На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою на Підгаєччині, посеред па-хучих гаїв і лісів, на зелених левадах лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Рік-річно приходили туди тисячі палом-ників, аби помолитись перед чудотвор-ною іконою Пречистої Діви Марії і просити її помочі, опіки і покрови.

Про початки села Зарваниця збе-реглись поміж людьми два перекази. Один переказ про постання Зарваниці оповідає, що колись дуже давно прий-шли сербські ченці на те місце, де сьо-годні розташована Зарваниця. Оселив-шись тут, з часом вибудували над дже-релом невеличку дерев'яну церковцю на честь Пресвятої Трійці. Незабаром і люди осідали в сусідстві монастиря й так постало село, що його від ченців-сербів названо "Сербаниця", а відтак ця назва змінилась на Зарваниця.

Інший переказ більш правдоподіб-ний і поетично оспіваний нашим га-лицьким поетом В. Щуратом. Ось поча-ток переказу:

Зайшов він аж на галицьке Поділля, і вкінці спинився у лісах над рікою Стрипою, бо не було сили йти далі... Була темна літня ніч, як чернець зму-чений тяжкою і довгою дорогою, спраг-лий, голодний і з пораненими ногами, впав у знесиллі над рікою. Відпочивши, пішов до ріки, напився води і обмив собі рани, відтак клякнув, зложив руки до молитви і, звернувши очі до неба, молився.

Помолившись і заспокоївшись на-дією на поміч Небесної Неньки, чернець положився на траві й заснув. Рано, вставши зі сну, він любувався чарівною красою природи. Раптом недалеко за-уважив якийсь блиск. Пішов туди і знайшов сяючу ікону Пречистої, яка стояла над джерелом чистої води. Чер-нець клякнув перед іконою і молився гаряче, а по молитві призадумався над своїм сном. Він бачив у сні, як Мати Божа зійшла до нього, а кругом Неї - ангели. Чернець упав перед нею на ко-ліна і підніс руки вгору. Вона подала йо-му свій омофор і ним піднесла його.

Згодом чернець побудував на тому місці каплицю і в ній примістив чу-дотворну ікону Матері Божої. Біля неї згодом постало велике село Зарваниця. Цей переказ про постання Зарваниці більш близький для нас, а його прав-дивість стверджував би ще й переказ про теребовлянського князя, що заблудив на ловах, а блукаючи, за-недужав. У блуканині зустрів чоловіка, який сказав йому, що недалеко живе пустельник, який має чудотворну ікону, а з-під каплички б'є джерело цілющої води. Люди з різних сторін ідуть туди. І хто помолиться перед іко-ною і нап'ється тієї води, той стає здо-ровим.

І той чоловік радив князеві вибра-тися туди, щоб у Матері Божої виб-лагати собі здоров'я. Князь послав слуг, щоб привели пустельника з іконою і водою. Але пустельник сказав князів-ським слугам: "Якщо князь хоче бути здоровим, нехай сам приїде до іко-ни Пречистої Діви Марії". Вибрався князь сам. Йому назустріч вийшов пус-тельник, виніс ікону, освятив воду, дав напитися князеві, і князь чудом, в одній хвилині, став здоровим. Переказ не ка-же, котрий це був князь, але з обставин і часу втечі ченця бачимо, що це мусило статися тільки після татарського нападу на Україну, отже це міг бути князь Ва-силько, або котрийсь інший із Рома-новичів.

Перша письмова згадка про Зарва-ницю датується 1458 р. Та сліди люд-ського проживання ведуть ще у перші тисячоліття до н.е. Один з власників села Роман Охоцький знайшов на його території речі ще скіфського часу. У 1662-1688 рр. Зарваниця була знищена турецькими нападниками, які спалили також церкву і монастир, та ікону вда-лось врятувати. Її було перенесено в но-ву дерев‘яну церкву, яку спорудили в центрі села. В ній 1740 р. помістили також чудотворний образ Христа, який коронував в 1742 р. львівський митро-полит Атаназій Шептицький. Дере-в'яна церква згодом згоріла. На місці, де вона стояла, зберігся кам'яний хрест. Під час Першої світової війни згорів монастир.

Чудотворну ікону Божої Матері пе-ренесено з каплиці над цілющим дже-релом до мурованої церкви. Тепер вона приміщена над лівим бічним престо-лом, де сяє серед золотих і срібних да-рів, зложених на подяку за одержані чудесні ласки. На місці давньої дере-в'яної каплички над джерелом стоїть сьогодні мурована капличка, а з-під неї й далі б'є джерело свіжої, здорової води і наче представляє ті джерела небесних благодатей, які невидимо спливають з ікони Богоматері на всіх, хто перед нею Божу Матір помочі просять.

У 1867 р., за тодішнього пароха Зарваниці о.Порфірія Мандичевсь-кого, короновано чудотворну Зар-ваницьку ікону Богоматері короною привезеною з Риму, а кардинал Іван Сі-меоні виєднав у тодішнього Папи Пія IX відновлення відпусту для всіх, хто відвідає Зарваницьку церкву, виспо-відається, прийме Святе Причастя і помолиться в наміренні Святішого Отця. Відпуст починається на Возесіння Господнє і триває у всі неділі і торжественні свята до Покрови Пречистої Діви Марії включно.

В 1742 році був у Зарваниці тодіш-ній митрополит Атаназій Шептиць-кий. Молячись перед чудотворною іконою, уклав прекрасну молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі. В тій молитві виявляє найглибше почитання до Богоматері, та між іншим каже: "...Отже недужі за Твоїм по-середництвом видужують, горем при-биті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають отримують від Тебе благо-даті..."

Зарваницю називають в народі дже-релом Поділля. Протягом більше ніж 800 років це місце магічно притягує всіх віруючих прочан української землі. В дивний спосіб увіковічнив та освятив Господь це місце - появою двох чудотворних ікон. Чому саме такий спосіб обрав Всевишній - звичайно, ніхто не може знати. Але безперечним є той факт, що будь-яке чудо Боже має в собі найбільш спрощений варіант його прояву. І завжди ця простота балансує в уяві людській між правдою та вимислом. Можливо, саме таким методом відбирає Господь своїх людей, бо не всі, хто бачить чудо - вірує, не всі, хто торкається чудотворних образів - зневірюються, але вірять у їхнє існування та чудодійну силу. І як тут не пригадати слова Ісуса до апос-тола Томи, коли той не повірив у Його Воскресіння: "Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у мій бік. Та й не будь невіруючий, але віруючий." І відказав Тома, мовивши до Нього: "Господь мій і Бог мій!" І каже йому Ісус: "Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які не бачивши, увірували." (Йоан 20, 21)

Зарваниця якраз є тим прикладом в українському християнстві, що по-казує, скільки поколінь перейшло через чудо Зарваницької Божої Матері, пе-реконані у його правдивості та дос-товірності. Історія Зарваниці чітко демонструє переваги християнства над темними силами зла. Ані татари, ані турки, ні польські пацифікатори, ні пожежі, ані знищення церков та монас-тирів, ні вивіз Господнього люду на Сибір, ні заборони відкрито відправ-ляти Служби Божі, ні гоніння на мона-хів, ані московська та німецька окупації разом узяті не тільки не знищили цю землю і чудотворні ікони, а навпаки, додали сил і надхнення подолянам відстояти себе, відродитись і роз-почати нову еру історичного насліддя Зарваниці.

У липні 2000 року сталося від-родження Зарваниці, над якою, як і в сиву глибину, струмить безкінечна і життєдайна енергія Божої Правди та Любові, посередницею якої є наша Матінка Божа, Цариця української держави нового тисячоліття і до віків вічних! До Зарваниці з'їхалися понад 500,000 прочан з України та з цілого світу, щоб відбути першу національну українську прощу в незалежній дер-жаві.