Стефанія Бончук народилася 2 січня 1950 року у Львові. Живописець, графік, писанкарка, фотограф, вишивальниця. Член Національної Спілки художників України. У 1975 році закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, за спеціальністю - художник по склу. Секретар творчого мистецького об'єднання "Вориння". Спеціалізується у пейзажі, натюрморті.

Ще з дитинства була закохана у писанкарство. Постійно малювала на яйці, просто малювала. Пізніше львівська писанкарка Олена Тіменик, побачивши у цих творіннях щось своєрідне, запропонувала писати писанки. На першій писанці майстриня зобразила півня і червону калину. Досі зберігає цю писанку і постійно її відновлює.

Писанки Стефанії Бончук живописні, що є рідкісним в українському писанковому мистецтві. У них органічно поєднуються авторські та традиційні мотиви, фольклор зі сучасними формами. Вони вдало скомпоновані. На писанці композиційно викладено думку, навіть подано рух думки. У творчості Стефанії Бончук постійно взаємодіють три гілки: писанкарство, живопис і графіка, які одна одну доповнюють. Писанки Стефанії Бончук вражають своєю різноманітною орнаментикою: квіткові орнаменти, веснянкові, Великодні, весільні, Купальські, крапанки з графікою, поєднання орнаменту із живописом, плакатні писанки, автопортретні. На кожній виставці майстриня отримує багато схвальних відгуків на писанки "Козак Мамай", "Берегиня", "Благовіщення", "Чумацький шлях", "Осінь і Весна", "Розп'яття", "Свята вода - свята вона". Нещодавно завершила картину, яка народилася з писанки, під назвою "Україна". Україна зображена у вигляді жінки без рук. Це означає, що маємо свою державу, але ще не ми у ній господарі.

Писанка у житті майстрині зайняла значне місце: вона дає поштовх до живопису. Картини Стефанії Бончук переважно народжуються після виготовлення писанки. Але ніколи не було так, щоб картина стала писанкою. Всі її писанки - авторський витвір і вони не притаманні певному регіону України.

Стефанія Бончук наважувалася малювати писанки навіть за СРСР. А ще тоді малювала на папері листівки з великоднім колоритом, які пересилала своїм знайомим. На початку 1990-х років у Львові був конкурс художників і вона подала ці роботи, а в 1997 році її надрукували в "Літературному альманасі".

Майстриня говорить, що їй дуже тяжко повторити писанку, навіть свою. Є деякі повторення тих писанок, але вони вже інші, колорит не той. На одну тему в неї з'являється кілька різних писанок, а скопіювати не вдається. Правдивий живописець своєї роботи ніколи не повторить. Якщо копіювати старих майстрів - це пошук їхньої технології, кольору, а просто копіювати - це бездушна робота.

У 1996 році у Львові відбулася перша персональна виставка живопису Стефанії Бончук, а через рік - виставка писанок. Згодом мала персональні виставки у Коломиї, Космачі, Севастополі, Києві, Львові, Самборі, а також багато групових. Її роботи є у багатьох країнах світу. Дочка Богданка навчалася у середній школі з посиленим вивченням французької мови і шостому класі поїхала до Франції і взяла зі собою писанки. Багато писанок купували іноземці у Львові. А коли дочка співала при церкві святого Андрія і їздила за кордон - керівник хору постійно брав її роботи в Італію, Німеччину, Францію і США. В "Енциклопедії сучасної України" є розділ про Стефанію Бончук. Також її роботи є в багатьох каталогах.

Стефанія Бончук поступила до інституту аж за четвертим разом. І не тому, що був великий конкурс, а тому, що не була в комсомолі, а для вступу були "свої клієнти". Після першої невдачі пішла працювати у Художній фонд. Звідти пробувала ще два рази поступити, але і в такий спосіб не вдавалося. Та коли приймальна комісія зрозуміла її наполегливість - більше не заважала. Після закінчення інституту працювала головним художником на кераміко-скульптурній фабриці. Після роботи приходила у майстерню, все кидала і малювала.

Батьки Стефанії Бончук походять з Тернопільщини з роду ткачів. Писанкарів у її родині не було. Батько пані Стефанії мав відчуття вродженої інтелігенції та був дуже талановитим. Він був професійним фотографом і навчив цій справі дочку Стефанію. Вдома тихенько співав Гімн України і казав, що їй більше нічого не треба. Батько хотів, щоб дочка стала скрипалькою, бо дуже любив цей інструмент, але перевагу віддала таки малюванню. Він не перечив, а навіть підтримував. Не заперечувала і мама. Пані Стефанія багато взяла від батька багато добрих рис, навіть передався тернопільський діалект, за яким її впізнавали у Львові. По маминій лінії у пані Стефанії був дядько, який гарно малював.

Стефанія Бончук має багато своїх учнів. Двоє з них вчаться в Коледжі декоративного та прикладного мистецтва, чимало в Академії мистецтв. Її ученицею є також дочка Богданка. Вона закінчила Львівське училище культури, а згодом і Академію друкарства. Письменниця, акторка Львівського театру юного глядача.