Так співпадає, що другу поспіль статтю я пишу по свіжих слідах засідання Верховної Ради України. І знову вона присвячена проблемі Голови парламенту. Тільки минула стаття про те, як його того дня безрезультатно намагалися зняти з посади, а нині про те, як сьогодні безрезультатно намагалися обрати. Результат був - але у проміжку між цими вівторками, коли я, зазвичай, пишу до нашого часопису. Яценюка таки зсадили з парламентського потягу і відбулося це, як і передбачав у попередній статті, тільки за допомогою того, що регіонали протягнули зміну способу голосування - не бюлетенями, а картками.

Наостанок Яценюк, ще повноважний, наслухався про себе різного. «Самооборонець» Олесь Доній назвав його найслабшим спікером за всю історію України, до того ще й маніпулятором Регламентом Верховної Ради, людиною, яка займається самопіаром.

Комуніст С. Кілінкаров заявив (цитую мовою оригіналу: «Знаете, англичане уходят не прощаясь, а господин Яценюк прощаясь не уходит. Мне очень жаль, что сегодня как раз спикер парламента является деструктивным звеном всей работы».

Яценюку залишається тепер уважно спостерігати

Та й інші у висловах не дуже стримувалися. Щоб не давати приводів для звинувачення в упередженості при вирішальному голосуванні, Яценюк передав ведення засідання своєму першому заступникові О. Лавриновичу, а сам пішов з парламентської президії. Регіонал Лавринович швидко довів справу до фінішу. Нарешті бажаючі та відмобілізовані противники Яценюка натиснули кнопки і головуючий оголосив результати голосування за його відставку: "По фракціях, будь ласка, покажіть. Партія регіонів - 175, "Блок Юлії Тимошенко" - 1, "Наша Україна - Народна Самооборона" - 10, фракція комуністів - 27, "Блок Литвина" - 20". Ось так на цьому етапі закінчилася спікерська кар'єра А. Яценюка.

Дивлячись на ту рішучість та нетерплячість, з якою ПР, БЛ та комуністи «стягнули за ноги» зі спікерського крісла А. Яценюка, можна було подумати, що у цих тимчасових спільників уже є узгоджена кандидатура на Голову Верховної Ради.

Але подальші події розчарували. Обезголовивши парламент, противники Яценюка настільки впали в ейфорію від успіху своєї атаки, що не спромоглися одразу ж запропонувати якусь прийнятну для них кандидатуру. Навпаки, зазвучали розрізнені пропозиції. Регіонали заявили, що бачать на цій посаді нинішнього першого заступника Голови ВР Олександра Лавриновича, литвинівці, звісно, назвали кандидатуру свого лідера, з навколопрезидентського оточення зазвучало прізвище Івана Плюща, комуністи бачать на чолі ВР екс-першого віце-спікера Адама Мартинюка.

І тільки БЮТ ні публічно, ні кулуарно не назвав своєї кандидатури.

Поборсавшись безплідно у хаотичних спробах вирішити щось з наскоку, нардепи розійшлися до вівторка. І ось сьогодні, у вівторок 18 листопада, усі прийшли до будинку Верховної Ради з великою цікавістю - що ж «висиділи» за минулі 4 дні антияценюківські «заколотники», яку ж кандидатуру будуть висувати?

Здавалося, сама будівля Ради похилилася, та вимагає невідкладного оновлення, як і весь український парламентаризм.

Сорок друге ранкове засідання Верховної Ради України нинішнього скликання розпочалося сьогодні не з очікуваного висунення кандидатури спікера, а виступами голів фракцій. І від того, хто і як виступав, що говорив, а про що мовчав, поступово проступали контури справжніх, а не декларованих позицій основних політичних сил.

Першим від Партії регіонів виступив не голова фракції Віктор Янукович, а їх уже традиційний «спікер» Олександр Єфремов. Він з ходу атакував ненависний регіоналам нинішній Уряд, який продовжує «окупувати» Юлія Тимошенко (цитую мовою оригіналу зі збереженням авторських особливостей мови): «основной опасностью для нашего государства, когда на непрофессионализм ныне действующего Кабинет Министров и созданный им экономический кризис в государстве начинает накладываться аспекты мирового финансового кризиса». Давши зрозуміти, що Уряд Януковича цю небезпеку негайно подолав би, Єфремов наніс удар по не менш актуальній для них темі: «В условиях реальности, когда весь цивилизованный мир ищет партнеров, мы ищем партнеров в отношениях с северо-восточным соседом - Российской Федерацией. И действия нынешней власти в этом аспекте направления при усилении педалирования вопроса Голодомора как геноцида, борьбы с русским языком и телевизионными каналами, вещающими на русском, опасном заигрывании с государствами, которые настроены заведомо враждебно к России, и другое вряд ли позволит надеяться здесь, при этой власти, на улучшение».

Окинувши залу переможним поглядом, Єфремов з явною долею зловтіхи підкреслив: «Европу, куда Ющенко и представители его команды нас обещали привести еще два года назад, мы начинаем просто раздражать. А основной патрон и родитель оранжевой власти - Соединенные Штаты Америки - на последнем саммите «двадцатки» заявили, что каждый из кризиса должен выбираться самостоятельно. При таком раскладе, а также внутренних проблемах, которые потенциальные партнеры также видят, нам надеяться на то, что о нас побеспокоятся, просто не стоит».

Зробивши таку фундаментальну «підводку», представник регіоналів сказав фразу, яку від нього очікували: «Отсюда выводы: или мы консолидируемся в политикуме, управлении экономическими, финансовыми, отраслевыми процессами, избавимся от популистов и совместными остановим сползание государства в пропасть безрассудства, вырытую нынешним правительством, или мы потеряем всякую перспективу на многие годы вперед, а то и государство как таковое».

Верховна Рада потребує негайного оновлення

Всі завмерли - зараз Єфремов скаже, через яку фігуру у парламенті регіонали пропонують сконсолідуватися. Але Олександр Сергійович і не думав називати ніяких прізвищ. Навпаки, він ще активніше і різкіше продовжив критикувати «Уряд популістів», який, мовляв, завалив усю ситуацію і наполягати на заміні його «Урядом спеціалістів», які, мовляв, вже підтвердили своє реноме фахівців. Звісно, що малися на увазі у першу чергу Янукович з Азаровим і вся їх колишня урядова команда.

Напружено чекаючи, коли ж все-таки регіонал назве прізвище кандидата у спікери від своєї партії, зала пропустила мимо вух одну фразу Єфремова: «Поэтому первое и самое важное, в чем мы должны определиться, - есть ли возможность в нынешнем политическом раскладе создать ответственное большинство или нет?». А він, закінчивши ще один довгий критичний пасаж проти Тимошенко та її Уряду, знову наголосив на необхідності нового Уряду, підкресливши у тому ж дусі: «работа такого правительства потребует устойчивого большинства в парламенте, а как мы к нему придем - через выборы или без - зависит в том числе и от каждого из присутствующих в этом зале, как бы кто не хотел от этого откреститься».

Чому я приділяю стільки уваги виступу Єфремова і так наголошую на цій його зовні непримітній думці про стійку більшість у Верховній Раді? Після його виступу я запитав одного колегу, який разом зі мною слухав цей виступ: «ти зрозумів, про що каже Єфремов?». Колега знизав плечима і здивовано відповів: «А що тут розуміти? Всім ясно, що для обрання Голови Верховної Ради а, особливо, Прем'єр-міністра України, необхідна коаліція. Про це й толкує Єфремов і. можливо, вона у них уже сформована».

Та не все так очевидно, як здалося моєму знайомому а разом з ним і багатьом іншим слухачам виступу Єфремова. Регіонал не тільки не назвав ім'я кандидата на спікера, але і жодного разу не сказав у виступі слово «коаліція». І це не випадковість.

Адже не секрет, що зараз йдуть інтенсивні перемовини усіх зі всіма, у тому числі й Президента з Партією регіонів. Кажуть, що Ющенко зустрічався з Януковичем уже 2-3 рази, причому таємно, навіть уночі. І можна обережно спробувати відтворити ймовірний напрямок домовленостей обох Вікторів.

Янукович хоче знову очолити Уряд

Те, що обидва хочуть звільнити Тимошенко з посади Прем'єрки, не є великим секретом. А що ж далі? Яку коаліцію будувати, якщо не відтворювати розвалену демократичну?

Публічно Президент - за негайне обрання спікера: «Я хотів би, щоб український парламент у вівторок-середу мав спікера, який формально міг би започаткувати нормальний процес роботи парламенту». У той же час, у понеділок, у Президента зібралися керівники та представники фракцій ВР. Чим закінчилося це обговорення? БЮТівець Томенко зі сарказмом прокоментував його так: «Президент сказав: "Друзі, я збираю ключові політичні сили і скажу, як діяти". Що вчора відбулося? Ключові лідери поїхали додому, а Президент далі займається голодомором. А де, я запитую, український народ, що йому чекати?».

Звичайно, Томенко у гарячій полеміці явно перегнув і збився на популістський лад. Але те, що Президент не зрушив питання з місця може говорити і про незавершеність його перемовин, зокрема і з Партією регіонів. Якщо уважно вслухатися в слова Єфремова, то починаєш розуміти, що про формування стабільної коаліції та відновлення ритмічної і плідної роботи Верховної Ради може й не йтися.

Експерти висловлюють різні припущення і обговорюють варіанти розвитку подій. Один із можливих варіантів може бути такий.

Партія регіонів, компартія, Блок Литвина сформувати коаліцію не в силах. У них тільки 222 голоси. Додати голоси групи «Єдиний Центр» офіційно до коаліції вони не можуть - адже суб'єктом коаліції може бути тільки фракція. А «Єдиний Центр» входить у фракцію «НУ-НС», яка не піде до регіоналів у коаліцію. У чому ж вихід? У тому, щоб створювати не коаліцію, а саме ту стійку більшість, про яку й двічі прохопився Єфремов. А в цю більшість десяток депутатів з «Єдиного Центру» увійти може без порушення Регламенту та Конституції.

Ось така політична конструкція проглядається. А як же бути з Прем'єром? Якщо ця «стала більшість» хоче змінити Уряд, все одно потрібно офіційно формувати коаліцію, хоча б на ті декілька днів, протягом яких, за всіма вимогами Конституції, сформують новий Уряд (треба розуміти - Уряд Януковича). Як це може бути зроблено, побачимо. Але одночасно з цим потрібно все-таки обрати Голову Верховної Ради, адже саме він має право підписувати усі новоприйняті закони. Бажаючи розширити собі поле для маневру, регіонали збираються подати до Конституційного Суду подання - чи має право підписувати закони перший заступник Голови Верховної Ради? Якщо КС їм скаже так - тоді й питання полегшується, бо Лавринович підпише усі вигідні регіоналам закони та Постанови ВР.

А спікер все ж потрібен? Так, Голова ВР має бути обраним, якщо не бажати остаточно підвісити парламент на ниточку. І таким Головою, попри усі варіанти, найімовірніше може стати Литвин. У його суперника Плюща нема за спиною депутатських багнетів, а у Литвина їх два десятки. Тому коаліція без Литвина, навіть на 3 дні, скоріше всього, не складеться. Але його так явно ніхто не хоче, що це вже стає непристойним.

Все-таки Литвин є ймовірним учасником майбутніх президентських перегонів, а Ющенко та й Янукович воліли б у спікерському кріслі бачити фігуру нейтральну, а не майбутнього конкурента. Тому й обидва хочуть бачити спікером Плюща. Та це питання ще треба не один раз обсмоктати на перемовинах. Тому лідер фракції БЮТ Іван Кириленко й сказав спересердя: «Ставити сьогодні на голосування будь-яку кандидатуру, яка недомовлена, яка не пропрацьована в результаті консультацій, це знову влаштовувати шоу»

Від імені Блоку Литвина народний депутат Олег Зарубінський твердо заявив з парламентської трибуни: «фракція Блоку Литвина" наполягає сьогодні в першу чергу вирішити питання щодо обрання Голови Верховної Ради і ввійти в законне правове русло всім гілкам влади». А уже в перерві на питання, як ідуть перемовини щодо Литвина-спікера, литвинівці відповідали, що краще, ніж з сомалійськими піратами щодо захопленого українського судна «Фаїна».

Є про що задуматися В. Литвину

Не все ще сьогодні прояснилося у позиціях сторін. Але можна окреслити контури ситуації, яка активно формується у процесі перемовин.

Президент хоче послабити конкурентів на майбутніх президентських виборах і тому шукає можливості позбутися Юлії Тимошенко. Для цього він, здається готовий укласти угоду з регіоналами, можливо, й тимчасову. Янукович також хоче повернутися у крісло керівника Уряду й найактивніше підпрягається в антитимошенківські дії.

Юлія Тимошенко хоче побути ще у кріслі Прем'єрки хоча б до весни і задля цього протискує варіант «коаліції трьох» у складі БЮТ, НУ-НС та Блоку Литвина. Але ж половина НУ-НС, власне, «нашоукраїнці» чекають для цього сигналу Президента. Без його дозволу вони у цю коаліцію трьох не підуть. А Президент поки що такого сигналу не дає і важко припустити, що дасть.

Литвин хоче бути Головою Верховної Ради і задля цього, напевне, готовий створювати коаліцію як з Тимошенко, так і з Януковичем. Власне кажучи, український політикум (як і світовий) так часто демонструє жагу до посад, що позиція Литвина у цьому контексті нічим не відрізняється від позицій інших провідних політиків країни, які також борються за власні посади з усіх сил.

Все складається так, що позиція Президента стає вирішальною. Хто його фаворит на цю посаду? Той, хто не буде йому заважати на виборах-2010? Як зробити, щоб Литвин не завадив йому та тих виборах? Або як добитися, щоб прийнятний для Ющенка Плющ сьогодні став компромісною фігурою, навколо якої може скластися хоча б нетривка коаліція?

Президенту із декільком кандидатур на спікера потрібна одна, але безпрограшна.

А що і хто потрібен українському народові? Що його чекає попереду? Жартують, що світло у кінці тунелю буде відключено у зв'язку з необхідністю економити електроенергію, а криза, якщо не їсти, практично відчуватися не буде.

А. якщо серйозно - Україні потрібен той, кого зараз немає на нашій політичній арені. Той, хто об'єднав би у своїй особі сильні сторони Ющенка, Тимошенко, Януковича, Литвина, Симоненка та інших провідних українських політиків.

Читачі можуть здивуватися - як це я згадав комуніста Симоненка, який є неприйнятним хоча б тому, що просто «комуняка».

А я запитаю Вас - а чому жоден зі сьогоднішніх парламентських ораторів не сказав подібних слів (цитую мовою оригіналу): «жесткие и радикальные меры, аналогичные тем, которые мы предлагаем, а именно: усиленный государственный и общественный контроль над стратегическими секторами экономики, национализация или передача контрольного пакета акций коллективу предприятий, если собственник не способен обеспечить сохранение рабочих мест, достаточный уровень зарплаты и социальных обязательств. Государствення монополия на алкоголь и табак и так далее в свое время позволили Рузвельту преодолеть великую депрессию. К сведению, основные принципы нового курса Рузвельта были заимствованы из опыта социалистических преобразований в Союзе и предлагали отказ от саморегуляции рынка и переход к экономическому планированию, то есть отказ от либеральщины в экономике и политике, обеспечение социальных гарантий создания рабочих мест, а не их сокращение, налаживание добрососедских отношений на международной арене и отказ от политики конфронтации».

Плющ в очікуванні - до чого там домовляться?

Чому ніхто, крім нього, не згадав про простих українців, яких сьогодні косою косить економічна криза: «Особенность для Украины состоит в том, что кризис финансовый переходит в кризис социальный, экономический и политический. При этом все силы и помыслы власти и олигархов направлены на достижение единственной цели - спасти свои капиталы. Управленческий хаос, накрывающая страну лавина увольнений, сокращений и безработицы, снижение зарплат в промышленном секторе на 30-50 процентов и падение ВВП - все это уже привело в к резкому сокращению поступлений в бюджет. В новом 2009 году денег на выплату пенсий уже не будет в феврале-марте месяце. Остановка или сокращение объемов производства неминуемо приведет к резкому сокращению поступлений в фонд занятости, нечем будет выплачивать пособие по безработице, не будет средств на программы перепрофилирования и адаптации учителям, врачам, библиотекарям, сотрудникам других бюджетных организаций. Уже в первом квартале будут осуществляться задержки с выплатой заработной платы. Нечем будет платить работникам коммунальных, социальных служб, учителям, врачам. За промышленной безработицей последует безработица социальная».

Демагогія, скажуть скептики. Звичайна риторика у боротьбі за голоси виборців, додадуть досвідчені. Звичайно, і це присутнє. Але ж чому усі інші говорять про що завгодно - зміну Уряду, вибори спікера, коаліції та сталу більшість і ніхто з них - без демагогії, без дешевої риторики, а, головне, без щирого намагання полегшити життя мільйонів українців не ставить принципово питання негайної допомоги тим сотням тисяч трудівників, які вже сьогодні переведені на неповний робочий тиждень, а то й вже вигнані з роботи.

Якщо про це не будуть говорити Президент, Прем'єр, демократичні політики, то цю тему надійно монополізують комуністи. А головне - не просто говорити, а об'єднатися перед загрозою спільної небезпеки і приймати конкретні рішення, спрямовані на подолання кризи, закони - якщо буде спікер, щоб їх підписувати, звичайно. Але чи є на це час у тих, хто так захоплений боротьбою за владу, штовханиною, намаганням перехитрити усіх і не пропустити конкурентів?

І чи потрібні вони Україні?