Листопадові дні 1918 року сколихнули усю Галичину.

1 листопада австро-угорська влада у Львові перейшла до рук українців. Впродовж трьох тижнів столиця Галичини чинила відчайдушний опір польським збройним силам, які за всяку ціну хотіли захопити Львів і не допустити українського правління. Врешті сили виявилися нерівними і уряд Західно-Української Народної Республіки був змушений залишити Львів. Але у пам'яті народній ці події міцно вкарбувалися і сьогодні усі свідомі українці світу відзначають цю славну сторінку в житті українського народу.

Українці Чікаго завжди урочисто відзначають це свято і традиційно запрошують на нього почесних гостей. У цьому році до нашого міста завітав голова Організації Українських Націоналістів (революційної) в Україні Андрій Гайдамаха. Користуючись нагодою я взяв у нього інтерв'ю, з яким хочу ознайомити наших читачів.

- Пане Голово, ви мали дуже насичений календар протягом тижня Вашого перебування у Чікаго. Вам доводилося зустрічатися з представниками громадських організацій, їхніх молодіжних підрозділів та брати участь у місцевих радіопрограмах. Щоб не повторюватися у запитаннях, нашу розмову я хотів би розпочати з дещо іншого запитання, а саме - якими Вам бачаться перспективи України впродовж наступних трьох років президентства Віктора Ющенка?

- Цікаве запитання. Перш за все, хотілося б, щоб ці три роки пройшли відносно спокійно, хоч в політиці, і зокрема, в українській політиці спокою ніколи не було й не буде. Але під спокоєм у політиці, я розумію найперше: стабільність та відсутність розхитування. Як ви, напевно, пам'ятаєте нам після березневих виборів до Верховної Ради обіцяли хаос і безвладдя. На щастя так не сталося, а те що відбулося - було шуканням виходу з тієї кризової, до певної міри, тупикової ситуації. Зрештою, вибори дали таку картину, якою вона і є насправді.

Помаранчеві сили після президентських виборів мали мало не абсолютну владу і залишалося лише нею правильно скористатися. Однак, не вдаючись у глибокий аналіз причин, чому цей чудовий шанс було змарновано, повинен сказати, що втрата цих позицій є цілком справедливою карою за їхню лінію поведінки. Найбільше у цій ситуації мені шкода президента, бо він, за його ж словами, є помаранчевим, але посада президента зобов'язує його стояти над партіями, тобто він має владу суверена, яку одержав з рук народу, і в таких критичних ситуаціях президент повинен стояти над сварками та конфліктами і саме таку лінію він і проводить. Якщо проаналізувати усі його ходи є чітко продумані та зважені, та на його погляд, єдиноможливими.

Стояло питання: чи розпускати Верховну Раду чи ні, чи було достатньо юридичних підстав, щоб так вчинити чи ні? На мою думку, таких підстав не було, зрештою, юридичні радники теж так вважали й у підсумку порадили йому піти на компроміс, що він і зробив. Цей крок виявився дуже болючим. Прихильники помаранчевих сил у суспільстві з таким кроком ніяк не можуть погодитися й до сьогодні. Але іншого виходу не було.

- Чи не вважаєте Ви, що, навіть, якби президент і розпустив парламент, то через деякий час ми мали б подібний розклад сил, який є сьогодні?

- Треба зрозуміти таку просту річ. Перш ніж зважитися на такий непопулярний у масах крок, президент та його оточення уважно все аналізували й дійшли до подібного висновку, тобто, що розпуск суттєво не змінить спектр політичних сил у парламенті. Можливо дещо більше прихильників отримав би Блок Юлії Тимошенко, "Наша Україна" трохи би втратила. Можливо у парламент увійшла б партія Вітренко. Невідомо чи подолав би бар'єр Олександр Мороз зі соціалістами після своїх політичних викрутасів. У цій ситуації його шанси були б мінімальними, але це все залишилося у минулому. Сталося так, як мало статися і сьогодні треба дивитися вперед.

- Які першочергові завдання стоять зараз перед президентом Ющенком?

- Зараз одним з головних питань буде те, на скільки ця консенсусна політика, яку проводить Ющенко, буде спроможна втягнути біло-блакитний табір на ідеологічну платформу помаранчевих сил, тобто продержавницьку. Це власне ті теми, які президент записав в Універсалі. Над ними дехто відверто кепкує, заявляючи, що він (Універсал) не має юридичної сили. Юридичної сили можливо не має, але має відчутну моральну силу, бо сповідує ті ж принципи, які сповідує національно-демократичний табір, тобто кардинально інші принципи, ніж їх сповідують "Регіони" та ті, що пристали до них. Адже всім відомо, що вони стоять на засадах єдиного економічного простору, федералізму, сепаратизму, статусу російської мови, відмови від НАТО та інших, на спекуляціях якими й намагаються розхитувати суспільство, забиваючи клина у рани, що поступово затягуються на тілі України. Якщо президенту це вдасться, то хто б при владі не був, то йому доведеться виконувати ці домовленості.

- І таким чином, ці аргументи стануть головними важелями президента в реалізації постулатів Універсалу, чи не так?.

- Безперечно, тим паче, що регіонали та іже з ними, це чудово усвідомлюють. Сьогодні вони діють за принципом: крок вперед, два кроки назад. Це також пов'язано з тим, що партія Регіонів, хоч вона й доволі дисциплінована, але все ж не є аж така монолітна структура. Усередині партія є досить різношерста, там теж є різноманітні угруповання, які мають свої інтереси. Окрім того, у регіоналів є ще й інша проблема - кадрова. Вони добре усвідомлюють, що кадрового ресурсу, щоб охопити всю країну своїми прихильниками їм не вдасться, зрештою, як і Блоку Юлії Тимошенко та "Нашій Україні". Тож усі ці сили приречені на пошуки компромісів.

- А як Вам нові кадрові призначення?

- Приємно, що в команді президента з'являються молоді перспективні фігури. Прикладом може слугувати Арсеній Яценюк, кваліфікований спеціаліст, котрий пройшов добру школу в банку "Аваль", був міністром фінансів в Криму, а згодом міністром економіки. Саме йому належить заслуга порятунку гривні від обвалу після відходу Тигіпка з посади голови Національного банку України. Гарне враження Яценюк склав і на американців під час підписання однієї з державних угод під час його роботи в Кабінеті міністрів.

Цікавим ходом президента є й залучення до своєї команди й Віталія Гайдука, котрий представляє Індустріальний Союз Донбасу. Саме Гайдук є конкурентом зв'язці Ахметов-Янукович. Так що на найближчі три роки намічається такий політичний розклад, в якому зберігатиметься баланс сил, що його встановлює Ющенко. Зрештою, іншого виходу у Віктора Ющенка немає.

- Що ще може вплинути на розстановку сил в українському політикумі?

Усе це залежатиме від кількох обставин, однією з яких є можливість дострокових парламентських виборів. Якщо не буде сформовано бюджет держави, то президент згідно Конституції має право розпустити такий парламент. Наступним моментом є питання Конституційного суду. Як усім відомо, наші політичні негаразди пов'язані з так званою політичною реформою, яка була нав'язана Віктору Ющенку під час протистояння на Майдані у грудні 2005 року. Якщо б у президента були ті повноваження, які мав у свій час Леонід Кучма, то Віктор Ющенко на законних підставах міг би поставити все на своє місце, але на сьогодні у нього досить таки міцно зв'язані руки й не все він може робити як вимагає ситуація.

- А яка роль Олександра Мороза у цих процесах?

- Лідер соціалістів у цих процесах відіграє таку собі позитивно-негативну роль, я навіть більше би схилявся до негативної характеристики. Олександр Мороз відчуває, що комбінація, яку він розігрує, дає йому останній шанс залишитися в політиці. Він усвідомлює, що якщо він зараз не втримається на вершині влади, то, зійшовши з неї, в майбутньому він вже більше ніколи не підніметься на політичний Олімп.

- Тобто, і Олександр Мороз, і Янукович з регіоналами, зрештою, як і нашоукраїнці з прихильниками Юлії Тимошенко розуміють, що потрібно шукати компромісні рішення?

- Звичайно. Усі ці сили усвідомлюють, що перетягування політичного канату до добра не приведе, тим паче, що Секретаріат президента сьогодні укомплектований кваліфікованими людьми й озброєний правовими нормами, які дозволяють цій структурі утримувати контроль над політичними процесами в Україні. У такому контексті цей парламент, зрештою, як і Кабінет міністрів можуть протриматися найближчими роками. А там і президентські вибори не за горами. І також не треба забувати й про вроджену опозиціонерку Тимошенко, яка теж мріє втриматися на політичному полі в ролі активного гравця. А чи вистачить їй сил і тем для ведення своєї опозиційної боротьби - покаже час.

- А який Ваш прогноз стосовно Юлії Тимошенко?

- Лідер однойменного блоку має дуже строкату команду. Колись Сталін сказав, що кадри вирішують все. Кадри Юлії Тимошенко є дуже різними між собою. І в тій ситуації, що склалася кадрове питання для Тимошенко - дуже складне. Чи кадри залишаться при ній - залежить лише від позиції лідера блоку. У свій час до неї приєдналося багато бізнесменів та осіб, які були зацікавлені у проходженні до Верховної Ради, бо були певними, що вона буде при владі. Напевно, всі розуміють, що в Україні поняття бізнесу та влади асоціюються одне з одним. Тож вони сподівалися, що, пройшовши до парламенту, отримають віддачу за вкладені у виборчу кампанію кошти. Однак, цієї віддачі немає і її "соратники" погрожують їй своїм відходом, а це означає, що разом з ними відійде й великий капітал. А без нього ще жоден політик, що не має чіткої ідеологічної платформи, довго не протримається. Так що для Тимошенко теж не все гладко виглядає.

Розпочну свою відповідь з кінця. Вони просто іншого виходу не мають. Ми всі розуміємо, що цей блок існує лише завдяки присутності його лідера. Не буде Віктора Ющенка на чолі блоку - не буде й самого блоку. "Наша Україна" є опорою президента, і він це прекрасно знає. Він створив її свідомо, але якщо б це була окрема партія, то багато проблем вдалося уникнути, а так як це блок, тобто об'єднання з іншими партіями та рухами, то доводиться враховувати потреби та вимоги інших сторін. Одні ніяк не можуть погодитися, що у широкій коаліції присутні комуністи, другі мають застереження щодо інших питань. Так що сьогодні всі сили, які входять до блоку проходять іспит сумління та перегляд своїх позицій.

"Наша Україна" пішла в опозицію, а це вже зовсім формат політичної діяльності, який вимагає й інших підходів. Особливо це стосується чисельно малих партій, які самі собі не порадять в силу ряду обставин: відсутності коштів, політичної платформи, слабої розкрути та цілого ряду інших причин. Тобто, вони або розчиняться в загальній масі, або ж цілковито зникнуть з політичного горизонту. Тут є над чим подумати і вони думають, попри те, що все ж хочуть виторгувати максимально найкращі умови входження до складу "Народного Союзу "Наша Україна".

Колишній депутат Верховної Ради Волков, котрий має імідж політика з добрим політичним чуттям працює над цікавим проектом, до якого хоче залучити цілу когорту політиків молодшого покоління, таких як Балога, Яценюк, Філенко та інших. Як бачите, над цими питаннями постійно працюють.

Окрім того, вибори до Верховної Ради показали, що поза парламентом залишилася велика частина правих сил, які ніби й організовані добре, однак, до Верховної Ради не пройшли. Це "Реформи і Порядок" Віктора Пинзеника, "Республіканська партія "Собор" Анатолія Матвієнка, "Українська Народна Партія" Юрія Костенка, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" Олега Тягнибока та ряд інших. І саме зараз настав час створювати чітко виражену правицю, з чіткою національно-патріотичною програмою та новими обличчями. Бо політика - це питання цифр, ідей та людей.

У цьому ракурсі напрошується запитання, а до кого схиляється у своїх симпатіях Організація Українських Націоналістів (революційна)?

Перш за все, ми не є політичною партією, ОУН (Р) є рухом. Дискусії велися в минулому, ще в Німеччині, відразу після Другої Світової війни. Ми довго думали чи стати нашій організації політичною партією чи ні. Врешті дійшли до висновку, що така організація як ОУН, яка є політичним рухом, не може бути політичною партією, бо тоді вона стає гравцем якоїсь однієї політичної сили і стає конкурентом іншим силам, які теж стоять на подібних позиціях. А це означало б, що ми поборюючи один одного втрачатимемо електорат і місця у виборчих органах. Своїм завданням ОУН (р) ставить завдання дбати про націю, про її збереження, оздоровлення нації, тобто віддає перевагу пріоритетам, які стоять понад партійними інтересами, бо партія може і мусить іти на якісь поступки та компроміси. Ми ж не можемо йти на це, якщо декларуємо такі високі вимоги до себе. Тим не менше, ми знаходимо спільну мову майже зі всіма політичними організаціями, що стоять на національно-демократичних засадах і найближчим для нас є "Конгрес Українських Націоналістів".

Велику увагу ми приділяємо роботі з молоддю, яка, в силу ряду причин, зараз опинилася поза межами політики. Ми прагнемо, щоб молодіжні організації, які існують при партіях не зникли. Бо з відходом їх лідерів у велику політику, як це мало місце з Кириленком, котрий став віце-прем'єром, такі молодіжні організації занепадають, або й просто зникають з поля зору. Ми повинні цю молодь підтримати й дати можливість їй себе проявити у найкращому світлі.

Найперше, вони повинні навчитися думати та зважати на свої слова, адже у політиці ти відповідаєш не лише за себе, а й за ту політичну силу, до якої належиш. Важливо також не піддаватися емоціям, якщо тебе втягують у політичну дискусію провокативного характеру. У політиці вміння прораховувати кожен наступний крок має велике значення. Адже кожне слово вимірюється конкретними цифрами, які політик може або збільшувати, або зменшувати. І якщо перших буде більше, то це свідчитиме, що ти на вірному шляху. Я б хотів, щоб у нас було якнайбільше таких політичних діячів, а особливо, серед молодшої генерації, адже вони - наше майбутнє!

- Дякую, Вам, пане голово за розмову. Сподіваюся, що Ви ще не раз завітаєте до Чікаго, і українці діаспори зможуть переконатися у правильності Ваших міркувань.

- Мені надзвичайно приємно було побувати серед такої чисельно великої української діаспори, якою є чіказька громада. Вірю, що незважаючи на величну відстань від Батьківщини, наші серця б'ються в унісон. До нових зустрічей!