На книжкових полицях Америки з'явилися спогади колишнього керівника одного з управлінь НКВС, а пізніше КДБ Павла Судоплатова, названі ним „Спеціяльні завдання". Це видання, яке вийшло англійською мовою, відразу привернуло до себе увагу широкої громадськости.

Книга розвідника, ім'я якого протягом 58 років було однією з державних таємниць, розповідає про широкий спектр темних справ, скоєних як на терені радянської імперії, так і за її межами. Не маючи можливости розповісти про увесь секретний театр в епоху параної, зупинюсь лише на розділах пухнастого тому, в яких йдеться про вбивство провідника українських націоналістів полковника Євгена Коновальця.

Найперше варто було б сказати кілька слів про автора спогадів. Павло Судоплатов народився в українському місті Мелітополі у 1907 році. Хрестили хлопчика в російській православній церкві. Батько його - українець за національністю, був мірошником. Мати майбутнього розвідника - росіянка, її п'ятеро дітей майже не володіли українською мовою, не знали національних звичаїв і традицій. У 1917 році раптово помер батько Павла, родина опинилася у дуже скрутному матеріяльному становищі. Скінчивши початкову школу і не маючи умов для продовження освіти, 12-річний хлопець тікає з дому, стає вихованцем червоноармійського полку.

Швидко промайнув час і молодого бійця спрямовують у підрозділ чекістів, де почалася нова сторінка в житті майбутнього розвідника. А далі, розповідає автор книги, його перевели до Москви, в іноземний відділ НКВС, де він стає організатором диверсій та терористичних актів, спрямованих проти національних провідників України.

Згодом Судоплатов отримав завдання ввійти в кола закордонної української еміграції, запізнатися з полковником Євгеном Коновальцем - головою Проводу Українських Націоналістів, однією з найвидатніших постатей української історії першої половини XX століття.

Впродовж восьми місяців готувався Павло до виконання своєї нової ролі, окрім опанування шпигунською технікою, багато уваги приділив досконалому вивчення української мови, зокрема галицького діялекту, вдосконалював також свої знання з історії національно-визвольного руху в Україні.

Далі Судоплатов докладно розповідає про зустрічі з Коновальцем, про дискусії з ним з приводу проведення терористичних актів в Україні. Зрадник і вбивця намагається переконати читачів в тому, що керівник проводу не орієнтувався в ситуації, яка існувала в той час в Україні і його поради ніби стали полковникові в пригоді.

Після довшого перебування в оточенні української еміграції за кордоном, Судоплатова викликали до Москви, де відбулися дві його зустрічі із Сталіном. Автор докладно описує бесіди з „вождем усіх часів і народів", а також розповідає про те, як готувався замах на Коновальця.

Під час першої зустрічі, у якій взяв участь народний комісар внутрішніх справ Єжов, Сталін цікавився настроями, які панують в середовищі українських емігрантів за кордоном, чи дійсно Коновалець є лідером українських націоналістів, якого підтримують численні організації в країнах Заходу та американського континенту. На ці запитання, як стверджує автор книги, він дав вичерпну відповідь, однак виявився не готовим до того, щоб запропонувати Сталінові плян вбивства полковника.

- Тоді за тиждень підготуєте пропозиції, - сказав Сталін і простягнув руку розвідникові.

Єжов, пославшись на Сталіна, порадив Судоплатову поїхати до Києва, щоб зустрітися з першим секретарем ЦК Компартії України Станіславом Косіором та головою Президії Верховної Ради Григорієм Петровським і разом обговорити питання, яке цікавить Москву. Така зустріч відбулася. Коли Сталін вдруге запросив Судоплатова до себе, то перше слово він надав Петровському, який доповів, що за великі злочини, скоєні проти українського народу, Коновалець засуджений урядом України до страти. Варто звернути увагу читачів на те, що не суд, як це робиться у демократичному суспільстві, а уряд виніс вирок, хоча такими правами він не наділений.

Сталін схвалив прийняте рішення і поцікавився у Судоплатова особистими уподобаннями Коновальця.

- Любить шоколадні цукерки, - відповів розвідник, - часто купує коробки з такими солодощами.

- Гадаю, що доцільно було б скористатися цією нагодою, - зауважив Сталін і побажав Судоплатову успіху у виконанні покладеної на нього місії.

Спецiяльній лябораторії, створеній при НКВС, було доручено виготовити бомбу у вигляді коробки з шоколадними цукерками, які полюбляв Коновалець. Незабаром це завдання було виконано. Щоб бомба вибухнула, слід покласти коробку у горизонтальне положення і включити годинниковий механізм.

Ранок 23-го травня 1938 року видався у голяндському портовому місті Роттердамі напрочуд теплим і сонячним. З радянського торговельного теплохода „Шилка" зійшов на берег стрункий тридцятилітній юнак, якого моряки знали, як вправного радиста. Насправді то був розвідник - вбивця Павло Судоплатов, який поспішав до кафе „Атланта", в якому на 11 годину 50 хвилин було призначено побачення з Коновальцем.

Полковник, не підозріваючи нічого поганого, прийшов на цю зустріч сам, зайняв місце за вільним столиком і радо привітав свого „доброго" знайомого. Бесіда була короткою, більш докладну розмову передбачалося провести в той же день у центрі міста.

Бомба під виглядом коробки з шоколадними цукерками лягла на стіл. Почався відлік останніх хвилин життя Коновальця. А тим часом Судоплатов, вийшовши з кафе, попрямував у протилежний бік вулиці. По дорозі зайшов до крамниці, яка торгує одягом, де купив капелюха та літній плащ. Коли він знову опинився на вулиці, то почув сильний вибух і побачив, що люди, які знаходилися поруч, кинулися до кафе. А Судоплатов, намагаючись не видавати свого хвилювання, направився до залізничої станції, де сів у потяг, який їхав до Парижу.

Не можна без обурення читати ті рядки, в яких автор спогадів розповідає про свої почуття після того, як він здійснив замах. Даремно в них шукати переживання за те, що позбавив людину життя. Його хвилює лише одне питання: чи вдалося виконати наказ вождя, чи не відійшов на якусь мить полковник від столика, за яким сидів?

І з яким задоволенням професійний вбивця прочитав в Еспанії газету, в якій повідомлялось, що підкладена ним бомба розірвала на шматки громадянина Литви Новака, який, як потім виявилося, був полковником Коновальцем. Його смерть напередодні вирішальних для України подій була, без сумніву, великою втратою. Цей підступний удар викликав глибоке потрясіння в ОУН, але сили організації не послабив.