Скажу відразу: я не знаю відповіді на це запитання, оскільки доля народу чи людини вирішальним чином залежить від їхнього власного вибору. А спрогнозувати, як себе у найближчому майбутньому поведе основна маса українців, сьогодні немає жодної можливості.

Однак, сьогодні як ніколи є актуальною потреба у визначенні фундаментальних істин, бо час, у який ми зараз входимо, є моментом зародження нового українського етносу і його доля визначатиметься рівнем усвідомлення ним своєї історичної місії.

Історична місія етносу є відображенням його завдання у Всесвіті і даних йому Всесвітом для виконання цього завдання рис. Всесвіт ставить завдання перед людством в цілому, розбиваючи головну мету на певні естафети - історичні епохи, але кожен народ може докласти до спільної справи лише те, до чого в нього є унікальні здібності, що визначають унікальність оптимального саме для цього народу способу досягнення мети. Ідеологічне формулювання цього способу становить національну ідею цього етносу.

Місце народу чи людини у Всесвіті можна розглянути на прикладі великого підприємства, де різні за своїми здібностями люди разом вирішують одне загальне завдання. Кожен з них має своє бачення і свій підхід, і місце кожного у загальній справі визначається саме тим, що і як він може зробити.

Керівництво підприємства прагне до того, щоб кожен робив саме те, на що він найбільше здатен, і ніхто не робив тієї справи, яку може краще за нього зробити хтось інший. Працівники ж можуть мати свої точки зору. Кожен хоче зайняти провідне місце. Тому Всесвіт, вибачте, керівництво підприємства пильно слідкує за тим, щоб все відбувалося згідно правил гри.

Кожен працівник підприємства може займатися будь-чим, але оплатять йому лише ту роботу, яка потрібна керівництву. Якщо ж він надто буде відхилятися від виконання своїх обов'язків, то його рано чи пізно взагалі виженуть. Якщо ж працівник виробить для себе ідеологію і систему цінностей, що найкраще сприятимуть виконанню ним своїх професійних завдань і буде вести себе максимально корисно для керівництва, то його чекає чудова кар'єра і солідна зарплата.

З цього прикладу ми бачимо, що історична місія кожного етносу є явищем об'єктивним, і головним завданням кожного народу, якщо він хоче добитися якогось успіху, є вичерпне усвідомлення ним свого завдання і побудова на основі цього національної ідеї. Тобто: національна ідея має мало спільного з вишиванками, а залежить більше від тих проблем, які стоять перед людством зараз і тепер. І здатність запропонувати свій унікальний варіант розв'язку цих проблем є єдиною вагомою підставою для створення нового українського етносу.

Якщо спробувати навчити, скажімо, негра чи індуса любити українську мову та культуру, то вони, напевно, сприймуть це як насмішку над їхніми великими цивілізаціями. Якщо ж показати на власному прикладі тому ж індусу чи росіянину, що всі проблеми, які його тривожать, легше розв'язати, використовуючи надбання великої української культури, то нічого впроваджувати чи пропагувати буде не потрібно - самі переймуть, ще й вдячні будуть. Відповідно, тільки та національна ідея має право на життя, яка має справу із загальнолюдськими проблемами.

Проблеми, які зараз стоять перед людством, пов'язані з його переходом до нової історичної епохи, що формулюватиме нові цінності і нові ідеали. Нова історична епоха означає також зміну провідної соціально-економічної моделі.

Тобто: хоча сьогодні країни "золотого мільярду" користуються безперечним авторитетом у світі, а їхній спосіб існування - ринкова демократія - вважається універсальним ідеалом, час їх вже пройшов. У дуже недалекому майбутньому їм на зміну прийдуть нові життєздатні та агресивні етноси, створені на базі якісно досконаліших соціально-економічних моделей, що не залишать від сучасних "провідників" каменя на камені. І так само будуть вважати закони капіталізму противними людській природі, як ми зараз вважаємо нелюдськими закони кріпацтва.

У світлі цього потрібно розглядати сучасну світову кризу.

Якщо використовувати усталені терміни, то епоха, що зараз завершується, була "індустріальною" епохою з імперативом матеріального нагромадження. Матеріальне нагромадження людства сьогодні вперлося у свої природні межі, тому головним завданням наступної, "постіндустріальної" епохи буде звільнення духовних і матеріальних сил кожної людини при скороченні загального матеріального споживання.

Відповідно, перед людством зараз стоїть завдання створення такого суспільства, в якому збільшення рівня задоволення кожного відбувалося б на фоні обмеженого економічного зростання. Вирішення цього завдання можливе тільки на основі самореалізації індивіда як активного начала Всесвіту. Тому правильніше було б назвати цю епоху епохою самореалізації.

Самореалізація зовсім не є синонімом суспільного визнання. І тим більше - матеріального доходу. В основі її лежить виконання людиною своєї місії, тому самореалізація індивіда означає використання ним своїх потенцій на благо Всесвіту. З цієї точки зору В. ван Гог чи Т. Шевченко могли похвалитися максимальною самореалізацією, тоді як рівень їхнього прижиттєвого "успіху", особливо у матеріально-грошовому вимірі, був зовсім невисоким.

Самореалізація людини приводить її в гармонію зі Всесвітом, тому означає для неї найвищий рівень задоволення від життя. З іншого боку - самореалізація кожного означає максимальну користь для всіх інших. Тому "невидима рука" самореалізації як головного інтересу індивіда у наступну епоху замінить сьогоднішню "невидиму руку" матеріального інтересу в якості головної соціотворчої сили.

Очевидно, що суспільство на базі моделі ринкової демократії не може слугувати самореалізації людини. Основним двигуном життєдіяльності капіталізму є економічний примус, що базується на майновій диференціації. Тому життя кожного індивіда в капіталістичному суспільстві підпорядковується не духовній меті його існування, а матеріальному інтересу присвоєння. Суспільство, яким править Жовтий Диявол, не може служити вищим інтересам людини і Всесвіту.

Виходячи з цього, єдине завдання, виконання якого може дати нам підстави вважатися великим народом - це створення досконалого суспільства, в якому кожен матиме можливість самореалізуватися. І для цього в українців є усі дані.

Оптимальний алгоритм поведінки по реалізації історичного завдання формує національну ідею у вигляді традицій, підходів, норм поведінки, моральних стереотипів тощо. А головне: оптимальну для цього народу з його генетично заданими унікальними рисами модель суспільства.

Стосовно генетичних рис українців та відповідної цим рисам суспільної моделі була відповідна стаття в "Українській правді" ("Оптимум чи одіум?", за 18 квітня 2008 р.). Якщо охарактеризувати її традиційними термінами, то оптимальна для українців соціально-економічна модель буде національною соціал-демократією зі становою організацією суспільства, в якому кожна людина належатиме до відповідного її натурі соціального стану, а всі стани користуватимуться однаковою повагою і правами. Оптимальним співвідношення соціальних та ринкових чинників у суспільному житті для українців слід визнати на рівні 70/30. Тобто: для "щирого" українця соціальні чинники, родина, суспільство, держава, думка оточуючих є більш вагомими мотивами індивідуальної поведінки, ніж егоїстичний матеріальний інтерес. І тільки в тому суспільстві він почуватиметься комфортно, яке ці чинники плекатиме і підтримуватиме.

Зрозуміло, що формат публікації не дає можливості надто заглиблюватися в тонкощі політекономічного аналізу. Проблема загострюється тим, що з усіх відомих політичних сил України жодна сьогодні не ставить перед собою завдання побудови оптимального для українців суспільства. Їх можна зрозуміти: своїм теперішнім виключним становищем вони завдячують, в першу чергу, сліпій і пристрасній вірі українського загалу у світлі ідеали капіталізму. Однак, відсутність платоспроможного попиту в суспільстві на фундаментальні дослідження ставить жирний хрест на його майбутньому.

Якщо ж розглядати інтереси українського народу, головним з яких вже зараз стає питання фізичного виживання, то треба зауважити, що в основі кожної епохи і створення кожного етносу лежали завершені теоретичні розробки. Розквіт Древньої Греції і Риму базувався на теоріях Платона і Аристотеля, феодалізм зріс на формулюваннях середньовічних мислителів, Китай - на вченні Конфуція, а капіталізм супроводжувала ціла плеяда геніальних політекономів, починаючи від Т. Мора і закінчуючи Дж. М. Кейнсом.

Що ж до сучасної України, то найфундаментальніші розробки, які мені вдалося знайти в якості ідеологічних підстав для теперішнього "впровадження" капіталізму, виявилися перекладами західних університетських підручників 60-х років минулого століття.

У класика політекономії капіталізму Адама Сміта питання "впровадження" ринкових стосунків взагалі не розглядається. А. Сміт вважав ринкові стосунки найвідповіднішими природі людини. Тому єдиним методом "впровадження" він бачив звільнення індивіда. За логікою Сміта, якщо дати людині абсолютну свободу, то її матеріальний інтерес сам приведе до високоорганізованого ринкового суспільства ("невидима рука ринку").

З того, який ефект мають ринкові реформи в Україні, можна зробити висновок, що стосунки капіталізму для "щирого" українця природніми не є. Апологети ринку вбачають корінь всіх українських проблем у "проклятому комуністичному минулому" і тому, що не всі комуністи ще висять на стовпах. Забуваючи при цьому, що історія ще не вигадала сили, здатної протистояти природнім прагненням мас. І які би "вороги" якими б силами не пробували загальмувати природні процеси в Україні, їхні зусилля нагадували б намагання дитинчати перекрити Дніпро у місці його впадіння у Чорне море. Найкращим свідченням цього є розкрадання державного майна в Україні у небачених в історії масштабах.

Тому можна зробити загальний висновок: у основі сучасного політичного утворення під назвою Україна немає жодної життєздатної ідеї, а тому його не можна розглядати як самодостатнє утворення, а лише як шанс для початку якогось великого шляху. Теперішня Україна є аморфним суспільством, що стихійно утворилося на уламках СРСР і в якому постійно відбуваються процеси духовного бродіння, пошуку грунту під ногами і мети в існуванні.

Доки було що розкрадати зі спадщини "Союзу", доти це суспільство намагалося побудувати якусь подобу "цивілізованої" країни, тупо копіюючи елементи культури та інфраструктури капіталістичних країн, для яких в Україні немає жодних природніх підстав для існування. Найбільш влучно суть цього процесу сформульована в статті В. Каспрука "Бамбукові аеродроми" ("УП", 15 жовтня2008):

"Свого часу, в роки Другої світової війни, американці розмістили свій аеродром на тихоокеанському острові, де мешкали зовсім відірвані від цивілізації племена.

Тубільці з острахом та шаною спостерігали, як з ревом злітали й сідали невидані могутні залізні птиці, що звили своє гніздо близько від селищ місцевого народу. Підкорялися ці незбагненої сили металеві птиці богам в людській подобі. Одні боги ходили навколо магічних чудищ, щось чіпляючи або знімаючи з тіла казкових створінь. Інші боги літали на цих птицях. Проте наймогутніший бог керував ними всіма, розмовляючи при цьому з духами через чарівну трубку - "вокі-токі".

По війні американці покинули аеродром і сам острів. Вчені, котрі з`явилися на острові через десять років з етнографічною метою, застали вражаючу картину. Посеред острова на галявині стояли бамбукові копії літаків, бамбукові ангари, бамбукові диспетчерські вишки й командний пункт. У командному пункті, в оточенні придворних, сидів вождь місцевого племені і давав у бамбуковий "вокі-токі" команди, дуже схожі на деякі жаргонні вирази з американського варіанту англійської.

Всі були щасливі, особливо вождь, до котрого, на його думку і думку оточення, перейшла магічна сила божественних повелителів залізних птиць. Тільки бамбукові птиці не літали, але це дрібниці - головне, щоб народ вірив."

На основі генерального процесу мавпування стилю життя "цивілізованих" країн в Україні оформилося певне коло людей, що називають себе "елітою", здійснюють якусь діяльність, смисл якої до кінця недоступний навіть їм самим, щось "впроваджують", щось "реформують", присвоюють одне одному звання і посади, все це пояснюють високомудрими термінами, словом, граються в якусь гру, яка до проблем українців не має жодного стосунку. Але на матеріальне забезпечення цієї діяльності ідуть усі вільні ресурси суспільства.

Під ідеями "впровадження" "цивілізації" в Україні український широкий загал зараз бавиться у дурну гру, генеральна мета якої - розкрадання суспільного майна і знищення моральних ідеалів. Зрозуміло, що ця гра не може продовжуватися безкінечно. По-перше: будь-яке майно є обмеженим, а по-друге, система, що вивищує злодіїв та принижує продуктивних працівників, в принципі не може бути самодостатньою. Рано чи пізно кількість вкраденого повинна перевищити кількість новоствореного. І якими б аргументами не апелювали до свідомості "простого" українця хитромудрі політики, українець є зовсім не таким ідіотом, щоб не бачити, що у сучасній Україні найкраще їсть саме той, хто найгірше працює. Якщо цьому українцю і в цій ситуації дати повну економічну свободу, то останнє, що він робитиме - це чесно трудитиметься на благо держави.

До цього часу українська гра у дурня уможливлювалася величезною спадщиною СРСР. Зараз можливості "прихватизації" вичерпуються, тому наступає пікеподібна криза, вихід з якої відбудеться на мінімально можливому рівні матеріального існування.

Розкрадання старих надбань з історичної точки зору є моментом винятково позитивним, що розчищає місце для нового етносу, який може бути створений лише людьми з високим рівнем духовної досконалості; а доки в суспільстві є, що красти, високодуховні ідеї в ньому панувати в принципі не можуть. Коли ж матеріальні надміри та спокуси вивітряться, створяться умови для витверезіння українських умів та початку конструктивних роздумів.

Тому історичну місію Віктора Ющенка можна розглядати як звільнення усіх деструктивних сил з-під державного контролю, надання їм "зеленої дороги" та "дорожньої карти" для вичищення України від її матеріальних надмірностей, усього цього лахміття, що заваджає нам побачити вищу духовну мету нашого існування. І роль ця вичерпає себе, як тільки стане ясно, що "прихватизовувати" вже нічого.

Роль Тимошенко, як Ющенкового наступника, полягатиме у стабілізації на мінімальному рівні і збереженні України як організованої політичної одиниці, що створюватиме умови для появи нових ідей і нових людей. Як тільки ці нові ідеї з'являться і заволодіють масами - щезнуть і Тимошенко, і "демократія" з капіталізмом. Тому тривалість її "панування" визначатиметься здатністю українців до соціотворення. Як тільки ця здатність проявиться - потреба у "антикризових менеджерах" пропаде сама собою.

При цьому треба мати на увазі, що вищезазначені історичні місії Тимошенко чи Ющенка будуть виконані і в тому випадку, якщо самі вони від їх виконання усунуться (чи будуть усунені). Просто, ці люди оптимально надаються саме для цих потреб, що й зумовлює зайняття ними провідних посад у сучасній Україні.

Подальша доля України залежить винятково від самих українців. Якщо вони створять суспільство самореалізації якісно вищого рівня, то цей приклад відіграє ключову роль у формуванні нового слов'янського суперетносу під її егідою. У цьому випадку Україна може стати однією з провідних держав світу. Правда, середній матеріальний дохід на душу населення буде в цьому світі далеко не головним показником "цивілізованості".

Якщо Україна нічого свого не створить, то, швидше за все, її територія, людські та природні ресурси будуть використані в інтересах інших, життєздатніших народів. В історії немає місця для народів без мети.

Цей песимістичний сценарій дійсний і для тих випадків, коли Україна шукатиме свого щастя в якості рабині у межах інших утворень.

Історичний вибір для України сьогодні є не між ЄЕС і ЄЕП, а між тим, чи створити щось якісно нове в інтересах людства і Всесвіту, чи щезнути і не морочити нікому голови безкінечними сльозами і проханнями прийняти в товариство "культурних" народів.

З цього і потрібно виходити.