Казочка про зайчикову знахідку

Жив собі Зайчик - вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді й гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, - аж раптом надибав зернятка оці...

З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.

- Ото вже роззява! - наш Зайчик шепче.

Та бачить - на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку - зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода й з'їсти. Узяв його Зайчик собі в торбину. Подумав:

- Завтра у зупку вкину. Може, якась це заморська приправа, тож зупка в мене вийде на славу.

Та спробував вдома кілька на зуб і вирішив:

- Це не годиться в суп! Гірчить у роті, ще й аромату від цього нібито й небагато. Не варто ними псувати страву. Краще я посаджу їх - цікаво...

А був наш Зайчик - варто сказати - трішечки, знаєте, лінькуватий. На грядці в нього все більше пусто - легше купити моркву й капусту, аніж лопатою лапки трудити, і спинку гнути, й воду носити...

А тут його раптом як підмінили. Мов додалося в Зайчика сили. Грядку копає хвацько, на славу! Що за зернятка - дуже цікаво...

Іде Лисичка й хитро жартує:

- Уже базарчик тебе не рятує? Матимеш власну моркву й капусту. Дуже смачненькі зайчики тлусті...

Зайчик від неї сховався до хати. Каже:

- Не зможеш мене наздогнати. Лапки у мене прудкі - не загину. Сію на грядці заморську рослину.

Каже: - Достатньо її скуштувати - і зайчики зможуть навіть літати!

Вовчик іде і сміється:

- Зайчиську! Вже по капусту бігать неблизько? Вже тебе ніжки далеко не носять? Буде вовчатам страва хороша...

Зайчик й від нього шмигнув до хати:

- Будуть вовчата лапу смоктати! Ой, не діждешся - так просто не згину. Я сію на грядці заморську рослину. Досить листочок її скуштувати - і зайчики зможуть навіть літати...

Зайчик забув свої лінощі й пустощі. Грядки заклав і морквяні, й капустяні. Тільки ж була особливо красива та, де зростала заморська рослина.

Зайчик її поливав усе літо, й під осінь на грядці виросли... квіти!

Всього лише квіти...

Подумаєш - свято! У лузі такого добра багато. Стільки трудитись - і в нагороду всього лише квіти, жодного плоду...

Іде Лисичка:

- Певно, Зайчиську, ти по насіння бігав неблизько. І праці до цього доклав багато. Можна й завити - не те що літати...

Вовчик єхидно:

- Зайчику милий, а покажи-но, де твої крила?

Зайчик їм каже:

- Смійтесь, хоч лусніть! Ви сподівались, що буду я тлустий, бігать не зможу. Відійду від хати - і вам буде легко мене впіймати. Працею ж я тренувався все літо! Бігаю так, що не треба й летіти. А щодо квітів... На те й краса є: помилувався - й душа аж літає.

Літо минуло. Ось уже й осінь. Ось уже й школа, як кажуть, на носі.

Виглянув Зайчик якось із хати, бачить - до нього йдуть лисенята. Йдуть і несуть по великій морквиці.

- Це тобі, - кажуть, - від мами гостинці. Квітів букетик мама просила. В тебе, казала, дуже красиві.

Дивиться Зайчик - ось і вовчата. Кажуть:

- До тебе послав нас тато. Він передав ось кілька капустин. Квітів букетик просить один, хоч би й найменший, хоч небагато. Завтра нам вперше до школи, на свято...

Зайчик радіє.

Раді і діти.

Навіть вовчиськам потрібні квіти!

Незванi гостi

Якось, дітки, влітку йшла дуже вже нудна Нудьга.

Вона собі йшла та йшла, за собою Сум вела. Ішла парочка та лісом, та не знала, де осісти.

Бачать, хатка біля річки. Хто там мешкає? Лисички.

- Треба до них завітати, відпочити та й поспати. Ну, а там уже й пристати і собою всіх зайняти, - Нудьга каже Суму-брату, поспішаючи до хати.

А в той час Лисичка мати вчила діточок співати про ялиночку, про Лиса, про зайча в зимовім лісі.

Та побачивши Нудьгу, що вела під руку Сум, закричала:

- Не підходь! Звідсіля мерщій уходь! Не потрібна нам Нудьга! Зайвий Сум, кажу вам я!

В нас родина працьовита. Ніколи в нудьзі сидіти. Любимо ми працювати, ніколи нам нудьгувати. Та й для Суму нема місця, коли лине дзвінка пісня.

Пішли Сум й Нудьга та далі. Зайці, бачать, на привалі.

- Саме те, що я шукала. Наші друзі! Упізнала! - так промовила Нудьга, і до гурту підійшла.

Сірі, як оце почули, навіть про привал забули. Кажуть:

- Геть ідіть, ледачі! Не такої ми всі вдачі! Лиш от трохи відпочили, та й повернемось до діла. Хмизу треба назбирати, взимку щоб не бідувати. Буде в хатці у нас тепло, ситно, затишно. А себто, ви нам зовсім непотрібні, бо несете лише злидні. Ми, сіренькі, працьовиті і веселі, коли ситі. Справу зробимо, й тоді відпочинемо собі.

Несолоної сьорбавши, пішли Сум й Нудьга та. Бачать, в сірій свитці Їжачок сів, втомившись, на пеньок. Сів на сонечку дрімає, так собі відпочиває.

Тут Нудьга, мов та змія, тишком-нишком підповзла... І улесливо говорить:

- Ти , мабуть, колючий, хворий. Нащо тобі працювати, гриби, ягоди збирати? Іди краще в дім поспи, і нічого не роби. Байдики побий, а згодом сам забудеш про роботу. Нас до себе ти впусти, ще й добренько пригости. Будемо з тобою жити і нічого не робити.

Будемо всі нудьгувати та, звичайно, сумувати.

Їжачок, це як почув, свій ціпок схопив і пхнув цим ціпком Нудьгу в живіт:

- Забирайся! Кепський рід! Якщо влітку нудьгувати, вірно, що голодувати взимку будеш , бо проспиш вже, напевно, й воду! Лиш оце ледар не працює, все роботою ганьбує. А узимку і води не знайдеться у відрі.

Тут Нудьга від тумака покотилася з горбка. І котилася так доти, доки не лягла в болоті.

Сум за нею поспішив, та мурашник зачепив. Там мурахи, як зуміли, йому гідно пояснили, що не вміють сумувати, коли треба працювати.

Пішли Сум й Нудьга та далі:

- Справи наші щось невдалі! - каже Сумові Нудьга. - Є в нас друзі, чи нема? Може, нам сестриця Лінь допоможе знайти дім, де приймуть нас дуже радо, нададуть притулок... Навіть, коли потім зрозуміють, що ми зайві, не зуміють нас позбутися одразу, бо ми, як ота зараза. Все навколо нас страждає, рушиться, занепадає.

Ідуть пройди розмовляють, та надію не лишають, що знайдеться хтось такий, що віддасть їм розум свій.

Тому, дітки, будьте пильні, бо ще бродять десь понині Сум, Нудьга та Лінь сестра.

Не призводять до добра.

Неслухняний язичок

ПРО НАС З ТОБОЮ

ЯЗИЧОК 

Мене за довгий язичок

Батьки поставили в куток.

Поклявсь я таткові і мамі

Язик тримати за зубами.

В куток я, мабуть, знову стану:

Заліз язик мій... у сметану.

НОСИК

Тільки я у двір зайду -

Пахне грушами в саду,

Ароматом м'яти,

Теплим хлібом з хати...

- Звідки знаєш, Костику?

- Відчуваю носиком.

ОЧКИ 

Має очі кішечка,

Має очі песик,

Має очі Віточка,

Має очі Лесик.

Бачить кішка мишку,

Бачить песик кішку,

Бачить Лесик Віточку,

Що тримає квіточку.

ГУБКИ 

У мене губки - чарівні

Не вірите? Послухайте:

Гаряче їм, вони мені

Допомагають дмухати.

А взимку ручки приморожу -

Губами їх зігріти можу.

І перед сном татуся й маму

Цілую ніжно я губами.

ВОЛОССЯ 

Волосся я помила,

Воно - немов шовкове,

На нього почепила

Я бантик кольоровий.

Іду туди, де квіти

Й пташки дзвінкоголосі

І заплітає вітер

Косу з мого волосся.

У МАРІЧКИ ПИШНІ ЩІЧКИ

У Марічки пишні щічки,

Бо Марічка має звичку

Їсти з ранку і до нічки

Пиріжки, м'ясце, сунички,

Кашу, хліб, гриби лисички,

Борщ і рибу свіжу з річки,

А ще пити сік й водичку...

Хочеш мати такі щічки?

Подивися на Марічку.

Заміни букву

А

Рік пішов гуляти в сад.

Не дійшов‚ бо повз назад.

Б

Лисичка знає назубок

Смачненьку казку «Колосок».

В

Соловей затьохкав влітку‚

Як побачив гарну клітку.

Г

Мені і брату дякувала баба‚

Що ми у лісі розпиляли краба

Ґ

Кинула шишку на мене зозуля.

В мене на лобі з'явилася куля.

Д

Наш Данилку лісоруб‚

Він спиляв старезний чуб.

Е

Кримом натерлися ми на Дніпрі‚

Тож не страшні нам тепер комарі!

Ж

Просо висіяв Микита,

Та чомусь вродило сито.

З

Я вночі забравсь на гірку

І побачив в небі дірку.

И

Ми з братом в будь-яку погоду

Пиляєм палкою колоду.

І

Котику-мурчику сумно було:

Булка від нього сховалась в дупло.

Ї

Охав автобус‚ віз пасажирів:

Вчених пташок й дресированих звірів.

Й

Витяг я коржа з води.

Корж колючий, відійди!

К

Риє нам з тобою дріт

Під землею перехід.

Л

Пригріло сонечко як слід

І на Дніпрі розтанув дід.

М

Мені мама до сніданку

Подає солодку банку.

Н

Мишкам хвалилась маленька сестра:

- Кіт не страшний, в нас глибока гора!

О

З неба падав білий сніг.

Він засипав наш пиріг.

П

Сіли ми на гярячий лісок

І п'ємо прохолодний квасок.

Р

У кип'яток потрапив бак‚

Став червоний‚ наче мак.

С

Я нагострив козу нову

І заходивсь косить траву.

Т

Я іменини відзначаю:

З'їв порт і випив кухоль чаю.

У

Річку Гриць в дітей не просить‚

Він її в портфелі носить.

Ф

В зоопарку‚ наче пан,

Походжає птах сазан.

Х

Я вдягнув новий салат‚

А він виявивсь до п'ят.

Ц

Ми із братом для зубів

Робимо зарядку:

Він з'їдає тільки пів‚

А я білу шоколадку.

Ч

Ходить капля біля річки,

Витягає жаб з водички.

Ш

Бригадир послав по глину

Екскаватор і малину.

Щ

Восени і взимку‚ навесні і влітку

Дуже поважають черевики сітку.

Ь

Кіно по вулиці іде‚

Його товариш мій веде.

Ю

Вночі цвітуть у небі квіти.

- Салат! Салат! - гукають діти.

Я

Росте звір зелений

Під нашим вікном‚

Поливаю щоденно

Я його перед сном.