"Ты здесь на своей бандеровской мове разгова-ривать не будешь. Здесь тебе Донбасс, понял?"

Друга світова торкнулася кожної людини. Неба-гато тих, кому байдужа ця війна - живуть учасники цієї війни, їхні діти і внуки враховують їхні думки, емоції, пам'ятають про них.

СРСР успішно всадив мислевірусну бацилу в особисті спогади.

Фронтові подвиги і заградзагони, неадекватні рішення радянських генералів і особиста людська мужність - все це пропаганда переплавила в ірра-ціональне емоційне "наші", неділиме на частини, не-критичне. І тому кожен, хто пробує відокремити про-паганду від дійсності, виявляється, замахується на святе. Хоча, насправді, варто відокремити зерно від полови з цього сплаву, куди за замовчуванням увіп-хали всіх ворогів радянської системи.

Забулося про пакт Молотова-Ріббентропа, про військово-технічну співпрацю Німеччини і СРСР протягом усіх 30-тих років, про спільні військові навчання і паради. Радянська історія не має відповіді на ці факти - вони незручні, тому про них і "забули".

Натомість не згадується про злочинну суть СРСР, саме через яку антирадянські сили змушені були шукати союзника для боротьби з ним.

Це СРСР штовхнула ці сили на співпрацю з нім-цями, не залишивши їм вибору. Після початку війни така співпраця швидко закінчилася - провідних ді-ячів ОУН арештували і відправили в концтабори ще в липні 1941 року.

В митрополичих палатах Шептицького і в ро-динах греко-католицьких священників переховували євреїв.

Сотні тисяч українців боролися в УПА проти на-цистів з кінця 1941 року.

Ця стаття - не про це, а про те, як кліше про ті часи живуть у наших головах і досьогодні.

Галичани - нацисти

Ірраціональне несприйняття галичан в центрі і на сході України за післявоєнні часи і у попередньому десятилітті - доконаний факт.

Галичани всуціль розмовляли українською, були більш чи менш антирадянськими, не соромлячись говорити про це. Вони пам'ятали передрадянські ча-си, згадуючи про них не на користь СРСР. Втім, таке ставлення мало під собою саме пропагандистські підстави. Особливо інакшими їх робив "бан-дерівський" міф - міф націоналістичних кривавих банд, що не давали утверджувати радянську владу "на Западній", чинили безчинства - про які писали книжки і повідомляли всі газети, і головне - спів-працювали з нацистами.

Насмілюся стверджувати, що саме тут - корінь недовіри пересічної підрадянської людини до свого західноукраїнського одноплемінника.

Демонізована УПА, як територіально локалізо-вана "галицька" сила (хоча курені УПА були і на Житомирщині, і на Хмельниччині, а з'явилася вона на Волині) використовувалася, як страшилка для тих, хто воював у другій світовій, і кому дорога пам'ять про неї.

Католики - нацисти

Антирелігійна радянська система шукала будь-яких причин знищити церкву, і українські греко-ка-толики не стали винятком. Греко-католицька церква, крім всього іншого, була на західно-українських зем-лях центром громадських активностей і наці-онального життя - не-радянських активностей і не-радянського життя. А альтернативні версії суспіль-ного життя підлягали знищенню.

Митрополит Андрей Шептицький, глава греко-католицької церкви, 5 липня 1941 року видав відозву, у якій привітав "побідоносне німецьке військо", себто чітко і недвозначно визначив себе як ворога СРСР.

Чому саме так?

В період з 1939 по 1941 року репресії на Західній Україні були настільки сильними і брутальними, за-чепивши практично кожного, що прихід німців був сприйнятий як порятунок від арештів, розстрілів, заслань, заборони культурного і релігійного життя.

Радянська влада за два короткі роки дала більш ніж достатньо причин зненавидіти себе. І церква - велика частина репресій зачепила саме її - просто ну ніяк не могла бути прорадянською.

УПА виступила як про-церковна сила. Її вояки підтримували і захищали священників, сотні упівців самі часто брали участь у богослужіннях, - тому про-паганда і склеїла греко-католицьких священників ("воинствующий католицизм") з українськими партизанами в штамп "нацистів". Саме тому конфлікт "православні-католики" носить у собі зерно "великої вітчизняної" СРСР-івської пропаганди.

Українська мова - нацистська

Існує і активно експлуатується відверто брех-ливий стереотип про те, що українську мову виду-мали польсько-австрійські шпіони перед першою світовою, накинувши її потім усім галичанам і де-яким несвідомим центральноукраїнським хохлам.

Попри його абсурдність, в тих містах і територіях, звідки українську мову фактично витіснили, во-рожість серйозно нагнітається. (Наприклад, "Одеса ніколи не говоритиме українською", або "Донбас ніколи не був україномовним - і не буде").

Оскільки галичани віддавна і здебільшого прин-ципово розмовляють українською, для них це - звич-ний порядок життя, а донедавна публічне спілкування українською в центрально- і східноукраїнських містах було мало не громадським вчинком з одного боку і дивацтвом-нахабством з іншого, то і сама українська почала сприйматися як ознака саме галичан. Останні десятиліття переломлюють цей стереотип - і навіть "опозиційні" лідери типу Януковича чи Петра Симо-ненка, змушені вживати українську.

Ще одна підміна понять: "національне" підсино-німували до "націоналістичного" (а далі і до "на-цистського"). Ви говорите про національне - геть на-цизм! - ось одна з пропагандистських перверзій, вби-та цвяхом в мозок. Поділ на національності - ви-являється - нацизм! Мовні права української - на-цизм!

Одне з найнебезпечніших тверджень - те, що нав-коло Ющенка і Помаранчевої революції (тобто, за пропагандистським кліше Януковича - нацистів) збираються саме про-українські (українізаційні, а відтак націоналістичні) сили. Тоді федералізм і "регіональна мова" цілком лягає в анти-оранжеву, анти-українську, а за старою матрицею - анти-на-цистську складову. Ось як можна нормалізувати анти-українське!

Висновки

Чорно-біла радянська логіка "хто проти СРСР - той нацист" існує і надалі. Сплутаність термінів "на-ціоналізм" і "нацизм" (а насправді свідоме при-рівнювання їх як синонімів) відгукується і донині. Насправді, ряд концертів в ході передвиборчої кампанії Януковича під ключовим гаслом "Молодь проти націоналізму" в поєднанні з наці-цирком Едіка Коваленка продовжили розкол всередині сус-пільства.

"Дискусія" велася і ведеться виключно на рівні шаблонів, десятиліттями втовкмачуваних в голови людей пропагандистською машиною.

Чому це актуально і до сьогодні? Використовуючи старі штампи, опоненти поширення української мови називають її прихильників націоналістами, читай - нацистами.

А з нацистами, як відомо, розмова коротка, а то й взагалі ніяка. Термін стає тромбом діалогу, радикалізує позицію опонентів, поширює агресію, а де агресія - там неможливо розмовляти. Так анти-українство, прикриваючись антинацизмом, успішно паразитує на пам'яті, підмінює терміни і надалі роз-колює нас, змушуючи нас виправдовуватися і відмовлятися від свого минулого.

Не хотілося б, щоб українці почувалися "нацис-тами" у власній державі, несучи такий ідеологічний багаж у майбутнє.