Одного вечора на початку липня 1929 року повідомив мене телефоном наш зв"язковий Дмитро Галич, що Полковник буде в Нью-Йорку у п"ятницю, 5 липня, і матиме вільний час від полудня до ночі. Виходило, що часу на скликання зборів зосталось кілька днів. Перш за все треба було подбати про залю.

Здається, що в тих часах єдиним з асторійських українців, що мав своє власне авто, був член Відділу Михайло Ґалан, який радо згодився при­везти Полковника з Нью-Йорку до Асторії на збори і відвезти його назад, що, очевидно, було виконано.

В дорозі до Асторії розказував Полковник про свою організаційну пра­цю між нашими людьми по різних містах в Америці з вірою, що його праця, хоч яка вона тяжка і невдячна, не піде намарне. Він бачить, що наше громадянство тут, в Америці, вже позбулося більшовицького роз­гардіяшу, що донедавна загрожував національному життю нашої спіль­ноти, що наші люди, без огляду на релігійні ріжниці, дивляться на світ власними очима і до визвольної боротьби українського народу в краю ставляться серйозно, про що він мав уже нагоду переконатись, і тому він уважає, що ґрунт під нову організацію в Америці є. Бракує лише відважних ентузіястів для оживлення духа тієї організації. Між іншим, сказав Полковник, що йому буде приємно ближче познайомитися з асторійськими громадянами, а зокре­ма, з членами тієї нової організації, що має нести постійну поміч рідному краєві. А тому, що по нинішній день Полковник не дістав ніяких пові­домлень про заснування нових Відділів у таких великих містах, як Чикаґо, Детройт, Філядельфія, а в першу чергу Нью-Йорк, наш Відділ в Асторії буде першим відділом в Америці. . .

Така більш-менш була розмова Полковника з нами, коли ми їхали ав-том до Асторії  на осново­положні збори 1-го Відділу Української військової організації (УВО).

Гурток присутніх людей привітав його  грімким «Слава Вождеві!» і в тім моменті, коли Полковник відповів «Слава Україні!» - бувший Січовий стрілець Микола Максимович, що воював в Корпусі Січових стрільців під командою Полковника, стоячи нині на правім крилі виструнченого ряду, по військовому «слухняно» звітує, що на залі разом з Полковником знаходиться 15 людей...

Слідувала маленька, але приємна церемонія, тобто познайомлення Пол­ковника з кожним членом особисто. Кожному подавав він руку, при чім пишучий ці рядки, що ближче знав усіх членів, називав Полковникові ім'я і прізвище кожного з присутніх. Був це теж один з моментів, що задержався в пам'яти до сьогодні.

Для переведення перших загальних зборів Полковник призначив мене головою, очевидно, за згодою усіх членів, а на секретаря обрано колиш­нього підстаршину Української Галицької Армії Миколу Фенчинського. Заки приступлено до діла, я уважав своїм обов'язком перепросити Пол­ковника, що не всі повідомлені люди зійшлися, мабуть, з причини, що запізно вислано до них картки, а часу на скоріше повідомлення зовсім не було.

На моє перепрошення Полковник відповів, що дуже часто про великі діла рішає не кількість, а якість людей, відданих даній ідеї.

 Полковник почав свою промову історією визвольної боротьби українського народу від княжих часів, ілюструючи своїми полум'яними словами світла й тіні тієї боротьби аж до наших часів, і коли зближав­ся Полковник у своїй промові до Листопадового зриву, я за сценою вже тримав у своїх руках розпростертий прапор, розуміється, синьою фарбою догори, а жовтою вділ, не звертаючи уваги, що на тім прапорі з обох сторін були нашиті великі червоні літери УВО. Чекаю лише на знак Полковника, щоб той прапор  задемонструвати  перед січевиками.

Коли ж я почув незабутні слова Полковника, що він як Голова Укра­їнської Військової Організації в краю, покаже зібраним той прапор, що 1-го Листопада 1918-го року тріюмфально повівав на львівськім ра­туші, під гучні оплески січовиків я вийшов з розпростертим пра­пором на фронт сцени... За хвилинку, люди з перших лавок почали кричати: «оберніть прапор!», «оберніть!», інші: «ви тримаєте догори ногами»! Я зразу не знав в чім річ, і мало зі сцени не злетів Аж сам Полковник взяв від мене прапор і обернув жовтою фарбою догори, а синьою вділ, бо так були нашиті букви «УВО» на тім прапорі, пояснюючи, що на Великій Україні бойові частини збройних сил зразу були прийняли в себе жовто-блакитний прапор, замість синьо-жовтого, і бойовики УВО нашили так ініціяли своєї організації.

У своєму слові до членів Полковник розказував про діяльність УВО на рідних землях і про свою ціль приїзду в Америку, про завдання нової організації на терені Америки, наріжним каменем якої буде щойно за­снований її 1-ий відділ. УВО в краю є організацією наскрізь військово-революційного характеру, але тут в Америці вона буде виключно допо­міжного характеру або резервом для постійної доромоги, головно матері-яльної, без якої продовжувати визвольну боротьбу в краю, очолювану УВО, буде неможливо, бо самозрозуміла річ, що така боротьба потягає за собою колосальні видатки. Майже в подробицях переповів Полковник членам про важніші дії УВО в краю, про які в часі першої зустрічі з ним інформував мене, тобто про жорстокість польського уряду у відношенні до українського населення в Галичині, про більшовицькі звірства на Великій Україні, про неми­нучість другої світової війни, до якої нарід наш мусить бути відповідно приготований і т.і.

Довірочним повідомленням Полковника було для нас те, що назва УВО для українців в Америці є лиш тимчасова, що в короткому часі ця назва буде замінена іншою назвою, про що своєчасно прийде урядове повідом­лення від головного Проводу в краю. Причиною зміни назви є те, що УВО є наскрізь військово-революційного характеру і на її легальне існування в Америці американський уряд не дасть офіційного дозволу.

Слідувала точка вибору першої управи асторійського Відділу УВО. За порадою Полковника, вибір переведено в спосіб демократичний, тоб­то голосуванням за піднесенням рук. Вибрані були такі особи: Володи­мир Череватюк - голова, Микола Дейсак - заст. голови, рекорд, се­кретар - Петро Задорецький, касир - Михайло Ґалан, фінансовий секретар - Микола Фенчинський, контролери - Данило Бурдиґа, Евстахій Кривень і Іван Драла.

Відносно членських внесків, тобто місячних вкладок, то теж, за пора­дою Полковника, було вирішено, що кожний член після своєї спроможности сам собі визначує місячну вкладку в роді добровільного самооподатку­вання, з якого певний відсоток лишається в касі Відділу на покриття адміністраційних видатків, а решту відсилається до краю, як «Бойовий Фонд». Членський податок можна вслачувати до Відділу, як кому ви­гідно: згори за цілий рік, піврічне, квартальне або кожного місяця.

Звернувшись до пишучого ці рядки, як вже до секретаря Відділу, Полковник сказав, що віднині можна буде контактуватись з ним безпосередньо телефоном в його помешканні в однім готелі, і передав мені число свого телефону, щоб в кожній важній справі у зв'язку з організацією йому подзвонити. По закінченні зборів Ґалан знову своїм автом і кількох нас членів Відділу, відвезли вдоволеного Полковника до його помешкання.