Цей день в історії української народу засвідчив, що національний дух, який впродовж кількох століть нуртував у тілі українців не згас, а лише чекав слушного моменту, щоб вибухнути вулканом та змінити хід історичних процесів. Про події майже столітньої давнини можна багато писати і говорити, але детальний аналіз того, що сталося 1 листопада 1918 року читачі тижневика зможуть отримати прочитавши виступ головного доповідача свята, редактора радіопрогарми "Українська хвиля" Марії Климчак, який подано у цьому ж номері часопису.

Традиційно день "Листопадового Зриву" належить до одного з найшанованіших свят української діаспори, що замешкує Чікаґо та околиці. На його відзначення завжди збиралися члени української громади, незалежно від симпатій до певних політичних сил та хвиль еміграції. На певний час забувалися суперечки, бо всіх об'єднувала спільна ідея, яка 22 січня 1919 року була закріплена Актом злуки всіх українських земель в єдиній Українській Державі.

Не вельми хочу в цьому дописі висловлювати критичні зауваження, але й оминути ганебного факту, свідком якого стали учасники та присутні на святі, не можна. Напівпорожній зал школи святого отця Миколая та майже цілковита відсутність представників так званої "четвертої хвилі" еміграції та що найдивніше - представників "помаранчевої хвилі" - вразили найбільше. Невже це свято, яке стало провісником об'єднання нашого народу у 1918-1919 роках відтепер не належить до категорії державних свят, які належить вшановувати кожному з нас, й зокрема тих, які вважають себе свідомими. Важко зрозуміти позицію всіх цих "палких патріотів" та логіку вибору загально -громадських імпрез, які, на їхню думку, варті уваги, щоб їх вшановувати своєю присутністю. Невже представники старшої генерації, над якими у молоді роки доля й так нещадно познущалася, мають більше сил, життєвої енергії та почуття відповідальності до символів нашого народу, ніж у двадцяти-сорокарічних представників новітньої української еміграції. А може їх це просто не цікавить і вони вважають, що державні свята до них не мають жодного стосунку. Що ж можливо так воно і є. Зрештою, це особиста справа кожного. Але, принаймні, ті, хто впродовж останніх кількох років декларував національну свідомість, бив себе у груди у патріотичних поривах та виявляв політичну активність у різних її проявах мали б у такий день бути разом з громадою та вшанувати національних героїв, що першими стали на боротьбу за щастя і долю народу.

Що ж стосується самого свята, то воно, як завжди вдалося.

Після внесення до залу ветеранами американської армії державних прапорів України та США ведуча урочистої програми Світлана Остапчук запросила до мікрофону для відчитання молитви настоятеля Собору святих Володимира і Ольги о. архимандрита Івана Кротця.

Після молитви учасників та присутніх у залі зі знаменною датою в історії нашого народу привітав голова Іллінойського відділу Українського Конгресового Комітету Америки Павло Бандрівський. У своєму слові він підкреслив особливе значення для українського народу та ходу його історії, того що сталося у ніч на 1 листопада 1918 року. Промовець наголосив, що Лиспопадові події мали великий резонанс для усього українського суспільства та спонукали його провідників до пошуків становлення українського народу як нації та згуртування його навколо національної ідеї.

Наступною до слова запрошується головний доповідач на святкуванні 90-ліття проголошення ЗУНР, редактор радіопрограми "Українська хвиля" Марія Климчак. Її промову можна зарахувати до однієї з найкращих серед виголошених, принаймні, за останні сім-вісім років.

З виступом Марії Климчак ви можете ознайомитися на с.32 .

Після доповіді розпочалася мистецька програма свята, в якій з цікавою пісенною програмою виступили брати Степан та Ярослав Ворожбити, Роман Сидорук, Анатолій Путренко та вокально-інструментальний гурт "Карпатські зорі". У їх виконанні присутні почули ряд популярних пісень національно-патріотичного та стрілецького спрямування, а їхні виступи супроводжувалися бурхливими оплесками. Прикрасив своїм виступом мистецьку частину віршем свого дідуся "Клич іде по Україні", представник молодшого покоління, учень школи українознавства "Рідна школа" Адріан Петриків .

Фінасльним акордом свята стало натхненне виконання всіма присутніми Державного Гімну "Ще не вмерли України, ні славав, ні воля..."

Після закінчення свята усі розходилися у піднесеному настрої, а особливо представники старшого покоління, адже Господь дав їм можливість дожити до цього дня та відзначити, хоч і на чужій землі, але знаменну подію у житті нашого народу. Дай Боже дочекати їм усім столітнього ювілею проголошення Західно-Української Народної Республіки.