Стає дуже прикро та боляче коли переглядаючи російський канал "Вести" бачиш як молодий журналіст Валенти Богданов, який очевидно мало що знає з історії свого народу, біля пам'ятника невинно закатованих голодом у Києві кидає вислови типу: "так званий голодомор" в сюжеті "Миф о Голодоморе". Він говорить це так ніби такого явища взагалі не було і це просто ще одна забаганка нашого Президента, захід для підняття рейтингів.

Якщо Голодомору не було, то логічним було б запитання до цього "репортера" чи не хотів би він скуштувати, очевидно нашу національну страву: гнилу змерзлу картоплю, попередньо пошукавши самому її на полях, бур'яни, траву, листя дерев? Чи можливо йому б прийшлося до смаку людське м'ясо? У цьому ж коротенькому репортажі характеризується спроба через смерть мільйонів українців отримати пропуск у НАТО, це нібито центральний елемент української політики і наразі це є головними та пріоритетними питаннями нашого керівництва. Він переконаний, що правду про голод молодим українцям ніколи не розкажуть, і що це лише типова пропаганда в рамках українізації України, намагання роз'єднати історично та культурно зв'язані між собою "братні" народи. А хіба подібного роду заяви не роз'єднують ці "братні" народи ще дужче ніж такі акції? Нібито, "правда про голодомор", звісно ж російська "правда", трактується в Україні, як державна зрада. Виникає логічне питання: Хіба не жаль таку людину? Людину, яка настільки обмежена, що здатна працювати винятковоо на політичне замовлення і говорити те, що від неї хочуть почути.

Дуже прикро, що деякі наші політики також потурають подібного роду російським новинам. Наприклад, "регіонал" Д. Табачник у цьому сюжеті висловив своє бачення подій орієнтоване, однозначно, на проросійську публіку: "Треба перестати брехати і винуватити інших, адже голод на Україні організували українці. Українці комуністи, українці комсомольці, сільські активісти - свої плоть від плоті, саме вони вбивали один одного". Боже, яка ганьба! Ганьба, що ця людина є народним депутатом України, представником регіонів, саме тих регіонів, які найбільше потерпали від штучного голоду в 1932-1933 роках. Так, українські активісти спільно з "чекістами" забирали в селян хліб, шукали потаємні схованки, відбирали геть усе, але подача установки на такі дії йшла безпосередньо з Москви. Сталін якось сказав: "Я буду не я, якщо не поставлю бунтівну Україну на коліна".

І що ж? Не поставив, бо українці - народ загартований і стресостійкий, нас не так вже й легко вбити. Навіть німецькі нацисти дивувалися з політики комуністів. Подібні заходи в історії людства приймала хіба інквізиція проти єретиків. Український народ, як "єритика", прирекли на страждання та смерть за те, що ми на коліна не стаємо і нікому не підкоряємося і помираючи прощення у Бога просимо українською!

Якщо говорити про масове вбивство українського селянства, свідомо сплановане радянською владою, то варто зазначити, що це був не просто геноцид, це був ще й лінгвоцид та етноцид, адже саме селянство було основним носієм національної мови та культури. Радянська влада спочатку знищила інтелігенцію, а потім почала вбивати українського господаря. Це не була невдала політика, це була невдала влада.

Залишається не зрозумілою позиція Росії, яка будучи правонаступницею СРСР різко висловлюється про події в Україні початку 30-х років. Віктор Ющенко не одноразово наголошував, що ніхто ніяких претензій їм не висуває і компенсацій від них не вимагає, але поведінка російської влади викликає подив. Чому реагувати так, якщо ти за собою не чуєш вини, адже СРСР і Росія - це різні держави?

Вони не одноразово наголошували, що голод був не штучний, а природній. Але ж Україна - держава аграрна, у нас не має ні нафти, ні газу, у нас є лише родюча українська земля і ця земля здатна прогодувати ще кілька таких країн як наша. Хліб - ось наша нафта і наш газ.

Так, голод був не лише в Україні, але й в інших регіонах СРСР, які переважно були заселені українцями. Радянська влада була свідома того, що в Україні та на Кубані селянське питання також було й питанням національним, коли з'явилася нагода їх "розв'язали" одночасно, а заразом і позбутися національних еліт, підозрюваних, як ми знаємо, у симпатіях до селянства. Селяни - ось основні винуватці кризи, це вони не хотіли здавати хліб товаришу Сталіну, це вони винні у голоді, бо не бажали йти у колгоспи і трудитися на вбивць своїх дітей. Своє покарання вони розділили з українськими політичними та культурними верствами.

Сьогодні Росія, як і багато років тому, продовжує вести політику експансії. Російська влада пропагує авторитарний закритий тип держави, де й далі продовжує правити вузьке номенклатурне коло. Така держава не може обійтися без певного ідеологічного забезпечення. Ідея "великої і могучої держави" - "Великої Росії" покликана затуманити голови російських громадян, відгородити їх від правдивої інформації, це допомагає відволікти їхню увагу від ключових проблем суспільства, не зважати на власні злидні, алкоголізм, бідність, гниття та виродження, які обступили наших сусідів. Для такої політики просто не обхідно возвеличувати таких тиранів, як Сталін, адже вони асоціюються з силою і страхом. Така позиція і легітимує існуючий в Росії режим "демократії", де опозиціонерів кидають до тюрем, як останніх злочинців. Прагнення виділити момент величі в історії свого народу є зрозумілим, але Росія все ж визнала себе правонаступницею СРСР, то чому ж вона так боїться визнати злочини своїх попередників, покаятись і запалити свічку пам'яті на знак примирення "братніх народів" про яке тільки й чути останнім часом від російської сторони.

Російська влада почала поводити себе агресивно, як тільки заговорили про відзначення 75-ї річниці Голодомору. Цього можна було чекати. Її звернення до міжнародної спільноти щоразу почали набувати все жорсткішого тону, а подекуди, навіть, переходити в ультиматуми. Так "Главред" цього тижня опублікував лист-звернення голови російського МЗС Сергія Лаврова до держав ООН з відвертим закликом протидіяти вшануванню пам'яті жертв "так званого Голодомору" та визнання його Геноцидом. Такого роду заяви викликають подив, адже це акція саме вшанування пам'яті жертв Голодомору, а пан Лавров очевидно мав на у вазі щось інше і це інше надто вже коле очі російській владі. Як каже народне прислів'я: "На злодієві шапка горить", у цьому випадку російська влада просто здійснює відвертий акт самоспалення. А як інакше можна пояснити подібного роду прохання "зайняти принципову позицію та протидіяти українській ініціативі в Генеральній Асамблеї ООН". Так, Росія веде приховану війну на два фронти. Перший - це розсилаючи подібного формату листи. І другий - це напряму перешкоджаючи визнанню Голодомору Геноцидом Генеральною Асамблеєю ООН, пропонуючи відкласти це питання на потім.

Такий підхід є зовсім не конструктивним та суперечить статуту ООН, адже не можливо, щоб з подачі однієї країни, яка не поділяє тверджень про природу голоду в Україні в 1932-1933 роках, під її тиском, подібні питання відкладалися у часі.

Існує ще один фронт на якому Росія має значно більше переваги - газ. Російська влада використовує цей "козир" як може, мовляв ви про Голодомор говорите, то тепер сидіть без тепла. І знову політика ультиматумів, правда прихованих, але дієвих. Якщо так піде далі, то російська влада тоді вже зможе на пряму оголошувати цю політику загальнонаціональною. Наш Президент перейнявся цією проблемою, він негайно звернувся з проханням до уряду погасити всі заборгованості перед Росією, але Тимошенко сказала, що ми перед ними боргів не маємо, всі гроші вже віддали, а Росія, мовляв, "нехай розбереться зі своєю корупцією і там отримає свої гроші". І знову "перетягування канату", отак "братній" народ і тоді з нами вчинив. Прикро, що російська влада не міняється ніколи...

Російський Президент теж вирішив вийти з тіні свого "великого попередника" і хоча б щось заявити. Він повідомив, що не приїде до України, бо вважає позицію офіційного Києва не правомірною та не правильною, такою, яка нехтує фактом загибелі від голоду представників інших націй і не вважає цей голод Геноцидом.

Посол Російської Федерації в Україні В. Чорномирдін офіційно заявив, що співчувати потрібно, але не приурочувати цю подію до певних дат. "Тут лише емоції. Ми цього не розуміємо. Відзначаються якісь дати, замість того, щоб висловлювати співчуття", - пояснив він. Черномирдін також нагадав, що загинули не лише українці, а й росіяни, татари, євреї та люди інших національностей. Але він підкреслив, що "Офіційна позиція Росії - голод був"..

Але це був не просто голод, це був Голодомор. Ця правда несе в собі тисячі підтверджень та фактів, тому він має вважатися Геноцидом проти українського народу, масовим убивством за етнічною та мовною ознакою і цього не в змозі заперечити ніхто. Докази факту штучного голоду, як голка в оці сучасних сподвижників радянщини. Вони не можуть пояснити куди поділися цілі села, чому діти помирали по дорозі до школи, чому нашу націю принизили примусивши їсти один одного, чому люди масово пухли від голоду, коли попередніх випадків такого типу не фіксували жодні дані за всю історію нашої Батьківщини. Так, роки неврожаю були, але це зазвичай обходилося зростанням ціни на хліб, але ж не масовими смертями людей.

Джеймс Мейс, який досліджував проблему Голодомору в Україні, зазначав: "Сталінська політика соціальної "спаленої землі" в певній мірі дійсно знищила Україну, як таку, тобто, вона призвела до кардинального розриву в процесі нормального розвитку українського народу і це призвело до унікальної ситуації - якщо падіння комуністичного ладу в таких країнах, як Польща, Чехія, Угорщина і тому подібним призвели до реставрації втраченої незалежності попередніх поколінь, то в Україні, поза межами західних областей, українська нація в розумінні людської спільноти, яка має консенсус відносно власної ідентичності, історії, культурних цінностей, в певному розумінні, залишилася просто національною меншиною у власній країні".

Хотілося б розвіяти ще декілька "міфів", які роздуваються в російських інформаційних джерелах. Нападки на нашого Президента з боку російських ЗМІ та російської влади обумовлені в першу чергу не задоволенням курсу національної політики Віктора Ющенка, посиленої українізації України, нібито він навмисне намагається посварити "братні" держави. Нагадаю, що увагу до факту Голодомору, як Геноциду українського народу вперше привернули не в Україні, а закордоном.

Ще одне, нібито США, які почали спонсорувати дослідження кількості жертв сталінських репресій, зробили це в рамках "Холодної війни" навмисно. Насправді увагу до цього першими почали привертати члени української діаспори, ті самі жертви "вигаданих" подій. В Україні за часів СРСР висловлювання про голод, а тим більше про Голодомор каралися позбавленням волі, як відверто антирадянські. Про події 1932-1933 років в Україні відкрито заговорили після здобуття незалежності. За правління Л. Кучми офіційною датою вшанування жертв Голодомору було прийнято вважати четверту суботу листопада. Нинішній Президент Віктор Ющенко почав привертати ще більше уваги цій події. Так, можливо доля популізму тут присутня, але сумніваюся, що такого роду заходи суттєво можуть вплинути на президентський рейтинг. Справді, неприємно коли такі події намагаються вмістити у рамки демагогії і витягти з цього власний зиск. Але будьмо відверті, політиканство присутнє сьогодні всюди, а те, що такі акції виховують в молодих українцях почуття національної приналежності та самоідентифікації, певний патріотизм є великим позитивом для нашої держави. Окрім того, це піднімає рівень політичної культури громадян та формує певну систему цінностей, що нам є сьогодні необхідним. Що ж стосується наших громадян, то ми й самі не помічаємо, як лишаємо на завтра трохи хліба, все ж генетична пам'ять сильна штука.

22 листопада Україна запалила "свічки пам'яті", а це означає, що наша нація жива і житиме доти, доки ми пам'ятатимемо страшні уроки історії, усіх невинно закатованих громадян і тих хто вбивав українську націю.