Упродовж останніх п'ятнадцяти років Україні вдавалося стиха балансувати між цивілізованим і азійським світом, адже досі від Кремля чути "про третій, не пов'язаний з ЄС, шлях розвитку". В умовах відбудови нової російської імперії Україна несподівано опинилась перед геостратегічною дилемою: "бути чи не бути". Додрейфувати до ЄС путінський режим нам просто не дозволить, позаяк саме від нинішньої позиції України безпосередньо залежить, чи буде відновлено російську імперію, чи, навпаки, Росія буде змушена європеїзуватись і демократизуватись, аби не стати сировинним додатком Китаю.

Кремль офіційно не пручається членству України в ЄС, твердо знаючи, що в українській ситуації вступ до Євросоюзу можливий лише через вступ до НАТО. Членство в НАТО навіть в "економічному аспекті" дає нам не менше, ніж асоційоване членство в ЄС, зокрема конкретні гарантії світовому капіталу, що в Україну можна вкладати мільярдні інвестиції, не боячись, що за пару років їх, подібно до ЮКОСу Ходорковського, буде конфісковано. Відомо, що найкраще ситуацію видно з віддалі. На жаль, переважно цією "віддаллю" лишаються фінансовані Кремлем "політологи". Вашій увазі пропонується альтернативний погляд на проблему Марека Новаковського - провідного польського політолога, редактора впливового журналу "Впрост", колишнього міністра кабінету міністрів Польщі, який відповідав за зовнішню політику країни.

- Це була однозначна помилка. Без огляду на те, які були його політичні цілі, Прем'єр Янукович допоміг численним ворогам України. Завдяки тому, що Помаранчева революція була трансльована всіма телеканалами світу, Україна отримала колосальний цивілізаційний шанс.

Захід побачив на екранах своїх телевізорів Україну демократичною та громадянською. Більшість жителів західних країн поставили резонне запитання своїм урядам: "Для чого віддаєте цю країну Росії?". Декларація президента США Буша про створення для України швидкої стежки у напрямку НАТО була небаченим шансом для України, адже ви отримали небачений кредит довіри на Заході. На жаль, українські політичні еліти не зробили майже нічого, аби переконати пересічних громадян у тому, що НАТО є благом для незалежності України. І це спільна провина - політиків та журналістів. В Україні не було жодної дискусії про НАТО, хіба крім проведеної російськими "політтехнологами". Не було сказано підставової речі - що НАТО боронить не Америку, а певний комплекс цінностей, до яких українці прив'язані всім серцем. Українці є пронатовськими, тільки не знають про це. І зараз Прем'єр Янукович каже правду, що йому важко форсувати вступ України до НАТО всупереч непоінформованим громадянам. Але розмови про це миттєво пожвавлюють потужний клуб ворогів України - країн, що мали святий спокій, телефонуючи до Москви і залагоджуючи у Кремлі справи Києва. Навряд чи цього хоче Віктор Янукович.

Розмови Януковича з польськими партнерами були справді добрими розмовами. Мені видається, що Віктор Янукович не хоче бути "губернатором" Київської провінції, але хоче бути Прем'єр-міністром незалежної України. А якщо так, то своїм брюссельським виступом він різко послабив українські позиції у світі. Роль державного лідера - це не роль сліпого виконавця волі виборців. Справжній провідник тим і відрізняється від провінційного політика, що може накинути народові те, що народ вважає на даний момент неправильним. Лише такі політики зберігаються в історії.

Україна зараз на перехресті доріг. Росіяни збираються творити новий євроазійський простір. Тож усі громадяни України, а насамперед політичні еліти, повинні усвідомлювати, що перед вашою державою стоять дві альтернативи: євроатлантичний напрямок - це незалежність, модель справжньої демократії, і західний добробут, або остаточне розчинення в азіатському морі. Колись Україну силою прилучили до Росії, але Україна боронилася настільки успішно, що виборола і отримала реальну незалежність. Якщо ж Україна зараз добровільно увійде до складу Росії, їй загрожує втрата незалежності назавжди, бо після добровільної капітуляції зникає сила народних мас. І саме на нинішньому керiвництві вашої країни лежить відповідальність за долі майбутніх генерацій українців.

- Чому Польща так активно підтримує українську незалежність, часом наражаючись на неприємності з Росією? Так було напередодні й після Помаранчевої революції...

- Поляки підтримують вашу незалежність з огляду на різні чинники. Насамперед тому, що не хочуть бути прикордонною країною західного світу. По-друге, внаслідок кількох сотень літ сусідства та історичного зв'язку з Україною. І, по-третє, внаслідок переконання, що Україна є елементом західного світу. Саме тому Польща і сприяє Україні інтегруватись до західного світу. Вступити в Європейський Союз дуже важко, це вимагає сотень важких процедур, часто незручних для громадян. Зрештою сама Польща дуже дорого заплатила за членство в ЄС. Але НАТО - це перша сходинка, яка набагато важливіша. Я впевнений, коли для України з'являється шанс вступити в НАТО - цей вибір має історичний характер. Якщо Україна рішуче скаже "хочу в НАТО", якщо політичний клас України в стані відстояти її майбутнє, навіть наражаючись на певні політичні ризики, це впише Віктора Ющенка і Віктора Януковича в історичні підручники: не лише українські, а й європейські. Тож варто відмовитись від декларацій, які відверто ослаблюють Україну, не служачи її майбутньому.

- Відповім у такий спосіб. Вступ до НАТО є фундаментальним. Єдина легітимiзація вступу в ЄС Туреччини, країни азійської і мусульманської, - вона віддавна є лояльним союзником НАТО. Це підставовий аргумент, завдяки якому Євросоюз не може відкинути кандидатуру Туреччини. Туреччина породжує масу проблем, і що з того?! Вона у багатьох моментах підготовлена до вступу до ЄС гірше, ніж Україна. Вона віддаленіша від Європи цивілізаційно, а Україна - частина західного світу.

- Якби Україна стала натовською державою, було б питанням декiлькох місяцiв, щоб вона з країни-сусіда стала асоційованим членом ЄС. Тоді б нарешті скінчився страх Європейського Союзу перед Росією, адже саме він мотивує німців і французів песимістично ставитись до вступу України в ЄС. Після вступу в НАТО Росія втратила б Україну назавжди й Україна більше ніколи не була б російською колонією. Погляньмо, що сталося з прибалтійськими державами. Коли було вирішено питання їхнього членства в НАТО, для цих трьох держав миттєво відкрилася можливість вступу в Євросоюз. Тією ж мірою це би стосувалося України. При всіх сварках, наявних в євроатлантичному світі, вступ у НАТО є дозволом, який одразу змінює статус країни, що претендує на вступ до ЄС. Членство в НАТО є вхідним квитком, своєрідною карткою для вступу в клуб. Країна може бути небагатою і не засідати у президії клубу, але вона перебуває всередині, а не поза стінами. Членство в НАТО для України радше рано, ніж пізно, спричинило би вступ до ЄС.

Між вступом в НАТО і ЄС, отже, жодних суперечностей немає - навпаки, це процеси, що доповнюють один одного. А оцінка НАТО і ЄС, як організацій, що мають різну суть, породжена російською пропагандою. У політичній реальності нема ЄС без НАТО, яке забезпечує Європейському Союзу парасольку реальної безпеки. І нема НАТО без Європи, адже ЄС творить з єдиною світовою наддержавою, США, спільний простір на європейському континенті. Якби американці дистанціювались від НАТО, вони б могли спокійно сказати європейцям: "Займайтесь своїми справами, а наші інтереси у співпраці з Індією, Близьким Сходом чи Китаєм". Але саме завдяки НАТО Європа, ще в післявоєнний час, отримала унікальний шанс на допомогу при розбудові уславлених демократичних цінностей. Мені довелося розмовляти з американським адміралом на його флагманському судні, і він зазначив, що лишень його флоту було б достатньо, аби зупинити агресію більшості держав світу. Можна уявити, які сили в розпорядженні наявного світового ладу. Членство в НАТО є безпрецедентною запорукою безпеки від зовнішньої агресії. Я гадаю, що Україні варто подумати, чи вона має від кого захищатися і хто їй насправді загрожує.

- Я знаю багато років братів Качинських і твердо впевнений, що ці люди не підуть на сепаратні домовленості з Кремлем, це було б самогубством для Польщі. Брати Качинські, як ніхто, усвідомлюють, що незалежної Польщі не може бути без вільної України. І якщо суверенітету України загрожуватиме небезпека, то Польща буде на черзі. Можу запевнити, що і польський президент, і польський прем'єр мислять, як патріотично налаштовані українці, визнаючи, що незалежність України є вартістю вже сама по собі. Зрозуміло, що варто розмовляти і з прем'єр-міністром Януковичем, адже він є другою людиною у вашій державі, натомість Варшава весь час очікує від Віктора Федоровича, коли ж він чітко просигналізує, що Україна йде на Захiд. Але розмови з ним припинилися б, якби стало зрозуміло, що він хоче приєднати Україну до Росії.

- Чи вдасться, на ваш погляд, Януковичу реалізувати план двовекторної політики і економічно співпрацювати з Заходом, нарощуючи співпрацю з Кремлем?

- Більшість європейських держав однозначно усвідомлюють, що незалежність України для Європейського Союзу є цінністю, яку неможливо переоцінити. Історично так сталося, що нещодавно, вперше від XVII століття, Росія перестала загрожувати Європі, й та може спокійно розвиватися. В Польщі не бояться, що до влади в Росії прийде хтось непередбачуваний і ми будемо змушені півбюджету видавати на озброєння та оборонні програми. Це стало можливим, між іншим, і внаслідок незалежності України. Якби кордон з Росією був недалеко від Братислави чи Варшави, Європа мала б враховувати можливість реальної мілітарної загрози.

ЄС наразі вагається, адже не готовий "віддати" Україну Росії, і водночас психологічно не готовий на членство України. Але думаю, що наявного проукраїнського лобі в Європі наразі вистачатиме. Як показав візит прем'єр-міністра Качинського до США, наші американські партнери прекрасно розуміють суть проблем України, і в цьому чимала заслуга саме Польщі. Пам'ятаю, як понад десять років тому президент Валенса розмовляв із тогочасним міністром оборони США, наголошуючи на необхідності захисту українських інтересів, а у певний момент Уїльям Перрі навіть перепитав: Валенса є президентом Польщі чи України? Я брав участь у десятках розмов вищого польського керівництва з іноземними партнерами і навіть у найгостріших політичних моментах на одне з перших місць висувалася необхідність підтримки незалежності України.

"Спроби усунення Ющенка від влади чи обмеження його конституційних повноважень розглядалися б у категоріях проросійського державного перевороту"

- Без сумніву. Президент Ющенко є однозначним гарантом демократичного розвитку України. На Заході чітко усвідомлюють, що є спроби усунення Віктора Ющенка від важелів впливу, але саме він лишається партнером номер один в очах Заходу. У польських політичних еліт є переконання, що гарантами того, що Україна лишатиметься на європейському шляху, є Ющенко і Тарасюк. Це люди, які мислять тими ж категоріями, що і політики на Заході, зокрема категоріями державного інтересу та побудови реальної демократії. Також на Заході відчули прагнення Віктора Ющенка створити справжній середній клас в Україні. А спроби усунення Ющенка від влади чи обмеження його конституційних повноважень розглядалися б у категоріях проросійського державного перевороту.

- Чи це відбилось би на реалізації бізнес-проектів українських олігархів на Заході?

- Немає й тіні сумніву, що так. Ті, хто намагаються тиснути на Президента Ющенка, повинні усвідомлювати, що якогось ранку несподівано для себе можуть побачити колодки на дверцятах своїх сейфів у банках нейтральної Швейцарії.