rss
10/07/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Аскольд Лозинський. Небуденні міркування відомого українського діяча й правника через призму діяльності ООЧСУ, СУМ, УККА, СКУ та ФУВУ
Продовження.
Початок  в попередньому номері


УККА був заснований на І-му Конґресі Американських Українців у Вашинґтоні 24 травня 1940 року за участі понад 800 делеґатів від 188 місцевостей. Діяльність УККА спрямована на захист права українського народу на самостійне життя, на захист релігійної свободи, культури й інших форм національного вияву не лише в Україні, але й українських меншин поза нею; зокрема, ним провадилися акції у справі політв’язнів в Україні й захисту людських прав та різні заходи за визнання і належне місце української етнічної групи у США. Головною акцією УККА були, серед інших, заходи проти репатріації українських переміщених осіб та переселення їх до Америки. З цією метою УККА сприяв створенню Злученого Українського Американського Допомогового Комітету, клопотався за надання права азилю воякам УПА й Дивізії «Галичина», домагався встановлення урядом дипломатичних зв’язків між США й Києвом, виступав проти політики «непередрішення» Американського Комітету визволення народів Росії, за проголошення урядом США Тижня поневолених націй (пізніше УККА ініціював щорічні відзначення цього Тижня у липні), на захист новітніх дисидентів та правозахисників в Україні, підтримував зв’язки й інформував державні органи у Вашинґтоні та міжнародні організації, зокрема ООН.

  Title
  Промовляє доктор Аскольд Лозинський

10 років поспіль, від 1998-го по 2008-ий рік, д-р Аскольд Лозинський був Президентом Світового Конґресу Українців, який згідно з даними Вікіпедії, є неприбутковою організацією, позапартійним об’єднанням, міжнародною координаційною надбудовою над українськими громадськими організаціями в діяспорі. - СКУ об’єднує 20 млн українців у 133 країнах світу. Ця організація була заснована у 1967 році в Ню Йорку під назвою «Світовий Конґрес Вільних Українців» (СКВУ), у 1993 році назва була змінена на сучасну назву — «Світовий Конґрес Українців». Прикметно, що якраз за часів президентства у СКУ А.Лозинського, а саме у 2003 році, Конґрес був визнаний як неурядова організація зі спеціальним консультативним статусом Економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй (ООН), з цього ж часу став щоквартально виходити «Бюлетень СКУ».

Від 2013 року д-р Аскольд Лозинський є головою Фундації Українського Вільного Університету (ФУВУ), одним із перших очільників якої був мій приятель св.пам. д-р Іван Буртик. Основним завданням ФУВУ є підтримка української незалежної науки й освіти. Згідно з оновленим статутом Фундації УВУ, - «діяльність Фундації УВУ охоплює: збереження української свідомости і тотожности, культурної спадщини і традиції серед української молоді, особливо серед студентів вищих навчальних інституцій у США і за кордоном, надання фінансової і моральної допомоги студентам української мови, історії, культури і географії та інших предметів про Україну, й інституцій, які надають таке виховання; встановити, унапрямлювати і підтримувати виховні, харитативні і культурні інституції для сприяння повищим цілям»... - Завданням же інформаційної ділянки Фундації є підготовка щорічних пресових звітів про фінансові надходження до Фундації; розсилання — двічі на рік — святкових карток, виступи в україномовній пресі, дописи про діяльність Фундації, про успіхи і потреби Українського Вільного Університету, вислови подяк достойним жертводавцям. - На громадському відтинку Фундація УВУ є активним членом української громади Ню Йорку, а її члени беруть жваву участь у житті місцевих українських організацій... - Значних успіхів досягла видавнича діяльність Фундації. З допомогою пожертв від української громадськости на видавничі цілі світ побачили чимало історичних, наукових, документальних видань, зокрема, «Змагання за Український університет» Василя Мудрого, «Педагогічна спадщина» Григорія Ващенка, «Твори» Августина Волошина, «Нариси історії Маґдебурзького права» Тетяни Гошко, книга документів «Акція Вісла» Євгена Місила, «Народовбивство Москви у Вінниці» Олега Романова, «Галицько-Волинська держава» О.Купчинського, «Невинно вбиті» Олега Романова, «Віра, Надія, Любов. Жінки в рядах УПА» М.Панькова, «За тебе, свята Україно» Нестора Мизака та багато інших.

Title  
Проф. Володимир Сергійчук (стоїть зправа) та
голова Фундації УВУ д-р Аскольд Лозинський, 2018 рік.
Cвітлина із сайту  ФУВУ


 
У Вікіпедії йдеться, що «...На шляху об’єднання світового українства Аскольд Лозинський обіймав посади: головного редактора українсько-американського студентського часопису — 1971-1974; президента Української студентської організації — 1973-1975; президента Українсько-американської молодіжної асоціації — 1980-1989; члена Ради директорів Організації американської допомоги у світі — 1981-1985; віцепрезидента Українського конґресового комітету Америки (організація представляє українців США) — 1989-1992; президента Українського конґресового комітету Америки — (1992—2016). Крім того, Аскольд Лозинський є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США. Активно об’єднує світову українську спільноту за кордоном. З цією метою не раз зустрічався з президентами США, України, Польщі. Нагороджений орденом України «За заслуги» II ступеня та відзнаками організацій українців у світі..».

На особливу ж, як на мене, увагу заслуговують статті й роздуми д-ра Аскольда Лозинського про Голодомор ґеноцид українців 1932-33 років. Так, 08 серпня 2016 року за підписом «Аскольд Лозинський – колишній голова Світового Конґресу Українців, юрист», у рубриці «Точка зору» Радіо Свобода подало його статтю п.н. «Голодомор 1932-33 років: число жертв. Ще одна спроба», в якій її автор, зокрема, писав: «…якщо ми зважимо на темпи зростання між 1926 роком та січнем 1932 року у розмірі 7,99% (1,33% щорічно, що є дуже реальним, бо росіяни й інші неукраїнці не селилися у селі) і застосуємо їх тільки до 1934-36 років, коли голоду вже не було, до чисельності сільського населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 753 034. Таким чином, загальне скорочення чисельності сільського населення в Українській РСР – пряме і непряме, з січня 1932 року, коли голод починає вступати в силу, до січня 1937 року, – становило 7 480 192 осіб. - Документи від січня 1932 року найкраще ілюструють рух населення Української РСР на його піку, оскільки голод, по суті, почався кілька місяців потому. Крім того, важливо, що, по суті, розглянуто питання втрат окремо між сільським і міським населенням, оскільки селянство постраждало найбільше. - Зрештою, важливо визнати, що, оскільки постанова від 22 січня 1933 року заборонила сільським жителям залишати територію Української СРР, загальна чисельність населення УСРР не могла дуже постраждати від зовнішньої міграції. - Необхідно наголосити й на іншому. - Простіше кажучи, загальноприйнята мінімальна цифра українських жертв голоду 1932-33 років в загальній кількості 7 мільйонів підтверджується документами. Що ж до того, що голод 1932-33 років був геноцидом українського селянства, то тут немає і найменшого сумніву».

Між іншим, українська версія Вікіпедії подає деякі, подекуди, котроверсійні дані про кількість жертв ґеноциду супроти української нації: «…Кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн у сільській місцевості на території Української ССР... та Кубані.., переважну більшість населення якої становили українці, та склав 6,122 млн втрат ненародженими… (всього загалом померлих з голоду понад сім мільйонів людей (переважно українців) на території Українській ССР та три мільйони українців поза її межами — на Кубані, Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Казахстані….- …Питання кількості жертв Голодомору залишається дискусійним до цього часу. Українські дослідники Голодомору Володимир Сергійчук, Василь Марочко та ряд інших у своїх працях доводять, що внаслідок Голодомору загинуло близько 7 млн українців на території УССР, та до 3 млн українців в інших частинах СССР… Слід зазначити, що під час другої світової війни серед українців загинуло близько 8 млн осіб.., тобто, умовно 2 млн смертей українців за рік бойових дій совєцького союзу. Таким чином, у мирний час, за рік між урожаями 1932 і 33 років, загинуло удвічі більше українців ніж за рік бойових дій під час Другої світової війни…».

Трагічна тема майже суцільних українських Голодоморів 1921, 1932-1933, 1947 років, актів страшного ґеноциду супроти української нації, які були штучно зорганізовані московськими большевиками шляхом створення умов для тотального й масового убивства й винищення голодом, відбувалося не лише по всій території тодішньої підсовєцької України, але й на теренах заселених етнічними українцями, - мені, уродженцеві полтавських теренів, мешканці яких чи не найбільше постраждали від Великого Голоду, є близькою, болісною й зрозумілою на протязі кількох десятків років. - Я чи не вперше на Полтавщині, ще за совєцьких часів, а саме - 25 квітня 1989 року, тобто за майже два з половиною роки до проголошення Незалежности Україною, - виступив із закликом через місцеву газету про необхідність створення в реґіоні первинних осередків товариства «Меморіал», зініціював збирання відомостей про поховання та щодо складання списків невинноубієнних та вшанування жертв, збирання свідчень про жахливі наслідки Голодомору ґеноциду супроти української нації та політичних репресій тоталітарного московсько-большевицького режиму. Принагідно згадати, що із родини Івана Кузьмича Шевченка, батька моєї матері – Ганни (1933-2016), який в часі Другої світової війни та по її закінченню відбув цілих два полони: спочатку – німецький, а згодом - і совєцький, - під час Великого Голоду були закатовані большевицькими вурдалаками його близькі родичі - Шевченко Кузьма Гаврилович, Шевченко Марія Кузьмівна, Шевченко Олексій Гаврилович, Шевченко Олена Кузьмівна, Шевченко Хома Кузьмич, Шевченко Явдоха Кузьмівна із натепер зникаючого з мапи України села Сокириха.

Повертаючись до теми українського Голодомору, у своїй статті в часописі американських українців «Свобода» (Н.Дж.), ч.52-53 з 24-31грудня 2021 року у статті п.н. «Не применшуймо трагедії свого народу» Аскольд С. Лозинський переконує читачів, що «…на початку треба розкрити, що я стою на становищі, що від Голодомору 1932-1933 років загинуло 7-10 мільйонів українців. Ніколи у моєму життю я не досліджував це число у радянських архівах. Я не вважаю себе компетентним, щоб самостійно встановлювати число жертв, але вважаю себе здатним на відповідному рівні оцінити чи Голодомор був геноцидом. Не знаю українського демографа чи історика у діяспорі, який заперечує, що Голодомор був геноцидом, незважаючи на кількість жертв. Мені трохи соромно за наш так званий науковий світ. Не знаю іншого народу, який у більшій чи меншій мірі сам активно працює для історичного применшення найбільшої трагедії свого народу…» - І далі: «...Відкидаючи заяву колишніх радянських науковців (бо перший заявник радянський науковець який встановив цифру 3.5 мільйона ще за СРСР і довго арґументував, що це не був геноцид) і фармерів, закликаю тих, котрі підписали, а є фактичними фахівцями, або мають претензії до експертизи, продовжувати дослідження. Встановлення кількости жертв вимагає не тільки історія, але ті жертви, котрих ми досі не обчислили. Деяка українська преса вважає, що ця тема дуже спірна, і тому відмовляється від публікації, задовольняючи себе, що тема контроверсійна і є різні погляди. Це надто важлива тема, щоби її просто іґнорувати. Іґнорування робить кривду жертвам. Досліджуймо, пишімо і публікуймо, бо невинні жертви варті того, щоби їх постійно і ще довго згадувати…».

Весь час глибоко, можливо, навіть на генетичному рівні, в моїй душі і серці теплилася надія, що українці, як нація, незважаючи на тотальні репресії, й суцільні голодомори, війни та усі негаразди, й цього разу виживуть. Принагідно мені згадувалися справжні й чесні люди правди з числа інородців, які розповіли світові про Голодомор мого народу: як московський кореспондент бостонської газети «Christian Sciense Monitor» Вільям Генрі Чемберлин, автор книжок «Залізна доба Росії» та «Україна: пригнічена нація», автор низки статей із описом Голоду в Україні та роману «Зима у Москві» Малкольм Маґґерідж, й, зрештою – якраз британський журналіст Ґарет Джоунз, що 29 березня 1933 року скликав прес-конференцію в Берліні, на якій вперше публічно заявив про Голодомор українців й став автором понад 20 дописів на тему Голомодору, але й українці, зокрема, - Улас Самчук, Мілена Рудницька, Митрополит Андрей Шептицький, багато менш відомих авторів трагічних щоденників, сумних світлин та болісно-кривавих спогадів. Не забув я й про інших українських достойників, про тих, кого ще мало ще згадують навіть під сучасну пору. Це - уродженець Лубенщини Федір Павлович Габелко, що по війні замешкав у Мельборні, письменник Полікарп Порфирович Плюйко (Поль Половецький), який спочиває на українському цвинтарі Савт Бавнд Брук у США, та Микола Семенович Міщенко, теперішній голова американської Фундації українського ґеноциду. Я з далекого дитинства із розповідей бабусі та дідуся знав про страшний ґеноцид мого народу, правда про який «під совєтами» була під суворою забороною, і лише зовсім нещодавно дізнався про те, що якраз у голодному 1933-ьому році США встановили… дипломатичні відносини з головним організатором Голоду большевицьким совєцьким союзом. Сита, впевнена, ще демократична й «інтеліґентна» Европа, знаючи про Великий Голод, мовчала й вичікувала. Можливо, лише одинокий Йоган Людвіґ Мовінкель, прем’єр-міністр Норвеґії й Президент Ради Ліґи Націй, у 1933 році спробував винести питання масового винищення українців за національною ознакою на розгляд Ради Ліґи Націй.

 Title 
 
Д-р Аскольд Лозинський (зліва) в часі презентації
книг д-ра Івана Буртика (в центрі) та д-ра
Олександра Панченка (з справа),
Нью-Йорк, 15 травня 2016 року


Ми – українці. Ми маємо гордитися, що ми велика, горда, талановита й надпотужна нація. Якраз нація, на думку Валентина Мороза, «творить силове поле землі. Так, те, що в нас є від Бога, духовість наша і загальна вітальна сила, яка є в усьому всесвіті – все це компоненти однієї і тої ж самої сили.... Нація витворюється там, де є силове духове поле....».    Моє силове духове поле – моя улюблена й заквітчана Україна, яка, переживши за минуле століття три страшні Голодомори 1921, 1932-33 та 1947 років, - все ж дала мені життя та наснагу бути українцем, представником великої й героїчної нації. Мабуть, моя улюблена земля вдихнула в мене разом із моєю матір’ю Ганною, народженою якраз у голодному 1933-ому році, яка вже, на жаль, відійшла у Засвіти, - в мою плоть і кров безсмертну та незнищенну безкінечними Голодоморами, українську національну душу. Я надзвичайно пишаюсь, що я – українець. Мої діти – також українці. Я та мої діти завжди пам’ятатимемо про страшні трагедії усіх большевицьких Голодоморів, внаслідок яких були безвинно замордовані московськими зайдами мільйони українців, наших єдинокровних братів і сестер, які повсякчас у той чи інший спосіб чинили спротив та боролися проти тотального винищення. - А ще Голодомор мого народу – це мій безкінечний сум, мій невимовний біль, моя особиста кривда й моя персональна трагедія. Однак, сьогодні я не лише сумую, чи схиляю голову та плачу, але й закликаю кожного з українців: «Повсякчас борітесь, ніколи не забувайте й не здавайтеся, нікому не пробачайте своїх кривд!»… - Про це завжди пам’ятаю я, тут на Полтавщині, про це точно ніколи не забуває й нинішній ювіляр Аскольд С.Лозинський в далекому Ню Йорку, закликаючи не применшувати трагедії нашого народу.

В іншій своїй статті знову ж таки в часописі «Свобода» від 14 січня 2022 року п.н. «Коли вони вже у вашій хаті, їх важко позбутися» Аскольд С. Лозинський, зокрема, пише: «…Треба Заходу серйозно зрозуміти, що без серйозного протиставлення москалі розуміють це як запрошення, а потім буде, як сказав Державний секретар США. Головна зброя проти москаля – це страх московських маґнатів, починаючи від головного магната – Володимира Путіна, особистих фінансових втрат. Московська клептократія не переймається економічними наслідками для населення, бо народові треба тільки горілки і картоплі. Заворушення, навіть коли б воно відбулося, буде придушене дуже швидко. Чи можлива повна ізоляції Москви світовим товариством? До цього не долучаться сусідні держави, які просто бояться Москви. Це Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Вірменія. Також Сирія, Іран, Китай, В’єтнам, Північна Корея, Венесуеля, Куба, деякі держави Африки, може Індія та інші. Найбільш помітна серед них це – Китай з другою найбільшою економікою у світі. Тому, в найкращому випадку, ці переговори не полагодять справу, а тільки відставлять її на якийсь час. Потрібно вимагати у час переговорів відведення московських військ від кордону з Україною, озброювати Україну та встановлювати співрозмірну до московської кількости військ на кордонах членів НАТО та Москви. Слабкість чи зволікання не віщують перемоги….».

І насамкінець. – Український вчений-правник, член Закордонних Частин ОУН д-р Борис Вітошинський, стаття про якого авторства Аскольда С. Лозинського, була поміщена ч.42 часопису «Свобода» (Н.Дж., ЗСА) від 22 жовтня 2021-го року, - у своїй праці п.н. «Дмитро Донцов», що була оприлюднена майже півстоліття тому в часописі «Клич Нації» за травень 1973-го року, зокрема, писав: «…Так, як частина сучасників Т.Шевченка його не розуміла, як не розуміли численні земляки Лесі Українки, як не вміли доцінити Івана Франка, – так само цілі десятиріччя Донцов був в перехресному вогні не тільки ворогів українського народу, але і тих його земляків, що не розуміли, бо не могли, з огляду на свою іншу психічну структуру («свинопасів»-рабів), лицарського світогляду Донцова. - Проминуть роки, десятиріччя, сторіччя. По нас, сучасниках Дмитра Донцова, не остане й сліду, пропадуть сьогоднішні політичні угрупування, згинуть сучасні полеміки і спори. Але житиме українська нація своїм многогранним життям...». - З вірою у світле й надійне майбуття української нації десятиліттями натхненно працює й д-р знаменитий український громадський діяч та правник Аскольд Лозинський.

Думається, що до таких діячів як д-р Аскольд Лозинський, який на початку цьогорічного лютого відзначає свої 70 років, можна з впевненістю віднести й такі слова професора д-ра Бориса Вітошинського: «...український визвольний рух, наша національна революція є міцна та незнищима саме завдяки таким ідеалістам і жертовним борцям...»

Олександр Панченко,
доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен), -
адвокат з міста Лохвиці Полтавської області

Аскольд Лозинський. Небуденні міркування відомого українського діяча й правника через призму діяльності ООЧСУ, СУМ, УККА, СКУ та ФУВУ

 

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com