Відновлення пам’ятника 1000-ліття Хрещення України, 2021 р.

З власного досвіду знаю, що про існування держави Параґвай в Україні знають дуже мало. Дехто чув про таку країну і знає, що десь за океаном і на цьому знання закінчуються. Попри це, у цій віддаленій заокеанській країні проживає активна українська діаспора, котра плекає рідну мову і культуру своїх предків. Понад 90 % українців народилися в Параґваї і більшість з них розмовляє українською мовою і дотримується українських традицій.

Параґвай досить гуманно відноситься до інших народів, які там проживають. До речі, Параґвай – єдина країна Південної Америки, котра послуговується двома державними мовами: іспанською та мовою місцевого народу – ґуарані. Дев’яносто відсотків населення країни розмовляє на ґуарані, з них 45% говорить виключно на ґуарані, натомість 45% – ґуарані та іспанською, і тільки 6 % володіють виключно іспанською.

Про життя та громадську діяльність українців у Параґваї в інтерв’ю кореспондента газети «Час і Події» Юрія Атаманюка з колишнім заступником Товариства «Просвіта» у Параґваї, а нині завідувачем українською бібліотекою паном Антоном Шостаком.


– Пане Антоне, коли і з яких причин українці почали поселятися в Параґваї?

– Перша хвиля українців прибула у Параґвай в 1920-1926 роках. Це були перші десять родин, котрі переїхали з Арґентини. Вони на човнах переплили широку річку Парану і звернулися до місцевого уряду з проханням, щоб той надав їм землю для обробітку. Уряд надав кожній родині по десять гектарів землі під мінімальну виплату. З цього моменту почала розвиватися українська громада в Параґваї.

В 1930 році уряд Параґваю звернувся до імміґраційних компаній з проханням направити людей, котрі б освоїли і обробляли землю, яка повністю була покрита тропічним лісом. Умова була наступна: імміґранти повинні бути білої раси, мати досвід землеробства і зобов’язані відпрацювати щонайменше десять років на землі. Компанії звернулися до країн східної Європи і підписали договір з Польщею, яка була зацікавлена направити людей з окупованих територій, зокрема з України та Білорусі. Оскільки люди мали дуже мало землі вдома, тому пристали на цю пропозицію і виїхали до Параґваю.

В 1930-х-1939-х роках до Параґваю прибуло понад 30.000 осіб. Більшість із них – українці, білоруси, чехи і поляки. В 1939 році ця імміґрація припинилася у зв’язку з початком ІІ Світової війни.

	Антон Шостак з дружиною Марією (зліва) і сестрою Ольгою

– Чи відомо, скільки українців проживає в Параґваї? З яких регіонів України приїхали? Чи змінилася чисельність за останніх 50 років?

– Зараз є приблизно 15 000 українців. Майже всі вони народжені в Параґваї. Тих, котрі прибули сюди ще дітьми, залишилося одиниці. Правда, їх чисельність змінилася в 1960-х роках. Тоді багато українців виїхало з Параґваю через складні економічні обставини.

– В яких реґіонах Параґваю зосереджене розселення українців?

– Всі імміґранти поселилися в департаменті Ітапуа, що на півдні країни на межі з Арґентиною.

– Чи українці Параґваю об’єднані в громадські організації?

– Так. В 1939 році було засноване Товариство «Просвіта», яке об’єднує всіх українців країни. Першим головою «Просвіти» був Іван Палатинський (обраний 4 травня 1939 року), зараз головує Андрій Баранський.

Також є церковні організації – православні, греко-католицькі і євангелистські.

– Яким видом професійної діяльності займаються українці в Параґваї?

– Більшість займаються землеробством і комерційними справами. Також серед українців є багато інженерів, лікарів, архітекторів, адвокатів та інших професій.

– Чи були або зараз є в Параґваї українські школи або курси української мови?

– Раніше були, а зараз переважно є курси української мови при церквах, де також навчають катехизації.

– Чи українці Параґваю видавали свої газети, журнали? Чи, може, мають українські сайти?

– В Параґваї не було і немає періодичних видань українською мовою. Правда, після певних подій видавали різні бюлетені, і то іспанською мовою. В 2001 році доктор Роберто Зуб видав книжку «Земля, праця і релігія» іспанською мовою. У своїй книжці автор описав пережиття слов’янських емігрантів, а передусім українських. Також були різні дописи про українську громаду в Параґваї в закордонних виданнях. Є написана «Історія Товариства «Просвіта» в Параґваї». Історію греко-католицької церкви у Параґваї написав отець Володимир Пелипов. Історії з особистого життя, іспанською мовою, написали Степан Худик, доктор Роберто Зуб, Володимир Ладан. Професорка місцевого католицького університету пані Тереза Знаковська видала збірку власних віршів іспанською мовою «Querida Patria». Збірка була перекладена українською «Рідна Батьківщина» та ґуаранською («Tetá Rayhupára»). Почесне консульство України має свій вебсайт за посиланням: [email protected]. В соціальній мережі Facebook також є сторінка: «iglesia ortodoxa ucraniana de fram».

– Чи є в Параґваї українські співочі і танцювальні ансамблі?

– Майже в кожному містечку Параґваю, де проживають українці, є українські ансамблі. На базі товариства «Просвіта» є танцювальний ансамбль «Вітерець». Варто згадати про відомий серед українців ансамбль «Калина», що в місті і одноіменному муніципалітеті Фрам в західній частині департаменту Ітапуа на півдні Параґваю.

Український хор після Літургії в латинському монастирі, 2014 р.	Українська громада Параґваю – учасниця святкування 400-річчя міста Енкарнаціон,  11 лютого 2015 р.

– Цікаво, українці проводять спільно українські свята, наприклад Різдво чи Великдень? Чи розписують писанки?

– Віруючі Греко-католицької церкви святкують за новим стилем, а православні – за старим. Святкуємо Різдво, колядуємо і щедруємо. В час Великого посту розписуємо писанки, а на Великдень святимо паску. Святкуємо також державні свята, зокрема День Незалежності.

– На вашій сторінці в соцмережі Facebook бачу українців у вишиванках. Ви їх самі вишиваєте чи купуєте в Україні?

– В більшості вишивають самі українці, в тому числі і моя дружина. Також навчилися навіть деякі параґвайці.

– Як задовільняєте свої релігійні потреби? Чи маєте свої храми?

– Від самого початку приїзду до Параґваю українці збиралися у приватних хатах на спільну молитву. Також обговорювали там громадські справи. Згодом з Арґентини приїхав православний священик Тихон Гнатюк, котрий відрікся від російської церкви і став служити українцям. У 1948 році до нас приїхав греко-католицький священик отець Іван Буґера, а до євангелистів приїхав їх пастор. Зараз православна церква має 7 храмів і один монастир. Все це обслуговують три священики. Греко-католицька церква має 10 храмів, які обслуговує один священик і 3 катехитки. Вони також мають свій дім і каплицю, де приймають студентів і пенсіонерів. Євангелисти мають 4 церкви і трьох пастирів.  Служби правляться українською та іспанською мовами.

– Чи контактуєте зі своїми співвітчизниками з України? Чи зараз допомагає вам Україна? 

– Зараз переважно за допомогою інтернету. З 2002 року в Параґваї є Почесний консул України Андрій Троцюк. Не пригадую, щоб нам чимось допомагала Україна, проте наявність Почесного консульства має велике значення для нас.

Греко Католицька Церква Уведення у Храм Пресвятої Богородиці в місті  Енкарнаціон

– Чи співпрацюєте з іншими українськими громадами, зокрема в сусідній Бразилії чи Арґентині?

– Раніше до Параґваю приїжджало багато українських особистостей з Арґентини, Бразилії, США, Канади і останніми роками з України. Зараз, на жаль, не ведеться спільної громадської роботи.

– Чи приїжджають до вас з України співаки, громадські діячі, представники влади?

– Приїжджають і співаки, і депутати Верховної Ради України, і представники влади. Відвідували нас також Єпископи Православної і Греко-католицької церков. Був також Блаженної пам’яті Любомир Гузар, котрий в 1970-х роках мав парафію в містечку Кармен дель Парана. Нещодавно у нас побував блаженніший Святослав Шевчук. 

– Чи приїжджають українці на постійне місце проживання в Параґвай за останніх 30 років, тобто часу Незалежності України?

– За цей час приїхало, може, десять родин, але невдовзі виїхали, бо важко було вижити економічно.

– Як параґвайці відносяться до інших народів, котрі мешкають у їх країні? Чи можуть українці відкрито задовольняти свої культурні потреби?

– Параґвай завжди приймав чужинців як своїх і ніколи не забороняв розвивати свою культуру.

– А яка їх позиція стосовно нинішніх подій в Україні?

– Параґвайці підтримують Україну. Параґвай один із перших країн Південної Америки визнав Незалежність України і признав Голодомор як геноцид проти українського народу. Також засудив окупацію Криму і війну на Донбасі.

– Ви народилися і все життя прожили в Параґваї серед іншомовного народу, проте добре володієте українською мовою. Чи важко було її вивчати?

– Не володію досконало. Швидше – це проста розмовна мова, якою всі тут говорили. Варто зазначити, що українці, котрі приїхали до Параґваю, не всі були грамотними. Я навчився рідної мови від батьків. Їм було важко розмовляти іспанською, тому в сім’ї була тільки українська. Також відвідував навчання в рідній школі. Тоді вони ще існували. Ще 30-40 років тому українська мова тут була у широкому вжитку, а зараз все менше і менше. Асиміляція зробила свою справу. 

Антон Шостак з дружиною Марією та донькою Іриною-Орисею	Пам’ятник жертвам Голодомору в місті Енк

– Чи передали Ви знання рідної мови своїм дітям та онукам?

– Старався передати. Поки були малими, то досить добре спілкувалися українською, а згодом, з певних причин, призабули. 

– Чи побували в Україні – на землі своїх предків?

– На жаль, мені так і не вдалося побувати в Україні. Були там мої брат і сестра.

---

Довідка

Антон Шостак народився 17 травня 1950 року (записаний 15 березня 1951 року) в колонії Алборада департаменту Ітапуа в Параґваї. Батьки пана Антона емігрували в 1939 році з Радехівщини Львівської області. Одружений з Марією Веретко, батьки котрої походять з Івано-Франківщини. Мають сина Ґустава-Ігора, доньку Ірину-Орисю і п’ятеро онуків.

Тривалий час пан Антон був секретарем і заступником голови Товариства «Просвіта». Тепер завідує українською бібліотекою, а також понад десять років вибирають головою річних загальних зборів.