VI звітно-виборчий з'їзд політичної партії "Наша Україна", анонсований на суботу 29 листопада, начебто не обіцяв якихось сюрпризів. Насторожувало тільки одне - особливих підстав для проведення будь-яких з'їздів не бачилося, ніхто з інших політичних сил на свої форуми ближчим часом не збирався, вибори відклалися на невизначений термін, а тут раптом вирішили зібратися. А що виносити на з'їзд? Які невідкладні питання мусять зібрати зі всієї країни півтори-дві тисячі людей? Що, власне такого трапилося?

Ніхто відповіді на ці питання не знав. Є підстави думати, що навіть делегати з'їзду у масі своїй про основну мету з'їзду не здогадувалися і не знали, яка сенсація на них чекає. Адже буквально перед дверима Будинку культури Політехнічного університету, де за традицією збираються з'їзди "НУ", Роман Зварич запевнив журналістів, що керівником партії "Наша Україна" переоберуть нинішнього її очільника В'ячеслава Кириленка. Чи лукавив перед журналістами Зварич? Думаю, що ні. Скоріше за все, його, як й інших "нашоукраїнців", навіть провідних, у план зміни керівництва "НУ", ймовірно, не посвятили.

Те, що Зварич спілкувався з журналістами перед дверима Будинку культури, виявилося не випадковим. Коли він пройшов у сам Будинок, журналісти вирішили послідувати за ним. Але їм на перешкоді горою встала охорона. Як виявилося, до зали впускали тільки людей із запрошеннями делегата. Коли Зваричу навздогін крикнули: "А що власне відбувається?", Роман Михайлович не полінувався вернутися і дуже доступно пояснив працівникам ЗМІ, які вже давненько мерзли на вулиці, що з'їзд є закритим, пресу вирішено не запрошувати: "Коли БЮТ чи ПР проводять закритий з'їзд, ніхто навіть не гавкне", - несподівано грубо сказав він. - "Я навіть не буду перед вами виправдовуватися".

Р. Зварич здивований - його поінформували не про все...

Якщо завжди ввічливий та коректний юрист Зварич так раптом зірвався у публічній бесіді з журналістами, це могло означати, що він перебуває у стані сильного нервового напруження. Судячи з виразу облич інших делегатів, які спішили прошмигнути до зали, уникаючи спілкування зі ЗМІ, стурбовано-знервованим був не лише колишній міністр юстиції.

Делегатів з'їзду можна легко зрозуміти. Кожен з них, особливо з провінції, добре знає настрої людей, міру їх розчарування політикою влади, тим бедламом, який сьогодні панує в країні. Кожен відчуває, як знизилася довіра їх електорату до колись популярної партії.

І кожен з них відчував себе певною мірою заложником - переходити в іншу політичну силу є досить соромно, залишатися у нинішній "НУ" є малоперспективним. Де вихід?

Коли делегати всілися і поглянули на сцену, вони побачили там змінений логотип партії. До звичного напису "Наша Україна" були додані ще три - "партія Віктора Ющенка". Ці додаткові три слова багато про що могли сказати найпроникливішим і вдумливим учасникам з'їзду, так що дехто міг здогадатися про зміни ще на початку з'їзду.

На запрошення керівництва партії "Наша Україна", Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет взяв участь у роботі з'їзду цієї партії. Патріарха супроводжував єпископ Васильківський Євстратій.

Після оголошення з'їзду відкритим на запрошення Президента України Віктора Ющенка і голови "Нашої України" В'ячеслава Кириленка Патріарх Філарет прочитав молитву "Отче наш" і закликав на роботу з'їзду Боже благословення. "Всі ми повинні пам'ятати, що несемо відповідальність перед Богом. Тому особливо в цей час нехай ваші рішення будуть мудрими і виваженими, спрямованими на благо України і Українського народу", - наголосив Патріарх.

На з'їзді ключовими були два виступи - голови партії В'ячеслава Кириленка і Президента Ющенка.

Виступ В'ячеслава Кириленка за змістом і ключовими тезами був схожим на його виступи у Верховній Раді. Інформаційно цей виступ нічого нового у позиції Кириленка не відкрив. Але політично був важливим з двох причин. По-перше - чіткою та відкритою критикою політики БЮТ у Верховній Раді та дій Юлії Тимошенко. Констатувавши, що у суспільстві наростає зневіра й роздратування, викликані політичною нестабільністю й економічною кризою і люди не знають кому вірити, на що сподіватися, чого чекати від завтрашнього дня, В. Кириленко одразу вказав на причину невдач "НУ": "Безумовно, ми б досягли більшого, якби не глуха протидія, а потім - і пряма зрада з боку партнерів по коаліції".

Очільник "НУ" не шкодував слів та епітетів, характеризуючи свою партію. Запевнивши похмуру залу, що майбутні перемоги "Нашої України" не за горами, він наголосив: "Для цього перш за все важливо, щоб ми усвідомили своє унікальне покликання, свою місію, яку ніхто не виконає замість нас - стояти на сторожі української самостійності, української ідентичності, захищати свободу й безпеку нашої країни та її народу".

В'ячеслав Кириленко однією фразою поклав відповідальність за негаразди всередині "Нашої України" на зовнішні сили і, за звичкою українських партайгеноссе, ототожнив долю своєї політичної сили і долю України: "Якщо різноманітним силам, які за допомогою потужних фінансових, політичних та медійних ресурсів прагнуть дискредитувати "Нашу Україну", вдалося б зламати нашу віру і нашу відданість українській справі, це стало б не просто трагедією національної демократії, а трагедією України як держави".

Підставте на місце слів "Наша Україна" слова: "Блок Юлії Тимошенко", "Партія регіонів", "Блок Литвина", "Комуністична партія" тощо - і ви почуєте той хор українських політичних лідерів, який чують українці протягом останніх років. Кожен з лідерів прагне нав'язати громадянам своє переконання, що без його партії чи блоку Україна загине, а українці будуть негайно поневолені. Такі заяви стали настільки частими та звичними, що українські громадяни не звертають на них особливої уваги.

Як політичний психолог, радив би розрізняти у подібних заявах елементи навіювання, чи нейролінгвістичного програмування, коли політики прагнуть застосувати до аудиторії маніпулятивні технології. У той же час звертаю увагу читачів на ту міру політичної правди, яка може міститися у політичних заявах.

Ось В'Кириленко у своїй промові стверджує: "Ми бачимо, що сьогодні фундаментальні українські цінності - під загрозою. Бо, змагаючись за прихильність Кремля, багато урядовців та депутатів готові пожертвувати національними інтересами України заради збереження і примноження власної влади. Більше того, що б вони не казали людям, саме з таким народом - позбавленим власного національного "Я", деморалізованим, дезорієнтованим, беззахисним - їм зручніше мати справу. Бо тоді легше підмінити реальні зміни в політиці й економіці гучними фразами і пошуками винних, легше й пояснити здачу національних інтересів політичною доцільністю".

З якими з цих чотирьох процитованих фраз і якою мірою можна погодитися? Українські фундаментальні цінності під загрозою не сьогодні, а з моменту здобуття Незалежності. Усі ці роки йде вперта боротьба за їх збереження. Тільки у 90-х роках минулого століття цю боротьбу вів Рух та група національно-демократичних партій, а на межі та початку ХХІ століття після послаблення Руху та втратою В'ячеславом Чорноволом спочатку авторитету провідного опозиціонера, а потім, на превеликий жаль, і життя, прапор цієї боротьби почали виривати один в одного різні лідери та партії. Рух Чорновола-Удовенка-Тарасюка, частина Руху, що відкололася у вигляді Народної партії Юрія Костенка, конаюча УРП Левка Лук'яненка, КУН за часів Слави Стецько і малою мірою після неї, "Свобода" Олега Тягнибока, та ще ряд невеликих, часом віртуальних, партій типу "Собору" Анатолія Матвієнка, чи ХДП Володимира Стретовича тощо могли б заявити - і заявляють - те, що сказав В'ячеслав Кириленко. Перевагою "Нашої України" є те, що вона партія парламентська і з 2002 року виступала у ролі материнської для вище перерахованих партій, втягуючи їх до Верховної Ради України на авторитеті та у складі Блоку Віктора Ющенка "Наша Україна". Однак, окремо взятій політичній партії відстояти фундаментальні українські цінності під силу тільки тоді, коли вона має високий рейтинг у суспільстві та потужну фракцію у Верховній Раді. Ні того, ні іншого на сьогодні у "НУ" немає. Тому їй залишається тільки вперто ставити питання захисту українських цінностей на порядок денний суспільної уваги та через парламентські механізми і, особливо, через свого почесного голову Президента Віктора Ющенка прагнути їх певною мірою реалізувати.

Головні дійові особи з'їзду

За прихильність Кремля українські політики змагалися та змагаються й досі. Але подібна боротьба за прихильність має свої межі. Кучма свого часу мав прихильність Єльцина та Путіна, Україна отримувала газ по 50 $, однокімнатна квартира у Києві коштувала в межах 5-10-30 тисяч доларів, ціни, відповідно, трималися у межах купівельної спроможності пенсіонерів.

Сьогодні Ющенко не тільки не бореться за прихильність Кремля, але і повною мірою веде відкриту самостійну політику. Її характеризують по-різному - як антиросійську, конфронтаційну, проукраїнську. Але маємо сьогодні газ ось-ось по 400$ для України, а з сьогоднішнього дня для окремого споживача його ціна підвищилася на 35%. Однокімнатна квартира у Києві коштує плюс-мінус 100 тисяч доларів, вартість усіх тарифів та ціни підскочили у рази.

З точки зору збереження самостійності, незалежності та інших національних цінностей - зрозуміло, що жодна мала ціна, наприклад, на газ не вартує втрати держави.

З точки зору населення, яке і голосує на виборах, ціни, тарифи, вартість квартир, машин, кредитів тощо має бути співмірною з розміром зарплат, пенсій, стипендій тощо. Коли влада та її політичні сили ставлять перед широкими масами дилему - або українські цінності і шалена дорожнеча, або помірна дорожнеча і дружба з Росією, то що оберуть маси, вгадайте з одного разу?

Людей легко звинуватити в денаціоналізації, примітивізмі, готовності продатися за подачку тощо, але вони також можуть спитати - а як нам виживати у таких умовах? З такими світовими цінами, тарифами, з такою дорожнечею і з такою українською зарплатою чи пенсією?

А владу можна спитати - а де ваша політична майстерність? Де ваш управлінський талант? Чому до українських цінностей народ, особливо його зденаціоналізовану частину, треба вести через такі ями, канави, граблі, бар'єри і т. д. і т. п. Чому треба спочатку піднімати народ на Майдан під гаслами "Бандитам - тюрми", а потім з тими, кого ви називали бандитами, пити чаї, створювати коаліції, призначати на високі посади, включно і прем'єрську, нагороджувати орденами? Це було так обов'язково?

Коли сьогодні з дня в день Президент, фракція "НУ" на різні голоси заявляють, що уся провина за поганий стан справ у суспільстві лежить на Юлії Тимошенко, то виникає запитання - може у 2004 році на Майдані треба було боротися не проти Кучми-Януковича, а проти цієї "зрадниці та популістки"? Може не треба було Президентові призначати її головою Уряду у 2005-му та, особливо, у 2007 роках? А то як народу зрозуміти цю загадкову логіку - спочатку Ющенко власноручно призначає свою майданну соратницю Прем'єркою, а потім уже що тільки не робить, щоб зіпхнути її з високого крісла?

В'ячеслав Кириленко, повторюючи звинувачення Ющенка, а також Віктора Балоги, Андрія Кислинського та інших членів навколопрезидентського оточення, з трибуни з'їзду розмежовуюче рубанув: "З іншого боку - носії популізму й національної зради, незалежно від того, хто конкретно виграє в Кремлі кастинг на більш зручного кандидата в правителі України. Тимошенко і Янукович борються за симпатії Кремля. Ми з вами, на чолі з Президентом Ющенком, боремося за Україну". Сказано яскраво, але чи пам'ятає пан В'ячеслав свою четверту вищенаведену фразу: "...тоді легше підмінити реальні зміни в політиці й економіці гучними фразами і пошуками винних..."?

Чи відбулися зміни на краще в Україні за часів Президента Ющенка? Сьогодні в Україні сформовано доволі стійке переконання - ні, не відбулися. Чи не тому останнім часом так багато гучних фраз і нічим не доведених звинувачень?

Якщо Юлія Тимошенко є, як стверджується, "зрадниця", чому вона досі не в тюрмі? Що, у Президента так мало повноважень і реальних важелів впливу на лояльного до нього генерального прокурора Медведька? Якщо є факти зради і вони мають перспективу судового доведення до вироку, чому тоді президентська команда обмежується тільки заявами, а не здійснює реальні кроки по виведенню "зрадниці" з керівництва країною? Якщо Янукович так само бореться за симпатії Кремля, тобто за В. Кириленком, також є зрадником, чому з ним командою Президента, як стверджують, постійно ведуться приховані перемовини про взаємодію? Ось приліпив В. Кириленко з розмаху тавро зрадника до Тимошенко та Януковича, а ну, як невдовзі оголосять про коаліцію "НУ" з ПР? А ну, як поміняють Тимошенко на Януковича? То що вийде - змінять "зрадницю" на "зрадника"?

У виступі В. Кириленка був ще один красномовний момент. Він заявив, що Україна виявилася неготовою до управління через механізм політичної коаліції. Це прозвучало, начебто, як констатація хронічних невдач так званої демократичної коаліції. Мені ж здалося, що це був такий собі натяк з дальнім прицілом - делегатам давали зрозуміти, що відновлення демократичної коаліції очікувати, можливо, й не варто. Більше того, не виключено, що взагалі коаліція може бути створена буквально на день-два - щоб тільки переобрати Уряд та Прем'єра, а після цього можна розсипатися, бо чи зрозуміє виборець довготривалу коаліцію "НУ" з ПР (читачеві пропонується до цієї "несолодкої парочки" додати КПУ та БЛ за бажанням)?

Однофамілець В'ячеслава, лідер фракції БЮТ у Верховній Раді Іван Кириленко так прокоментував сьогодні перспективи коаліції: "Найбільш бажаний для нас варіант - БЮТ, НУНС і Блок Литвина. У суботу зі сказаного на з'їзді НСНУ ми чітко зрозуміли - з БЮТ ніякої коаліції. Ну тоді інші переговори мають відбутися". Продовжимо думку пана Івана. Інші - це кого з ким? Ясно, що "НУ" з ПР, як мінімум. Ось знову перебіг подій приводить нас від "зрадниці" до "зрадника". То чи не погарячкував В'ячеслав Кириленко зі своїми ярликами? Не втрутився у делікатну сферу таємних перемовин своїх шефів з "регіоналами"?

Як би то не було, свій виступ ще у ранзі офіційного керівника партії "НУ" В'ячеслав Кириленко закінчив доволі бравурно, ще раз оголосивши "НУ" альтернативою "зрадницьким" силам: "Цю альтернативу ми, очевидно, маємо усвідомити на сьогоднішньому етапі з граничною ясністю і разом з Президентом України єднати усіх свідомих і ще готових до хоча б якої-небудь дії українських патріотів для захисту нашої країни, наших людей і наших цінностей - в цьому покликання нашої партії!".

Виступ на з'їзді Президента Ющенка був майже півторагодинним. І почав він із підтримки позиції та діяльності "НУ": "Народний Союз "Наша Україна" - єдина політична сила, яка послідовно відстоює стратегічні національні пріоритети України та працює над їхньою реалізацією". Бажаючи також відокремитися від інших політсил і прозоро натякаючи на БЮТ, Віктор Ющенко сказав фразу, з якою можна погодитися, а можна і посперечатися: "Наша Україна" працює не на короткострокові настрої і не женеться за рейтингами". В цілому така позиція є правильною, адже орієнтація на настрої приводить до втрати стратегічної лінії. А ось щодо рейтингів - то тут ситуація інша. Гнатися за ними, дійсно, не потрібно, але й допускати їх падіння до критичної межі, а то й нижче - також є для політичної сили смерті подібно.

Соціологи до останнього часу фіксували доволі помітне, інколи і стрімке, падіння рейтингів НУ. Деякі песимісти заявляють, що НУ вже балансує на межі прохідних 3%, але і оптимісти поки що не дають "нашоукраїнцям" більше 5-7%. То що, оголошувати це несуттєвим? А що, прагнення діяти так, щоб популярність партії не падала, а, навпаки, піднімалася оголошувати недостойною гонитвою за рейтингами? Але у демократичному суспільстві немає іншого механізму вибороти владу, ніж перемогти на виборах. А низькорейтинговим учасникам подібна перемога не світить, як би вони при цьому не бадьорилися і не висловлювала до рейтингів своєї зневаги.

Віктор Ющенко ще раз проговорив свої основні позиції, які він уже неодноразово висловлював останнім часом - про антикризові заходи, про Держбюджет, про стабілізацію курсу гривні. Але життя наочно показує, що говорити можна багато про що, та не рахуватися з об'єктивними процесами не можна. Скажімо, не шкодує хвалебних епітетів керівник держави для "Нашої України": "Я не бачу іншої політичної сили, яка б з такою чіткістю, ясністю і праведністю могла б формулювати і відстоювати національні пріоритети". А рейтинг цих "праведників" при всьому цьому впав так, що ні про яку перемогу на найближчих виборах мріяти вони не можуть, більше того, ще й за третє місце треба добре попотіти.

Заявляє Віктор Андрійович, що "красна ціна" долара в Україні має бути не більше 5.7-5.9 грн., а вона "не слухається", вже сягнула знову 7,40 і повзе вище. Оголошує, що кандидатом на посаду спікера від "НУ" (читай, особисто від Ющенка) має стати тільки Іван Плющ, а тут же "Народна самооборона", а услід їй Блок Литвина і Компартія заявляють, що за Плюща голосувати не будуть. То ставлеником яких сил може стати Плющ - "Нашої України " і Партії регіонів (яку, нагадаю, за термінологією В. Кириленка, очолює "зрадник" Янукович)?

То до чого прагне нині Ющенко? Нав'язати усім своє бачення, незалежно від того, чи користується воно підтримкою, чи ні, чи відповідає об'єктивним фактам і тенденціям, чи не відповідає? Чи справа в іншому - Президент настільки переконаний у правильності своїх рішень, що йде своєю дорогою вже майже напролом, не зважаючи на інші думки, вважаючи їх за спротив і будучи впевненим, що історія його виправдає?

Не знаю, як історія, а ось Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет Віктора Ющенка підтримав та благословив. Коли В. Ющенко сердечно подякував Патріарху за молитву і благословення діяльності партійного форуму, Святійший Владика побажав Віктору Ющенку Божої допомоги у виконанні його обов'язків. Ющенко ж перед цим у своїй доповіді особливу увагу звернув на необхідність праці по утворенню в Україні єдиної Помісної Правосланої Церкви і під оплески присутніх сказав: "Наша партія - єдина політична сила, яка вголос говорить про необхідність духовної єдності. Ми поважаємо вибір кожної людини, її віру. Але разом ми повинні зробити все, що від нас залежить, для того, щоб в Україні була єдина Помісна Православна Церква".

Та все це було на з'їзді. Коли ж закритий з'їзд "Нашої України" закінчився та інформаційно відкрився, здивована громадськість дізналася, що голова партії В'ячеслав Кириленко склав свої повноваження і запропонував, натомість, головою партії обрати Віктора Ющенка, що й було одноголосно підтримано залою. Так голова почесний партії "Наша Україна" став головою партії просто, тобто поміняв місце "весільного генерала" на місце головного політичного керівника "Нашої України". Логотип на сцені зали з'їзду став реальністю. Партія тисяч людей стала партією однієї людини - як і було написано на сцені.

Як можна розуміти та оцінити цей крок? Почнемо з питань правових. Не встигла звістка про це обрання поширитися, як зазвучали застережні коментарі правників. Посилаючись на Конституцію України, вони нагадали, що Президент України не може обіймати керівної посади, зокрема, і в об'єднаннях громадян. Оскільки, за законодавством, будь-яка політична партія є об'єднанням громадян, звідси й виникає правова колізія. Правда, головний юрист "Нашої України" Роман Зварич доволі хвацько заявив журналістам після з'їзду - невже ви, мовляв, сумніваєтеся, що я зумію обґрунтувати таку можливість?

Ну, на що здатен чоловік з так досі і не знайденим ним американським правовим дипломом, можна тільки здогадуватися. Не будемо поки що торкатися юридичних аспектів цього обрання. Але для чого Ющенкові треба було йти на такий крок політично?

Очевидно, що ця міра є для нього крайньою. Стан справ у партії "Наша Україна" є вкрай складним. Окрім низьких рейтингів зі всією гостротою стало питання лідера партії. Коли два роки тому я висловився на сторінках нашої газети про передчасність обрання В'ячеслава Кириленка лідером "Нашої України", то постійний автор "Часу і Подій" мій давній друг Лідія Корсун просто напустилася на мене - як же це, мовляв, я виступаю проти молодих політиків, котрим треба давати дорогу? Я доводив, що молодий політик В. Кириленко не може ефективно керувати партією, у якій є десятки потужніших, досвідченіших політиків, а декілька з них просто на голову вищі за нього.

І ось ця суперечка вирішена. У стилі Тараса Бульби ("Я тебе породив, я тебе і...") Віктор Ющенко власноруч усунув свого висуванця з головної посади у партії. Коли два роки тому Ющенко наполіг на обранні В'ячеслава Кириленка головою партії, глухий спротив зали так і не переріс у відкриту непокору - Президента однопартійці побоювалися. У суботу ж рішення про переобрання Кириленко зала зустріла гарячими оплесками.

Ще раз підкреслю - з політичної точки зору Ющенко зробив правильно, прямо пов'язавши себе з партією. Правильно, але неповністю та пізно.

Петро Олійник - учіться, хлопці, як правильно виступати ...

Неповністю тому, що реально керувати партією продовжить, напевне, той же В'ячеслав Кириленко - у ранзі першого заступника, чи ще щось подібне. По-друге, пізно тому, що треба було у 2005 році у лютому, після інавгурації не пробувати безнадійно стати "батьком нації" для бютівців, регіоналів, комуністів, соціалістів, вітренківців тощо, а чітко пов'язати себе зі своєю політичною силою. Тоді високий рейтинг "Нашої України" з додаванням дуже високого рейтингу Ющенка дав би потужний стартовий поштовх для перетворення "НУ" у провідну політичну силу суспільства. Не зуміли. Не справилися з викликами історії. Не використали моменту. Розпорошили і "профукали" усі можливості.

А що тепер? А тепер колишній соратник, колишній "нашоукраїнець", львів'янин Тарас Стецьків, нинішній "самооборонець", на питання про обрання Ющенка головою "Нашої України" доволі грубувато відрізав: "А це допоможе, як мертвому припарка". Не так безцеремонно, але по суті схоже, думає та висловлюється щодо цього обрання багато хто. Зокрема, Леонід Кравчук позавчора вельми песимістично оцінив цей крок.

Побачимо, яка припарка і кому має допомогти. А поки що можна резюмувати наступним чином. Віктор Ющенко зробив рішучий крок по підготовці до майбутніх виборів - парламентських і президентських. Очоливши безпосередньо партію "Наша Україна", він останнім із усіх своїх суперників обзавівся власною політичною силою, перебравши на себе обов'язки її прямого, а не дистанційного лідера. Ющенко вголос заговорив про партійну дисципліну, тому можна прогнозувати рішучі чистки керівних органів партії та її лав за результатами голосувань у Верховній Раді та відношення до Юлії Тимошенко і кадрові перестановки. Ось підтримав Петро Олійник, екс-губернатор Львівщини на з'їзді позицію Ющенка і уже наступного дня пересів у крісло заступника голови Секретаріату Президента.

Усім дано сигнал - хочете коржика - поводьтеся правильно. Хочете батога - отримаєте його.

Думаю, що лідерство Ющенка додасть певний відсоток симпатій до "Нашої України" і її рейтинг трохи підніметься. Все інше залежатиме від подальших кроків партії. Слова новообраного лідера партії Віктора Ющенка: "Ми - партія стратегічних інтересів. Наша політична сила підтримує все, що стосується української незалежності, українських цінностей" вказують стратегічний вектор діяльності. Залишається зробити так, щоб його оцінив та підтримав виборець.