В цьому імені, що майже ніколи не стрівалося на сторінках української преси, а так часто гриміло у світовій, чулася важкість великої і грізної доби.

В ньому замикалося 20 літ історії багатомільйонового і упертого народу, що, раз прокинувшись зо сну, вже не перестав, незважаючи на рани й кров, натискати на залізну браму, зведену світовими переможцями, яка замикала йому шлях у майбутнє. Для нас було в цьому імені все - і стуготіння стоти-сячного українського селянського вій-ська, що йшло зимовими шляхами на здобуття столиці, і підземні здригання двох дальших десятиліть.

Був це вождь Богом даний і Прав-дивий, що в добі чорній і похмурій ор-лом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби.

Коли родиться провідник? Чи він передозначений вже народженням, чи сховані потенції розкриваються аж у певних обставинах, в умовах змагання? Син сільського вчителя з Зашкова під Львовом, вихований у патріархальній родині, молодий львівський гімназист, як бачимо його на світлинах,- чи хтось міг вгадати в цьому хлопцеві май-бутнього провідника великого народу?

Евген Коновалець був живим, ве-селим юнаком. Але ясний, жит-тєрадісний дух не виключав у ньому поваги думки, скупчення і бажання чинів. Бере участь у таємничих гім-назійних гуртках, а студентом стає разом зо стома товаришами перед судом на голосному процесі за укра-їнські демонстрації на львівському університеті.

На обрії громадяться поволі хмари світової війни. Галицька молодь від-чуває напруження і хоче чинно стріти події та можливості, що вони при-несуть. Студентство на свойому з'їзді висуває гасло самоздійснення і кличе українську суспільність до мілітари-зації. Закладаються Січі.

Евген Коновалець бере участь у всіх цих акціях. Але він - скромна людина діла, справу очолюють блискучіші одиниці. Його час ще не прийшов, він - там, у сірій мряці майбутнього, де в тяжких змаганнях і небезпеках роз-віються легкі, поверхові натури, а ли-шаться тільки тверді й незрушні, як скелі.

Нарешті війна вибухає, і перед Ев-геном Коновальцем, молодим стар-шиною 35-го полку австрійської Ляндвери, лягають довгі місяці во-яцького життя на російському фронті, ряд боїв і прикінці - Маківка, де по тяжкому бої попадає він до мос-ковського полону.

Власне, тут, у таборі полонених, ос-таточно окреслює і спрямовує себе духово Евген Коновалець до прийдеш-ніх великих завдань. В полоні, перше в Чорному Яру, далі в Царицині, від-находить він давніх товаришів, зокрема Андрія Мельника, і укладає з ними пля-ни на майбутнє. Полонені старшини-українці мають готувати себе до не-далекої служби власній нації та її збройній силі. Евген Коновалець перед-бачує розвал Російської імперії і хоче зробити все в його силах, щоб його можна було належно використати. В цьому передбаченні і попередженні подій вперше виразно виступає провідницька природа Евгена Коно-вальця. Старшини відбувають пра-вильні військово-наукові курси, вчаться московської мови, перекла-дають на українську мову військові під-ручники і статути».

Березнева революція окрилює їх роботу. Над Дніпром поволі вагітніє українська державність. От-от вона зажадає їх сил та захоплення війсь-ковим ділом. І ось одної грудневої ночи 12 старшин з Евгеном Коновальцем та Андрієм Мельником на чолі вихоп-люються з табору полонених і в сні-говому бурані простують десятки кіло-метрів до самотної станції, щоб поставити себе нарешті до розпоря-дження українському урядові.

Знаємо, як виглядала справа ор-ганізації української збройної сили за Центральної Ради. Був це час, коли про-тягом кількох тижнів розкладалися під впливом популярної соціялістичної ідеології найбільш боєздатні українізовані частини. Тому справді змаганням проти течії було сформування Евгеном Коновальцем в січні 1918 р. з недавніх військово-полонених українців зі Західних Земель Галицько-Буковинського ку-ріня. Курінь цей був головною час-тиною, що протиставилася і здушила московське повстання у Києві та вела бої за столицю проти армії Муравйова, криючи пізніше відступ Центральної Ради до Житомира.

В пляновому і послідовному тво-ренні добірної української військової сили - дальше свідоцтво впертої, провідницької натури Евгена Коно-вальця.

В лютому 1918 р. Галицько-Буко-винський курінь іде в авангарді спіль-ного з німцями наступу на ворога і звільняє від нього столицю, щоб уже в березні перетворитися у Полк Січових Стрільців, першу соборницьку вій-ськову формацію, якій, завдяки особам її командирів, судилося відограти першорядну ролю в українській зброй-ній боротьбі й політичній історії.

В політиці Центральної Ради було досить речей, щоб викликати недовір'я і закиди. Але вояцькій натурі 27-літ-нього Евгена Коновальця державний провід був державним проводом, і, глибоко розходячись в свойому націоналізмі з соціялістичним урядом, Евген Коновалець і Січові Стрільці уважали, що не шляхом криз і пере-воротів у молодій державі, а тільки напруженою конструктивною працею можна осягнути направу відносин.

Тому, коли настав гетьманський режим, Евген Коновалець воліє, щоб Січових Стрільців розформовано. В цій засадничості - друга характе-ристична риса особистости Евгена Ко-новальця.

Наростало остаточне напруження між українською суспільністю, заступ-леною Національним Союзом, і су-часним урядом. Загін Січових Стріль-ців, що в жовтні 1918 р. почав під кер-мою Евгена Коновальця знову фор-муватися у Білій Церкві, мав бути рішучим чинником в останній зброй-ній розгривці на Україні. Йшла підго-товка до загального повстання.

Евген Коновалець робить останню спробу відвернути катастрофальні події. Це не повелось, і тоді Січові Стрільці дістали наказ вирушити на Київ.

По кривавих боях, що з них най-славніша Мотовилівка 20.ХІ.1918 р., в яких розбито противника, стає Евген Коновалець під Києвом на чолі Осадного Корпусу Січових Стрільців, а 14 грудня здобуває для Директорії столицю.

Делегація Галицької Національної Ради жадала саме в листопаді, щоб Січових Стрільців послано на захід боронити Львова від поляків. Ко-мандири Січових Стрільців стали пе-ред важкою дилемою. Заслугою їх, од-наче, 12.ХІ в Білій Церкві Стрілецька Рада остаточно ухвалила не йти на Львів, а ждати на повстання. Гострий зір Евгена Коновальця бачив, що доля України рішатиметься не на окраїнах, а в осередку. Було це дійсно соборницьке думання. Справді за яких два місяці в цьому Києві проголошено злуку всіх українських земель. Марш на Київ, здобуття столиці й відновлення української незалежної державности дали змогу знову створити українську військову силу, виграти час, продов-жити збройну боротьбу й державність на дальший рік, до осени 1919 р., та записати найславнішу сторінку новіт-ньої української воєнної історії й по-літичної традиції.

Командирам Січових Стрільців Директорія надає генеральські ранги, які вони відхиляють. Висувається плян тріумвірату: Симон Петлюра - Евген Коновалець - Андрій Мельник, одначе військовики хочуть лишитись самі собою. Евген Коновалець віддається розбудові Корпусу, пізніше Дивізії Січових Стрільців, за короткий час роблячи з неї зразкову, дисципліно-вану військову одиницю.

Полковник командує нею в кри-вавих боях під Гребінкою, Фастовом, Бердичевом, Полонним, Проскуровом і Старо-Костянтиновом, дивізія має за собою, крім того, липневу Карабчіїв-ську перемогу, але остаточно разом з рештою української армії опинюється в листопаді 1919 р. в Чотирикутнику Смерти, між чотирьох ворожих сил.

Правильна збройна боротьба хи-литься до кінця. Галицька армія давно поневіряється на манівцях, Уряд УНР розпочинає переговори з Польщею про союз і спільну війну проти іншого ворога. Евген Коновалець не хоче при-кладати рук до схибленої і згубної спра-ви. Не партикуляризми врятують Ук-раїну. Око вождя бачить чітко перс-пективу дальшого розвитку та конеч-ність переходу на нові форми боротьби. Наступає доба чужої окупації, а їй треба протиставити інші організаційні засади і зброю.

На нараді в Новій Чорториї 6 груд-ня 1919 р. постановою Стрілецької Ради розв'язується Група Січових Стрільців як окрема одиниця. Січовим Стріль-цям дано до вибору вирушати в парти-занку в Зимовий Похід у складі інших частин або йти в підпілля. Саму раду як керівний військово-політичний орган Евген Коновалець затримує. Пе-ред ним завдання всеукраїнського мі-рила. У всі більші осередки України вирушають висланці вождя ставити на місці роботу.

Сам полк. Коновалець вибирається 1920 р. за кордон, плянуючи згідно зі своїм засадничим становищем пос-тавлення самостійної української армії з інтернованих в Чехо-Словаччині галицьких частин, яка б, спираючись на Карпати, провадила боротьбу під-метово, окремо від поляків.

Вислані Евгеном Коновальцем сот. Ів. Андрух та Мик. Опока закладають восени 1920 р. Український Револю-ційний Комітет, на Закарпатті повстає Організація «Воля», кладуться основи під УВО. Приходить новий період життя полк. Коновальця й новий етап боротьби української нації.

Повоєнна ситуація ще не стабі-лізована, стан речей не оформлений міжнародно-правно. У Парижі засідають конференції, що поступово фіксують утворені відносини. Вер-сальська Европа не визнає ще стану речей на сході, справа Галичини не ви-рішена остаточно. Все це вимагає від українства постійного поготівля та революційного кипіння, щоб чинами засвідчити в потрібну хвилину свою волю жити та боротися проти наки-нутих йому чужих форм.

Полковник Коновалець вертає до Львова й перебирає команду Україн-ської Військової Організації. Цілий 1921 р. виповнений масовою сабо-тажево-боєвою роботою.

Виявлений поляками, вождь якийсь час живе в краю нелегально, ке-руючи далі боротьбою, а потім, восени 1922 р., переносить провід Організації за кордон, щоб забезпечити революції тяглість керування. Через розходження з політикою Петрушевича усувається восени 1923 р. на час від проводу, але в червні 1924 р. переламує нездорові явища в Організації, переводить рішучу чистку і започатковує новий період ор-ганізаційної акції.

По міжнародній стабілізації та роз-віянні останніх надій на світову справедливість (ухвала Ради амбаса-дорів в Парижі) запанувала в україн-ській суспільності глибока депресія. Політична верхівка стала орієнту-ватись на одного або другого і навхрест - ближчого чи дальшого посідача української землі. Почалася поступова капітуляція й дезерція з визвольниць-ких позицій. Національний ідеал став губитись на опортуністичних манівцях. Маса робилась прибита й інертна.

Треба було різкого слова, яскравих поривних чинів, щоб знову запалити вірою серця і зрушити націю до бороть-би. Як завжди, бачив вождь потрібне, і він дав його народові.

1924 р. іде до довголітньої тюрми по процесі Ольги Басарабової най-ближчий співробітник вождя і краєвий комендант Організації Андрій Мель-ник. На його місце призначає дещо пізніше Евген Коновалець сотника Юліяна Головінського. Роки 1925-1926 - це героїчно-легендарний період Революції. Одчайдушними чинами малої боєвої групи, змаліла в загальній депресії, Організація торує шлях ідеї перманентної революції проти ворога. Упорядкована Польська держава не може собі дати ради з українським підпіллям. В суспільстві розвивається пригноблення, очі народу, в першій мірі молоді, звертаються до тих хоробрих, що зважилися піднести зброю на всесильного переможця. Росте ентузі-язм, відвага жертви, порив до чину і праці.

В тому, як Евген Коновалець зумів завжди схопити суть доби, знайти її розв'язку і зробити свої рішення, ле-жить істота його вождівства, людини надзвичайної чуйности, певности себе, ініціятиви та великого стилю.

Період УВО був майже чистою революцією чину, ще без достатнього програмово-політичного завершення, але вага цього періоду - надзвичайна. В ньому лежить коріння всьоґо новіт-нього українського здвигу. Тут зродився новий, світоглядово і чуттєво, тип українця-націоналіста.

УВО, переводячи технічно-боєву роботу, спиралася на початку політично на національний загал, ставлячи себе як його революційного речника. Але цей загал щораз, то більше забридав у нетрі опортунізму. Тим часом відгук рево-люційної акції Організації був такий сильний, що давно перейшов у су-спільно-політичний рух.

Вождь уважав, що прийшла пора, щоб перелом у психіці громадянства, доконаний революційно-боєвою робо-тою, оформився ідеологічно-програ-мово. Революція повинна себе світо-глядово-політично окреслити.

Націоналістичні групи, що повстали з рамени УВО, треба було схопити в суцільну одностайну систему, що нею є єдина політична організація.

Так заряджує вождь Першу Кон-ференцію Українських Націоналістів (3-7.ХІ.1927), що вилонює Провід УН. Вже 8-9 квітня наступного року відбувається конференція друга. Акція завершується Першим Конгре-сом Українських Націоналістів 27.І0-3.11.1929 р.), що на ньому закладено формально всеукраїнську ОУН і про-голошено полковника Коновальця Го-ловою Проводу. УВО перетворилася поступово у військовий реферат ОУН.

Революція вступила в свій другий етап.

Тепер треба було вести широку боротьбу за політичне здобуття укра-їнської суспільности, досі всеціло опа-нованої угодовими партіями. Двоподіл таборів, що повстав ще за УВО, накрес-лився тепер ще гостріше.

Змагання розгортається одночасно на всіх фронтах. Сам вождь їде до Пів-нічної Америки, щоб створити там політичний резонатор і фінансову базу для революційної акції (квітень-липень 1929 р.). Протягом наступних років здобувається для руху Канаду, потім решту европейської еміграції та Південну Америку.

На Західних Землях великі акції 1930-31 рр. умасовлюють рух, підри-ваючи значіння легальних партій та популяризуючи ОУН і постать вождя в найширших народніх верствах.

Евгена Коновальця ніхто не нази-ває, але до нього моляться. Хвиля національної революції рівнобіжно на-ростає. Ставляться перші кроки руху на Закарпатті й Буковині.

Людина великого політичного хисту, суверенний стратег революції і тактик суспільно-політичної роботи, Евген Коновалець покликав до життя новітній тоталітарного типу рево-люційний рух, і то в умовах не власної державности, прилюдности і змоги кон-такту з масою, а в обставинах ворожої окупації, підпілля і незмірних жертв.

Вождь, що від 1929-1936 рр. пере-буває головно в Женеві, почуває, як тремтить в його руках міцний і справ-ний апарат Організації. Один його рух, і апарат цей починає діяти. Бліда, серед-ньої постави людина з веселими, іронічно приплющеними очима, важ-ким підборіддям і стиснутими спопе-лілими устами знає, що досить одного її слова, щоб вибухнули петарди, за-лунали з рук юнаків револьверові стрі-ли.

Воля і певність вождя б'є з її рухів. Організація росте і дзвенить в руках Евгена Коновальця як слухняний інст-румент.

Небезпека й ризик, вічний неспо-кій, Берлін-Рим-Париж-Відень-Ло-занна, ніде сталого місця осідку. Вічна тривога для Дружини, рання життєва правда для Сина.

Готелі, кав'ярні, парки, зустрічі з ближчими співробітниками, провід-никами країв і теренів, зв'язковими і кур'єрами. Конференції в окремих справах з одним, другим, третім скла-дом учасників.

Органи, що виходять під окупацією і за океаном. Три пресові служби з кі-лькома бюрами. Побачення з чужин-цями, завжди уважними, дуже цікави-ми і ще більше обережними.

Часом товариство пари друзів - найближчих співробітників, що їх вождь добрав собі за довгі роки спіль-ної боротьби і небезпеки.

Та все це не відбивається на моло-дечо-бадьорій постаті полковника. Ве-селі вогники світяться в його очах, всю особу огортає неповторний чар великої індивідуальности. По двох-трьох сло-вах співрозмовець - молода людина з краю чи ветеран визвольної війни з закордону - чує, що стоїть перед вождем з ласки Божої, і готовий для нього на все.

Організація стає на порозі свого третього етапу - здобуття переважного впливу в українськім Суспільстві. По-дії, що грядуть, не застануть українську націю розщепленою, без еліти і проводу.

Вождь походжає вечірніми піво-світленими вулицями південного міста. "На другий рік хочу, щоб була сильна акція", - говорить він своєму спів-розмовникові. Ще теплий від дня ас-фальт вулиць глушить слова, але можна відчути, що це буде за акція, від якої здригнуться нерви цілого світу.

Наростає чехо-словацька криза. "Треба посилити акцію на Закарпатті". І Закарпаття приспішено готується до своєї ролі.

Хмари на обрії стягаються все бі-льше. І ті, кому страшна акція Евгена Коновальця, тратять спокій. Вже ра-ніше переказували вони настирливо: "Хай ваш Хазяїн припинить роботу про-ти нас, відповідатиме за це головою". Полковник на такі вістки тільки смі-явся примруженими очима: "А тож як має бути?"

Вже 1936 р. швайцарська поліція натрапила на міжнародню групу під проводом Нормана, що отаборилась у віллі напроти будинку, де мешкав полковник у Женеві. Жид, данець, швайцарка.., Голяндія. Щастя хотіло, щоб замір не повівся. Норман тікає, лишаючи в руках Женевського суду 20000 швайцарських франків. Пара особових змін в одному з конзулятів, і справа скінчена. Скінчена для Швей-царії, але не для зацікавлених сторін і полковника.

Полковник назагал легковажить небезпеку. "От хитруни! - говорять майже захоплено його веселі очі.- Але я не дамся залякати". Ідуть події, треба стрітися з Тим, що мав би прийти по ньому на випадок чогось. І в при-кордонних горах відбувається зустріч товаришів.

Співробітники виступають проти зашироких контактів вождя з членством, зокрема зустрічей по всіх усюдах зо зв'язковими аж звідти. Але Полковник непоправний. Він сміється і робить по-свойому. Хоче знати справи і життя з безпосереднього вражіння, а небезпеки - хіба він колись їх не мав?

В Роттердамі пристане корабель. На ньому буде зв'язковий одної з місцевих груп. Він має привезти важливі папери. Полковник хоче його бачити особисто. Жадні перемовлення не помогли. Зустріч відбудеться в понеділок 23 травня о 4 годині...

Поїзд приходить на роттер-дамський двірець о 10:16 вранці. Пол-ковник виступає і простує до готелю "Централь", де спиняється під іменем Йозефа Новака. У кімнаті ч. 104 на ніч-ному столику з'являється чорне розп'яття, що з ним вождь подорожує. Він не хоче чекати приїзду секретаря, що спішить літаком з Відня на умовлену годину, і сам скорше порозумівається з зв'язковим.

Зустріч відбувається передчасно, о 12 год. в каварні "Атланта". Вона ко-ротка. Гість скоро відходить, лишаючи в руках Полковника невеликий пакет. Вождь розплачується і прямує назад до готелю. Тоді на головному бульварі Роттердама - Колсінгел - вибухає червоно-синє полум'я і дим. Еспльозія стрясає містом.

Пошматоване тіло вождя падає на чужому бруку, як 12 літ тому в Парижі тіло його великого Попередника.

Вождь української нації, перший її вояк, лягає на полі слави.

Могила на цвинтарі "Крос вік" у Роттердамі не замкнула Евгена Коно-вальця.

Постать, що виросла з державного змагання 1918-19 рр., піднеслася, як огненний стовп, над подоланою Ук-раїною, і відблиск його осяюватиме ряд майбутніх десятиліть. З волі вождя розгорнувся неозорий націоналіс-тичний рух і повстала міцна Органі-зація.

Ведена твердою рукою найближ-чого його Співробітника від часів Ки-єва, Білої Церкви і Львова, в затяжних боях і трудах сучасности, становить вона той хребет, що тримає просто тіло української нації, є її остоєю й силою.

Важкі хмари залягають над нашою землею, йдуть здалека вітри і бурі, але Нація знає, що з Його духом, з Його заповітові вірними людьми вона не зламається у негоді, а переможе.