Головною темою американського сьогодення є економічна криза. Суть цієї кризи виходить далеко за межі службових зловживань високих посадових осіб відомих фінансових інституцій. Тому для розуміння її причин та можливих наслідків необхідно вдатися до політекономічного аналізу США як втілення певної соціально-економічної ідеї та певної суспільної моделі.

Головним економічним питанням будь-якого людського суспільства є принципи розподілу його національного, тобто - спільно створеного доходу.

От, скажімо, зібралися троє мужчин: розумний, сильний та добрий. Вирішили об'єднати свої зусилля і спільно виробили якийсь продукт...

Коли настала пора ділити цей продукт, то кожен висловив свій погляд на те, яким чином це зробити. "Я працював більше за всіх, тому мені належить відповідна частка", - говорить сильний. "Головне - це ідея. Нічого б ти без неї не зробив", - не згоджується з ним розумний. "Досить вам сваритися. Давайте все поділимо порівну - їсти ж всі хочуть однаково", - пропонує свій варіант добрий.

Конфлікти з приводу поділу національного доходу займають головне місце у житті будь-якої країни. Тому будь-яка держава, що хоче бути стабільною, встановлює об'єктивні для громадян норми, закони, які чітко розписують, що, кому і скільки належить iз національного добра.

Очевидно, що в основі цих законів повинні лежати якісь об'єктивні знеособлені параметри, іншими словами - певна об'єктивна і загальновизнана система цінностей, що кожній людській рисі присвоює певне позитивне чи негативне значення. Така система цінностей визначає суспільний та індивідуальний ідеали та допустимі способи їх досягнення. Переслідуючи ці ідеали, суспільство перетворюється на самодостатню динамічну соціально-економічну систему з чітко визначеними принципами існування та напрямом розвитку.

Логічно припустити, що ефективність цієї системи буде тим вищою, чим більш ментально однорідними будуть її елементи - повноправні громадяни. Тим менше виникатиме між ними розбіжностей у сприйнятті тих чи інших фактів, тим більш усталеними будуть норми їхньої поведінки, тим менше енергії витрачатиметься на узгодження спільних дій і різноманітні конфлікти. Більше того - існує мінімально необхідний рівень ментальної однорідності для створення людського суспільства, нижче якого певна сукупність людей в принципі не може створити нічого спільного.

Америка творилася протестантами-пуританами, для яких найвищою цінністю було служіння своїм духовним ідеалам. Пуритани розглядали свободу людини як її невід'ємне право бути провідником Божої волі, а сумлінну працю - як головний метод реалізації цієї свободи. Іншими словами - пуритани розглядали працю як головне життєве призначення людини і відстоювали свободу для себе, щоб це своє життєве призначення здійснювати. Ця ідея була головним об'єднавчим моментом для усіх тих, хто не міг вжитися з "традиційним" кріпацтвом Старого Світу.

Для тодішньої феодальної Європи така концепція була революційною і прогресивною, а тому призвела до створення суспільства вищого рівня досконалості, соціально-економічна динаміка якого залишила далеко позаду всі "традиційні" "цивілізовані" країни. До Америки потяглися усі чесні, порядні, працелюбні, волелюбні, прогресивні і т. п.

Система цінностей саме цієї категорії людей лягла в основу Конституції США та, відповідно - їхнього державного устрою.

У цій системі, де головне місце належало моральній відповідальності та матеріальній продуктивності індивіда, пристойного місця для тих, хто не відповідав цим параметрам, очевидно, бути не могло. У тодішній Америці такими були представники африканських народів, що потрапили до неї всупереч своїй волі, також всупереч своїй волі мусіли слідувати її ідеалам, хоча жодним чином їх не поділяли.

З точки зору тих людей - білих рабовласників з Вірджінії, що записали в американську Конституцію постулати про невід'ємні, дані кожній людині від народження права і проголосили усіх людей рівними, їхні раби не відповідали вимогам, що висувалися до "нормальних" людей, а тому не могли бути потрактовані як повноправні громадяни. Виник цікавий парадокс: з одного боку - всі люди, незалежно від раси, статі чи релігії оголошувалися рівними від народження. З іншого боку - "людьми" у розумінні повноправних громадян були лише ті, кого визнавало такими американське суспільство.

Необхідно зауважити, що у найбільш демократичному у світі суспільстві існувала сувора расова і гендерна ієрархія. Протягом усього ХІХ століття провідні вчені усього світу цілком серйозно дебатували, чи визнавати африканців взагалі за людей. Справжньою причиною Громадянської війни у 1861-1865 роках було не питання рабства, а перерозподіл владних повноважень між аристократично-аграрним Півднем та фінансово-промисловою Північчю. Тому відміна рабства жодним чином не вплинула на реальний статус расових меншин у США - їхнє місце ще принаймні років сто залишалося у самому низу суспільства без права що-небудь у цьому суспільстві вирішувати. Мало того - у суспільстві, де "справжніми" людьми визнавалися лише чоловіки англо-саксонського походження, і то лише ті, які не мали проблеми зі законом, у вищі владні структури не допускалися навіть представники таких у всіх відношеннях культурних народів, як німці та італійці. Німці "взяли масою", ставши найчисельнішою етнічною групою у США, та своїми національними рисами - працелюбністю, освіченістю та законослухняністю. А італійці аж до другої половини ХХ століття для реалізації особистих амбіцій мусіли задовольнятися своїм мафіозним гетто. Те саме можна сказати і про євреїв, і про ірландців.

Американські жінки одержали право голосу лише у першій половині ХХ ст.

Таким чином, можна констатувати, що, незважаючи на расове та етнічне різномаїття і юридичну рівноправність усіх громадян США, у Америці аж до 60-х років минулого століття існував потужний соціальний фільтр, що допускав на вершину влади лише людей з певними якостями. Внаслідок дії цього фільтру усі процеси суспільного життя у США визначалися ментально однорідною згуртованою групою, представники якої, переважно англо-саксонського походження, у найбільшій мірі відповідали вимогам американської національної ідеї, ними ж і сформульованої.

Така Америка не могла не бути високоефективною та динамічною.

У 1960-х США відмовилися від імперативу протестантських цінностей, замінивши їх ідеєю всезагальної рівності. Усі расові та етнічні групи були реально урівняні в правах. А це означало, що кожна людина одержала можливість бути сама собою. Тобто - вповні проявити усі закладені в неї Богом якості.

Сьогодні, розшифрувавши геном людини, наука стоїть на позиціях, що наші гени лежать в основі усіх наших рис. Тобто, людина об'єктивно народжується такою-то і такою-то. А свобода її самовираження полягає в тому, щоб саме такою і залишатися. В іншому випадку, будучи змушеною все життя слідувати нав'язаним кимось нормам поведінки і мислення, вона ніколи не зможе відчути себе ні вільною, ні щасливою.

50 років тому сама думка про те, що риси людини визначаються у вирішальній мірі її генами, була крамольною і трактувалася як "нацизм". У всіх бідах індивіда тоді обвинувачували соціальні умови, в які цей індивід час від часу потрапляв.

У результаті вільного прояву расовими меншинами своїх генетично визначених рис виявилося, що абсолютна більшість цих рис жодним чином не вписується у ту національну ідею, на основі якої Америка будувалася і процвітала.

Імператив рівноправності примусив законодавців перейти від моральних постулатів до принципів політкоректності. Тобто: проголошення усіх точок зору та моральних уявлень однаково цінними для суспільства. А що для існування суспільства певний мінімальний рівень моральний стереотипів таки потрібен, то почали гарячково шукати спільні для всіх націй і рас "загальнолюдські" цінності.

Необхідно зауважити: мова йде не про абстрактні терміни, як то: свобода, демократія, прогрес, під яким кожен має право розуміти все, що йому захочеться, а про конкретні стереотипи поведінки, якими повинні керуватися люди у своєму повсякденному житті. І слідування цим стереотипам є фундаментом для налагодження життя будь-якої спільноти.

Виявилося, що "загальнолюдські" цінності лежать майже винятково у площині матеріальній. Тому Америка пасіонарних борців за свободу, "традиційна", так би мовити, плавно перетворилася у суспільство підприємливих індивідів, об'єднаних виключно своїми егоїстичними матеріальними інтересами. Ці індивіди бачили у своїй країні не втілення великої ідеї, а, насамперед, сукупність певних благ, які можна і треба привласнити.

Для того, щоб певна сукупність людей стала суспільством, потрібно, щоб ці люди у певних межах своєї життєдіяльності визнали пріоритет суспільних інтересів над своїми власними. Скажімо, для працівника банку з точки зору його "Я" набагато вигідніше було б використати довірені йому вкладниками гроші на власні потреби. Щоб спільнота - банк - не розвалилася, необхідно, щоб її інтереси, "Ми", домінували над інтересами "Я" цього працівника і всіх його колег. Назвемо це соціальною відповідальністю індивіда. Тобто: будь-яке суспільство має перспективу тільки тоді, коли воно базується на певних моральних імперативах, а цим імперативам добровільно підпорядковується більшість цього суспільства.

Політкоректність існування таких загальновизнаних імперативів заперечує. Вірніше, її головним імперативом є недопустимість нав'язування кому-небудь своїх моральних уявлень.

У суспільстві, в якому проголошується пріоритет прав індивіда перед правами спільноти, а головним об'єднуючим началом виступає матеріальний інтерес індивіда, відбувається динамічний процес зниження рівня соціальної відповідальності. Людина не бачить жодних моральних цінностей у суспільстві, не бачить себе як духовної істоти у ньому, а тому не розуміє, заради чого вона повинна поступатися своїм егоїзмом. І процеси ці набирають глобального і видимого неозброєним оком характеру.

Рівень економічного розвитку країни можна виміряти обсягом її валового внутрішнього продукту (ВВП). ВВП - це сума вартості всіх товарів та послуг, вироблених у ціій країні протягом року мінус імпорт плюс експорт. Розмір ВВП визначається двома головними факторами: сукупним попитом населення та сукупною продуктивністю цього ж населення. Якщо продуктивність населення перевищує його попит, як це до цього часу мало місце в США, то збільшення економічних показників можна добитися стимуляцією попиту. У США це завдання вирішується на основі створення непродуктивних галузей економіки. Ці галузі економіки, як, скажімо, юридичні контори чи ВПК, нічого не виробляють, зате споживають певний продукт, додаючи до його вартості. Тобто: якщо собівартість виробництва, скажімо, буханки хліба є 20 центів, то підприємство буде згодне її за такою ціною і продавати. А для суспільства весь споживаний ним хліб буде обходитися, скажімо, у 10 млн. дол. У цьому випадку вартість ВВП хлібної промисловості дорівнюватиме її виручці і складатиме 10 млн. дол. Але ми знаємо, що продуктивність американців в рази перевищує їхній попит. Тому американці готові платити за хлібину не 20 центів, а 1 долар. Якщо їх примусити це робити, то вартість ВВП хлібної промисловості зросте до 50 млн. доларів, хоча ні собівартість хлібини, ні дохід цієї промисловості, ані реальне наповнення ВВП жодним чином не зміняться.

У ВВП США матеріальне наповнення у вигляді товарів та послуг складає 18%. Все решта - непродуктивні витрати на сферу перерозподілу. Іншими словами, в сучасній Америці на кожного працюючого, що створює якийсь корисний продукт, чекає чотири непродуктивні споживачі, вся діяльність яких полягає у схемах присвоєння виробленого не ними. І ці споживачі саме і підтримують ВВП США на максимально високому рівні.

Що означає ця цифра? А те, що головний дохід в Америці іде на долю не тих, хто створює її продукт, а тих, хто його перерозподіляє. Тобто: у сьогоднішніх США вигідніше не створювати щось корисне для суспільства, а паразитувати, імітуючи цей процес.

Типовим прикладом непродуктивної галузі перерозподілу є сфера юридичних послуг, що формує до 7% американського ВВП. З точки зору національного доходу ця сфера жодної позитивної ролі не відіграє. Навіть юридична справедливість у суспільстві визначається не тим, скільки воно витратить на послуги адвокатів, а тим, наскільки мало ці витрати будуть впливати на рішення суддів.

З іншого боку - дохід юристів у суспільстві є прямо пропорційним рівню напруженості соціальних стосунків у ньому. Тобто: юристам у країні живеться тим краще, чим менше населення цієї країни є здатним залагоджувати свої справи без сторонньої допомоги.

Очевидно, що американці з року в рік стають все більш неспроможними до гармонійного співжиття. Бо за останні десять років на фоні збільшення частки бідних у населенні США доходи юристів у середньому зросли у 5 разів. Юридична діяльність стала символом життєвого успіху.

Необхідно зауважити, що професійні навики юриста є суто спеціалізованими, як щодо країни, так і щодо ситуації в ній. Зміна, скажімо, соціально-економічного устрою у США спричинить масове безробіття серед цієї категорії їхніх громадян. Зрозуміло, що юристи, як ніхто інший, прагнуть до недопущення будь-яких фундаментальних змін у соціальному устрої Америки і, очевидно, чуються на силі таких змін не допустити.

Американська молодь становить сьогодні майже виключний контингент юридичних факультетів. А от серед докторів економіки у США більше 80% складають вихідці з інших країн. Серед математиків, за деякими даними, ця цифра наближається до 100%. Подібна картина з інженерами, хіміками, біологами і т. п.

У цілому американці як нація сьогодні становлять собою не зовсім приємний виняток з загальної світової тенденції, коли старші покоління є краще освіченими, ніж молоді.

Сучасні американці масово ідуть туди, де можна багато заробляти, нічого корисного не створюючи. А продуктивну працю на благо суспільства вважають сферою компетенції емігрантів. Тих, хто ще не встиг "вибитися в люди" і розтратити свої продуктивні навики, здобуті у інших країнах за рахунок тамтешніх громадян.

Американські вчені скаржаться, що у країні занепадає фундаментальна наука, яка не дає безпосереднього комерційного ефекту, і внаслідок цього США стають неспроможними до перспективних наукових проривів. А для чого, власне, Америці фундаментальна наука? Якщо до неї з усього світу приїжджають вже готові вчені з фундаментальними знаннями.

Америка поступово перетворилася з країни працелюбних громадян з духовними ідеалами на трикласове суспільство, яким править матеріальний інтерес. Причому, фактичний функціонально-ментальний розподіл на класи в США має мало спільного з офіційними параметрами грошового доходу для так званих "вищого", "середнього" та "нижчого" класів.

Верхній клас сучасного американського суспільства складають так звані олігархи - люди, що поєднують у собі інформаційну, економічну та політичну владу в суспільстві, формують його і фактично стоять над ним. "Типові" американці сьогодні складають майже виключно середній клас. Основне завдання цього класу - бути опорою існуючого соціально-економічного устрою. Основне право - перерозподіляти на свою користь все, що створене "нижчим класом".

"Нижчий" клас американського суспільства, трудом якого створюється весь реальний національний дохід, концентрує в собі усіх емігрантів, легальних та нелегальних, а також американських громадян з числа тих невдах, яким перекриті шляхи "нагору".

В принципі, так і повинно бути. Еліта нації, що розподіляє дохід, повинна мати вище матеріальне забезпечення, ніж чорнороби. Проблема тільки в тому, що у США пріоритет матеріальних інтересів внаслідок втрати духовних орієнтирів знищив межі матеріального нагромадження, що для пересічного американця перетворилося на самоціль. Тому еліта стала служити не країні, а своїй власній кишені, а розподілом національного доходу стали займатися пахолки, що прагнуть не до корисної для суспільства самореалізації, а до збагачення за рахунок суспільства.

Прагнення привласнювати все і вся без витрат своєї праці перетворило Америку у світового боржника і паразита. США виробляють 20% світового ВВП, а споживають 40% світових ресурсів. Левову частку їхнього "внеску" у світовий продукт сьогодні складають або копірайти, або цінні папери, або торговельні націнки на контрольовані ними потоки ресурсів; тобто - цінності суто віртуальні, здатні щезнути у будь-який момент. Тому будь-яка зміна світового порядку може спричинити стрімке падіння у безодню...

Людина не може жити без моральних орієнтирів. Серед подібних між собою за життєвими установками людей такі орієнтири служать центрами соціальної концентрації. Тому паралельно процесам розпаду у американському "плавильному котлі" відбуваються процеси самоорганізації на расовій та етнічній основі. У межах американської нації утворюються нові спільноти, найбільш активними з яких є латиноамериканці та представники африканських народів.

Соціальна дистанція у межах цих спільнот є меншою, а рівень соціальної відповідальності - вищим, ніж в межах американського суспільства в цілому,при тому їхня ментальність ніяк не суміщається з існуючим у США соціально-економічним ладом. Для всіх небілих спільнот ідея соціальної справедливості є незрівняно привабливішою, ніж капіталістична свобода індивіда. Об'єктивність цієї проблеми можна зрозуміти, взявши до уваги момент генетичної сумісності рас. Кожна з них утворилася у певних кліматичних умовах і відображає оптимум пристосування людини до цих умов. Внаслідок різновекторності напрямів розвитку цих оптимумів в ході десятків тисяч років еволюції у межах типового для кожної раси генотипу нагромадилося стільки мутацій, що самі ці генотипи стали між собою несумісними. Мулати з суто генетичної точки зору є більш примітивними створіннями і несуть у собі більше генетичних дефектів, ніж "чисті" генотипи. Діти, що народжуються у міжрасових шлюбах, особливо між білими та чорними, є носіями більш-менш високої вітальності лише у першому поколінні, а у третьому і наступних вироджуються. Саме тому усі народи на Землі у процесі свого розвитку приходять до одного інтегрального генотипу, що витісняє усі інші. І саме тому мулати - нащадки змішання білих і чорних, незважаючи на те, що більше відповідають уявленням білих про "хорошу людину", значно гірше сприймаються своїми ж "одноплемінниками", оскільки з точки зору їхньої системи цінностей є істотами недосконалими.

Проти біології не поборешся. В силу цього сама ідея змішання різних рас в одній нації є нежиттєздатною. Така нація існує лише доти, доки її живить якась пасіонарна ідея. Як тільки ідея вичерпується - нація розповзається на етнічні шматки. Тому в історичній перспективі спроби реалізації такої ідеї завжди завершуються цілковитим домінуванням однієї з расових груп.

У США стрімко зростає частка небілих народів. Серед молодих людей до 20 років вона становить вже 43%, в той час як в загальному - 34%.

Очевидно, що для молоді будь-яка революція буде означати втрату часу, якого в неї і так забагато, і потенційну можливість перерозподілу матеріальних благ та владних повноважень, яких їй не вистачає, на її користь. Молодому поколінню протистоять старші люди, у яких життєвий час має надзвичайно високу цінність, а матеріальна забезпеченість і соціальний статус залежать виключно від визнання минулих заслуг. Для цих людей ідеальною ситуацією є мир, спокій і зберігання статусу-кво.

З цього можна вивести об'єктивну агресивність молоді, особливо чоловічої статі, і миролюбність та розважливість старшого покоління. Загальна агресивність суспільства в даному випадку буде прямо пропорційною відносній частці молоді у ньому.

"Ключовим фактором є демографічний. У загальних рисах: люди, які ідуть і вбивають інших людей, є чоловіки віком від 16 до 30 років." (С. Гантінгтон)

Сама по собі соціально-економічна ідея, закладена у сучасній моделі американської ринкової демократії, зовсім непогана - працюй, виявляй свої потенції у своїх власних інтересах, а скористають з цього усі. Але якщо таких потенцій у людині не закладено? Навіщо людині економічна свобода, якщо Бог не дав їй здібностей до економічної діяльності? Якщо її потенції лежать зовсім у іншій площині?

Звичайно, можна скоригувати поведінку цієї людини відповідними законами і виправними закладами. Але чи може така людина бути лояльною до системи, яка прирікає її на статус ізгоя суспільства? А якщо таких людей стане у цій системі більшість?

Демографічні та соціально-економічні процеси у США є об'єктивними та незворотніми. Небілі расові меншини генетично схильні до соціалізму, їхні общини характеризуються вищим рівнем ментальної однорідності та ефективності, ніж строката біла "більшість", а чисельність цих общин зростає випереджаючими темпами. Агресивності та рішучості їм не позичати, а свою здатність впливати на політичні процеси вони довели на минулих президенських виборах.

Єдиною можливою альтернативою політкоректності для англо-саксонської правлячої верхівки у 1960-х роках міг бути хіба що варіант, запропонований нацистською Німеччиною у 30-х роках минулого століття. З точки зору початку ХХІ століття такий спосіб вирішення проблеми є неприйнятним морально, ані неможливий практично.

Тому перспективи США як цілісної країни, а тим більше - країни ринкової демократії у ХХІ столітті видаються наразі надзвичайно невиразними.