Великому російському народові ця постать стала потроху надоїдати, тому у самої цієї постаті виникло бажання підтвердити свої потенції як "загальнонаціонального лідера" у якій-небудь короткій і переможній війні.

І така нагода підвернулася.

Японська імперія, модернізувавши свою промисловість, потребувала сировини. Усі сировинні ресурси навколо Японії у 1903 році належали або Росії, або іншим колоніальним країнам. У зв'язку з чим Японія звернулася до Росії з вимогою надати їй можливість використовувати лісові концесії у Кореї і Маньчжурії, які Росія вважала сферою своїх інтересів. Для чого Росії з її неозорим Сибіром були корейські лісові концесії і окупація Маньчжурії - з точки зору економіки велика загадка. Росія була до війни не готова, як, втім, і до всього іншого. Але "богопризначений" вирішив скористатися історичною нагодою і жодних поступок Японії не допустив.

У серії ганебних для російських армії і флоту поразок (серед яких найбільш знаменитою була Цусімська) Японія у 1904-1905 р.р. примусила Росію змиритися з реальністю, віддати їй Корею і звільнити Маньчжурію. У самій Росії у 1905 року спалахнула перша російська революція, яка, на жаль, закінчилася нічим. На жаль, бо в той час ще була можливість порівняно безкровного розвитку подій і, можливо, відвернення Першої світової війни.

Закінчилося все тим, що царя розстріляли у брудному підвалі разом з усією родиною.

Україна сучасна, звичайно ж, у жодне порівняння навіть з архаїчною Російською імперією не йде. Розмах не той. Але це не означає, що у її лідерів не можуть виникати позиви і спокуси, які свого часу демонстрували російські самодержці.

Перед самим Новим роком прем'єр-міністрам Ю. Тимошенко і В. Путіну вдалося домовитися про ціну на газ для України на рівні 250 дол. за 1000 куб. м.

Багато це, чи мало?

В Україну іде переважно туркменський газ, який Росія купує по 180 дол. Газ іде транзитом по території Росії (а це більше 2000 км), на що тамтешні газотранспортні мережі повинні витрачати свої кошти. Якщо виходити з діючих в Україні ставок транзиту у 1,7 дол. за 1000 куб. м газу на 100 км відстані, які сама українська сторона вважає заниженими, то в цьому випадку матимемо ціну 1000 кубів газу на кордоні з Україною щонайменше у 215 дол. Якщо взяти до уваги, що "Газпрому" як комерційній організації потрібно мати ще якийсь прибуток, з якого платити податки, то загалом мінімальна ціна газу для України виходить на ті самі 250 дол.

Це суха економіка і жодної політики.

Ціна, за якою "Газпром" продає газ Європі, сьогодні коливається на рівні 400-500$ за тис. кубометрів. Сусідка України Словаччина, скажімо, одержує російський газ по 450$. Якщо відняти вартість транзиту територією України (1150 км), то, незалежно від ставок транзиту (українська - 1,7 дол. за 1000 куб. м/100 км, чи європейська - 4$), ціна на цей газ на східному кордоні України повинна була б бути не меншою, ніж 400$/1000 кубів. 31 грудня 2008 року "Газпром" запропонував українській стороні газ по 250 дол./1000 кубів. Українська сторона відповіла категоричною відмовою, більше того - і президент, і прем'єр-міністр, виявивши несподівану одностайність, виступили з публічною заявою, в якій висловили впевненість, що "на початку 2009 року ціна на російський природний газ для України на українсько-російському кордоні повинна (?) складати $201 за 1 тис. куб.м, ставка транзиту територією України - не нижче $2 за 1 тис. на 100 км. відстані". Це "єдиномисліє" з боку двох діячів, які ще кілька днів перед тим на всі голоси обвинувачували одне одного у нічому іншому, як зраді інтересів України, у питаннях, в яких вони ніколи за всю історію своїх стосунків компромісу досягти не виявили жодної здібності, стало першим червоним сигналом, який змусив задуматися: а чи все в "українських" газових справах саме так, як про це говорять офіційно. Тим більше, що тональність цієї заяви, м'яко кажучи, дивна.

Росіяни до такої заяви були явно не готові. "Компанія "Газпром" запропонувала українським партнерам продавати газ за 250 доларів за тисячу кубів, - заявив прем'єр-міністр РФ Володимир Путін. - "Газпром", роблячи таку пропозицію, керувався кількома умовами." Першу з них Путін назвав гуманітарною. "Нашим партнером є, без усіляких перебільшень, братерський український народ. І ми розуміємо, в якому становищі зараз знаходиться Україна у зв'язку зі світовою фінансовою та економічною кризою, і це становище набагато важче, ніж у нашій країні. Багато експертів вважають, що це певною мірою таке переддефолтне становище." За його словами, не дивлячись на пільгові умови, українські партнери відмовилися від підписання контракту.

1 січня Віктор Ющенко максимальною обгрунтованою ціною російського газу назвав 210 доларів за тисячу кубометрів. Він нагадав, що вже три роки поспіль ціна вирішується в рамках одного контракту, ціна на розмір тарифу на транзит вирішується в рамках іншого контракту: "Якщо взяти за останні три роки, ціна на російський газ піднялася з 90 доларів, потім 130 доларів, і в 2008 році ця ціна становила майже 180 доларів. Таким чином за три останні роки ціна на російський газ для українського споживача зросла вдвічі. В цей же час ціна на український транзит з 1,6 долара США за тисячу кубів газу на 100 кілометрів піднялася до 1,7, або приблизно на 6%."

"Якщо на 2009 рік розрахункова середня річна ціна газу в Німеччині визначена як 280 дол. США, то ринкова ціна на кордоні Росії та України у 2009 році повинна складатися із наступного. 280 дол. ціна російського газу в Німеччині, вона зменшується на суму вартості транзиту по території Чехії, Словаччини - а це 33 дол., і зменшується на суму витрат по транзиту з розрахунку на 1000 кубів по території України - це 22 долари, - сказав Ющенко. - Таким чином, 280 доларів коригуємо на транспортні витрати Чехії, Словаччини, України, які в сумі складають 55 доларів, і приходимо до визначення ринкової ціни російського газу на кордоні Росія-Україна - це 225 доларів. Таким чином, по нашим розрахункам, керуючись Меморандумом і домовленістю про трьохрічний перехід на європейську ринкову ціну, ціна газу в 2009 році в Україні повинна коливатися від 204 до приблизно 210 доларів. Ще раз повторюю - ми беремо до уваги те наполягання російської сторони, яке полягає в тому, що, не дивлячись на домовленості по Меморандуму, ціна російського газу в Україні планується 250 доларів за 1000 кубів. Беручи до уваги це, а також те, що розмір транзиту повинен бути змінений на суму тих нових витрат, які український транзитер отримає у зв'язку із збільшенням базової ціни на газ, ми пропонуємо російській стороні підійти до перегляду відповідно й тарифів. Якщо по відношенню до 2008 року ціна на російський газ в Україні виросла за пропозицією Росії приблизно на 30 % до 250 доларів... український тариф на транзит мінімум має піднятися на ці ж 30% і складати приблизно 2-2,2 долара за 1000 кубів на 100 кілометрів."

Зараз цей тариф становить 1,7 долари за 1000 кубів на 100 кілометрів. Російська сторона наполягає на тому, щоб він при ціні 250 доларів за російський газ в Україні залишався незмінним.

З точки зору пересічного українського "патріота" така логіка може видатися вкрай привабливою. Дійсно, чим менше ми платимо комусь, особливо ненависній "Московії", тим для нас, звичайно, краще.

Однак, та сама логіка з боку найвищих на сьогодні державних мужів України наштовхує на думку, що Україні до поважного існування у колі рівноправних народів ще неосяжно довгий шлях.

Проблема у тім, що дійсно поважним і солідним на міжнародній арені може бути лише той, хто поважає правила цієї арени. А головне таке правило - інтереси спільноти повинні бути вищими за особисті капризи. Тобто: свої національні зацікавлення будь-яка країна повинна відстоювати тільки до того моменту, доки вони не шкодять інтересам третіх країн, які до даних зацікавлень не мають жодного відношення.

Тому справжнім патріотом України можна вважати тільки того державного діяча, що ставиться до інтересів своїх сусідів не гірше, ніж до своїх власних.

Щоб зрозуміти, як повинна була б вести себе у сьогоднішній ситуації українська влада, потрібно поглянути на неї незаангажовним оком стороннього спостерігача.

Особливістю стосунків між українським "Нафтогазом" та російським "Газпромом" є укладення щорічних угод у рамках базового контракту стосовно конкретної ціни на газ. Таким чином, ціна на газ визначається на рік наперед, незалежно від того, які і кому на протязі цього року можуть прийти в голову ідеї. Річний строк, як показує практика, радше замалий, бо щороку перед самим підписанням угод виникають колізії, на які обидві сторони потребують додаткового часу. Ставка транзиту обумовлюється іншим контрактом, і до ціни на газ ніяким чином не прив'язана.

Цю систему оформлення газових угод з Росією створив не хто інший, як колишній заступник голови "Нафтогазу" Ігор Воронін, і з подачі нікого іншого, як правої руки президента, тодішнього прем'єр-міністра України Ю. Єханурова. У січні 2006 року у екстреному порядку система міждержавних угод газопостачання, створена при Л. Кучмі, в якій ставки транзиту і ціна на газ взаємно обумовлювалися, і яка гарантувала Україні постачання газу на багато років наперед за ціною у 50$/1000 м3, була без жодних прем'єрсько-президентських заяв за кілька днів замінена на угоду з нікому невідомою фірмою "РосУкрЕнерго", за якою ціна на газ стрибнула майже у два рази.

Половина "РосУкрЕнерго" належала "Газпрому", а половина - якимось засекреченим представникам української сторони.

І Ющенко, і Єхануров тоді клялися-божилися, що не знають навіть імен цих "представників", що наштовхувало на думку про психічну адекватність наших владоможців. На щастя, справи з їхньою поінформованістю були не такі вже й погані. Один з них, в усякому випадку, збрехав. Бо пана Фірташа з тих, кому належить "РосУкрЕнерго", В. Ющенко знав ще за рік перед тим, як віддав йому український імпорт газу. А інший дотичний - Петро Ющенко - доводиться президенту рідним братом і живе з Фірташем в одному будинку.

Не можна сказати, що Фірташу і його "любим друзям" все було так просто. Улітку 2005 р. В. Ющенко спровокував скандал в Україні, заборонивши прем'єру "влазити" у енергетичні питання, що само по собі є річчю безпрецендентною. А у вересні того ж року взагалі звільнив Ю. Тимошенко, щоб не заважала, пожертвувавши двома третинами свого політичного рейтингу.

В результаті творцем українського газового майбутнього став вищезгаданий Воронін. І хто тепер повинен нарікати на наслідки його дій? Тільки не той, хто дав йому можливість їх здійснити.

У динамічній Європі газ продають без прив'язки до певної дати по мірі його споживання. Тому тамтешній ринок реагує на будь-які зміни цін на світові енергоносії. Сьогодні, скажімо, ціна на нафту впала, порівняно з літом минулого року, майже у чотири рази, до 40 дол. за барель, тому на біржах Європи ф'ючерсні контракти виходять з ціни газу на рівні 250-300$/1000 кубів. Але, якщо ціна на нафту несподівано зросте, то й ціни цих контрактів так само оперативно зміняться.

Для українців біржова оперативність є явищем недосяжним і, виглядає на те, непізнаваним. Бо ринкові ціни на ф'ючерсні контракти їхнє керівництво цілком серйозно сприймає у якості відправних для міждержавних стосунків. Але ж у річних міждержавних контрактах ціна не може бути на рівні мінімальної ринкової. Як мінімум - потрібно виходити з середньозваженої.

У 2008 році ринкова ціна на нафту досягла 157 дол. за барель, а ціна на газ для європейців - 500$/1000 м3. У кінці року ціна на нафту впала, тому європейці зараз, купуючи газ по 400-500 дол., прогнозують контракти на рівні 250-300 дол. Але ж це вилами по воді писано. І цілком можливо, що в силу якихось об'єктивних обставин ціна на газ знову стрибне, а середньозважена ціна за рік складе 500 і більше доларів США.

У 2008 році Україна, незважаючи на всі цінові кульбіти енергоносіїв, справно одержувала газ по 180$/1000 м3. І жодних протестів з цього приводу наш президент не заявляв. І ринковими ф'ючерсами нікому в лице не тикав. І Москву у "особливому ставленні" не обвинувачував.

Честь державного діяча полягає ще й тому, що він застосовує до своїх опонентів ті самі правила гри, яких хоче для себе. Якщо Ющенко вважає, що Росія повинна у збиток собі і на користь України виходити на ринкові ціни поступово, то чому він демонстративно використовує кожну можливість зіпсувати з нею стосунки?

Чому, шукаючи політичний підтекст у кожному вчинку московських політиків, обвинувачує Росію в тому, що вона вносить політику у газові стосунки? Тільки для того, щоб збурити свій 5%-й електорат?

Україна споживає у три рази більше природнього газу, ніж Польща при приблизно однаковій чисельності населення і у два рази меншому ВВП. Здавалося б, усьому виною наше совкове марнотратство. Вікна взимку не закриваємо. Враження хибне.

"РосУкрЕнерго" діє не тільки в Україні, але й продає газ на Європу. Сусідка України Словаччина у 2008 році купувала в Росії газ по 450$, Україна - по 180$.

Система перепродажу газу, імпортованого Україною "для власних потреб" була налагоджена ще при Кучмі і служила одним з важелів підтримки його режиму. З приходом до влади "помаранчів" смисл політичної підтримки для Росії щез, натомість вирішено було створити нову систему газових контрактів на взаємовигідній основі. "РосУкрЕнерго" імпортувало в Україну газ за однією ціною, продавало його ж на Європу за іншою, а різниця в ціні , власне, і була тим фактором, що зумовлював таку пристрасну увагу до газових питань з боку найвищих посадових осіб України.

На 2009 рік Україна угоди не підписала. З точки зору європейських країн з самого цього факту жодних проблем виникати не повинно було б: не хочеш, не купуй, нам більше зостанеться. 250$/1000 м3 - це для європейців наразі рожева мрія.

Але проблема в тому, що газ європейцям з України постачає не тільки "Газпром". Деякі українські не надто відомі структури теж щось та продають. А продають вони тільки те, що може в Україну надходити. Іноді продають те, що в ній вже є. Тоді росіяни починають скаржитися, що в українських сховищах не вистачає їхнього газу, що регулярно "щезає" у невідомому напрямку. За ці "утруски" і "усушки" платить українська держава з кишень українських громадян.

Свої зобов'язання перед Європою вищезгадані структури повинні виконувати. Але викачувати газ з українських сховищ їм не дає теперішній уряд. Тому єдиним способом не влазити у міжнародні скандали для цих структур є продавати частину російського газу під видом свого. Ця можливість реалізується тим, що вихідні вентилі на західному українському кордоні знаходяться у "своїх" руках.

Віддавши в Європу через українську газотранспортну систему обумовлені у контрактах обсяги газу, "Газпром" ризикує у кінці року бути обвинуваченим у зриві угод. З українського боку схема у цьому відношенні відпрацьована до досконалості і повторюється щороку: спочатку Україна не визнає "зникнення" газу, потім, поторгувавшись, бере на себе зобов'язання заплатити зі свого державного бюджету. Традиційні обсяги "зникнення" становлять біля 2 млрд. дол. на рік.

Ця сума значно перевищує ті нещасні 500 млн. гривень, які президент хотів витратити на те, щоб до Нового року прибрати Тимошенко з того поста, з якого вона може гнати "РосУкрЕнерго" з українського ринку і тим самим псувати усю "малину". Більше того: Тимошенко зауважила перерозподіл державних коштів на користь Фірташа через Нацбанк, що довело її стосунки з Ющенком до стану відкритої ворожнечі.

А, проте, заяву підписали спільно.

Для Ющенка, що відразу ж після заяви поїхав на відпочинок у Карпати (видно, там газ постачають за спецнормами), смисл усіх цих пертурбацій, очевидно, полягає у визнанні Ю. Тимошенко права "РосУкрЕнерго" на керівну і спрямовуючу роль в українських газових справах. Загнавши ситуацію у глухий кут, сподіваються знайти "панацею" у вигляді повторення січня 2006-го. Тимошенко, як керівник, що стикається з економічними проблемами не тільки на теоретичному рівні, цьому противиться, бо розуміє, що довго годувати олігархів не зможе навіть найпотужніша країна, не кажучи вже про таку неміч, як сучасна Українська Держава. З цієї точки зору боротьба проти "РосУкрЕнерго" для неї - прояв здорового егоїзму з боку політика, що приміряє на себе найвищу посаду у державі і прагне для себе цю державу якось зберегти.

Підписавши заяву і відрізавши будь-які можливості для компромісу, прем'єр перерубала живильні потоки для всіх тих структур, які паразитували на українських газових схемах. Подальший розвиток подій відображатиме співвідношення сил між президентом і прем'єром. Якщо нерви виявляться міцнішими у Ющенка - в Україну повернеться "РосУкрЕнерго". Якщо сильнішою буде Тимошенко - усі угоди з "Газпромом" будуть переписані заново.

Голова правління ВАТ "Газпром" Олексій Міллер 1 січня заявив: "У зв'язку з відмовою України від пільгових умов поставок за ціною 250 доларів "Газпром" буде здійснювати постачання газу в Україну із січня за ринковою європейською ціною 418 доларів за тисячу кубометрів." 3 січня "РосУкрЕнерго" "з метою забезпечення інтересів європейських споживачів газу та примусу "Нафтогазу України" виконувати свої контрактні зобов'язання' подала позови в Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма: про стягнення боргу в розмірі 614 млн. доларів за поставлений природний газ і позов з вимогою зобов'язати "Нафтогаз" забезпечити транзит природного газу для експортних поставок за відповідними контрактами.

4 січня "Газпром" назвав ціну поставок газу в Україну в січні у 450 дол. за тисячу кубометрів.

"Українська сторона визнає несанкціонований відбір газу, призначеного європейським споживачам, в об`ємі 25 млн. куб. м", - так офіційний представник "Газпрому" Сергій Купріянов 4 січня прокоментував інформацію про те, що напередодні газотранспортна система України отримала 289,7 млн. кубометрів газу з РФ, використавши 25,2 млн. кубометрів на його транзит. За його словами, "забезпечення транзиту технологічним газом - прямий обов`язок української сторони, яка повинна використовувати для цього або газ власного видобутку, або із запасів в сховищах, або придбаний для цієї мети газ. Чинним контрактом на транзит не передбачено ніяких додаткових умов, крім оплати нами транзитної ставки." Але 4 січня українська газотранспортна система отримала 315 млн. кубометрів газу з Російської Федерації, використавши на його "транзит" вже 41,8 млн. кубів.

5 січня "Газпром" вперше не отримав від України підтвердження обсягів транзиту газу в західному напрямку. "Це безпрецедентна ситуація в практиці наших взаємин і з українськими колегами, і європейськими. Складається враження, що на Україні є сили, які всіма силами намагаються змусити нас продовжити роботу через посередницькі структури, і при цьому не соромляться жодних методів", - заявив Купріянов.

7 січня Міністерство палива та енергетики України заявило: "Ситуація, що склалася у газових взаємовідносинах між Україною та Росією може бути викликана намаганнями повернути на газовий ринок України таких посередників як "РосУкрЕнерго" та "УкрГазЕнерго"... Уряд, Мінпаливенерго та НАК "Нафтогаз" "будуть продовжувати наполягати на встановленні прямих, прозорих та прогнозованих взаємовідносин в газовій сфері безпосередньо між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром"." "У нас складається враження, що проблеми, які виникли у взаєминах у газовій сфері, пов'язані з української сторони не з комерційними питаннями, не з узгодженням цін і тарифів, а з тим, що в Україні є політичні сили, які будь-якими способами, з будь-якими витратами намагаються змусити нас зберегти посередницькі структури між "Газпромом" і "Нафтогазом", - це заявив Купріянов.

Якщо і "Газпром", і "Нафтогаз" в усіх негараздах обвинувачують "когось", хто хоче нав'язати їм посередників, то хто цей всемогутній "хтось"?

8 січня прем'єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що 31 грудня 2008 року саме президент України Віктор Ющенко відкликав делегацію НАК "Нафтогаз України" із переговорів з російським "Газпромом" щодо поставок газу на 2009 рік: "Ми згодні підписати контракт напряму з НАК, у мене складається враження, що вони не дають це зробити... З нашого боку в "РосУкрЕнерго" 50% належить прямо "Газпрому", а з українського боку - належить якимсь фізичним особам, ми їх не знаємо, крім того, що нам одного разу показали пана Фірташа, з яким я ніколи не зустрічався, в очі його не бачив... Я хочу підкреслити, як би це не було жорстко, мені здається, що сьогоднішнє політичне керівництво України демонструє нездатність вирішити економічні проблеми, і сьогоднішня ситуація свідчить про високий ступінь криміналізації владних структур... Сьогодні в цих умовах борються не за ціну на газ, а за можливість зберегти тих чи інших посередників для того, щоб використовувати одержувані дивіденди в особистих цілях, особистого збагачення і з метою одержання необхідних фінансових ресурсів для майбутніх політичних кампаній."

Українська сторона цього, звісно, не визнала, тому розгорнулася баталія взаємних обвинувачень, де кожна зі сторін намагалася перекричати протилежну за принципом: "Сам такий".

Довго так тривати не могло, тому 7 січня "Газпром" о 07:44 за київським часом у середу повністю припинив постачання природного газу в напрямку України. Україна перестала подавати газ у Європу.

На біду, у Європі вдарили 30-градусні морози. Європейці сполошилися і стали палити українські і російські прапори перед відповідними посольствами.

Очевидно, що люди, які мерзнуть у Європі і Україні, мало зважають на аргументи тих, що сваряться. Їх цікавить газ, і те, чому взагалі їхнє самопочуття повинне залежати від дій неадекватних своїм посадам "діячів", що, з одного боку - чи не навколішках випрошують у європейців "членства", а з іншого - роблять все, щоб їх не сприймали як нормальних людей.

Якщо оцінювати останні зусилля Ющенка з точки зору його передвиборної "фішки" - членства в ЄС, то "газова війна" відкинула Україну не те, що в кучмівські - у горбачовські часи. Жоден нормальний політик у Європі у тверезому стані вже не скаже, що Україну взагалі коли-небудь варто туди пускати.

З точки зору економіки - в Україні одне за одним зупиняються підприємства, що працювали на російському газі, і цілком реально мерзнуть люди.

З точки зору політичного рейтингу: рішимість народних мас до соціальних заворушень кардинально посилилася.

При тому жодних надій на те, що "хтось" зможе повернути ситуацію на користь України, не залишилося.

Як і в Росії у 1904 році - хотіли на краще, а вийшло, як завжди. Закінчилося ще гірше...