на автобус, бо був маленький і не міг пробитися в салон. Хоча згодом вже навчився протаранювати скрипкою всіх вперед. Звуки, які видає маленька дитина, яка вчиться грати на скрипці, вони неприродні, антилюдські навіть. Почати видобувати справжні звуки, коли ти вже у гармонії сам з собою і розумієш, що скрипка - це хороший інструмент, це дуже складно. А спочатку це якась рипучка. Ми можемо повідати наші скрипкові муки, мабуть, тому і не віддали своїх дітей до музичної школи. Але варто було б.

Ви кавалер Ордена Усмішки, який присуджують діти, і який свого часу мали Іоанн Павло II, мати Тереза, Сергій Міхалков, Астрід Ліндгрен. Що він для вас означає?

Це міжнародний орден. Їхній центр є у Варшаві. У мене такі гарні фотографії звідти. Вони приїжджають зі своїми прапорами, з штандартами, з срібними чашами. Головний момент посвячення - ти мусиш випити чашу лимонного соку, який тобі щойно вичавили. Це якось моторошно. Але мені все далося легко. Випивши чашу, ти маєш усміхнутися. І у мене вийшла нормальна усмішка і я навіть сказав: "Дайте ще". Це було смішно.

Це надзвичайно приємно, і це, фактично, єдина нагорода,яку я маю, яку я хотів прийняти. Я міг би мати і якісь державні, але... Я дитячий видавець і здавалося б, що я люблю всілякі цяцьки. Але я люблю, коли нагороджують мої книжки. Це дуже приємно. Це і просуває їх певним чином. А наші найвищі нагороди трішечки заплямовані багатьма людьми, які отримували їх не завжди заслужено. Тому ця нагорода у мене єдина. Дружина дуже схвалила її. Вона навіть пішла на вручення зі мною і ридала. Це Орден Усмішки, а вона була вся заплакана, бо їй було дуже приємно. Це те, чим ти можеш пишатися. Орден Усмішки - що може бути краще?

Оця Ваша краватка у книжках спеціально придбана для сьогоднішнього заходу?

Бачите, написано: "Казки Барда Бідла". Це дуже магічна краватка: на який би захід я не прийшов, а вона завжди висвітлює назву тієї книжки, яку ми презентуємо.

“Життя – розмаїте, тому й твори такі строкаті”

Юрій Павленко: “Упродовж дня в Україні близько 50-ти дітей сиротіють, а 65 - знаходять нову сім’ю”

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-41
14 жовтня – Покрова, День Захисника України, День Козацтва, День створення УПА
На правничі теми
Офіцер запасу Людмила Дем’яник (Катруся Стріла): «Я хотіла встигнути прикрити обличчя руками. Щоб коли мене ховатимуть, доця бачила, що це я. Щоб вона мене запам’ятала»
«Початок операції стосовно «вагнерівців» санкціонував міністр Таран, скасування не було, її просто зірвали», – Бутусов
Як Зеленський про «вагнерівців» із Лукашенком говорив
Американка українського походження Уляна Мазуркевич – про роботу в комісії США з Голодомору та про діаспору у Філадельфії
Про Редьярда Кіплінґа і не тільки Презентація унікального перекладу в Центрі Шептицького
Прийняття в Генеральному Консульстві України в Чикаго
Історія діаспори у світлинах
Олександр Панченко Шлях хуторянина у фактах, подіях, дописах, віршах й цифрах

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com