Події у Срібній Землі у березні 1939 року і проголошення Карпато-Української держави - це щось надзвичайне. Майже 700 років цей давньоруський край перебував поза Україною - ще від княжих часів. Се-мигородці, мадяри і австрійці панували на цих землях, намагаючись асимілювати і денаціоналізувати українську народну масу. Всупереч несприятливим історичним обставинам, Закарпаття залишилося українським, хоч його контакт із більшістю українських земель був часом дуже і дуже слабкий, а тиск чужинців був агресивний понад міру. Тому те, що сталося на Срібній Землі у 1939 році, є доказом, що нікому й ніколи України не перемогти.
Коли після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії Закарпаття опинилося в складі Чехословаччини, в краї запанувала нова політична ситуація, яка дозволила українцям відновленням Української держави заманіфестувати перед світом волю до національної незалежности. Справа Карпатської України зворушила серця українців по всьому світі.
15 березня 1939 року в місті Хусті відбулось засідання 22 нововибраних послів до першого сойму Карпатської України, на чолі з президентом о. Августином Волошином, який відкрив сойм словами: „Всемогучий Боже, Ти, що дозволив нам, найменшій вітці українського народу, взяти свою долю у свої руки, дякуємо Тобі. Вірю, що наш перший Сойм, однозгідно з волею народу, дане йому право і власті виконуватиме на добро української нації і цілого населення Карпатської України. Слава Україні!".
Під час засідання сойму наспівали тривожні вістки про наступ мадярських військ, узгіднений з нацистським Берліном. Представник Німеччини передав ноту Берліну - щоб не чинити опору мадярським окупантам. Сойм Карпатської України, не звернувши увагу на ту пораду могутньої Німеччини, спокійно продовжував свої історичні наради, і це був перший справжній опір ворогові. Президент о. Августин Волошин, присутні посли і члени уряду Карпатської України знали, що на них дивляться віки історії, дивиться весь український нарід і цілий світ.
Уряд о. А. Волошина переслав Берлінові ноту, в якій ствердив, що українці будуть боронити свою землю і свою волю! До „карпатської Січі" вступали сини і дочки з інших земель України, протиставляючи мадярським танкам і гарматам не так зброю, як хоробрість і честь. Німеччина і Італія, як Пилати, вмили руки і свідомо залишили Карпатську Україну на поталу мадярам. Збройний чин карпатських січовиків викликав подив і увагу цілого світу до української проблеми. На полі слави полягло тисячі вояків, імена яких золотими літерами вписані в історію національно-визвольної боротьби українського народу.