Розпочинаючи цю статтю зранку на Покрову, я подумав, що події в Україні, а, відтак, і мої матеріали для нашого часопису останнього часу стали нагадувати серіал. Українська політична ситуація з кожним тижнем поступово розвивається і, відслідковуючи її поступ, я разом з нашими читачами прагну аналізувати ті зміни, які щотижня вносять у політичний процес основні гравці та їх політичні сили. При цьому стрижень сюжету залишається незмінним - це чотирьохрічний постійний конфлікт трьох провідних політиків країни, який на кожному етапі має тільки одну перемінну величину - посилення протистояння якоїсь пари з цієї трійці. На сьогодні це яскраво виражена боротьба Президента Ющенка з Прем'єркою Тимошенко. З вересня поточного року, а, тим більше, у жовтні, третя сторона цього конфліктного трикутника - Віктор Янукович та Партія регіонів - відступили на крок углиб політичної сцени та свідомо грають притемнену роль «третього зайвого», підігруючи, насправді, Президентові, або граючи проти Прем'єрки - кому який вираз подобається.

На одному з вітчизняних форумів, присвяченому конфліктам, модератори виставили три напівжартівливі правила для бажаючих зайти на сайт: зі слабкими нервами не входити, за «базар» відповідати, якщо б'ють - не ображатися. Подібні правила не завадило б пам'ятати і нашим політичним провідникам, які у конфлікті вже по горло. Бо нерви здають у них частіше, ніж би це личило керівникам такого рангу, дуже часто за свої слова, які інколи можна, дійсно, назвати «базаром», вони не несуть ніякої відповідальності, і голосно ображаються, коли їх б'ють, дивуючись, що опонент також ображається під їх ударами.

Свою статтю у минулому числі тижневика я закінчував питанням - якщо вибори таки призначать, то на коли? На сьогодні маємо лише половину відповіді - Рада розпущена, вибори призначені на 7 грудня. А ось коли вони насправді відбудуться і чи відбудуться взагалі - саме у цьому нерв конфлікту поточного тижня.

Хроніка останніх подій нагадує військові зведення. Ескалація політичного напруження досягла уже такої температури, що міністр Луценко публічно закликав не втягувати силовиків у політичні «розборки».

Першим кроком Президента Ющенка, незважаючи на хор попереджень, що Верховну Раду розпускати, згідно з законом, принаймні, до 14 листопада не можна, був якраз її розпуск та призначення дочасних виборів на 7 грудня 2008 року. Першим кроком-відповіддю Прем'єрки Тимошенко була публічно оголошена незгода як з розпуском Ради, так і з виборами. І головним аргументом Юлії Володимирівни був фінансовий - вибори немає чим фінансувати, бо ці витрати не передбачені бюджетом.

Тоді Президент зробив другий крок - зібрав позачергове засідання СНБО, на якому, до речі, обмінявся сухим швидким рукостисканням з присутньою по його ліву руку Прем'єркою, і провів там рішення - фінансувати дострокові вибори з коштів Резервного фонду. Другим кроком-відповіддю Прем'єрки була заява, що кошти Резервного фонду Кабміну мають цільове призначення - фінансувати подолання надзвичайних ситуацій типу паводку у Закарпатті, а можливості їх використати на щось інше, тим більше на вибори, закон не дозволяє. До цього Прем'єрка в'їдливо додала, що витрачати півмільярда гривень на чиїсь забаганки вона не збирається. І з випередженням нанесла свій удар: суддя апеляційного суду Володимир Келеберда за позовом БЮТ у п'ятницю 10 жовтня призупинив дію Указу Президента про призначення дострокових виборів. Центральна виборча комісія, яка мала з 11 жовтня розгортати підготовку до виборів, змушена була заявити, що виконує рішення суду і підготовку до виборів не починає. З урахуванням вкрай стислих термінів, кожен день «простою» ЦВК являв собою загрозу зриву виборів, принаймні на 7 грудня. Тому Президент Ющенко миттєво зробив свій третій крок - прицільним ударом звільнив В. Келеберду з посади судді. А Секретаріат Президента подав апеляцію на рішення суду та ініціював притягнення Келеберди до кримінальної відповідальності. Коли ж Юлія Тимошенко через Київський окружний апеляційний суд знову зробила свій черговий блокуючий крок, Президент відповів уже не прицільним «пострілом», а «залпом по площах», як висловлюються артилеристи - він своїм Указом ні багато, ні мало - взагалі ... ліквідував Київський окружний апеляційний суд.

До речі сказати, такий екстраординарний крок Ющенка має прецедент - його попередник Кучма таким же чином ліквідував у 2004 році Мукачівський суд, який виносив рішення на користь тодішнього мукачівця Балоги. Кажуть, що Віктор Балога добре вчиться на прикладах інших...

Далі запекла боротьба двох вищих посадових осіб та їх команд перейшла під стіни та у стіни судів. І тут уже стало важко розібратися - хто який крок зробив першим, а хто на цей крок уже б'є у відповідь. Практично одночасно прозвучали звинувачення обох сторін, що інша сторона заважає судочинству безпосередньо в приміщеннях суду і навіть у кімнаті для нарад. Бютівець А. Кожем'якін заявив, що якісь невідомі особи знаходяться у суді та заважають роботі суддів. Секретаріат Президента у відповідь звинуватив бютівців, що ті у приміщеннях апеляційного суду заважають розглянути апеляційне оскарження Секретаріату. Президент кинув під стіни суду бійців спецпідрозділів - «для охорони», бютівці у відповідь примножили свої ряди у суді та ЦВК. Президент послав на допомогу спецназівцям частини внутрішніх військ, БЮТ звернувся до Конституційного Суду, а також зажадав звільнення голови Вищого адміністративного Суду Олександра Пасенюка, який, на думку Тимошенко, став на бік Банкової.

Словом, якби не нагальна необхідність відсилати статтю до редакції, я сьогодні цілий вечір фіксував би численні кроки у відповідь на кроки і удари у відповідь на удари, якими шокують країну обидва табори та їх лідери.

І уже не так важливо, хто більше, а хто менше тут правду каже, чи більш правильно діє.

На очах продовжує розвалюватися система судочинства, тепер адміністративного, як минулого року внаслідок подібних дій майже була потоплена система Конституційного судочинства. І це провина обох сторін нинішнього конфлікту.

Програма кандидата у Президенти Віктора Ющенка називалася «10 кроків назустріч людям». Нинішні кроки Президента Ющенка ще довго будуть обговорювати, аналізувати та оцінювати. Одні їх схвалять, розглядаючи, як захист Президентом держави, інші засудять. Узагальнену оцінку їм дадуть виборці, якщо дочасні вибори все ж відбудуться. Остаточну ж оцінку дасть Історія. Сьогодні обом учасникам конфлікту не до історичних оцінок. Їм вкрай важливо отримати принципову перемогу. І більше важелів для її досягнення у руках Президента. Але впертішою та непоступливішою є Тимошенко. Ось і гадай - чия візьме? Одне ясно - перемога буде не на боці українського народу. Люди однозначно програють від цього взаємовинищення двох найвищих керівників держави.

Власне, сам по собі конфлікт не є чимось дуже страшним абсолютно у всіх випадках. Конфліктологи вважають, що його можна інколи розглядати, як механізм переходу від «заболоченого порядку» до розвитку. Ми у своїй історії переживали такі періоди застою - і при Брежнєві, і при Кучмі. Тоді стабільність досягала якраз такої стадії, що українська «місцина» заболочувалася на очах. Механізми інновацій та розвитку гальмувалися і той порядок міг влаштувати хіба що обивателя.

На світлині Лідії Корсун обоє українських провідників змушені сидіти поруч. Але помітно, що психологічно вони кожен за себе і проти один одного.

Рух «Україна без Кучми» був якраз тим «обмеженим хаосом», який підірвав кучмин порядок. Навіть паводок помаранчевої революції та майданне людське море вдалося утримати у рамках цього контрольованого хаосу, хоча були моменти, коли він загрожував перерости з обмеженого у безмежний. Але тоді переведення країни в режим обмеженого хаосу мало чіткий вектор, спрямований на встановлення у країні демократичнішого та патріотичнішого режиму, який би свідомо та цілеспрямовано умів би та хотів захистити українські національні інтереси. Принаймні, так обіцяли тодішні помаранчеві вожді і цього хотіли люди на Майдані. Не їх провина, що вони тоді мерзли для того, щоб помаранчева команда нині роздирала навпіл і табір своїх прихильників, і, не приведи Господи, Україну.

Теперішні події складніші та неоднозначні. Але, сподіваюся, що і в них є своє раціональне зерно. Обидві сторони у процесі впертої політико-психологічної, юридичної, соціально-економічної боротьби, окрім всього, підвищують свою конфліктологічну компетентність, тобто здатність у процесі боротьби діяти менш деструктивно, уміти переводити взаємодію у більш конструктивне русло на основі досягнення взаємоприйнятних компромісів та застосування все більш цивілізованих правил політичної поведінки.

Здається, жодна сторона конфлікту сьогодні не втілює на 100% правду і правоту і одночасно не є на 100% винною. У цьому головна складність ситуації, яка заважає беззастережно взяти сторону чи то Президента, чи то Прем'єра. Тому й країна ніяк не консолідується, а нерівними частками розпорошена між Юлією Тимошенко та Віктором Ющенком - а ще ж між Віктором Януковичем, Володимиром Литвином, Петром Симоненком та ще кількома політиками, які мають підтримку в суспільстві та могли б ризикнути та спробувати самостійно подолати 3%-й бар'єр на дочасних парламентських виборах, коли б вони не відбулися - чи то у грудні, як хоче Президент та ПР, чи то у березні 2009, як хоче Юлія Тимошенко.

Але вперто ходять чутки, що Яценюк піде під Ющенківські виборчі штандарти, Луценко, Грищенко і Тарасюк - під Тимошенківські та лише одинаки, на кшталт Олега Тягнибока, ризикнуть поборотися одноосібно своєю партією «Свобода».

Саме тому сьогодні, на день Покрови, українського козацтва та річниці УПА «Свобода» організувала марш Києвом. Серед усіх піарівських заходів сьогоднішнього дня воно було чи не найрезонанснішим і перекрило картинкою навіть ранкову подію на Софійському майдані, де Президент у присутності Прем'єрки та спікера, вітав ліцеїстів Військового ліцею ім. Івана Богуна та покладав квіти до пам'ятника Богдану Хмельницькому.

Українці помітно втомилися від хаосу у вищих ешелонах влади і не завжди помічають, що він поки що все-таки є обмеженим та контрольованим. Небезпека в тому, що у контексті світової фінансово-економічної кризи цей хаос загрозливо може посилитися. Тому БЮТ закликає Президента відновити діяльність Верховної Ради, щоб невідкладно прийняти пакет законів, які допомогли б убезпечити Україну від цунамі цієї світової кризи.

Для України важливо, щоб політики України у процесі конфлікту брали необхідні уроки і розвивалися - політично, інтелектуально, морально, емоційно, виробляли б нові правила поведінки та взаємодії - без таких брутальних порушень права та безжальних атак на знищення один одного, як це спостерігається сьогодні.

Все одно Україні потрібен єдиновизнаний керівник, який би уособлював кращі якості усіх лідерів нинішнього дня, кожен з яких є, на жаль, настільки однобічним, що доріс на сьогодні не до висот провідника нації, а лише до статусу однієї зі сторін всеохоплюючого, затяжного та тупикового українського конфлікту.

А поки що політико-правова битва за принципом «бий своїх, щоб чужі боялися» у розпалі. Через тиждень побачимо наступну серію цього сумного серіалу. Чи справдиться прогноз колишнього заступника голови СБУ, а нині бютівця А. Кожем'якіна, що Президент веде справу до військового перевороту типу піночетівського? Чи все-таки Ющенко не кривив душею, коли нещодавно завірив Європу, що криза в Україні вирішиться у рамках демократичних процедур. Україні громадянський конфлікт не потрібен ні під якою «приправою». Це твердо знають люди. Чи розуміють це наші очільники?