Це свято має християнське і язичницьке переплетення. За християнським календарем це день преподобної Меланії Римлянки, що померла 439 року. Цікаву версію свого часу записав на Буковині поет Юрій Федькович. До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-вседержителя. Він мав чотири сини і п'яту дочку. Донька його-це наша мати земля, яку звали Ладою. Чотири сини звалися: перший -Ад-Гад (змій- володар пекла), другий син-Яр-Ярило святий Юр; третій -Рай, з якого потім зробили Івана; четвертий, наймолодший,Лад або Мир, з якого зробили Дмитра. Саме сонце звали Святовидом і зображали його як лицаря-богатиря у золотім шоломі і з сімома мечами коло боку. А донька-земля Лада мала двоє діточок: сина на ім'я Радо-Князь-місяць та доньку Весну-Маяну, що її потім почали звати Милана або Миланка. А звали її так тому, що цілому світу була вона мила, бо цей світ квітами і зеленим листом уквітчала. А тому, що лихий змій всім чинив зло, то він заповзявся Маланку- сестру Місяця та в своє підземне царство запроторити. Він її таки нарешті вкрав, у той час, як її брат- Місяць був на полюванні. Але у змія її знову вкрав перший брат Безсильчик-Васильчик і з нею одружився. Отож, святкування Маланки мало символізувати весну, що вирвалася з неволі.

Лючінська Меланка (1998 рік)

Цікаво святкують Меланії на Гуцульщині. Проте, у кожному селі цього краю відбувається по-різному. У цій статті хочу описати традиції Меланки свого рідного села Люча Косівського району Івано-Франківської області.

Збирається гурт хлопців, які переодягаюся в різні маски, ходять по селі і щедрують або, ще кажуть, маланкують. Цей гурт називається "Меланка". У ньому приблизно 30 різних ролей: чорт, ведмідь, Меланка, лікар, цар, Миколай, коваль, сажіник, жебрак, смерть, шандар (міліціонер), солдат, молодий і молода, дід і баба, циган і циганка, гуцул і гуцулка, шинкар, козак. За незалежної України додалося ще кілька ролей: кінг-конг, пан і пані, різні знані політики. Підготовка Меланки починається в останній день Різдва. Усім роздають ролі, тренуються щедрувати. Збір починається 13 січня 0 5.00 годині ранку в хаті на краю села, звідки й починають щедрувати. Популярною в Лючі є щедрівка "Ой на водах, на Йордані, щедрий вечір на Милані", яка супроводжується інструментами бубном, гармошкою або баяном і скрипкою. Половина вищеописаних масок, крім щедрування, виконують свою роль. Основними є чорти (їх у гурті від трьох до 5-ти) і Маланка. 2-3 чорти попередньо біжать попід хати і питають, "чи можна дім розвеселити". Коли їм дають ствердну або заперечуючу відповідь, вони повідомляють про це гурт. Один - два чорти завжди залишаються біля гурту. Чорти чіпляють на себе голосні дзвінки, які сповіщають про прихід Меланки. Їх дуже бояться діти і дівчата, з якими вони зачіпаються, колють рогами, кидають у сніг. Буває, люди хочуть пізнати, хто переодягнувся на чорта і намагаються вхопити його за рога і зняти маску, тому тепер в ріг нашпилюють голки і тільки хтось хапне як голки заколють. Бояться й інших страшних масок, тому намагаються сидіти в замкненій хаті. Дехто не боїться і навіть впускає їх до хати. Смерть приходить і нібито кличе старих людей на "той світ". На ведмедя завжди переодягається кремезний мужчина. Він має зі собою ланцюг, яким чіпляє у господарів дрова і тягне на вулицю. Коваль бере господаря за ногу і нібито підковує. Лікар зі слухавкою і набором медикаментів пропонує лікування. Бояться сажіника, адже він тихенько підходить, переважно до дівчат, обіймає і вимазує сажею обличчя. Міліціонер запитує господиню чи має самогон і якщо відповідає, що має, то складає протокол. Жебрак просить милостиню. Йому дехто дає яйця та інші продукти. Дідові дають горілку. Циганка намагається поворожити. Найважча роль у Меланки. Вона збирає гроші за щедрування і віншує господарів. Отож, мусить весь час бути біля гурту. Кінг-конг лякає людей, а пан грає на гітарі і зачіпається з жінками. Молодий з молодою запрошують на весілля. Козак завжди грає на бубні. Циган - на баяні, а гуцул на скрипці. Якщо по дорозі їде машина чи автобус, то Меланка зупиняє їх і пропонує защедрувати. Переважно погоджуються, бо інакше не відпускають. Пригадую, що проїжджали кияни і для них це було настільки цікаво, що вони давали величезні суми грошей.

Лючінська Меланка (1999 рік)

Маланка (гурт) ділиться на три вікові групи: мала, молода і стара. Найактивнішою, найпопулярнішою є молода. Це хлопці-парубки, віком 16-35 років. З огляду на те, що Люча велике село, то буває дві-три меланки по 25-30 чоловік. До малої меланки, відповідно, входять діти віком 10-16 років. Їх буває не більше 20-ти чоловік. Менш активна стара Меланка, куди входять одружені мужчини різного віку.

Раніше у Меланку ішли виключно мужчини, які переодягалися і в жіночі костюми. Ця традиція була порушена після розпаду СРСР і тоді вже почали іти дівчата і жінки, але менше, бо це важке фізичне навантаження. Також, буває, Меланка ділиться не по віковій категорії, а по куточках села. Тоді ідуть парубки, дівчата, одружені чоловіки і жінки. Закінчується щедрування пізно ввечері на роздоріжжі або біля озера, щоб відігнати злі сили. Люди вважали, що коли закінчити щедрувати біля хати, то це приносить нещастя.

В радянські часи Меланку переслідували. Міліція полювала за хлопцями і, якщо вдалося спіймати когось, накладали великі штрафи. Проте, це не зупиняло людей підтримувати традицію.

Люди дають за щедрівку гроші. Зараз це приблизно 10-50 гривень. Також деякі господарі частують горілкою і наїдками. Традиційними стравами у цей день вважаються борщ і вареники.

Після закінчення щедрування хлопці рахують гроші. Третину або четвертину за власним бажанням дають на потреби сільської церкви, а за решту через два-три тижні роблять собі забаву з живою музикою. Ця забава називається "розщідрою" або "розмеланкованням". Розщідру роблять у когось в хаті, а танцюють в сільському клубі. На забаву хлопці запрошують дівчат і сестер, але за це вони повинні допомагати на кухні.

Раніше костюми шили власноруч. За незалежної України у магазинах з'явилися фабричні, досконаліші маски.

Хоча ця гарна традиція майже загублена, зате про її прекрасні зразки у різних регіонах України залишили нам у своїх численних спогадах українські фольклористи.

Пан і пані

Ще свято Меланії називають Щедрим вечором або Щедрою (другою) кутею. Під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини, навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають "маланками". Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби "Маланка".

В давніші часи свята Маланки, Василя та Водохреща пов'язувались із новорічним циклом так званого "Сонячного кола". Найбільшим вважалося дайбозьке свято "Щедрого Бога", яке пізніше прибрало назву "Маланок" або "Щедрого вечора", котрим і завершувалися "Святі вечори". Упродовж тижня, починаючи з Різдва, люди не працювали, а лише святкували. Не був винятком і Щедрий вечір. З цієї нагоди готували другу обрядову кутю. Дехто з богомільних навіть різав чорну курку, щоб "інші добре неслися", адже саме з тією породою пов'язані численні забобони (якщо чорна курка починала співати півнем, то їй одразу ж відрубували голову, "оскільки вона віщувала покійника в родині").

Крім щедрування, на Гуцульщині перед вечерею влаштовували "свято печі". Напередодні ї прибирали, мастили, знімали різні речі й прикраси - "бо цілий рік вона робить службу, а на Василя йде у танець і віддається", а щоб їй "не тяжко було танцювати" - знімали ряднини, не спали й не сідали, а лише засипали овес "на коровай, як на весілля, аби мала чим коня годувати. Повечерявши, сусіди йшли один до одного миритися, щоб "Новий рік зустріти в мирі та злагоді".

У давнину на Київщині побутував цікавий дитячий обряд "Кози". Підлітки 12-14 років збирались у ватаги й розподіляли між собою ролі Кози та Кота. Для них робили спеціальні маски. Як добре стемніло, йшли в ті оселі, де було багато дітей. У хаті влаштовували цікаву виставу. За таку виставу господар обдаровував юних віншувальників пиріжком чи грішми.

На Тернопільщині Маланку проводять щорічно в селі Горошова Борщівського району та інших селах над Дністром. На Буковині Маланку називають "Переборія". Свято закінчується купанням у річці. Опівночі маланкування припинялися, оскільки наступав Новий рік і закінчувався Щедрий вечір. З цього приводу дослідник новорічної обрядовості С. Килимник писав: "За віруванням наших далеких пращурів у ніч напередодні Нового року Щедрий бог сходить з неба на селянську ниву, в селянську хату, в господарство, до худібки, його зустрічають у хатах дід Ладо та духи померлих, що прийшли з поля й лугів і є у цей час у дідухові-снопові, на столі у сіні й на долівці у сіні-соломі.

Крім вищеназваних новорічних обрядів в історичних джерелах минулого століття на Україні зафіксована і обрядова оранка. Щедрувальники напередодні Нового року тягнули плуг і виконували символічну оранку снігу та землі. Іноді ряджені на Новий рік вносили до хати плуг або лише чепіги і імітували оранку після чого посівали. Це підтверджує припущення, що Новий рік у давнину наші предки відмічали навесні. Новорічні обрядові дії, пов'язані з оранкою, посіванням, обмолочуванням снопа, виконували виключно чоловіки або хлопчики, оскільки ці заняття вважалися чоловічими.

1. Михайло Грушевський. Історія української літератури. Т. 1.

2. Український рік... Київ, 1994.

Книга 1, С.116.)

3. http://buket.ck.ua/buket/index.php?name=Pages&op=page&pid=6&page=1