Історія, як наука, дещо дистанціюється від праць такого характеру - вони мають мемуарний характер, а значить, у них присутня виразна суб'єктивна складова автора спогадів. Однак історія ніколи не іґнорує таких праць - вона має свою тестову систему перевірки спогадів на достовірність - і в друкованому виданні Ви можете прочитати наукову довідку про "Нахтіґаль" професора Сорбони Володимира Косика, написану власне для цього видання.

Документи є сталими, непорушними маяками в бурхливому морі політичних інтересів зацікавлених історією сторін, та суб'єктивних інтересів учасників й інтерпретаторів. Все ж, завжди залишаються закапелки історії, де світло документів не досягає. Тоді, для реконструкції перебігу історичних подій, доводиться використовувати і мемуари, і мотивацію дій як окремих осіб, так і спільнот, програмні документи організацій та можливості їх реалізації в конкретних історичних обставинах.

Історія леґіонів "Роланд" і "Нахтіґаль" дає вдосталь простору для такого способу реконструкції, бо багато рішень щодо їх сторення приймалося учасниками без фіксування в документах, - і тут праця Мирослава Кальби та спільноти Майдану буде читачеві дуже доречна. Треба лише будувати реконструкцію не на історичних фантазіях a-la "SS-Nachtigall", а на твердому ґрунті встановлених історичних фактів. Найголовнішим дороговказом буде мета та принципи діяльності фактичного творця леґіонів - бандерівської ОУН.

За що боролась ОУН - за самостійну Українську Державу, як стверджують її ж програмні документи, чи за передачу України з московських y берлінські руки, як стверджують (звичайно ж, теж суб'єктивні та зацікавлені) інтерпретатори з радянської історичної школи?

Якщо друге - ми отримуємо шизофренічну конструкцію, в якій чужими і неприродніми стають факти відмови леґіонів воювати на фронті після арештів уряду Стецька, перебування того ж Стецька та й Бандери в гітлерівських тюрмах протягом війни, врешті, одностайна відмова вояків-оунівців продовжити контракт з поліцією в кінці 1942 року. Адже на них тиснули гітлерівці, з метою продовжити контракти, але всі - відмовились. Отож, було якесь джерело політичної сили, яке перетиснуло гітлерівський тиск. Це джерело - ОУН, і коли ми стаємо на ґрунт твердження, що її метою було безумовне створення держави, незалежно від сприятливості чи несприятливості історичних обставин, багато подій стають в логічні ланцюжки, і тоді спогади Мирослава Кальби є дуже доречними, щоб пояснити те, про що мовчать історичні документи. Це, звичайно, не позбавляє Вас права пропонувати свою версію правильного шляху боротьби за Самостійну Україну - але в тих історичних обставинах, у яких жив Мирослав Кальба й приймали рішення Бандера, Шухевич та їх однодумці. Якщо такого права українцям Ви не даєте - тоді це вже не історична реконструкція, а політична позиція щодо права нації на самовизначення.

Друковане видання дещо відрізняється від живого спілкування в інтернет-проекті: в ньому, наскільки це було можливо, усунуті повтори змісту, змінено порядок запитань та відповідей, деякі відповіді відредаговано. Однак все це - за погодженням з Мирославом Кальбою, доповнено його ж фотографіями, а також світлинами з архівів ЦДВР, Літопису УПА, приватних архівів Миколи Посівнича та Ярослава Сватка. Інтернет-проект не зупинено, запитання продовжуються, а Мирослав Кальба завжди готовий відповідати, можливо, колись із цього вийде друге друковане видання.