Коли я пишу ці рядки, то ще не знаю, чи дійсно завтра має бути на-решті офіційно утворена у Верхов-ній Раді України політична коалі-ція, яка візьме на себе відповідаль-ність за Уряд та парламент країни. А чекати до завтра не можу, бо саме сьогодні газета остаточно зверсту-ється і відправляється в друкарню до друку. Отже, всі ми, хто робить нашу газету у дещо гіршому стано-вищі, ніж ви, наші шановні читачі. Адже коли ви розкриєте це номер газети у четвер, то можете вже дещо знати з теле- чи радіоповідомлень. Але то не страшно. Адже наше зав-дання - не просто повідомити суху інформацію - так, мовляв, коаліція створена, але і проаналізувати за-галом політичну ситуацію в Україні через призму коаліційного процесу і порозмірковувати разом з вами - що то взагалі коїться у нас?

1.Чому гальмують?

З першого дня відкриття сесії новообраного парламенту Україна здивовано дізналася, що пома-ранчева команда досі не зуміла ви-конати свій конституційний обо-в'язок - створити коаліцію і тому пропонує перервати роботу Вер-ховної Ради, так і не почавши її. Це викликало розчарування прихиль-ників і єхидство противників. Далі гірше. Жоден з оголошених тер-мінів подальшого початку роботи Верховної Ради і, відповідно, ство-рення коаліції не витримувався. Переноси термінів слідували один за одним, що взагалі-то почало вик-ликати у все більшого числа наших громадян питання - у чому ж спра-ва? За чим, власне, затримка? Чому помаранчева команда і її політич-ні соратники, ніяк не можуть домо-витися? Чи встигнуть вони це зро-бити до 00 годин 24 червня, коли настає "час Ікс" - адже саме почи-наючи з цього моменту Президент згідно Конституції України матиме право розпустити парламент як та-кий, що не зумів створити коаліцію і сформувати Уряд.

Апогею ці питання досягли тоді, коли стало відомо, що "Наша Укра-їна" не відкидає варіанту перего-ворів і навіть створення коаліції з Партією регіонів. Відчувалося, що є дуже серйозні перешкоди, але в чому вони полягають - тут ясності у народу не було.

Кожен з представників "помаранчевих" фракцій по-своєму коментував і пояснював цю ситуацію. Юлія Тимошенко перехопила політичну ініціативу і постійно атакувала "Нашу Україну". Вона підкреслювала, що БЮТ давно готовий підписати угоду, зго-ден на всі вимоги "нашоукраїнців", і вважає позицію цієї політсили зволіканням та спробою таємних переговорів з Партією регіонів.

Роман Безсмертний, як керівник "На-шої України" у відповідь пояснював, що потрібно ще щось узгодити, уточнити то-що, але звучало це для громадськості не так переконливо, як би це хотілося "нашо-українцям".

Мороз вів себе, як завжди, обережно, але у кулуарах соціалісти жалілися, що їх ображають, не пропонуючи Морозу посаду першого ешелону - до прикладу омріяний ним пост Голови Верховної Ради України, який він вже обіймав у 90-х роках.

Але жоден з партнерів вголос так і не сказав: у чому ж головна причина роз-біжностей, де ж насправді зарита собака. А причина була у тому, що, формуючи ко-аліцію і розподіляючи посади сьогодні, всі думали вже про 2009 рік - наступні вибори Президента. І ніхто не хотів посилення можливого конкурента...

3.Чого хоче Юлія Тимошенко?

По-перше, безумовно, поста Прем'єр-міністра України. Вона вважає, що це є ключовою умовою участі БЮТ у коаліції. Не отримавши посаду глави Уряду, Тимо-шенко, на мій погляд, готова йти в опо-зицію. До кого, спитаєте ви? До всіх. До "Нашої України", до тієї коаліції, що була б без участі БЮТ і нарешті, як би це дивно не звучало, до Президента Ющенка.

Звичайно, Юлія Володимирівна до ос-таннього тримається - Президента пуб-лічно не критикує, підкреслює своє повагу до нього - але вона є емоційною і рішучою людиною і надто впевнена у собі, вірить у свою місію. Яку саме місію? - Спасти Ук-раїну, скаже вам Тимошенко. - Стати нас-тупним Президентом України, причому уже в 2009 році, скажу вам я. Її різнорідна команда про це і подавно марить - бо що інше їх може об'єднувати, таких проти-лежних і, до болю, залежних .

На політичній шахівниці України Юлія Тимошенко відчуває себе справж-ньою королевою (тобто, ферзем), і вона без-компромісно воює за те, щоб уже сьогодні зайняти стратегічно вигідну позицію. А що може бути в сучасній Україні стратегічно перспективнішим для планів Юлії Володимирівни, аніж посада Прем'єра?

4.Чого хоче Олександр Мороз?

Мороз хоче другий раз увійти у ту саму воду - знову стати спікером. Він аргу-ментує це так: від БЮТ - Прем'єр, від НСНУ - Президент, а від Соцпартії, від-повідно, Голова Верховної Ради.

Звичайно, Мороз є досвідченим полі-тиком, достеменно знає механіку роботи вищого законодавчого органу країни, всі приводні ремені управління депутатським корпусом, професійно володіє спікерською майстерністю. Та й що може бути кращим завершенням політичної кар'єри для цього сивого чоловіка і основою для нового посилення Соцпартії у перспективі нас-тупних парламентських виборів?

Зверніть увагу, що на відміну від БЮТ та СПУ, я не персоналізую цю політичну силу. Бо якщо це спробувати зробити, то одразу ж виникають труднощі. НСНУ - це хто? Безсмертний?

Єхануров? Порошенко? Зварич? А, може, сам Віктор Андрійович? Адже на ви-борах у 2004 і у 2006 роках лише лінивий "нашоукраїнець" не повторював, що "Наша Україна" - це політична сила Ющенка, а він її лідер. На цьому будувалася вся про-паганда та агітація, весь розрахунок на те, що голоси ющенківських виборців підуть стовідсотково у залік партії. Той з наших читачів, хто за часів СРСР вчив у радян-ській школі Маяковського, пам'ятає ці хрестоматійні рядки: "Кто более матери ис-тории ценен? Мы говорим "Ленин" - под-разумеваем "партия", мы говорим "партия" - подразумеваем "Ленин".

Ось по такій апробованій схемі й діяли з 2002 року "нашоукраїнці". Вони так напо-легливо "подразумевали" цю взаємну єд-ність свого лідера та політичної сили, так на кожному кроці підкреслювали, так у цьому гаряче переконували електорат, що той у це щиро повірив.

І коли тепер ті ж функціонери з не мен-шою щирістю у голосі та з дитячою невин-ністю в очах починають "подразумевать" і переконувать навпаки - що, мовляв Ющенко зовсім не "від НСНУ", а отже "нашоукраїнцям" по праву належить по-сада спікера - то людям починає здава-тися, що ці хитрі хлопці хочуть собі не одну, а дві вищі посади в одній квоті. Тим більше, що й сам Віктор Андрійович зауважує, що як глава держави він тепер не від НСНУ, а "від усіх".

Але правда лежить трохи в іншій пло-щині. Мороз-спікер підходить "нашоук-раїнцям" майже всім - він є і професіонал, і партнер, але у нього є один недолік - Олександр Олександрович не може зіграти роль противаги Тимошенко-Пре-м'єру, а без такої противаги НСНУ ніяк не може погодитись віддати Уряд своїй запеклій партнерці. Тимошенко давно найшла ключик до серця Мороза і скла-дається враження, що він де у чому зале-жить від Юлії Володимирівни і тому в їх політичному дуеті грає "другим номером".

А Порошенко, по-перше, контролює зо два десятка голосів депутатів і без нього голосування по коаліції не відбудеться, а по-друге, саме він як ніхто палає до Юлі такими полум'яними почуттями, що якнайкраще зуміє "задушити її в братських обіймах" - за допомогою парламентських важелів, звичайно.

Саме тому НСНУ на своєму засіданні сьогодні ввечері рекомендувала на посаду спікера не Єханурова, як хотів Президент, а Петра Олексійовича. Я сфотографував його якраз в зірковий для нього момент.

Коаліція, напевне, буде - і кольору по-маранчевого. Є вже угода, є попередній роз-поділ посад. Здавалося б, можна й пора-діти - дійшли таки згоди. Але що робити з питаннями, які лізуть у голову багатьом? Ну, наприклад: - Якою буде міцність коа-ліції за такої взаємної недовіри? Чим закін-читься "співробітництво" Тимошенко і По-рошенка, якщо того оберуть-таки спі-кером? Як вдасться стабілізувати еко-номіку з урахуванням подорожчання енер-горесурсів? Що робити з непокірним "яну-ковицьким поясом" України, який прак-тично непідвладний центру? Як взяти в руки країну?

Словом, є про що думати. Правда, Вік-торе Андрійовичу?