23-26 травня в Детройті (Мічиган) відбулася ХХVIII конвенція Союзу Українок Америки. Всього взяло участь 238 союзянок з усіх десяти округів CША, серед них 15 представниць різних відділів округу Чікаґо, на чолі з п. Любомирою Калін.

Союз Українок - найдавніша і найчисельніша доброчинна організація, що вже 83 роки в Америці опікується споконвічно жіночими справами - прищеплює українство нашим найменшим у "Світличках"; віднаходить і заохочує активних молодих жінок українського походження, що досягли значних успіхів y різних галузях професійної, наукової та культурницької діяльності. Створює підручники, щоб допомагати вивченню української мови четвертому поколінню американців, у жилах яких тече українська кров, доносити Америці відомості про Голодомор, як ґеноцид українського народу; протягом усіх цих років проводить стипендійну акцію, надаючи можливість сотням нащадків українців у Бразилії, Аргентині, а останнім часом і в Україні отримати освіту, чого самі вони не могли би, зважаючи на їхнє сирітство; пропагують українську культуру в Америці; закуповують в Україні і розвозять в бібліотеки східного реґіону україномовні художні книжки, щоб привабити дітей до вивчення української мови; висилають необхідні речі, як дайперси, предмети ґіґієни для сиротинців і домів престарілих. Та, дарма, я не зможу перечислити вам, дорогі читачі, всі добрі справи, якими живуть 83 роки свідомі жінки-українки на теренах США.

У моєму житті - це вже друга конвенція. Три роки тому, бо саме така періодичність конвенцій за статутом, так само наприкінці травня в часі довшого вікенду - в День пам'яті, я була в Олбані - столиці штату Нью-Йорк. Надбавши такий до смішного малий, але все ж досвід, хочу роповісти про те, що мене найбільше втішило.

Перше, що кинулося у вічі - вік делеґаток. В Олбані пересічно зібралися жінки "за 80", таких було приблизно 80%, а в Детройті пересічний вік був 50-65, теж 80%! Так само омолодилася значно Головна Управа. Починаючи від новообраної Голови СУА - пані Мар'яни Заяць, вся Управа - це жінки активного віку. Напевно не мають такого досвіду керування громадською орґанізацією, як мали попередниці, але привнесуть нові ідеї, свіжу енерґію, нові шляхи вирішення проблем.

Справді, дорогі жінки, що читаєте цей мій допис! Не залишайтеся осторонь! Ми можемо зробити багато, ставши членами такої вагомої орґанізації, зробити багато тут, в Америці, де мешкаємо, а також вплинути і допомогти там, у нашій болюче дорогій Україні, що так важко борсається в своєму становленні незалежності, ох, як же нелегко це дається, як непросто! А ще недавно нам здавалося що ми МАЄМО незалежність України.., а маємо молоду державу, де навіть мови своєї не маємо. Не вміємо й за владу боротися, бо поки ми крихти по світах заробляємо і рятуємо близьких від жебрацтва, наші гроші привласнено на ужиток декількох угрупувань різного калібру бандитів, що не потребують УКРАЇНИ, як держави, а як терену для влади. Вони й досі, як на початку 90-х минулого століття вирішують політичні і майнові проблеми пострілами... Тож до цивілізації ще дуже далеко!

Та я про нас, про тих, хто тут. Навіть тих, хто свято вірить, що тут є тимчасово! Знайти час на дві години зібрання, чи як тут кажуть "сходин", раз на місяць, поспілкуватися, вирішити нагальні проблеми і справи, дати тих 10-20 доларів на загальну справу - це не так і важко! А без нас, без притоку свіжої крові, вимирають Відділи СУА, що так на нас чекають! Їх "зліквідовують"! який страшний вираз! Бо ми не маємо навички працювати у громаді... Є вибір орґанізацій, є поле до праці, що потребує нашого серця, трішки нашого часу, але дає задоволення і почуття приналежності до своїх, причетності до добрих справ, діянь доброчинності.

Я раділа і заздрила! Рятують від занепаду і ліквідації Відділи СУА в інших реґіонах наші жіночки-заробітчанки! Очолюють такі вимираючі Відділи! Продовжують добру і славну справу перших еміґранток з України!

Ходімо ж і ми! Ось 22 червня буде спільне зібрання всіх членок нашої округи на День Союзянки в Українському культурному осередку! Приходьмо і записуймося!

А я Вам хочу розповісти трішки про Конвенцію в Детройті.

Першого ж вечора, в п'ятницю, влаштовано було для прибулих делегаток і громади міста Детройту англомовний вечір. Розпочався він привітом від губернатора штату Мічиґан, що найвищими похвалами озвалася про українську громаду міста, про її вагому участь в житті штату, про повагу, яку в цілому і зокрема викликають жінки, що належать до СУА.

А головним "почастунком" було спілкування з чудовою жіночкою у віці приблизно 35-38 років, що є журналісткою, головним редактором поважного видання тижневика "Financial Times" Христею Фріленд. Колись до Канади малою дитиною прибула її бабуся, це було коло 100 років тому, її мама одружилася з англійцем, сама Христя теж має чоловіка американця, та це не стає їй на перешкоді голосити себе українкою, а також виховувати двох донечок - Наталю і Галинку, відповідно 7 і 3 рочків віком - українками! Вони вдома від народження спілкуються з мамою тільки українською мовою! Вони вчащають до Світлички і суботньої школи, до української церкви. Сама Христя жила 2 роки в Україні, а також 3 роки в Москві. Ця молода жінка чудово зорієнтована в наших реаліях! Вона глибоко розуміє проблеми України i може служити справжнім зразком для нас!

У суботу пленарне засідання, яке було присвячено 75-літтю Голодомору, розпочалося урочистою ходою представниць усіх округів із прапорами. Голови округів внесли вишивані рушники пам'яті і прикрасили ними стенд, мама однієї з союзянок, що сама дитиною пережила страхіття Голодомору, внесла невгасиму свічу пам'яті, від якої світло на свічку отримала кожна делегатка, численні гості і всі - біля 300 осіб, одягнені у вишиванки, вшанували хвилиною мовчання жертви Голодомору. Тоді спільно помолилися, заспівали Гімн України і Гімн Союзянок. А до того зауважу, як пізніше зіщасливим здивуванням виголосила одна з нас - в цій залі не було двох однакових вишиваних сорочок!

Найбільше мені сподобався виступ Голови Світового Конгресу Українців Аскольда Лозинського, котрого, на мою думку, не треба особливо представляти зацікавленим читачам. Замість щось виголошувати про Голодомор, він безпомилково обрав фрагмент зi "Жовтого князя" Василя Барки. Такий собі короткий уривок, що пронизав, мов списом моє серце болем співчуття і допоміг мені пізніше оформити свою думку, яку я намагаюся донести до кожного, хто лиш хоче слухати і чути.

Отже, йшлося про те, що батьки-селяни, яким голодна смерть у вічі заглядала, останнім зусиллям вивозили своїх дітей бодай до околиць більшого міста і покидали там вздовж вулиць, у безумній надії, що щось чи хтось їхніх дітей врятує від болісної голодної екзекуції. А тих дітей підбирали на вози спецзагони членів комуністичної партії, звозили у визначене місце, де їх оглядали лікарі, оцінювали і ... судили. Одним присуджували смерть у викопаній за містом спільній ямі, а іншим, що мали шанс вижити, присуджували бути вивезеними геть з України до Росії. Там їх виховували на справжнії "совєцкіх" людей. А на місце замордованих 10 мільйонів радо стали завезені з глибинки Росії партійці, які на Східній Україні прожили вже тих 75 років, виростили дітей, внуків, правнуків. Це вони тепер насмерть стоять ПРОТИ незалежної України, проти вступу до НАТО, проти української мови, яку досі народ у селах вживає, як прабатьківську рідну мову.

Те ж саме, тільки через роки сталося в Західній Україні, звідки до Європи і далі по усіх континентах рушили з валізкою і дрібними дітками українські інтелігенти, освічений люд і всі, хто точно знав, що не знесуть пануваття тих "совітів", з якими примусово ще перед війною познайомилися. А "освободітєлі" і справді вивезли на Північ, Схід, у Казахстан все, що дихало українством, та не стала пусткою наша земля, а натомість на західні землі прибули росіяни, поселилися, прожили тих майже 60 років і виростили своїх дітей, внуків..., а я скрізь чую "Чому-у-у ті українці такі не такі??? Чому-у-у та Україна така дивна???" Oсь ТОМУ. Не запитувати треба, а враховувати це. Тепер ВОНИ громадяни України, а ми?... Ми - тут. Не нам судити. Не нам зраджувати і зрікатися! Нам - допомагати, сприяти, будувати ту незалежність кожному на своєму місці перебування. Там, куди нас доля закинула!

А тим часом Конвенція відбувалася за планом. Переобрали Управу. Відзвітували за працю, нагородили найдостойніших грамотами, ось я, що була єдиною там представницею - делегаткою від 22-го Відділу СУА в Чікаго, отримала 18 Грамот і золотих (на колір) медалей за понад 50-літню сумлінну, віддану працю членок 22-го Відділу.

А ще було на бенкеті нагородження молодих жінок українського походження, що досягли видатних успіхів у різних галузях професійної діяльності. Серед них моя далека родичка Соломія Сорока - внучка Катрусі Зарицької, нашої української героїні, чудова скрипалька, теж отримала почесну Грамоту.

Подарувала насолоду співом оперна співачка Оксана Кровицька - наша гордість.

У неділю ми мали Службу Божу просто в готелі, під час якої почуттям гордості наповнював чудовий, могутній злагоджений спів нашого жіноцтва.

Діточки із трьох українських "Світличок" в часі обіду нас розважили своїми патріотичними співами і декламаціями.

Увечері ми мали екскурсію в українські околиці Детройту, оглянули фрескові розписи церкви "Непорочного зачаття" роботи видатного українського художника Дмитренка у Гемтремку, а також Українське околицю у Воррен, оселю СУА, де мали вечерю у культурному осередку, під час якої посол України у США Олег Шамшур вручав нагороду орден "За заслуги" ІІІ ступені від президента України Віктора Ющенка конгресмену Палати Представників США Сандор Левін за сприяння в подоланні поправки Веніка для України. Там був присутнім і наш генеральний консул пан Василь Корзаченко з дружиною.

Українська громада обдарувала нас чудовою виставою за мотивами "Наталки-Полтавки" в осучасненому варіанті, пристосованому до реалій третього тисячоліття зi самодіяльними артистами, обдарованими надзвичайним акторським і вокальним талантом. Цей виступ і весь концерт вдихнув нові сили у стомлених союзянок - всі щиро сміялися, раділи та аплодували.

Понеділок - останній день роботи, був виповнений секційною і пленарною роботою. Ми отримали багато матеріалів, що допоможуть пожвавити роботу.

Лишень треба нам нових членок! Закликаємо! Приходьте! Це так добре - служити своєму народу, громаді, працювати на краще майбутнє!

22-й Відділ СУА, округ Чікаго.