Формат лірника

1.

Ходити, жебрати, співати,

Старцюючи, не сумувати,

Несамовито горювати,

Слізьми горючими спливати,

При цьому мати гарт гармат -

У цьому лірника формат.

2.

Співці -

Напівглухі, напівнімі,

Напівсліпі в напівпітьмі,

Все ж сірники, не сирники -

Лірники.

Самотні, дивні, всі в собі -

Тому й для вас.

Окремішні і у юрбі -

Господній Глас.

Дума про Тигра

В рік Тигра і під знаком Скорпіона

Я скоро вислизнув на Божий світ із мами.

З дитинства із печальними очами

І в піонерах я не був піоном.

«Во время оно», в Час, ще передчасний,

Я перед предками не відчував провини.

Антибіотики та кримські справжні вина

Я пив по черзі, скривджений, нещасний,

По груди в гіпсі, в лікарняних стайнях,

Нечищених, чи ще і несвящених -

Прикутий, знерухомлений, плачевний,

Пірнав у сон щовечора востаннє.

Мене від мами відірвали в десять,

А повернули вперше у п'ятнадцять.

П'ять років вона плакала і весни

Стрічала без синочка - вдвох з нещастям.

В шістнадцять я хотів накласти руки

На себе, знеособлений каліка.

Але відчув у серці дивні звуки -

То Кшися мені виписала ліки.

У вісімнадцять я зіп'явсь на ноги

Й на милицях пошкандибав учитись.

Комплексував, відчув себе убогим -

Світ надто вже почав мені гірчити.

Та зціпив зуби, пізнавав незнане,

Сміявся, щоб не плакать, жив польотом.

До тридцяти не заживали рани,

До сорока бездітним жив пілотом.

Вже майже 47 останніх років

Не бігав я, не пам'ятаю гострість

Стріли, що розсікає, просить простір

Розсунутись в секунду на сім кроків.

Я прокульгав усе життя, причом, в усьому.

У парадигмі «не родись, бо пожалкуєш»

На пару з Небом не попарубкуєш -

Прийдеться юшку випрохану сьорбать.

І все ж я Тигр - кульгавий, сивий, битий -

Але не кіт, не кріт і не ховрашко.

Дах з очерета, бляхою оббитий -

душа моя. І жити дуже тяжко.

P.S. 

Як важко себе полюбити й прийняти -

Такого, як є, яким склався до цього,

Відкритись, зуміть зрозуміть і обняти

Себе, наче брата, під Усмішку Бога.

Дума про націю

Які ми різні і розрізнені - хто в луг, а хто по плуг.

Чи не тому у пеклі проходим сьомий круг?

- - - - - -

Всі різні. Це гасло різнІ.                        

Всіх різних вирізувать прагнуть.

А грізні, як грізлі, у ході гризні

Наносять вам рванії рани.

Всі схожі. Або ж  хижаки,

Або з хижі дядечка Тома.

Катами мене обліпили жуки

І стратить збираються. Втома

Просякла мій дух, як пустелю дощі

В саду сон - то щастя і милість.

Жуки загуділи. Це, мабудь, хрущі.

То хай би над вишнями вились.

- - - -  - - - -

Почали нагло гендлювати,

Зробили швайку з лемеша.

А на людей їм всім плювати.

Терпи, задушена Душа...

- - - - - -

Давать чортів, узяти в шори,

Задати перцю, взяти в обмолот...

А толку? Переведено в офшори

Усе, на що горбатився народ.

- - - -- -

Все розіграли, як по нотах.

Послухайте, яка ж свинота!...

- - - - - -

Ми миром одним мазані, єдиним ликом шиті,

Одної масті, на один копил.

В історії не вказані, життям, затям, побиті,

Та вірю - нас не пустять «у розпил».

- - - - - -

Вони і сиві - некрасиві,

Як і брюнетами були -

Ті, що місили нас щосили,

Душили, гнОбили, гасили.

Та загасити не змогли.

- - - - - - -

Вовки спішать пошить овечі шкури.

Роботу мають імпортні шевці.

Бики, бізони, вепри, козлотури

Рядяться ледве не в святі отці.

А ви загляньте у їх свЯтці грішні -

Якому богу моляться вони?

Гріхи і злочини давно прикриті грішми.

Вони танцюють танці сатани.

- - - - - -

Ця нація постала, як відстала -

Оздобленням чужого п'єдесталу.

Розвинутою ж стане, як повстане

По-справжньому, як спрагла. І - востаннє.

- - - - - - - -

Коли є панство, є й кріпацтво.

А проти розбрату лиш братство -

єдині ліки. Ванілін,

яким годують нас, з колін

не підніма. Гірке потрібно,

щоб стверезіть. Верзіть подібне,

але подобою не станьте.

Яке повзуче це повстання!..

- - - - - - -

Несе населення до гавані «народ» -

Закриті очі і відкритий рот.

- - - - - - -

Ідуть старці у ділових костюмах.

На «Мерседесах» їдуть жебраки.

Не допоможе їм ніякий тюнінг,

Бо всі вони давно їдять з руки.

Сліпий побачить крізь костюми й фраки

Приховане лахміття прохача.

Глухий почує, як де зимують раки -

Бо ті пищать від страху по ночам.

У офісних щоденних маскарадах

Старцюють, просять, жебрають, крадуть...

При змінах влади на нових парадах

Нові голодні жебрати ідуть.

- - - - - - -

«Дояри» в костюмах від Кардена,

«Ролекс» на зманіжених руках.

Доять Україну. Тихий демос

Молоко купляє у ларьках.

«Пастухи» в костюмах від Армані

Нас пасуть. Тяжкий овечий дух.

Кишеньковий злодій «на кармані»

Відтепер у Раді - серед «слуг»

Панівного, начебто, народу.

Не посунем їх - ні ти, ні я.

Украдуть у України вроду

І зганьблять її святе ім'я.

- - - - - - - - - --

Змінили Україні групу крові -

Такого їй за сотню літ влилИ!

І більшість не святкує на Покрову,

І не вінок, а «лапті» їй сплели.

- - - - - -

Віз повзе. Густо змащені кров'ю старі коліщата.

Україна - украдене щастя в лещатах.

- - - - - - - -

Цвіт нації в яких полях цвіте?

Чи світочів знайдемо кільканадцять?

Світає... У душі не удушіть святе

І станьте світочем святішої із націй.

Дума про українців

Великі діями, думками або ликами,

Народжені малими та великими,

Ви стали обростати п'єдесталами,

Але залишились рухливими, не сталими,

Живими буками, дубами і смереками,

Які змагаються із римлянами, греками,
нормАнами, германцями та бриттами,

Іспанцями, по пояс в гори вритими,

суомі, росіянами і франками...

Своїми бранцями броньованими, бранками -

Романами, Марічками, Іванками -

Стіною ви ставали перед ворогом.

А, коли треба, то й згорали порохом.

Древляни, русичі, волинці, українці -

Ви переповнені відвагою по вінця.

В історії не ниць ви і не ниці -

І досі п'Ємо ми із вашої криниці.

- - - - - - - - - -

Дума про Долю

Заспів

Я виник, мов віник - як Він повелів,

Зв'язавши для чогось мене.

Волію лиш Волі. Раніше волів

я Долі,  вважав - не мине

вона мене рано чи пізно.

Пізнав, що ще зумів. Пудсумую сумне.

А Фатум гризе мене грізно.

1.

О, Доле! Повернись до мене Ликом.

Не ликом шитий я, але того замало.

-«Алло, алло!».  Порвавсь зв'язок з великим

І вищим. Та мене це не зламало.

Я сподіваюсь і на споді.

Він щось віщує? Ну і годі...

2.

Я лежав на Шляху, але ввічлива Доля

Акуратно мене обійшла.

Підняла, лиш, як хвилю, примхлива Сваволя -

Своєвільно у світ повела.

Я свавільний з дитинства. Я неслух і олух.

Я не свій серед свійських і слуг.

Перед Господом зАвжди я босий і голий

І захищений хистко від ситих катюг.

3.

Я не второпаю, наскільки вже вторована

Та стежечка, якою я іду -

Людина, так бездарно обдарована

Й така свавільна в розвитку й ходу.

4.

Відчую гострий дефіцит тактильної любові,

Бо Доля-мачуха мене не обніма.

Чому? Невже настільки ми чужі по групі крові?

Її любов глуха. Моя, мабУдь, німа.

Не мрію про обрАність, ні, про в маківку цілунок,

Але хоча би перед Сном погладь по голові.

Хоч я й негарний - пригорни. Обійми - то дарунок.

У них, зігрітий, відійде душею маловір.

5.

Хто замість Долі б'є?                              

Що є «ударом Долі»?

Куди вона влучає, як вручає

Піратську мітку чорну, після чого

Все й починається - підніжки, штовханина,

Агресія від кожного ханиги,

А там, в кінці обірваному книги-

Хана.

6.

Відновлюю структуру свого стресу -                 

Роз'їзд, хвороба, травма - майже смерть -

Її вагітність, втрата інтересу

До світу, квіти, що на чверть

Уже прив'яли, зміна проживання,

Роботи і дамокловий кредит -

Все це перенапружило бажання

Якщо не жить, то вижить. Той бандит,

Що здавна зветься Фатумом, невпинно

Мене тіснить, на ноги наступа.

А Доля скромна, ангельська, невинна -

Мені не чутно, як ступа її стопа.

Дума про рід

Вступ

Рід - історичний сморід

Відчуйте із льоху Часу.

Вже Передсмертя морить -

Значить, пора стрічатись

Подумки з праотцями.

Бідні не знають роду,

Древа генеалогій.

Чий ти, дитя свободи?

Предкам омиєш ноги?

1.

Я  своєрідний? Я свій рід

До діда-прадіда не знаю.

В ставок минулого минаю

І риюсь в темряві мов кріт.

Я  своєчасний? Я свій час

Чи не відчув, чи то прогаяв.

Його я подрібнив, покраяв

І гасне відчаю свіча.

Я своєнравний? Я свій нрав

Нерівним норовом дублюю.

Блюю світоглядно. Блефую

Поки Господь не покарав.

Я  своєвільний, чи невільний?

Я не спілчанський. Я не спільний.

І на сопілочці своїй

Я виграЮ фрагменти, ноти,

Кладу свій мед не в свої соти

І програю усі бої.

2.

Мій дід Карпо був конюхом і мав на коні нюх.

Вони ж його вже чули іздалЕку.

Він з'їв гаряче тісто і пропав ні за понюх...

Дідуню, чи не ти прислав на дах лелеку?

3.

Мій дід Трохим був дужим, мовчазним.

І дід Карпо - також неговірким.

А батько не читав, хоч був і показним.

То в кого ж я, публічний анонім?

4.

Мої діди давно в землі,

У таємничо-злій імлі,

Яка «ти світом» зветься.

Тим часом внуки їх старі

Кладуть життя на вівтарі

І це їм не минеться.

Не мніть життєве полотно -

нас закопають все одно,

Життєвий час не гайте.

Коли нас будуть класть в багно -

СпинОю стукнемось об дно -

То ж зважте - й не вагайтесь.

5.

Де батько? Згнив. На Долю ти не гнівайсь

І докорами Бога не гніви.

Лиш сподівайся на Господню милість -

Що проростеш колись у образі трави.

6. Майже столітній бабці

Ти - неістота. То вже неістотно,

Що ходиш, дишеш, яблуко їси.

У тілі лід, в душі такі пустоти -

Дивуєшся, що ти іще єси.

На небеси пора. Земля уже не пара

Тобі. Своє ти відбула

На ній. Он суне смерті хмара

І саваном торкається чола.

Вже все болить. Сидиш сова-совою,

Бо насуває смуга скасувань.

Тебе скасовано. В прощальному сувої

Для тебе мірка з Божих міркувань.

7.

Нащадок їхній, лаюся нещадно -

Я не святий і, навіть, не угодник   

З обмеженою шаною, не постник,

Не преподобний, не затворник, не безмездник,

Не благовірний, не юродивий,

Не мученик, не ученик Господній -

Я просто остолоп на споді

Буття, яке утягує в безодню,

До батька і Отця небесного,

До прадідів - Хоми, Захара,

Леонтія (чи то Левка), Івана

І до дідів - Карпа, Трохима,

І до бабусь - Марії, Анни,

А ще Софії, Єви і Юстини...

Згадати б перед Зустріччю всіх,

встигнуть...

всіх Рибаченків, Польових, Куницьких,

всіх Фертюків, що фертом перед Богом

стоять на тому світі, руки в боки...

Дума про Міст

1.

Ми постгеноцидні, тому і завжди на посту.

Колись поступались, тепер вже пора й наступати.

На вітрі Історії ми стоїмо, на Мосту,

На вістрі стрічань і розлук, два листки листопада.

2.

Пасе пасивність, ляси з нею точить,

В ліси пірнає, в книги, в самоту.

Окремішність - гординя. Авва, Отче,

Прости цей гріх. Він гріє на Мосту,

На тім недовгім, скорім переході

Із Світла тимчасового в Пітьму,

Де з лірниками вихор хороводить,

Щоб здути, увірвавши звуки му...

3.

Валявся по шпиталях та лікарнях.               

Закінчив бурсу. Радощі та сум -

Ось двоєдиний лик моєї карми,

Два лантухи, що по життю несу.

Світильник радощів потроху затухає

І худне перший лантух на очах.

Зітхає Доля, сум не затихає...

В Почаєві я вірити почав,

Що проща розчахнулу душу зцілить,

якщо душа не снула, не гнила.

Стріла Амура в серце не поцілить,

Якщо воно не сяє в сотню ламп.

Шлях з мого сиротинця до притулку

Наблизився до фінішу впритул.

Оту мету високого ґатунку

Досяг, сягнувши Неба на Мосту?                        

Стара скриня

Та, що лежала на скрині,

Є вже природою нині,

Ну, а, точніше, землею.

Ті, хто страждали за нею,

також вже жевжики в пеклі -

ще у століттях запеклих,

в русько-турецькій, в русько-японській,

голови склали по-панськи.

Скриня ж ця є і понині.

В хаті старенькій, в ряднині,

Наче у вицвілій хустці,

Вже у довічній відпустці

Віку вона доживає.

Старість її дожимає,

Тіснява тисне. Немає

Спокою скрині. Проймає

Дошки поточені кашель.

Мучить, доточує шашіль.

Та тільки інколи бабця

Взує розтоптані капці,

Вийде на двір потихеньку

Й згадує мамину неньку -

Бабцю свою, як святиню -

Ту, що лежала на скрині.

Дума про тебе

1.

Ретроспектива - ось сьогодні перспектива

Того, що майже все уже віддав життю.

Ти пам'ятаєш, як ми пили пиво

Літ 27 тому? А на Різдво кутю

Тоді розсипчасту й солодку ти зварила -

Тепер таких не вміють і варить.

А після пива - пригадай, що ти творила! -

Та ні, про це не буду й говорить.

Все пам'ятаю, та не все сказати можна.

Тоді й жінки якісь магнітніші були.

Й кинджал був злим, що нині гнеться  в ножнах...

Поринемо у спогади? Коли?

2.

Іду до тебе босим і відкритим,

І ти зніми свій панцир хоч на мить.

На  всіх  стежках буття я буду битим,

Димлюсь, як бітум, в серці все горить.

Немає в мене жодних „заготовок".

Я все віддам і все прийму як є.

Життя - це творчість. Смерть бува по тому.

Вірші пиши -  лиш в слові все жиє.

Знаменням  для обох незнаменитих

Хай буде зустріч на межі сторіч -

Звичайне диво двох неіменитих ...

Мені нейметься , маю все, опріч

Того, без чого жити неможливо.

То як живу? І чи життя то є?

Затято в спеку я чекаю зливу.

Земля спеклась як серденько твоє.

Хто нас навчить, як нам з собою бути?

Бо спрагу справжності так важко втамувать.

Я спотикаюсь об поріг спокути

І п'ятий кут продовжую шукать

3.                                                       

Принизливо кохати так пронизливо

Коли тебе не люблять навзаєм.

Смак слив у зливу словом ти не висловиш -

Лиш тілом смак життя ми узнаєм.

А духом осягаємо смак вічності.

Смак Абсолюту - чистий, наче спирт.

Знайди мене, поки ще  тілом мічений,

Та поспішай, бо сатана не спить.

Цілуй мене. Душа іще  одягнена

У шати тіла. Потім, як бушлат,

Його я скину. Свого часу Дягілєв

Ніжинського так скинув... І Пілат

Звільнився від Ісуса, як від докору -

Чим докорінно світ перемінив.

Поки живі ми - то живімо кроками

По напрямку до вічності й вини,

Провини, тобто...

Дума про Ісуса

1.

Темноокий, худенький. Уважний,

Всепрощаючий погляд. Відчужений.

Перед ним гордовитий, поважний

Прокуратор, як курва, спаплюжений

У віках, що настануть за зустріччю,

Тричі спробує той відпросити

Цього дивного. Натовп біснується.

Час усіх їх просіє крізь сито.

2.

Усе, окрім гріха. Усе, як у людини -

Обличчя, очі, лагідні вуста.

Реальний міф - його земні години.

Чому і як Він став тим, ким навіки став?

Дума про любов

1.

Легендарні гендерні розваги-

Хлопчик, дівчинка - і вичинки не варті

Всі перестороги. Б'є відвага.

Як вино, у голову. На парті

«Я + Ти = кохання»

 вибито навіки, мов на скелі.

Як оаза свіжа, це зізнання

У житейській, вчительській пустелі.

2.

Я в світ прийшов вже створеним створінням                        

А далі лиш спотворювавсь, зростав.

Гілки, листочки, крона і коріння -

Усе єдине. Доля непроста -

До світу доторкнутися перстами.

Наперсточник -  я хитрий, наче перс.

Як пес, прошу - торкнись мене вустами.

Лише торкнися, не цілуй. Тепер

Погладь за вухом,  стисни за загривок,

Не боляче, не щільно, лиш  струси.

Усе віддам за цей фрагмент, уривок

Із п'єси про любов.  Взамін, що хоч, проси.

3.

Все склалося із скла, а не із кришталю.

- «Я лю...» - сказала ти, і я зізнався: «Ллю».

- «Я ...блю»  -  встик додала. Я встиг зітхнути: «Бля!».

В драбині до рабинь не вистача щабля.

В свавільність вільних дів я доточив би біль.

Змочив його б в сльозах згорьованих бабів.

Обабіч із бичем наглЯдач і глядач -

Щоб тихий стогін мій і твій щасливий плач

Сплелися в кОсу, чи косицю нагая,

Яким би відшмагав тебе, кобету, я.

Все склеїлось із «Play», а не із сотні «Stop».

Я випив, наче VIP, а ти, як справжня  TOP,

На точці без опор балетної стопи

Застигла омутом, в якому Тигр втопивсь.

4.

Унарний, самотній, я мрію про Ту, що змогла би                     

Бінарним зробити мене і щасливим в коханні.

Дискретний я нині, розірваний, порвані лапи

І липа лікує мої гарячкові бажання.

Яку я оцінку би мав з математики Волі?

Сваволя є хаос кривавих кривих і дотичних.

Лиш вчинки замішують розчин для муру під Долю.

А дії дієтні безслідні і анекдотичні.

Вчиняй же без страху, бо шкіра ця вичинки варта.

В артеріях поки пульсують вогонь та відвага.

Ага, ти завівся?! Наважся ж на чартерний бартер -

Життя обміняй на можливість потрапить до Саги

Про вікінгів, кінгів та інших славетних героїв.

Бо є героїзм одинокої думки та мрії.

Твори, говори, із нори до пори не горою,

А звіром зимовим глядись, що там щось собі риє

Дума про повногрудих

1.

Люблю повногрудих. Вони повноважні

Зі мною робити усе,

Якщо не засохлі, не злі, не продажні,

Якщо у них дах не несе,

Не зносить. Послухайте, досить

Не досита тіло кормить.

Бо кожен з нас, грішних, у Бога щось просить.

Чи встигнем наїстись? Життя ж лише мить...

2.

Молочна залоза - яка безлика назва

Для того раю, що ізкраю так іскрить

І де рука злодійськи любить лазить,

Перш, ніж зумієш ти цю покритку покрить.

3.

Вона палає вся і пазуха розхристана,

І б'ється у руках, як полум'я туге.

Я вмить забув про сенс, мораль та істину

І весь перетворивсь на жало дороге.

4.

Безпрецедентне, надзвичайне, небувале

В тобі поєднання солодких тих овалів,

Нічних, жіночних, незрівняних форм.

Вони затягують гарячі, мов бархани,

І я з тигриною чуттєвістю Шер-хана

Вдихаю запах їх, як хлороформ.

5.

Яка була у Львові вульва!

Вона під'їхала на «Вольво»

І вавою кривава мальва

У чорній гриві пломеніла.

Мені так солодко згадати,

Як вона вміла догодити,

Нектаром райським годувати,

Полинним лоном полонити...

6.

Ти ще не вистигла, тому і встигла

У тиглі пристрасті розплавить страстотерпця.

Поглянь - ці стиглі стегна мають вигляд

Жертовника, де гине моє серце.

За ним і тіло, заніміле від бажання.

Жан-Жак Руссо любив усе природне -

Як руссоїст, скидаю я піжаму

Й сорочку з тебе і пірнаю у безодню,

Яку утворюють оголені сплетіння,

Коли ні міліметра відсторонень

Між шкірами обох. Нависну тінню

Над степом стегон, які лиже пломінь.

Там я втамую темную жагу,

Вгамую тло, щоб світло променилось.

7.

У Мотрони на троні

Срібних стегон тугих

Я лежу у короні

Її кіс золотих.

8.

Ого, як ти оголена, Галино!                                 

Без чеку я, бо цього не чекав.

Ану не рухайсь, почекай хвилину,

Поки я жахну цього гранчака.

9.

Лежиш, неорана, цілинна, цілковита                       

Цілинно-залежна, від мене незалежна.

Боюсь тебе. Не діє й оковита.

Себе боюсь. Не втримаюсь. Не влЕжу...

10.

А я чомусь пишаюсь не країною -                       

Пишаюсь пишнотілими, що втілили

Всі марення, всі мрії чоловічі

Про ніжні та  палкі жіночі ночі.

У відповідь країна не пишається

Ні мною, ні моїми забаганками.

Я на Багами стрибну, наче з ганку,

На знак протесту проти збайдужіння

До мене і країни і людини -

Що пишно втілила все те,

про що я марив

Самотніми ночами, простирадло

Гаряче і подушку нефригідну

стискаючи,

як я стискав би німфу пишнотілу,

коли б вона всю ніч пашіла поряд

і не гарчала б...

11.

Пожити хочу ще, спожити

Усю чуттєвість цього світу,

Хистким миттєвостям служити...

Чавунна вічність шле привіти.

Дума про Смерть

1.

Не знаю, але хочу знати.

Не маю, але хочу мати.

Не впевнений, та впевнитися хочу,

Що ночі переповнені жіночим,

Яке до чоловічого на віче

Так поспішає, що збиває чоловіче.

Не вмію, але хочу вміти.

Не розумію. Зразу зрозуміти

Все не вдається. Подавить відразу

До смерті я б хотів. Та не одразу

Вдається це. А, коли справді вдасться,

То затрясе мене смертельна трясця.

2.

Ніяковіють не ніякі -

Ніяковіють лиш такі,

Які читають Неба знаки

І залишають там значки.

І Небо, пОзначками вкрите,

Слугує нам поводирем.

У Небо ми по пояс вриті.

У землю ж вриють нас живцем

3.

Сни освіжають. Останній - навіки.                                  

Свіжим я буду в раю, чи десь скраю у пеклі.

Віки спочатку закриються, потім і віко...

Ні, почекайте! Я втомленим згоден ще жити...

4.

Надмірна любов до життя обертається страхом померти.

А що таке Смерть? Ми не смієм їй глянуть в лице.

Так хто кругообіг цей вічно і крутить і вертить?

Сміється дитина. Сумує старий. І знов зародок риє яйце.

5.

«Вінки, стрічкИ, корзини, труни, копка...» -

Реклама шляху від кончини до надгробка.

6.

Смерть, як мара - щемить щомиті,

Щемить, примара і щемить.

Чекай-но, Смерть, Життя ж бо - вітер.

Ще мить мені, ще мить, ще мить...

Почати на чаті

1.

Є речі, які розуміють всього з півдесятка в країні.

Є здатні створити таке, що ніхто не спотворить.

І сниться рабам, що вони забезпечені й вільні

І з ними, як з невиїзними, Господь на кордоні говорить.

Немає того, що вражає, від чого німієш.

Нема німоти, тому завше ти зайве говориш.

У сні, що захочеш, одразу з умом і зумієш.

Проснешся ж - зігнешся і вже ти вірша не спровориш.

2.

На чаті Поезії я початківець.

А що сивина? Це всього лише колір.

Почати - то щастя. Тому я щасливець

І чую, як молодість ллється за комір.

Післямова

Ким я не є, то тим вже і не стану.

Мій тотем - Тигр, а світ - це тигролов.

Звеличили, звели на п'єдестали

Котів, які бояться напролом.

А тигрів гризли й нині догризають.

Вони ще огризаються в грозу.

Коти котитись люблять у розарій,

А Тигр - стрибком - у джунглі амбразур.