Моя зустріч з Мариною Кац відбулася під час роботи ХХVІІ Конференції Централі Українських Кооператив Америки в Атлантик-Сіті. Серед учасників Конференції можна було зустріти багато цікавих особистостей, але увагу всіх привертала симпатична та енергійна жінка, яку мені довелося бачити вперше. Спершу я подумав, що це представниця однієї з українських кредитних спілок, оскільки вона вільно розмовляла українською мовою, але організатори повідомили, що в роботі Конференції ЦУКА бере участь кандидат від Республіканської партії до американського Конґресу від штату Пенсильванія Марина Кац. Безперечно, що я не міг не скористатися нагодою, щоб детальніше розпитати кандидата до найвищого законодавчого органу Сполучених Штатів Америки про її виборчу кампанію, минуле, сьогодення та плани на майбутнє.

Вашій увазі пропонується розмова з кандидатом до американського Конґресу пані Мариною Кац.

Я народилася в Україні, в Києві. Закінчила середню школу № 48. У сімнадцятирічному віці я разом з батьками змушена була виїхати до Сполучених Штатів Америки, оскільки наша сім'я зазнала переслідувань комуністичного режиму, що панував тоді в Україні.

Приїхавши у Новий Світ, я зрозуміла, що Сполучені Штати Америки є країною безмежних можливостей. Тут кожен може проявити себе у будь-якій галузі, але для цього потрібне знання англійської мови. Одночасно я усвідомила, що лише освіта може дати мені можливість осягнути поставлену мету та мати перспективу у майбутньому.

Своє навчання я розпочала у комунальному коледжі, звідки через деякий час перевелася в Університет Темпл, який з відзнакою закінчила за спеціальностю бізнес-адміністрування. Згодом було навчання на юридичному факультеті того ж університету та здобуття ступеню магістра.

Здобувши юридичну освіту, я почала працювати адвокатом. У 1995 році заснувала свою власну юридичну компанію. До цього кроку спричинилося багато чинників і головним з них було те, що я хотіла допомагати людям, адже перебування у Радянському Союзі наклало на мене свій відбиток. Я вже в молодому віці побачила, як система може ламати людські долі та ставити різноманітні перепони на шляху людини. Вивчившись у Сполучених Штатах на адвоката, я одержала можливість допомагати людям уникати складнощів у житті та сприяти їм у знаходженні правильних шляхів у житті. Я та мої працівники допомагаємо людям у вирішенні багатьох проблем, пов'язаних з цивільним кримінальним правом.

Ні, не лише. Я займаюся також й іншою бізнесовою діяльністю. Окрім того, я багато зусиль докладаю, щоб полегшити життя простим людям. Я належу до Ради дирекції клініки Ейнштейна у Пенсильванії, є віце-президентом консультативної Ради президента Університету Темпл, членом Ради випускників цього ж навчального закладу та проваджу велику харитативну діяльність, підтримуючи багато благодійних проектів. Окрім цього я ще є президентом радіостанції "New World", на якій проваджу власну програму.

Коли я приїхала до цієї країни, у мене зовсім не було грошей. Я мусила з перших днів перебування на цій землі боротися за своє майбутнє. Я відразу зрозуміла, що повинна твердо "стати на ноги", щоб увійти в це суспільство. Досягнувши фінансового достатку, я усвідомила, що чим більше ти будеш віддавати іншим, тим більше тобі віддаватиметься людським добром і теплим словом. Тому впродовж свого американського періоду життя я продовжую сповідувати цей принцип і він мене ніколи не підводив. Я переконана, що кожен з нас повинен давати часточку свого серця цій країні, яка дала прихисток мільйонам і мільйонам людей з усього світу, які знайшли себе у цьому суспільстві й яке прийняло всіх нас до себе.

Я впевнена, що здобувши перемогу на виборах до американського Конгресу я зможу більше зробити для добра людей, для того, щоб їм жилося краще та щоб захищати їхні конституційні права, ніж я це робитиму будучи лише адвокатом.

Перш за все, я хочу, щоб у державі покращилася фінансово-економічна ситуація. Важливе місце у моїй виборчій програмі я приділяю питанням медичного обслуговування та освіти. Саме цим проблемам повинен якнайбільше уваги приділяти найвищий законодавчий орган Сполучених Штатів Америки.

Вирішити цю проблему одним розчерком законодавчого пера - неможливо. Є кілька поважних причин, чому не можна здійснити імміграційну амністію. По-перше: на теренах Сполучених Штатів Америки сьогодні проживає занадто велика кількість нелегальних іммігрантів. Другою причиною є доволі складна економічна ситуація в державі, яка не зможе витримати такого навантаження.

Кожна нелегальна особа, яка в результаті амністії отримає легальний статус одразу повинна одержати від держави певні преференції: право на працю, медичне обслуговування, освіту та інші речі, які властиві для постійних мешканців країни. Якщо говорити відверто, то сьогоднішня ситуація не дозволяє це зробити, бо на це в бюджеті держави повинні бути закладені відповідні кошти.

Є ще й інша проблема, яка безпосередньо пов'язана з людьми, що на легальних підставах приїхали до Сполучених Штатів Америки, або ж отримавши відповідні документи перебувають у легальному статусі, але без дозволу на постійне проживання у цій країні. Вони роками очікують на вирішення своєї долі, легально працюють та чесно сплачують податки до державної скарбниці. Ця категорія людей, на мою думку, в першу чергу, заслуговує на остаточну легалізацію, оскільки вони вже зарекомендували себе законослухняними членами американського суспільства. Їм, я вважаю, належиться надати певний пріоритет у вирішенні їхнього легального статусу.

Наведу приклад, який буде зрозумілим багатьом українським іммігрантам.

Людина все життя сумлінно і чесно працювала у Сполучених Штатах Америки і досягнувши пенсійного віку, отримала право на пенсію. І от ця особа на схилку літ вирішує провести останні роки свого життя в Україні, на землі, де вона народилася. Однак уряд США відмовляється виплачувати їй пенсію. Якщо би ця особа їхала доживати свій вік у Росію, Вірменію чи прибалтійські країни - жодних проблем би не виникало. А їде в Україну - ні!

Наша влада побоюється, що особа пенсійного віку, яка випаде з поля зору американського уряду, може померти, а її пенсію стануть отримувати замість неї інші люди. Тобто виникає парадоксальна ситуація, що в Росії цього не може статися, а в Україні таке можливе!

Цей підхід є не лише абсурдним, з точки зору здорового глузду, але дивує ще й те, що американська влада не бачить простої речі - повернувшись на Батьківщину пенсіонер позбавляє Америку величезного тягару оплати належних йому соціальних послуг. Бо ж всі знають, що сама пенсія загалом невелика, але на витрати медичного обслуговування та супутні послуги часто витрачаються сотні тисяч доларів у рік. То ж чому б не прийняти рішення, яке задовільнило би всіх?!

Моєю суперницею є Елісон Шварц, представниця Демократичної партії. У Конґресі вона працює вже чотири роки. У свій час їй вдалося здобути перемогу завдяки тому, що з початком війни в Іраку популярність Республіканської партії в окрузі різко зменшилася. Але сьогодні виборців, у першу чергу, цікавить економічна ситуація в державі та стабільність їхніх доходів. Тож це повинно внести певний злам у свідомості електорату.

Що ж стосується розкладу сил, то у графстві Монгомері, де мешкає майже 65 відсотків виборців мого округу, приблизно 245 тисяч є прихильниками є Республіканської партії, приблизно ж стільки налічується прихильників демократів і майже 200 тисяч осіб не мають чіткої орієнтації на одну чи другу партії, тобто є "незалежними". Я впевнена, що плідна робота саме з цією категорією дозволить схилити їхні симпатії на мою користь і принесе остаточну перевагу у виборчій кампанії.

На превеликий жаль, зараз у Конґресі немає жодного представника української народу. Якщо моя виборча кампанія завершиться успішно, то я напевно буду першою представницею України, котрій вдалося увійти до найвищого законодавчого органу Сполучених Штатів Америки.

Україна сьогодні знаходиться на своєрідному рубіконі. Саме тепер вирішується її майбутнє. Від того чи стане Україна членом НАТО буде залежати її подальший розвиток. На превеликий жаль, в Україні ще й дотепер багато людей не усвідомлюють переваг входження країни до Північно-Атлантичного блоку. Українці повинні зрозуміти, що перебуваючи під оборонною "парасолькою" НАТО вони будуть захищені від такого "сусіда" як Росія, яка ніколи не полишатиме думок знову втягнути Україну в сферу свого політичного, господарського чи культурного впливу, традиційно спекулюючи на нібито спільних національних коренях та історії.

Якщо на державному Референдумі з приводу входження України в НАТО ця ідея не буде підтримана громадянами держави, то її майбутнє я собі уявляю туманно.

Українському президенту дуже важко доводиться сьогодні проводити незалежну політику. Його попередники завжди озиралися на свого сусіда - Росію, яка уважно стежила, щоб ця політика ніколи не виходила за певні межі та не випадала зі сфери її впливу. І Кравчук, і Кучма свої дії постійно узгоджували з російським керівництвом і не особливо намагалися грати сольну партію у зовнішні політиці.

Віктор Ющенко вперше за роки Незалежності узяв ініціативу в свої руки і веде самостійну гру на міжнародній арені, не особливо зважаючи на думку Росії та подобається це їй чи ні. Це, безперечно, надзвичайно важко, але у політиці простих рішень не буває. Сьогодні про Україну світ вже знає, але потрібно, щоб він знав про неї більше позитиву, аніж негативу, пов'язаного з корупцією та політичною нестабільністю, яка існує в державі. На мою думку, Міністертву закордонних справ України треба більше уваги приділяти співпраці з українською діаспорою, яка завжди активно відстоює національні інтереси України та є її надійною опорою за межами держави. Така тісна співпраця стане запорукою багатьох цікавих спільних проектів та принесе обопільну користь усім.

Дякую й Вам, пане Володимире, за побажання. Я ж зі свого боку можу лише запевнити, що завжди працюватиму для народного добра.