На світлині за моєю спиною ідеолог націоналізму Дмитро Донцов та комуніст Люксембург. В історію увійшли поряд, в сотню великих українців не увійшли обидва

"...радянська влада акумулювала всю ненависть до українського національного руху саме в особі Бандери, а саме слово "бандера" для багатьох стало лайливим, своєрідним антибрендом".

Вахтанг Кіпіані. Шеф-редактор проекту "Великі українці"

Відмовтесь від ворожнечі і зробіть ваших дітей американцями

Роберт Лі

Найцікавішою та наймасштабнішою іміджевою акцією останнього часу в Україні став телепроект "Великі Українці". Він викликав величезний суспільний інтерес і став поштовхом для осмислення вічного кола питань: "Хто ми?", "Які ми?", "Хто нас уособлює"? "Кого можна вважати гордістю нації?". Знамените ім'я є брендом, тобто таким, що стало певним символом досконалості, якості, прославленості. Сукупність цих брендів багато у чому визначає бренд нації. Погодьтеся, що в України радянської були свої офіційно визнані герої, чий портретний ряд багато в чому визначав образ тогочасної радянської республіки, а Україна незалежна має провести радикальну ревізію свого "брендового господарства". На зміну фальшивим героям, катам та пройдисвітам мають прийти справжні герої - світочі Розуму, Серця та Волі. Хто зi старої обойми залишиться? Кому прокладуть "зелену вулицю"? Кого з невідомих широкому загалу висунуть на авансцену суспільної уваги? Все це питання найважливішого значення, оскільки давно вже потрібно написати об'єктивну історію України з позицій історичної правди та українських цінностей. Та й поряд з ідеями, "портрети" також виховують і набагато швидше. Приклад людини, яка жила і працювала, а інколи і життя віддавала задля України, дохідливіший для дітей та молоді, ніж томи глибоких теорій.

У той же час хід проекту поставив ряд запитань і викликав суперечки, на які хотілося дати хоча би попередню відповідь - як не людям, то, принаймні, собі. Спробуємо це зробити разом з вами, шановні читачі. А почнемо танцювати "від печі" - для системності.

Ініціатори проекту

Логотип телепроекту "Великі Українці"

Ідея народилася в Англії і отримала формат телепроекту "Great Britons" ("Великі Британці"). Нею зацікавилися і провели подібні опитування у себе ще ряд країн. В Україні, попри можливі очікування, за це взялися зовсім не ті патріоти, яким би це личило за їх переконаннями та декларованими позиціями. Соромно зізнатися, але жодна з партій чи громадських організацій національно-демократичного ґатунку до цього не додумалася. Наш кондовий патріот у цьому місці міг би вигукнути: "І тут євреї"! Можна додати: "І ще й грузини!".

Так, ініціатором телепроекту "Великі Українці", як це не дивно прозвучить, виступили єврей Савік Шустер та грузин Вахтанг Кіпіані. У команді проекту є й росіяни і нащадок німецьких Бенкендорфів Єгор. Трапляються там і українці, але їх треба гарно пошукати.

Отака ми дивна нація - свою історичну та суспільну велич можемо осмислювати за підказкою, вибачте і зрозумійте правильно - "інородців", які виявилися патріотичніше налаштованими, ніж наші "професійні" патріоти. Слово "інородці" я використовую тут зовсім не в образливому сенсі, а буквально - люди іншого роду-племені. До речі, протягом усього проекту питання інородців та питомих українців виникатиме постійно, так що ми до нього ще повернемося.

А Савіку Шустеру (попри усе неоднозначне до нього ставлення якраз тих самих неповоротких патріотів) та Вахтангу Кіпіані ми мусимо бути вдячними, оскільки цей проект породив у суспільстві хвилю самоусвідомлення, розбудив ініціативу сотень тисяч простих та не дуже простих людей і висунув на суспільне обговорення такі постаті, щодо яких не завжди можна сформулювати однозначне ставлення.

Загалом же громадяни Україні з усіх усюд запропонували до сонму великих аж понад 14 тисяч прізвищ! Ця цифра просто грандіозна за масштабом, але вона підтверджує дві речі: по-перше, у кожного свої герої, а, по-друге, у народу ще немає усталеного портретного "синкліту", загальновизнаної групи великих. І формування та обговорення цієї групи значно стимулює розвиток національної самосвідомості жителів України.

Я кажу "жителів", бо хочу висловитися максимально обережно. І ось чому.

 

Хто обирає?

Щоб правильно зрозуміти -кого і чому висувають у великі, потрібно чітко усвідомлювати - а хто висуває? Українці? Нація? Народ?

Наші постійні читачі добре орієнтуються у складнощах сьогоднішнього українського життя. Знають вони і про політико-психологічну та ментально-релігійну розколотість країни. Отож розуміють, що пропонують кандидатури до списку великих українців зовсім не виключно українці, патріоти, національно свідомі та освічені особистості, яким не потрібно пояснювати ази нашої історії та культури, бо любов до них вони всмоктали з молоком матері. Голосують і не українці, і антиукраїнці, і хохли, і малороси і ще дуже різна публіка, серед якої трапляються, вибачте, і різномасті придурки та ненависники усього українського. Тому виважено скажемо - голосує народ України, який на сьогодні є не згуртованим, а, навпаки, суперечливий всередині себе і може бути названий по різному - "жителі України", "населення", "політична нація" тощо. От тільки нацією у точному значенні цього слова він називатися аж ніяк не може. До цього ще дуже далекий шлях. Колись ми його пройдемо. А поки що...

Але ж демократичні принципи вимагають рахуватися з кожною думкою і визнавати право кожного, включно і вище перелічених "персонажів", на своє бачення. Однак, ми з вами не будемо "демократичними телятами" і не станемо сліпо погоджуватися з кожною пропозицією, яка прозвучала у ході реалізації проекту. Поважаючи право кожного, залишимо собі право не поважати вибір декого. Сподіваюся, демократія нам пробачить, особливо, якщо свою незгоду ми переконливо обґрунтуємо.

 

Чи готова країна вибирати?

У зв'язку з цим постає питання - чи готова країна обирати когорту своїх великих? Найсвіжіше Інтернет-опитування чотирьох з половиною тисяч користувачів дає такий результат: "Звісно, готова" (2925 / 66,95%) "Ні, поки не готова (1444 / 33,05%)".

Зазначимо, що інтернет-користувачі сьогодні репрезентують, переважно, міське населення, а поза опитуванням залишаються малі міста, села, тобто величезний масив народу. Якщо третина "просунутих міських" вважає, що країна не готова, то я запитаю - а скільки ще нам потрібно готуватися? Що, за півтора десятка років ми ще не розібралися, за висловом Михайла Горбачова, "хто у нас є ху"? Переконаний - подібну акцію ми робимо не рано, а надто пізно. Саме час було її робити на початку 90-х, на зорі Незалежності, коли піднялася перша значна хвиля національного самоусвідомлення. Тоді й список міг бути значно іншим. Але "маємо те, що маємо", як сказав один із сучасних, визнаних великими, фіксатор факту.

 

Методика обирання

Після проголошення початку проекту йде прийом пропозицій за телефонами, СМС. (Зазначимо, що то є вельми прибуткова річ для операторів зв'язку, бо охочих запропонувати своїх великих більше, ніж достатньо). Потім оголошується сотня переможців. З неї обирається десятка, а на заключному етапі йде голосування за Великого № 1. А у фіналі у прямому ефірі оголошується найвеличніша особа нації.

 

Великі інших

Уїнстон Черчілль з роду герцога Мальборо - британець №1

Перш, ніж розпочати осмислення нашого проекту, корисно подивитися на підсумки уже проведених аналогічних опитувань ряду країн. Ці результати повчальні, бо фіксують певні закономірності.

Першою такою властивістю багатьох опитувань є виражена політизація героїв нації. Так, родоначальники проекту найвеличнішим британцем назвали Уїнстона Черчілля.

Визнаючи роль сера Уїнстона у британській та світовій політиці (особливо у роки Другої Світової війни) запитаю - а чи не погарячкували сучасні англійці з оцінкою голови свого Уряду? Адже згадаймо - їхні діди на парламентських виборах 1945 року висловили недовіру Консервативній партії Черчілля і герой війни змушений був покинути пост Прем'єра якраз тоді, коли переможці, учасники "Великої трійки" пожинали плоди своєї діяльності, ділили пиріг. На заключну зустріч з Рузвельтом та Сталіним у Потсдам поїхав не той, хто чотири роки війни представляв Англію у Трійці, а маловідомий, доволі сірий лідер Лейбористів Клемент Еттлі, якого хвалили за скромність. Розлючений поразкою Черчілль з уїдливим англійським сарказмом зазначив, що в Еттлі для скромності є всі підстави. Історія підтвердила таку оцінку. У 1951 році Черчілль відібрав у Еттлі прем'єрське крісло, а невдячні нащадки не внесли Клемента Еттлі у десятку найвеличніших британців.

Так, англійці любили свого "Вінні". Коли, звільнений ще у 1915 році з поста Першого лорда Адміралтейства, він знову обійняв цю посаду через 24(!) роки, усі кораблі та бази Королівського військово-морського флоту, як паролем, обмінялися радіограмою з двох слів: "Уїнстон повернувся". Коли 90-літній Черчілль помирав у своєму будинку, під вікнами зібрався величезний натовп і стиха заспівав культову британську пісню "Він хороший хлопець".

Конрад Аденауер - перший федеральний канцлер ФРН (1949-1963) і Німець № 1

Але ж коли нація Шекспіра і Ньютона ставить цих всесвітньовідомих геніїв на 5 і 6 місця, а інженера Ізамбарда Кінґдома Брюнеля на друге, коли Чарльз Дарвін у списку поступається принцесі Діані, то зробимо висновок - політики та сучасники отримують у ході подібних голосувань додаткові "бонуси симпатій". Підкреслю - уже в цьому першому за часом голосуванні, проект визначення видатних постатей країни отримав у спадок гроно типових "хвороб", які проявлялися та розвивалися в аналогічних проектах інших країн-послідовниць.

Інакше як могло статися, що нація Баха і Гете, Ейнштейна і Гутенберга (винахідника друкарства) першим номером свого списку визначила федерального канцлера Конрада Аденауера, а таких світових титанів, як Гегель, Кант, Гейне та інших навіть не включили до десятки?

Чи знають різні народи по справжньому свою історію? Не знають, інакше як нація Наполеона першим номером поставила де Голля, а нація Вашингтона та Лінкольна - вивищила Рональда Рейгана? Якщо країна серед 10 офіційних свят відзначає два - як дні народження Джорджа Вашингтона та Мартіна Лютера Кінга - то чому хтось з них не очолює список? Невже перший президент США поступається 40-му? Невже Рейган, який більше 3-5 сторінок тексту не читав жодних державних документів, не кажучи вже про книги, вище інтелектуала Бенджаміна Франкліна та інших батьків-засновників США, чи має такі заслуги перед громадянським суспільством та демократією у царині прав людини, як Мартін Лютер Кінг?

Рональд Рейган, 40-й президент США, Американець № 1

Чи можуть люди оцінити масштаб особистості та її дійсний внесок у скарбницю свого народу? Не можуть, бо інакше, як молодого принца Філіпа, нинішнього спадкоємця іспанського престолу, співвітчизники поставили вище видатного художника Пабло Пікассо, а Опру Уїнфрі вдячні американські телеглядачі поставили вище Рузвельта?

Чи всі народи досягають консенсусу у складанні такого списку? Не всі, бо інакше, яким чином Бельгія могла скласти два офіційні списки, в якому список "франкомовної" Бельгії очолив відомий бард 60-х років минулого століття Жак Брель, а "нефранцузька" Бельгія поставила його на сьоме місце, визначивши переможцем священика ХІХ століття отця Даміана, який піклувався щодо хворих на проказу і усе життя провів у засланні на острові? То хто ж для бельгійців є їхнім Великим № 1 - священний чи співак? Чи не нагадує нам ця ситуація українську, де герої Донбасу та Криму аж ніяк не співпадуть з героями Галичини та Волині?

Коли іспанці ставлять свого нинішнього короля Хуана Карлоса І де Бурбона на чільне місце десятки, їх монархічні почуття відданості правителю можна зрозуміти, але тоді виникає запитання - хіба він створив безсмертний образ Дон Кіхота, чи відкрив Америку? Якщо ні, то чому тоді геніальний М. Сервантес на другому, а Христофор Колумб на третьому місцях? Чому до десятки увійшло аж два прем'єр-міністри різних років і не увійшли всесвітньовідомі іспанські генії Веласкес, Франсиско Гойя, Сальвадор Далі, Федеріко Гарсія Лорка, Кальдерон, Мігель Унамуно?

Чому один революціонер - Хосе де Сан-Мартін - очолює аргентинський список, а набагато знаменитіший у світі аргентинський революціонер Ернесто Че Гевара відкотився аж на п'яте місце, змушений пропустити перед себе хірурга Фавалоро, автогонщика Фанхіо, і навіть комедійного актора (!!!) Ольмедо. Воістину, комедія!

Че Гевара - культовий революціонер світу

Можна зрозуміти, що популярність сучасника може видатися людям справжньою славою, але що тоді думають про свій внесок у світову культуру Нідерланди, коли на чолі національного списку ставлять політика Піма Фортейна, а художників Рембрандта та Ван Гога, чиї полотна сьогодні коштують десятки мільйонів доларів, ставлять на 9 та 10 місця, вивищуючи над цими геніями якогось адмірала Рейтера, футболіста Кройфа, прем'єра Рейса? А лідер списку Фортейн "прославився" тільки тим, що у 2001 році закликав припинити імміграцію до країни мусульман і відкрито визнав себе геєм. Він навіть не встиг зайняти жодного високого поста в країні, коли був застрелений у ранзі кандидата у депутати парламенту. То за що він визнаний найвеличнішим нідерландцем, "посунувши", окрім вищеназваних, ще і винахідника мікроскопа Левенгука та титана Європейського Відродження гуманіста Еразма Роттердамського? За ненависть до мусульман? Чи за гейство? То які, вибачте, підори його вибирали?

Можна наводити подібні приклади ще і ще, але і сказаного досить, щоб зрозуміти - жодна країна не впоралася зі своїм завданням на "відмінно" і список кожної країни викликає і питання, і здивування, і навіть нерозуміння - особливо в іноземців.

"Король" іспанського списку - король Іспанії

Особлива ситуація з проектом була декілька років тому у Росії. Савік Шустер, працюючи тоді на знаменитому московському телеканалі НТВ, хотів реалізувати проект у Росії, але з різних причин не склалося. Це тим більш дивно, що Росія, яка останні 3 століття формувалася, як імперська держава з єдиною - російською і великодержавною - системою цінностей, мала усі ментальні передумови скласти достатньо несуперечливий список Великих Росіян. Маючи таких непересічний, відомих світові геніїв та видатних творців, як Пушкін, Толстой, Достоєвський, Тургенєв, Чехов, Маяковський, Пастернак, Цвєтаєва, Мандельштам, Бродський і десятки інших славетних, росіяни проект не подужали. Не зайве зауважити, що у імперський період до Росії переїздили (подекуди і примусово) тисячі талановитих українців, як з часом (добровільно чи ні) зросійщувалися та складали у підсумку славу Росії.

Отож, прогнозую, що й український список подарує усім, хто ним зацікавиться всередині країни та за її межами, немало сюрпризів, на кшталт португальського списку, який очолює фашистський диктатор А. Салазар, другим йде комуніст Алваро Куньял, а генеральний консул А. Мендес випереджає не тільки геніального поета ХVI століття Луїса Камоенса, але й нещасного, відсунутого на 10 місце, мореплавця рангу Колумба Васко до Гаму. Свого часу хитрий адмірал виміняв у наївних туземців за декілька червоних шапок, які їх зачарували своїм небаченим виглядом, бика та купу виробів із слонової кістки.

Чи не так інколи виглядають у деяких країнах люди, які віддають свої голоси за "шапки", які видаються їм неймовірними та неперевершеними, а, насправді, є тимчасовими і копійчаними? Чи немає таких серед наших "голосувальників"? У наступній статті ми постараємося відповісти на ці запитання, визначаючи разом із народом Великих Українців і прискіпливо аналізуючи імена та заслуги.

Київ, 16.04.08 р.

Відгуки прошу надсилати мені за адресою: [email protected]