28 червня 1996 року Вер-ховна Рада України прийняла Конституцію нашої держави. Ця важлива подія, що відбу-лася в результаті тривалого, напруженого і багатогран-ного конституційного про-цесу, без сумніву належить до низки доленосних та пере-ломних моментів новітньої історії України.

Прийняття нової Конституції нашої держави у рік, коли Україна відзначала п‘яту річницю своєї не-залежності, ознаменувало завер-шення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної Ук-раїни.

Врахувавши останні досягнення вітчизняної та світової конституцій-ної наукової думки й практику конс-титуційного будівництва, Консти-туція України стала втіленням наці-ональної ідеї і відображенням мента-льності нашого народу, доказом здат-ності української нації як політичної та етнічної спільноти до державо-творення, а також стала програмою подальшого розвитку держави у політичному, економічному, соціаль-ному, культурному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співто-вариства.

Конституції України належить головне місце серед основних полі-тико-правових документів нашої дер-жави і суспільства, правової системи. В ній містяться норми не лише юри-дичного, а й політичного характеру, які взаємозумовлені, взаємопов‘язані і в своїй системі створюють єдину основу, необхідну для регулювання найбільш важливих суспільних від-носин, забезпечення прав і свобод лю-дини та гідних умов її життя, про-гресивного розвитку нашої країни.

Конституційний процес на тере-нах нашої країни розпочався задовго до здобуття незалежності і має ба-гатовікову історію.

Український народ у перший дер-жавний період (княжа Україна-Русь, Галицько-Волинська та Литовсько-Руська держави) не мав власного писаного закону конституційно-дер-жавного характеру, однак тоді були закладені передумови для подаль-шого розвитку політико-правових ідей в Україні.

Найважливішою пам‘яткою, що зберегла давні норми звичаєвого права, була "Руська Правда". Ори-гінал цього документу не зберігся, до наших днів дійшли його численні (близько 300) списки. Крім звича-євого права, у "Руській Правді" зіб-рані й так звані "княжі устави".

До нас дійшли різноманітні за змістом та значенням пам‘ятки за-конотворчої діяльності державних органів влади Литовсько-Руської доби. Проте актами державно-кон-ституційного характеру можна вва-жати лише договори та документи доби становлення Гетьманської дер-жави.

Богдан Хмельницький мав ши-року програму становлення україн-ської державності. З перших років свого гетьманування він порушує проблеми врегулювання стосунків із сусідніми державами, а також внут-рішньої політичної та адміністра-тивної консолідації українських зе-мель. Після смерті Богдана Хмель-ницького Іван Виговський продов-жив державницьку політику щодо відновлення Великого князівства Руського. Самостійницька ідея не по-лишала українських державних ді-ячів і пізніше. Особливо це стосується Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика.

"Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького", написані гетьманом Війська Запо-розького Пилипом Орликом та його помічниками, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах і є першою євро-пейською конституцією в сучасному її розумінні.

"Пакти й Конституції" складені як договір між гетьманом та Військом Запорозьким - народом України, що було характерно для західної тради-ції. Документ складався з преамбули і 16 параграфів, в яких розглядалися питання кордонів, виборчого права, панівної релігії, статусу Києва та За-порізької Січі, а також фінансові, еко-номічні, військові та інші проблеми.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені прин-ципи управління та діяльності ор-ганів державної влади. Конституція певною мірою ґрунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад, а також значно об-межувала права гетьмана.

Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорізького" стали вищим виявом української політичної думки ХVІІ ст., заклали головні принципи республіканської форми правління на території Пра-вобережної України, де вони діяли до 1714 р. Багато дослідників вважають Конституцію П. Орлика першою в світі конституцією в сучасному розумінні цього терміну.

Протягом століть після Консти-туції П. Орлика активно розви-валася суспільно-політична думка, розроблялися конституційні про-екти, змінювалися політичний устрій та владна система. Були спроби прийняти проект Конституції, зокрема, "Статуту про державний устрій, права і вольності УНР" на засіданні Центральної Ради в квітні 1918 року та за часів Директорії УНР протягом 1920 року, проте через комплекс проблем вони не побачили світ.

За часів Української Радянської Соціалістичної Республіки існувало чотири конституції, що послідовно змінювали одна одну відповідно до прийняття чергових редакцій Основ-ного Закону СРСР. Проте, врахову-ючи статус квазі-держави, якою була Україна в складі СРСР, дані консти-туційні акти з великим застережен-ням можна віднести до групи основ-них законів держави.

З прийняттям нової Конституції України у 1996 році було закладено міцний правовий фундамент для роз-витку суспільства і державності Ук-раїни. Наша країна вступила в новий етап свого розвитку, що є продов-женням процесу докорінного рефор-мування державної влади, який роз-почався після проголошення неза-лежності України у серпні 1991 року.

Це стало можливим, зокрема, і тому, що в Основному Законі нашої держави отримали значний розвиток європейські правові ідеї. Так, Кон-ституція визначила низку принци-пово нових положень щодо організа-ції і функціонування демократичної, соціальної, правової держави, що формалізувало їх запровадження в життя.

Конституція України складається з преамбули та 15 розділів (161 стат-ті). У преамбулі проголошено, що Конституція приймається Верхов-ною Радою "від імені Українського народу", що його складають "грома-дяни України всіх національностей", а її основою є реалізація "україн-ською нацією, усім Українським на-родом права на самовизначення". У преамбулі зафіксовано завдання за-безпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, досяг-нення громадянської злагоди, роз-витку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади" і склада-ється з 20 статей. У ньому закріплені основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання най-важливіших суспільних відносин.

Зокрема, у статтях 8, 9 і 19 за-кріплено такі основні принципи по-будови та функціонування наці-ональної правової системи:

• верховенство права, що перед-бачає неухильне дотримання право-вих принципів незалежно від мірку-вань стосовно їхньої політичної до-цільності;
• найвища юридична сила Кон-ституції. Конституція України є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нор-мативно-правових актів на основі Конституції та у повній відповід-ності з нею;
• норми Конституції є нормами прямої дії. Тобто громадянам гаран-тується можливість звернення до су-ду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції.

Визначена у Конституції ідея вер-ховенства права стала головним орі-єнтиром конституційних положень визнання людини вищою соціаль-ною цінністю, тобто відведення прі-оритетного місця людині, громадя-нину, громадянському суспільству перед державою. З цього положення Конституції виникли її принципово нові визначення прав, свобод і обо-в‘язків людини і громадянина та виз-нання захисту цих прав і свобод від будь-яких посягань головним обо-в‘зком держави.

Ідеї громадянського суспільства, незалежної, демократичної, соціаль-ної, правової держави стали основою визначення в Конституції нового правового статусу органів і поса-дових осіб державної влади та міс-цевого самоврядування, розподілу влади між ними, визначення форм стримування та противаг, які мають забезпечити неможливість узурпації влади однією особою, однією пар-тією, одним органом державної вла-ди.

Очевидно, що набрання Конс-титуцією чинності ще не вирішує проблеми втілення в життя усього но-вого, що вона проголошує і закріп-лює. У зв‘язку з цим у новій Кон-ституції 1996 року вказується на необхідність прийняття досить вели-кої кількості нових законів, які, за-лишаючись у конституційному полі, були покликані конкретизувати ос-новні права, свободи і обов‘язки гро-мадян у різних галузях суспільного життя, а також організацію і функ-ціонування органів державної влади і місцевого самоврядування та від-носини людини і держави на основі народовладдя.

Таким чином, у Конституції пе-редбачено необхідність подальшої правової реформи державної влади у заданому нею напрямку, чому було присвячено спеціальний розділ - "Перехідні положення". Він визначив строки і послідовність здійснення та-кої реформи.

Тривалість реформи державної влади, її продовження після прий-няття Конституції, яка змінила ор-ганізацію і функціонування держав-ної влади на принципово нових заса-дах, є закономірним явищем в умовах переходу до демократичної, правової держави країн з формально демок-ратичними або тоталітарними режи-мами. Не випадково подібними чи-ном відбувалися демократичні ре-форми державної влади свого часу і Італії, Іспанії, Німеччині після від-мови цих країн від фашистських, то-талітарних режимів.

Протягом 10 років після прий-няття Конституції в Україні тривав процес запровадження європейських демократичних стандартів у політич-ній культурі і веденні економічної політики. В різні періоди перебіг цього процесу був різною мірою ус-пішним. Проте після перемоги Пома-ранчевої революції наша держави впевнено встала на шлях розбудови інститутів громадянського суспіль-ства.

Основою досягнутого прогресу в демократизації, особливо протягом останніх років, стали зміни в полі-тичній культурі держави, а також поширення нової системи цінностей та етичних норм, що передбачають поєднання індивідуальної свободи і прав особистості з культурою соці-альної відповідальності громадян.

З 1 січня 2006 року в силу всту-пили зміни до Конституції України, прийняті ВРУ 8 грудня 2004 р. Згадані зміни - це лише часткова ре-форма системи влади, яка повністю набула сили після парламентських виборів 26 березня 2006 р. Пере-розподіл владних повноважень Пре-зидента України на користь Прем‘єр-міністра та Верховної Ради покли-каний стати запорукою успішного втілення демократичних реформ на всіх рівнях суспільного і політичного життя нашої держави.

Визначна дата - 10-а річниця прийняття Конституції України - дає можливість нам, нащадкам тих, хто відображаючи власну політичну практику, представив світові демок-ратичні статті Конституції Пилипа Орлика ще тоді, коли навколо пану-вала тиранія монархів, ще раз оціни-ти пройдений за ці сторіччя і роки шлях.

Глибокі корені демократичних традицій українського народу у непрості часи відновлення незалеж-ності дозволили нам досягти згоди шляхом переговорів, уникнути кровопролиття та гострих внут-рішніх зіткнень, через які пройшли практично усі пострадянські країни. Ми змогли подолати значний масив економічних, соціальних та при-родних катаклізмів і продемонст-рували спроможність нашого дер-жавницького духу.

Такі стрімкі трансформації про-тягом такого відносно короткого пе-ріоду нечасто випадали на долю інших країн. Тому останні 15 років незалежності та 10 років існування Конституції дають підстави для оптимізму та віри у власні сили, влас-ний народ та надії на молоде поко-ління.