Чорношкірий кандидат у президенти Барак Обама іде до влади під гаслом "Change!", що означає "зміни", на фоні світової економічної кризи. Переможе він чи ні - вже не має жодного значення. Важливо те, що його підтримує половина американців. Років п'ятдесять тому така картина була б сприйнята як фантазія божевільного. Очевидно, що щось таки змінилося в Америці і буде змінюватися далі.

Необхідно зауважити, що роль президента при ринковій демократії є дещо відмінною від уявлень про нього, як найбільш потужної політичної фігури. Дійсно, посада президента у США дає можливість талановитій і розумній людині проявити усі свої здібності, але тільки в тому випадку, якщо вони відображають прагнення мас і вимоги моменту. Тобто, життя американців визначається не їхнім президентом, а ними самими. Тому розуміння проблем нації починається з розуміння її характеристичних рис. І саме з цих рис можна судити, що у країні назріло, і який саме "Change!" новий президент може їй принести.

За даними Статистичного бюро США найбільш активно в країні зростає чисельність латиноамериканців, які вже випередили і чисельно, і за темпами зростання негрів. Офіційне число іспаномовних громадян США в 2007 році склало 45,5 млн., негрів - 41 млн., азіатів - 16 млн. осіб. Найбільшим приростом відзначаються саме "латиноси" - 3% на рік, після них ідуть азіати, а потім - негри. Природній приріст білого населення США є негативним і компенсується за рахунок емігрантів. Отже, тільки за офіційними даними (правдивість яких, до речі, в аналітиків викликає все більші сумніви) в США в 2007 році з 299 млн. населення було вже більше 102 млн. небілих громадян. Легальна міграція склала в 2007 р. біля 1 млн. осіб, і дала весь приріст білого населення. В нашому "рідному" Іллінойсі у 2007 році біле населення зменшилося на 10 тис. осіб, чорне - на стільки ж зросло, а чисельність "латинос" зросла аж на 40 тис. осіб.

Чисельність нелегальних іммігрантів в 2007 році подається в 12 млн. осіб або біля 4% населення країни. Це число щороку збільшується, за офіційними даними, щонайменше на 1 млн. осіб, 80% з них є латиноамериканцями. Тобто: офіційно у США є лише 2 млн. нелегалів-нелатиноамериканців. Кожен, хто безпосередньо знайомий з цією ситуацією у США, в якості відправної назве цифру, як мінімум, в кілька разів більшу.

Вказувати надто великі цифри емігрантів-нелегалів американцям не вигідно з кількох причин:

1. За динамікою розвитку демографічної ситуації в США можна легко спрогнозувати майбутнє Америки та її становище у світі. А це відразу ж поставить під сумнів як претензії США на світове лідерство, так і перспективність американської моделі взагалі.

2. Змінити цю динаміку можна лише на основі докорінних соціальних реформ, на котрі не здатні ні біле населення США, ні їхнє теперішнє керівництво.

3. При збільшенні числа нелегалів зростає загальна чисельність продуктивного населення США, на яку потрібно буде ділити показники економічного розвитку - ВВП на душу населення та середньодушовий дохід. Відповідно, фактичний рівень життя населення США потрібно буде скоригувати в бік його значного зменшення.

4. Збільшення чисельності небілого населення США та зменшення економічних показників в статистичних звітах зменшить привабливість США для мешканців розвинутих країн. А саме за рахунок еміграції звідти і підтримується сяк-так демографічна ситуація серед білого населення.

Американське суспільство задумувалося своїми творцями як melting pot ("плавильний котел") для представників всіх народів та етнічних чи расових груп. У сімдесятих роках ХХ століття, після відмови від примату стереотипів у поведінці окремих громадян та прийняття курсу на створення умов для самореалізації кожного, стало очевидним, що менталітет окремих етнічних груп визначається генетично закладеними людськими рисами, які не піддаються корекції законодавством. Якщо людина має право бути самою собою, то вона прагне виявити саме ті риси, якими нагородив її Бог, а не ті, котрих від неї чекають пропаговані ідеології. Тому ідея melting pot була замінена всезагальною політкоректністю. Мовляв, кожен має право жити за своїми правилами, головне - один одному не заваджати.

Однак, соціальні зв'язки в межах етнічних общин виявилися набагато міцнішими, а соціальна дистанція - набагато меншою, ніж у межах американського суспільства в цілому. Американська нація швидко перетворилася в сукупність етнічних чи расових общин, кожна з яких має свою власну систему цінностей і, відповідно - своє власне уявлення про політику країни, в котрій вона живе, і завдання цієї країни. А менталітет окремих общин далеко не завжди допускає їхнє гармонійне співіснування в одній соціально-економічній системі.

Проятгом століть у США одноосібно панувала біла община, в якій тон задавався протестантами - вихідцями зі Західної Європи. Система цінностей саме представників цієї расової групи визначала менталітет Америки в цілому. Головне місце у цій системі цінностей займали індивідуальна матеріальна продуктивність людини та її моральна здатність бути свідомим членом суспільства.

Ментальність небілого населення США - чорних, азіатів та "латинос" базується, насамперед, на етнічних та релігійних цінностях. Головне місце тут займає ідея справедливості (при цьому треба мати на увазі, що в кожної общини свої, національні, уявлення про справедливість).

За передбаченнями Pew Research Center вже у 2050 році частка білого населення у США зменшиться з сучасних 2/3 до 47%. А "латинос" - збільшиться з 14 до 29%. Азіати зростуть у числі з 5 до 9%, в той час, як негритянське населення залишиться на рівні 13%.

Ці прогнози видаються надто оптимістичними, бо виходять з незмінних проекцій сучасних тенденцій. Але - 2/3 населення - це конституююча більшість. Мінімум, при якому США ще можуть вважатися державою білого населення, на відміну, скажімо, від Бразилії. При зниженні цієї частки США втрачатимуть привабливість саме для тих емігрантів, що дають більшість сьогоднішнього приросту білих. З іншого боку - привабливість для "латинос" зросте, а "гостинність" Америки щодо них збільшуватиметься пропорційно до зростання частки їхнього "брата" серед повноправних громадян. Еміграція "латинос" зростатиме, а європейців - падатиме.

Серед негрів і "латинос" більшість - молоді люди. Серед населення США у віці до 20 років небілі складають 43%. А білі американці є переважно зрілого і перезрілого віку. "Латинос" будуть "плодитися і розмножуватися", як заповідає їхня католицька релігія, в той час, як білі американці будуть вимирати від старості. А можливо - не тільки від старості. Тому нам видається більш ймовірним, що половина населення США перестане бути білою не у 2050 році, а значно раніше - десь біля 2035.

І не можна сказати, що ця ситуація є несподіваною.

Після Другої світової війни обидва "центри" тогочасного світу - Вашингтон та Москва наклали табу на дослідження расових відмінностей. Офіційні підходи проголошували визначальну роль соціальних моментів у формуванні особистості. Тобто: як людину виховаєш, так вона і буде жити.

Такі підходи були життєво важливими для виживання двох протилежних соціально-економічних систем: ринкової демократії та соціалістичного суспільства. Обидві вони були інтернаціональними по своїй суті, обидві прагнули до світового панування і обидві бачили себе у ролі "плавильних котлів", в яких виплавлялася нова раса людей.

Перемога цих країн над націоналістично орієнтованими Німеччиною та Японією давала всі підстави вважати обраний шлях єдино правильним. З цього робилися далекосяжні висновки. Якщо людину можна сформувати соціальним середовищем, то тоді головну роль в успіху країни відіграє її соціально-економічна система. Залишається лише вибрати максимально ефективну модель з точки зору матеріального добробуту, "впровадити" її - і можна йти до світового панування.

Якби воно так було, то не було б ні національно-визвольних рухів, ні дисидентів, ні "терористів", ні революціонерів. Світ би перестав розвиватися, бо соціальна система постійно б форматувала під себе людську ментальність, щезли б національні культури, країни і відмінності, а людство перетворилося б у однорідну коричневу масу, зайняту виключно нагромадженням матеріальних благ.

У п'ятидесятих роках минулого століття всупереч цій генеральній лінії бурхливий розвиток одержала наука генетика, а наприкінці 60-х науковці довели, що інтелект людини на 80% визначається її генами, і лише на 20% - її власними досягненнями. Логічно припустити, що такі самі співвідношення є властивими і для усіх інших рис людини.

В економічному розвитку держави ключову роль відіграє матеріальна продуктивність її населення. Н. Чернишевський писав, що якщо взяти групу англійців і групу іспанців та поселити їх окремо на двох безлюдних островах, то років через двадцять матеріальний рівень життя англійців значно переважатиме рівень життя іспанців. У його часи іспанці були символом відсталості в Європі.

У 1829 році американський уряд купив родючі землі на західному узбережжі Африки і переселив туди звільнених американських рабів. Ідея була у створенні держави вільних негрів і поширенні ідей "вільного суспільства" на "чорному континенті". Країну назвали Ліберією, а її столицю - Монровією на честь тодішнього президента США. Соціально-політичний устрій один до одного скопіювали з американського.

У 2007 році середньодушовий ВВП в Ліберії складав 500 ам. дол., рівень інфікованості СНІДом - 25%, письменності - 57%, тривалість життя - 44 роки.

Чому при тій же соціально-економічній моделі і всебічному сприянні з боку могутнього "старшого брата" середньостатистичний ліберієць продукує у сто разів менше, ніж мешканець США? Явно не тому, що йому це подобається.

У 1961 році більшість країн Африки звільнилися від колоніальної залежності. Це викликало масову втечу білих. З того часу ВВП Африки, незважаючи на усі науково-технічні революції, не зріс ні на цент.

У 1990 році ПАР виробляла 90% ВВП усієї Африки і була єдиною розвинутою країною цього континенту. Тому, що там правили 5 млн. білих - менше 1% всього африканського населення. У 1990 році правління білих в ПАР закінчилося, а ВВП з того часу скоротився у два рази. 40% населення там сьогодні інфіковані СНІДом, а рівень злочинності перевищив усі можливі межі. Расизм, правда, там не зник, а навіть посилився. Роль "вищої раси" щодо своїх "братів по крові" зараз перебрали на себе окремі негритянські народності.

Років через двадцять співвідношення основних рас у США буде приблизно таким же, як у сьогоднішній Бразилії, де середньодушовий ВВП складає 9700 ам. дол. Років сто тому Бразилія належала до розвинутих країн світу, а білі складали в ній біля трьох чвертей населення.

Шість десятиліть тому США, в яких негри були мізерною меншістю і не відігравали жодної ролі ні в політиці, ні в соціальному житті, вийшли головним переможцем зі світової війни. Їхній валовий внутрішній продукт (ВВП) склав небачені в історії 53% від світового. Але у 60-ті роки ідеологічний імператив соціального детермінізму поставив на порядок денний урівняння усіх рас у громадянських правах.

B англо-саксонській системі координат, на основі якої традиційно будувалася Америка, і головним критерієм оцінки індивіда в якій був рівень його матеріальної продуктивності, почесного місця для негра чи того ж латиноамериканця бути не могло: їхня генетично визначена матеріальна продуктивність, як ми бачимо на прикладі тієї ж Ліберії чи Мексики, у жодне порівняння з продуктивністю білого йти не може. Для згладження цієї проблеми було придумано систему пільг і дотацій, що дозволяла "меншинам" у США провадити сяке-таке життя. Думалося, що з часом різниця між расами у США нівелюється, негри і "латиноси" стануть сумлінними і повноправними членами "цивілізованого" товариства.

Ефект виявися зворотнім: одержавши можливість виживати без напруження, небілі меншини вирішили повернутися до "віри предків", і рівень їхньої участі у виробництві національного продукту навіть знизився. З'явилися покоління спадкових безробітних, які жодного дня у своєму житті не працювали.

І жодного фокусу тут немає. Якщо непрацюючий член суспільства одержує, скажімо, третину від доходу працюючого, а його вроджена продуктивність знаходиться на рівні лише однієї четвертої від його працюючого "брата", то йому об'єктивно невигідно працювати.

У часи глобалізації США можуть зберігати свою провідну роль у світі лише за рахунок підвищення ефективності своєї економіки на основі високих технологій. Високі технології вимагають висококваліфікованого і високоосвіченого персоналу. А звідки його взяти, якщо серед небілих американців навіть середньої школи не можуть закінчити 30-40%? Серед білих таких лише 5-10%, але ж їхнє число постійно знижується.

Ті, хто закінчує американську середню школу, не обов'язково є високосвіченими людьми: серед них є такі, що читають по складах і рахують на пальцях. А чого чекати від тих, які і цього не можуть опанувати?

Американська держава сприяє професійному росту небілих меншин. Але, якщо на якусь відповідальну посаду призначити квотованого телепня з субсидованим дипломом, то тим, що працюють з ним, доведеться працювати і за себе, і за нього. Для того, щоб виробити 46 000 дол. ВВП на свою душу і душу свого непрацюючого сусіда, середньостатистичний американець мусить працювати по 48 годин на тиждень. А головне - трудитися у певному загальноприйнятому ритмі. Хто не може витримати цього робочого ритму - опиняється серед безробітних. Таким є основний закон ринкової економіки. В інакшому випадку відбудеться те, що відбулося з економікою соціалістичною, де працювали, хто як вважав за потрібне. Робочий ритм білого англосакса є об'єктивно недоступним для представників інших рас (йдеться про середньостатистичні показники). Тому негр чи "латино" у країні білих мусять займати нижні щаблі соціальної драбини у своїй професійній діяльності.

B одному суспільстві формуються дві категорії населення. Одна з них, щоб забезпечувати зростаючі потреби суспільства і високі економічні показники, намагається працювати все інтенсивніше. Друга не може витримати робочого ритму першої і тому опиняється поза сферою трудової активності, поповнюючи ряди безробітних. Щоб нагодувати цю другу частину, перша працює ще інтенсивніше, залишаючи другій ще менше можливостей для самовираження.

Різниця між цими категоріями населення визначена генетично, при тому, що відносна чисельність непродуктивної постійно зростає.

Непродуктивним членам суспільства залишається лише покладатися на допомогу "трудящих". Але вони мовчать тільки до того часу, поки це не стосується розподілу заробленого. Бо той, хто приречений одержувати все життя крихти з панського столу, не може бути лояльним громадянином.

Тому небілі мешканці Америки, з одного боку - різко виступають проти існуючої тут моделі ринкової демократії, вважаючи, що вона їх гнобить, з іншого боку - вимагають "справедливого" розподілу виробленого на її основі національного доходу. Тобто - завдяки ринковій експлуатації праці працюючих членів суспільства.

Рано чи пізно, коли резерви для інтенсифікації праці працюючих будуть вичерпані до тієї межі, за якою трудова діяльність втратить для них будь-яку привабливість, а кількість непрацюючих стане занадто великою, таку модель чекає соціально-економічний колапс. У цьому випадку криза перетвориться у системну і приведе до зміни соціально-економічного ладу.

Ринкова модель суспільства, як, втім, і будь-яка інша, може бути ідеальною, але лише в тому випадку, якщо суспільство складатиметься з приблизно однорідних громадян. Тоді вони не тільки розумітимуть одне одного з півслова, але й поважатимуть права і думки своїх співвітчизників. Якщо ж між громадянами існує відчутна різниця у ментальності та продуктивності, то неминучими є соціальні конфлікти. Щоб собі уявити їхній розмах, скажемо лише, що в районах США з високим рівнем майнової диференціації тривалість життя є на 15-20% (тобто - на 10-15 років) нижчою, ніж у приблизно однорідних.

Сучасна Америка живе за конституцією Т. Джеферсона і Д. Вашінгтона, які були рабовласниками і писали свої "нові і праведні закони" виключно для білих. Рабство служило свого роду соціальним фільтром, який дозволяв підтримувати ментальну однорідність повноправних громадян, залишаючи тих, хто під ці мірки не підпадав, поза межами суспільства.

Юридична відміна рабства після Громадянської війни реальної картини не змінила: суспільство не несло ніякої відповідальності за долю чорношкірих громадян, і ті зайняли в ньому свою "нішу" на самому низу. Роль соціального фільтру перейняли на себе матеріальний дохід індивіда та стереотипи мислення пануючої білої більшості.

У шістдесятих роках минулого століття законодавчі основи, на яких постало американське суспільство, були докорінно змінені. Усі раси і національності стали рівними фактично. Замість традиційних уявлень і стосунків "впровадили" політкоректність. Однак, у саму модель суспільства жодних фундаментальних змін внесено не було. Відповідно, принцип соціальної рівноправності був поширений на всіх громадян США, незалежно від того, наскільки самі вони за своєю природою цей принцип визнавали чи йому підкорялися.

У американській суспільній моделі можливості індивіда визначаються його матеріальною продуктивністю, а його відповідальність базується на добровільному визнанні законів. Якщо для негра з його мізерною продуктивністю легальні шляхи для суспільного визнання є закритими, а суспільні закони, яким він повинен підкорятися, є для нього незрозумілими і чужими, то що його стримає від ігнорування цих законів?

Америка сьогодні займає перше місце у світі за кількістю ув'язнених, а 90% цих ув'язнених є небілими. І це при тому, що далеко не всі і не за кожен злочин у США "сидять".

Соціальна система, побудована на свободі індивіда, вимагає мінімально необхідного рівня ментальної (генетичної) однорідності населення. В іншому випадку вона рано чи пізно розвалиться, а цивілізованіші громадяни уступлять в ній місце примітивніішим. Добитися цієї однорідності можна лише шляхом концентрації громадян з більш-менш подібними життєвими установками. Для американського "плавильного котла" прагнення до збільшення однорідності населення не може означати нічого іншого, як расову сегрегацію, апартеїд, розпад на окремі національні утворення, тобто все те, проти чого свого часу боровся А. Лінкольн у Громадянській війні 1861-64 р.р.

Якщо відкинути такий шлях як неприйнятний, то єдиним способом недопущення до расової війни в сучасній Америці може бути лише збільшення соціальних виплат усім "ображеним" за рахунок інтенсифікації праці усіх "гнобителів". Якщо взяти до уваги, що така політика вкрай негативно відбивається на репродуктивній здатності останніх і стимулює народжуваність серед "професійних безробітних", то необхідно прийти до висновку, що біла Америка сама себе заганяє в історичний тупик, виходу з якого у межах моделі ринкової демократії просто не існує. Але це зовсім не означає, що його не існує в принципі. Років так через тридцять, коли біла раса у США стане абсолютною меншістю, "звільнений пролетаріат" встановить свої правила гри і побудує своє суспільство, з якого нащадки сучасних борців за політкоректність утікатимуть, як щурі з тонучого корабля. Хоча, як свідчить приклад країн тієї ж Африки, утікати, власне, і немає куди.

Об'єктивно негри чи латиноамериканці не є гіршими, ніж білі громадяни США. Єдине, що їх робить людьми другого сорту - це імператив матеріального доходу у визначенні соціального статусу людини. А якщо цей імператив усунути? Якщо обмежити різницю між бідними та багатими у США до тієї межі, коли вона не буде впливати на їхнє самопочуття? У цьому випадку, звичайно, економіка Америки кардинально впаде, але всі стануть громадянами однієї країни. Набагато біднішими, але зате рівними.

І в цьому напрямі не можуть не бути ті кардинальні зміни, якими бравує Барак Обама. Його електорат складається переважно з чорних, бідних та революційно настроєних. То чому він повинен проводити політику білих та багатих?

Отже, маємо кілька цікавих моментів:

1. У найближчі кілька десятиліть у США відбудеться зміна панівного антропологічного типу. З цього можна зробити лише один висновок - білі американці становлять собою менш життєздатний з точки зору соціальної еволюції тип людини.

2. "Нові американці" не тільки не переймають американських цінностей і американського способу життя, але й прагнуть запровадити свої національні стереотипи. Отже, ні прищепити, ні "виховати" з людини "ринковика" чи "комуніста" не є в сфері можливостей людини. Людина може любити тільки те, що знаходить відгук в її душі. А її душа - творіння вищого порядку.

3. Основна відмінність ментальності майбутньої панівної більшості у США від традиційно американської полягає у заміні імперативів особистої свободи та вигоди на ідеали соціальної справедливості.

Вдумаймося: народ класично ринковий, класично демократичний витісняється з цитаделі ринкової демократії народами соціально орієнтованими. Більше того - у всіх відношеннях значно менш цивілізованими і, так би мовити, "просунутими".

Сьогоднішня Америка, у якій біле населення вже втратило статус конституюючої більшості, виробляє лише 20% світового ВВП. І цей показник постійно скорочується.

Очевидно, що Америка зараз вступає в одну з найважчих у своїй історії кризу. Кризу моделі та ідеї. Першим сигналом цієї кризи є рецесія економіки. Але чи повинні ми цьому дивуватися? Адже ж рівень життя населення будь-якої країни визначається рівнем продуктивності цього населення. Серед американців збільшується частка непродуктивних громадян, а чисельність продуктивних скорочується у відносному і абсолютному вимірі. Якщо середня продуктивність громадян знижується, то на основі чого повинен зростати рівень їхнього доходу?

Протягом останніх десятиліть Америка порушувала всі морально-культурні норми і переконувала весь світ, що саме це є ознакою її прогресивності. Фундаментальні християнські цінності, тисячолітні традиції, надбання національних культур, право народів на самовизначення і ще багато чого іншого було принесене в жертву придуманій заради симпатій електорату політкоректності. Тепер настає час за все це платити.

То чи треба дивуватися, що плата буде немалою?