Таких запитань можна ставити без-ліч, і навряд чи хоч одна з можливих відповідей потішить наше самолюбство. У ситуації фактичного безвладдя ак-тивізуються ті сили, які прагнуть роз-валити, знищити Україну. Власне, запи-тувати й навіть відповідати вже пізно - настав час щось робити. Саме про це говорили й до цього закликали одне одного учасники Всеукраїнської на-родної ради, яка зібралася вчора в Ук-раїнському домі Києва, аби обговорити небезпечну для українства ситуацію, що склалася в Україні.

"Ба, знайомі всі обличчя!" - ви-гукнув би класик, потрапивши на цей захід. Ті самі люди, які виборювали Не-залежність наприкінці 1980-х - початку 90-х. Ті самі слова. Невже за 15 років існування суверенної України НІЧО-ГО не змінилося? Навіть вступна про-мова голови Всеукраїнського об'єд-нання "Просвіта" й представника Укра-їнської народної партії (вона, як і більшість присутніх у залі сил та їхніх членів, на минулих виборах не потра-пила до парламенту) наштовхувала на думку, що десь ми це вже чули.

Основний месидж - у культурно-національному сенсі все у нас погано і з кожним днем стає ще гірше, зате нарешті маємо хорошого Президента. Він повинен узяти всю повноту влади у свої руки, бо наразі в Україні панує фактичне безвладдя (Верховна Рада по суті не працює, Конституційного Суду немає, Служба безпеки невідомо чим займається й на яку державу працює тощо) й ні до чого, окрім хаосу й руй-нації державності, це не призведе. Влас-не, саме таким став основний висновок першого засідання ВНР. Ухвалили збори й обов'язкову резолюцію, в якій є багато правильних слів і висновків - про небезпеку, яка загрожує українсь-кій Незалежності, про "стан некерова-ності, безладу й беззаконня" в державі, де "нахабно підняли голови так і не по-карані корупціонери та політичні прой-дисвіти", про той руйнівний вплив, який справила в цій ситуації на Україну "так звана політична реформа Мороза-Медведчука, за якої в державі відсут-ній будь-хто, хто несе персональну відповідальність за все, що в ній діється", натомість наявний "пріоритет колективної безвідповідальності Верховної Ради". Всеукраїнська народ-на рада заявляє, що боронитиме всіма можливими способами, включно з най-радикальнішими, суверенітет та неза-лежність України, не дозволить зруй-нувати її унітарність і все зробить для того, аби відродження української мо-ви, культури та духовності набуло історично справедливого, незворотного розвитку. А від Президента Ющенка всеукраїнські збори вимагають "прой-нятися розумінням повноти своєї від-повідальності за все, що діється в країні" й знайти в собі де Голля - тобто створити в Україні сильну президент-ську владу на кшталт тієї, яка ввійшла в історію під іменем великого фран-цузького керманича. ВНР наголошує на тому, що інформаційний простір Ук-раїни необхідно негайно звільнити від окупації ідеологією та мовою росій-ської держави й домогтися, аби всі ЗМІ незалежно від форм власності працю-вали на зміцнення української держави, утвердження її гідності та авторитету. У сферах науки, мови, культури і ду-ховності також має запанувати наці-ональна складова.

Це все правильно, слушно і нагально. Але чомусь від усіх "правильних" про-мов, резолюцій і закликів дедалі силь-ніше боліло серце. "Чи не досить товкти воду у ступі, адже про все це ми гово-рили ще в 1990-х?" - надходили в пре-зидію розпачливі записки. І недарма найпалкішими оваціями зібрання зустріло виступ Юрія Іллєнка - відо-мого режисера й палкого патріота (на жаль, ВО "Свобода", у першій п'ятірці якого пан Юрій балотувався до Вер-ховної Ради, прохідний бар'єр не подо-лало). Мабуть, він має рацію у тому, що на виборах програли не праві, а народ. "Наша Україна", БЮТ, СПУ, не кажучи вже про Партію регіонів і КПУ - у Вер-ховній Раді представлені не-україн-ськими силами. Навіть ті, кого ми досі за інерцією іменуємо "помаранчевими", не мають (за винятком невпливової меншості) ідеологічної складової, "їх насамперед турбує не Україна, а власні посади й бізнес". "На Майдані народ проголосував за Віктора Ющенка, і він нам багато чого обіцяв, - нагадав Іл-лєнко. - Чому ж ці обіцянки не вико-нуються? І взагалі, скільки можна гово-рити про "Помаранчеву революцію" - революції змінюють устрій, порядок, культуру тощо, революції запускають гільйотину. А у нас - нічого не зміни-лося: федералісти й порушники Кон-ституції гуляють на волі й нічого не бояться. Тож у цій ситуації безвладдя пам'ятаймо, що за Конституцією влада належить народу"...

Майже кожну фразу Іллєнка зал сприймав гучними оплесками, підхо-пившись після пропозиції перетворити ці збори на потужний правий рух (промовець запропонував назвати його "Українською домінантою") на ноги й влаштувавши пану Юрію овації.

Власне, як слушно зазначив Дми-тро Павличко, після цього можна було вже нічого не говорити. Хіба те, що в нинішній ситуації частково винні й лідери націонал-патріотичних партій, які, замість згуртуватися, пішли на вибори окремо й залишили владу без правого крила. До слова, виступ колиш-нього "нашоукраїнця", а тепер -БЮ-Тівця Володимира Яворівського, який теж говорив правильні речі, аудиторія засвистала. І не тому, що вiн, звер-таючись "до Банкової", сказав: "Вікторе Андрійовичу, ми вас вигадали" - ні, Президента, на якого тут усе ж пок-ладали останні надії, критикували бага-то всі. А тому, що про патріотичні по-чуття - до держави, а не до власної пер-сони, - нинішньої "героїні" Яворів-ського Юлії Тимошенко в "правих" ко-лах ілюзії давно зникли.

Віктор Ющенко на збори ВНР та-кож був запрошений. Але не прийшов. Можливо, мав набагато важливіші справи. (Нагадаємо, десь саме в цей час "НУ" вела коаліційні переговори з ненависниками всього українського - ПР). Але для численних журналістів російських ЗМІ, яких цей захід, схоже, привабив значно більше, ніж україн-ську пресу, відсутність Президента, очевидно, стане доброю нагодою позловтішатися. До слова, послухавши кілька розмов кореспондентів російсь-ких мас-медіа з українськими політи-ками, "УМ" зайвий раз переконалася в засвоєній нещодавно, під час виму-шеного тривалого ознайомлення з теле-каналами РФ, істині: аби стати палким українським патріотом, досить послу-хати, як ТАМ говорять про Україну.

- Ініціатива скликати Всеукраїн-ську народну раду йшла від багатьох громадських організацій і політичних сил, які поділяють цю тривогу й розу-міють, що в цей важкий час треба, щоб Президент взяв на себе повноту влади і вживав рішучих та адекватних за-ходів, щоб припинити сепаратизм, спрямований на розвал української держави.

Від Ющенка чекають рішучих дій, і ми сьогодні даємо йому такий месидж. Не треба робити вигляд, що тимчасова злагода стабілізує ситуацію на тривалий час - навпаки, це буде нетри-вала передишка перед іще гіршим розбратом. Російські політики відвер-то говорять про те, що "яблоко созрело", тобто прийшов час знищити таке не-любе їм наше державне утворення.. Тому й ведеться така послідовна атака - газова, м'ясо-молочна й багато інших. От наші тривоги й сконсолідувалися в цьому єдиному органі, ВНР, який стане постійно діючою структурою. Будемо збиратися, висловлювати пропозиції...

- Мовний інструментарій - це лише один із засобів атаки. Це димова завіса, за якою криються зовсім інші плани. За цим стоїть дуже потужна сила: йде-ться не лише про "п'яту колону" в Укра-їні, яку фінансує Кремль, а й про Мос-кву, яка відверто оголосила війну Укра-їні і нашому Президентові в тому числі.

- Ні, я хочу сказати, що просто де-мократію дехто витрактував по-своєму. "Демократія" - це не означає "безза-коння", як багато хто вважає. І хибною, неприпустимою є позиція Президента: "Аби спокій". Звісно, спокій - це добре, але на чому він грунтується? На домов-леностях, які порушуються одразу, щойно за Ахметовим закриються двері